П І С Л Я М О В А. Дан Берест.

П І С Л Я М О В А. Дан Берест.

П І С Л Я М О В А.

    “У зверненні до слов’янської міфології не можна не зважити на драматизм її історії, оскільки у своїй ранній язичницькій формі, після прийняття християнства, вона зазнавала всіляких втрат, утисків як недостойна християнина язичницька віра, проте перехоплювалась (зокрема, назва) і її атрибутика (зокрема, хрест)” (ІСК с.395). Зауважимо, що саме у такий спосіб – узурпації чужих надбань – звеличувало себе пустопорожнє язичницьке християнство. Зародившись із лукавої вигадки про жида І.Христа, зі своїм єдиним святом кривавої старозавітної Пасхи, жидівська релігія утверджувалась насильницьким шляхом та нахабніла день за днем, безкарно прибираючи собі всю міфологію древньої української релігії, а заразом і всі атрибути дохристиянського вірування, насамперед назву – Православ’я, а також Різдво, Великдень, крашанки і усе інше, чим сьогодні безсоромно та вельми офіціозно величається голе упень християнство.
Вражає той факт, що сучасні науковці-історики Незалежної України убачають своє призначення не у висвітлені нашої істинної історії, а в потуранні запровадженим християнським настановам. Замість того, щоби з’ясовувати та спростовувати ненаукові, оманливі факти, сучасні науковці сприяють розповсюдженню вигадок літописців, чия релігійна зацікавленість у спотворенні реальних історичних подій давно виявлена багатьма дослідниками літописів Русі. Можливо, деякі науковці пишаються тим, що вони раби жидівського бога? Але, панове, – не всі цим пишаються! Не всі українці визнають себе рабами; серед українців чимало онуків рідного Бога, які не визнають християнство; ще більше їх серед слав’янських народів, і вони складають більшість індоєвропейської спільноти.
Чи спроможні ми сьогодні усвідомити увесь драматизм насильницького запровадження християнства на Русі – вихрищення онуків рідного бога на рабів жидівського бога!?.. Це майже неможливо збагнути під тягарем тисячолітнього ярма, знедолення й потурання людської гідності найвеличнішого народу – засновника всесвітньої цивілізації. Проте, хоча б замислимося над тим, що християнська релігія – це релігія знедолення народу, бо призначена для посилення зубожіння простого люду задля збагачення владних шахраїв за настановою І.Христа – забрати в чесної людини останню збережену копійку і віддати жмикруту, в котрого їх вдосталь. “Бо кожному, хто має, додасться і примножиться; хто ж не має, відніметься від нього й останнє” (Єванг. Матвія 25(29), Єванг. Луки 19(26)).
Замислимось над цією хижою настановою Церкви І.Христа, якщо не заради себе, то хоча б заради наших нащадків. І будьмо певні, що своїм усвідомленням лукавого призначення християнської релігії і відстороненням від християнських церков, тим паче добровільного надання коштів для їх розбудови, ми надамо вагомий внесок до покращання власного добробуту та відродження рідної миротворчої релігії – нашого святого Православ’я.
Розуміймо всю трагічність наших праотців, тогочасних русів, від усвідомлення своєї меншовартості, як рабів, в жидівській релігії, що призвело до звиродніння нації, занепаду духу патріотизму й фатального наслідку – краху Русі та поступового знищення пам’яті народу про своє історичне минуле. У цьому й полягає призначення літописних побрехеньок церковників та їх послідовників, що не шкодують зусиль на ниві руйнання національної свідомості українців-русів.
Відголоси тієї нищівної політики християнських літописців убачаємо в “Історії русів” 1846р., де автор зазначає: “Про мужність і заповзятість народу Руського (себто українців) даємо пораду творцям байок та критикам заглянути в Історії Грецькі, Римські та інші іноземні… Чи ж міг сей народ погубити природну свою хоробрість, яка… зрештою доволі себе показала. Але, незважаючи на все те, варто з жалем сказати, що занесені деякі безглузді речі і наклепи в самі літописи Малоросійські, на нещастя, творцями їхніми, питомими Русами, що необачно наслідували безсоромних і злостивих байкарів” (ІР с.35).
Цю нищівну політику християнської церкви, яка призвела до тисячолітнього рабства України-Руси невдовзі по смерті її офіційного хрестителя – недалекоглядного Ярослава-Георгія, не спромоглися позбутися й за часів Богдана Хмельницького: “Залишено і кинуто нещасний народ український на поталу самого свавільного жовнірства (поляків) та хижого Жидівства і повергнуто в найнекоючиміше рабство та наругу. Все йому перепинено і заборонене було” (ІР с.122).
Зглянемо на свою минувшину, щоби усвідомити жахливі наслідки жидівської релігії, що призвели до звиродніння нації, втрати незалежності та поступового знищення всенародної пам’яті про своє історичне минуле. У цьому й полягає призначення християнства, що докладає зусилля до знищення національної свідомості українців і усіх слав’янських народів.
На жаль, не має досі надії, що сучасні науковці й урядовці за доброї волі позбудуться “традиційних” поглядів на наше історичне минуле. Відродження історичної правди про нашу Україну-Русь можливо лише тоді, коли Україна здихається пристосованців у Національній Академії Наук, Верховній Раді та Уряді нашої багатостраждальної Батьківщини. Будемо сподіватись, що цей невеликий огляд історичний подій Середньовічної Русі започаткує незворотній процес Відродження нашої істинної історії та незбагненно древньої духовної спадщини України-Русі.

