ПРО НАЦІОНАЛІЗМ ЖЕРТОВНИЙ І НАЦІОНАЛІЗМ КАР’ЄРНИЙ. Виступ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА.

 

ПРО НАЦІОНАЛІЗМ ЖЕРТОВНИЙ І НАЦІОНАЛІЗМ КАР’ЄРНИЙ. Виступ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА.

 

Із виступу В’ячеслава Чорновола на символічній могилі

до 55-ї річниці з часу розстрілу Олени ТЕЛІГИ

Вже сказані прекрасні слова про прекрасну дочку укра­їнського народу Олену Телігу. Але я знаю, що зможу дещо додати.

Дуже добре, коли не маленькі групки людей знають на­шу історію, а знають нашу історію вже мільйони. Знають про героїв Холодного Яру, про героїв Крут, знають про Олену Телігу, знають про героїв національно-визвольної боротьби 40-50-х років.

Тут називали Олену Телігу патріоткою України, членом Організації українських націоналістів. Я вважаю, що нас­тав час очистити прекрасне слово, благородне слово на­ціоналіст від різної іржі, яка до нього прилипає.

Для мене і для нас усіх націоналіст – це патріот своєї Батьківщини. Це людина, яка понад усе любить свою Батьківщину, нашу Україну, яка понад усе хоче доб­ра для неї.

Отож треба провести межу між жертовним націоналіз­мом, представницею якого була Олена Теліга, і тим, що я можу назвати кар’єрним націоналізмом.

Змінилися часи – і люди, які колись сиділи по кабіне­тах райкомів партії та райкомів комсомолу, в інших за­тишних місцинках раптом на хвилі часу стали надзвичай­но великими націоналістами і повчають мене й таких, як я, які сиділи десятиліттями, довгими роками по концтабо­рах за Україну, за наш народ, – хто справжній націона­ліст, а хто ні.

Я думаю, що їм час від часу треба приходити до символічних чи справжніх могил справжніх націоналістів, справжніх українських патріотів і каятися тут.

І другий мотив.

Якось сталось у нашій історії, що ми героїзуємо наші поразки, що ми героїзуємо наші смерті, що збираємося найчастіше біля могил. Справді, ми говоримо про героїч­ний захист Києва від орд Батия, про тих, які всі до одно­го загинули під уламками Десятинної церкви. Ми менше згадуємо про Жовті Води й інші місця, де ми перемагали під час нашої національно-визвольної боротьби в сімнад­цятому столітті, а найбільше згадуємо про Берестечко, де ми героїчно гинули, де “нас триста, як скло, товариства лягло”. Ми майже не згадували про Конотоп. Ми поети­зуємо Полтавську битву, де ми гинули і де гинула спроба відновити нашу державу. Я можу ще й ще наводити подіб­ні приклади.

Думаю, що Олена Теліга й інші патріоти України – справжні націоналісти – хотіли би того, щоби ми, нареш­ті, поетизували наші перемоги.

Ми вже на тому шляху, коли нам не треба говорити про поразки. Перед іменем Олени Теліги, перед цим симво­лічним Хрестом, перед цією символічною Могилою на­ших героїв ми повинні дати клятву: Україна буде!

Хоча Україна сьогодні є формально незалежною держа­вою і зроблені реальні кроки до її незалежності, все-таки це ще не та Україна, яку хотіли мати Олена Теліга і її поб­ратими по боротьбі.

Тож не терпімо більше поразок, а перемагаймо. Це буде найкращим дарунком героям, які гинули в боротьбі за Україну.

Коментарів немає.

Залишити коментар