І СЛОВО БОРОЛОСЬ. Автор – Любов Сердунич

І СЛОВО БОРОЛОСЬ. Автор - Любов Сердунич

 

 

Із понад 1200 прислів’їв, які мені вдалося зібрати, зокр., у моїй книзі “І СЛОВО БОРОЛОСЬ”, виокремила оці: ПРО ЗЛОЧИННИЦЮ-мацькву (це – крім инших видів фольклору періоду трьох совєтських голодоморів). І це – ще далеко не всі. Хтось із нас прозрів лише тепер, коли почалася війна (дехто й досі не прозрів…), а нарід, який масово вимирав від штучного голоду на найбагатшій землі, розпізнав злочинну суть московії й, усіляко розвінчуючи, боровся. СЛОВОМ! Бо більше нічого не було: все забрали червоні торбохвати!
Одначе… в народу – така коротка пам’ять!.. І тому тих, хто його знищував (своїх КАТІВ!!!), потім знову й знову обирав до влади і вважав братами!..
Москалі – не люди, а юди.
Москалі – чужі юди, роблять лихо людям.
Москалеві годи, як трясці, а все бісом дивиться.
Москалики-соколики поз’їдали наші волики, а як вернуться здорові, то поїдять і корови.
Москаль тоді правду скаже, як чорт молитися стане.
Москаль в очі заглядає, а тоді душу виймає.
Москва верствою далека, а голодом близька.
Москва вміє цілувати і до нитки обдирати.
Москва дивиться на Україну, як вовк на ягницю.
Москва заправляє – Україна з голоду помирає.
Москва з обіймами – ділами лиходійними.
Москва іде – злидні веде.
Москва радіє, коли Україна животіє.
Москва України тримається, як вош – кожуха.
Москва як ступить, то злупить.
Москва москву й плодить. (Себто лиходіїв).
Москва на злиднях збудована та й злиднями годована.
Москва про нас так подбала, що ми ледве не сконали.
Москва така мила: Україну голодом заморила.
Москва така рідна Україні, як жаба кобилі.
Москва так любить Україну, як пес – калину.
Москві привіт – обка…алась на весь світ.
Московське болото так смердить, що не хочеться жить!
Московський привіт – ярмо на сотні літ.
Москву, як і діда з торбою, ніколи не нагодуєш.
Московська правда – як ціла брехня.
Московським возом далеко не заїдеш.
Московські «медú» – повна хата біди.
Московські пси Україну терзають.
Московську пельку не наситиш.
Москаль дує – Україна бідує.
Москва панує – Україна голодує.
Москва правдою крутить, як циган сонцем.
Московська порода – тюрма народів.
Московські заброди принесли горе народу.
Захланну Москву ніколи не нагодуєш.
З дороги збились – до Москви притулились.
З Кремлівських гор почався голод і терор.
Спершу Москва обіймає, а потім до нитки обдирає.
У Москви очі завидющі, а руки загребущі.
У Москви рот великий і руки загребущі.
У московському Кремлі завелися курвалі.
До Москви пристали – собаками стали.
Не той москаль, що морозить, а той, що людей вивозить.
Хто з москалями злягається, той вошей набирається.
Хто з Москвою злиґається, той у ногах валяється.
Хахли Москві в с…ку заглядають. (Про слабких духом українців).
Як Москва почне визволяти, то буде голо в хаті.
Як москалі завітали – усі жижки задрижали.
Якщо є москалі, то чортів не треба.
Якщо з Москви паскуда, то лихо буде.
Як Москва йде визволяти, то чекай неволі.
Як Москва скаженіє, то світ німіє.
В Україні голод, бо з Москви пре холод.
Під Москвою – не життя, а ниття.
У Кремлі стелиться – в Україні змелиться.
У Москви свобода одна: або куля, або тюрма…
(© Любов Сердунич, І слово боролось (Український фольклор періоду голодоморів; статті та художні твори авторки про голодомори в Україні). – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2018. – 140 с., іл.).

Коментарів немає.

Залишити коментар