©   Дан Берест, 2004р. 

          Умовні скорочення   (повернення до тексту: Alt/Ü)
ЛР (Лƀтописець руский) – “Літопис руський” за Іпатським списком, Київ,1989р. (“Книга Ипатцкого монастыря летописец о княжениі” ХІVст.).
Л – “Повість минулих літ” літопис, К,1989, (окреме видання).
“Повість” (“Повість минулих літ”) – перша книга “ЛР”.
ВК – “Велесова Книга” (Скрижалі буття українського народу), К,1994, Індоєвропа.
ІР – “Історія Русів”,1846р. (Архип Худорба), К,1991.
ІСК –”Історія світової культури” (Л.Шевчук та інші), К,1997.
ІУ – “Історія України” (В.Баран та інші), Львів, 2-е видання, 1998.
ІУО – “Історія України в особах ІХ-ХVІІІст.” (В.Замлинський та інші), К,1993.
ІУС – Орест Субтельний “Україна – історія” (Ukraine: A Histori; Orest Subtelny, Toronto), 2-е видання, К,1992.
АД – А.Донини “У истоков Христианства”, М,1989.
БР – Б.Рыбаков “Очерки истории – ІІІ-ІХ вв.”, Москва,1958.
ГЛ – Г.Лозко “Українське язичництво”, К,1994.
ДБ – Д.Берест “Заповіт мовчання”, К,2000.
КС – Н.Котляр, В.Смолий “История в жизнеописаниях “, К,1990.
МБ – М.Брайчевский “Утверждение Христианства на Руси”, К,1989.
МІ – М.Іванченко “Дивосвіт прадавніх слов’ян”, К,1991.
МП – М.Приселков “История русского летописания ХІ-ХVвв.”, Л,1940.
НК – Н.Карамзин “История государства Российского”, М,1897, Т-1.
ОБ – О.Бойко “Історія України”, К,1999.
ПТ – П.Толочко “Літописи Київської Русі”, К,1994.
ПТР – П.Толочко “Древня Русь”, К,1986.
САЧ – А.Чертков “Описание войны великого кн.Святослава”, М,1843.
СВК – В.Каргалов “Полководцы древней Руси – Святослав”, М,1986.
ССС – С.Скляренко “Святослав” т.3, К,1990.
ШР – А.Шахматов “Разыскания о древнейших русских летописных сводах”, М,1908.

Коментарів немає.

Залишити коментар