ПОЕМА ПРО ІВАНА СІРКА.Автор-Павло Браницький

ПРО ОТАМАНА ІВАНА СІРКА
Легенди та бувальщини
з Сірка Івана спадщини

Історія козацтва з Яворницьким,
в поемах, які склав Павло Браницький

Повний текст поеми запитувати у автора

Вітаю браття!
Вам не надоїло?
Чи може в вас іще зостались сили
Про наших пращурів,
про козаків читати
І в кобзаря бувальщини питати?
У нас історій –
як краплин у річці!
То ж попливемо
(в хвилях по) по отій водичці
В козачій Чайці
знов у ті часи
Коли вся велич духу і краси
Нащадків наших
по землі гуляла
Й душа козацтва радісно співала.

То ж не проходьте повз героїв мимо
Присядемо,
послухаємо співи
І солов`їв,
і пісні кобзаря
І що повідає нам матінка земля.
Про давнє,
про славетне,
про минуле
У надвечір`я,
коли все поснуло.
Розпалимо багаття, сівши в колі
Та поговоримо
про отаманів долі.
Чи знов заліземо на теплу білу піч
Чека нас знову Запорізька Січ.
На цей раз буде
трохи веселіше
Та й автор
став писати трохи ліпше.
Бо досвід – теж, таки, цікава штука…
Цить!
Тихше!
Хтось в віконце наше стука…
Іде кобзар…
«Вітаю вас, панове!
Мені казали тут радіють з слова?…
Просили, щоб я пісень поспівав…
Багато я історій різних знав…
То про кого ж бажаєте почути?
Про того, чию славу не забути?
Яка живе у серцях і донині
Не тільки тут,
на рідній Батьківщині.

Тож буде наш герой, –
Іван Сірко
Так склалось,
і козацтву повезло,
Що народився цей хлопчина
на землі
Яку і досі
турки й москалі
Бояться як отамана Бандеру
Хай їм всім трясця в животі,
й холера!
Це й правильно.
Хай знають супостати,
Що волю України не зламати.

Є суперечки де він народився
В Мерефі чи в Мурафі,
де женився…
Нехай історики обставини вивчають
Та потім нам про те розповідають.
А ми, що знаємо, –
розкажемо громаді
Й повідаємо що було насправді.
Легенди та бувальщини
З Сірка Івана спадщини.

Бувальщина перша

Так от, –
хлопчина народився із зубами
Й за тиждень їв хлібини.
Із сльозами
Дяк вибіг з хати,
репетуючи
та з жахом,
Відмовившись хрестить дитя.
Монахом
Такого він не знав, й не зустрічав
Вважалось, –
такі вади вбивця мав.
Та батько хлопця, – Половець Дмитро
Сказав усім, що це – добро,
не зло!
Що буде ця дитина боронить
Країну
у скрутну й тривожну мить.
Що буде бити наших ворогів
І тут,
і біля дальніх берегів.
Неначе знав, напевно,
про майбутнє
Країни й сина,
праведне та сутнє.
Воно і сталося з хлопчиною,
а поки
Ріс малий,
та завжди був одиноким.
Втікав частенько від образ до лісу
В товаришах мав і зайців,
і лисів.
Одного разу
він на пару днів пропав
Вернувся ж з вовком.
Сам його тримав.
Змінились очі, погляд у хлопчини
Він міг тепер вже чаклуном у спини
Як заморочник лихо насилати
І навпаки, –
всю порчу відганяти.
І з того часу наш малий Іван
Став зватися «Сірком».
І хто це знав
Вже не сміявся із малого,
а боявся
Такий випадок
далі з хлопцем стався…

Бувальщина друга

Раз повз село,
де мешкав наш Сірко
З десяток козаків додому йшло.
А в хлопця на нозі відкрилась рана
Побачив це козак,
гукнув Івана
Дістав із піхви шаблю.
Притулив
До рани.
І тим самим кров спинив.
Побачив це хлопчина,
й здивувався.
І вже в селі своїм не залишався.
Пішов із козаками в чисте поле
Шукати як вони, –
і щастя й долі…
Коли прийшли у Січ,
він став джурою
У характерника.
І той із теплотою
Як сина, парубка,
наукам тим навчав,
Щоб той
теж козаком добрячим став.
І в перший день,
Сіркові чорні очі
Хустиною закрили.
Наче в ночі
Він мав ходити так тривалий час
І відчувати все навколишнє
«на раз».
А потім,
скоро,
вуха теж закрили,
Щоб чари мозку божий дар відкрили
І він навколо всесвіт відчував
Та єдність із природою пізнав.
Лежав подовгу на траві,
й дивився
У синє небо,
де поволі птиця:
Орел чи яструб
в спокої кружляли
Чим вчив,
щоб тіло й серце завмирали.
Той вишкіл характерника тривав
Аж десять років.
І Іван пізнав
Всю велич й силу матінки землі.
Як добре, що були ще вчителі,
Які з давен знання передавали
Та серцем кожний подих відчували:
Птахів та звірів,
листя та трави,
Пориви вітру,
крапельок води.
Та відчували єдність всіх світів
Не маючи ні зла,
ні ворогів.
Й жили лише із відчуттям свободи
З порядком вічним матінки природи.

Бувальщина третя

Всі пам’ятають кардинала Мазаріні,
Який наступником був Рішельє?
В країні
Франції.
Але ніхто не знає,
Що був й Іван Сірко у тому краї.
Близько трьох тисяч наших козаків
У Франції,
у глибині віків
Проти іспанців бились за французів
Уклавши з кардиналом тим союзи.
Й отримували там чималу оплату
За те що били інших супостатів.
Так от,
у тих
баталіях Європи
На найманців військових мався попит
Бо були виснаженні
від війни країни
Й їх королі
за межі батьківщини
Ген відправляли багатьох послів,
Щоб відшукати нових вояків.
То й гетьман наш,
отой Богдан Хмельницький
На ті умови згодом зголосився.
І із Сірком
у шлях важкий, неблизький
Відправив
у краї далекі
військо.
І сталось так, що вояки Сірка
Далеко за порогами Дніпра
Здолали в битві чималу фортецю
Й іспанцям дали прочуханки й перцю.
Сірко вояків тих перехитрив
Біля Дюнкерка.
Та таке вчинив:
Коли в човнах
до бригантин підкрались
То козаки у трюмах поховались.
Побачивши,
що там нема нікого
Іспанці святкували перемогу.
І висадились на оті човни,
Щоб їх у порт
Ла-Маншу відвезти.
Враз вискочили козаки з усіх боків
Та перебили дурнів вояків.
Перевдяглись в одежу тих іспанців
Та влаштували їм криваві танці:
На бригантинах увійшли у порт
І мовби той кмітливий, сірий хорт
Вмить увірвались до його фортеці.
Відчувши,
що вони всі в небезпеці,
Іспанці,
як в часи
про славну Трою
На одинадцяте
у жовтні
склали зброю.
…Але француз той клятий, –
Мазаріні,
Хай йому трясця,
та стріла у спині
З козацтвом не бажав розрахуватись
За форт отой.
Й почав як пес кусатись…
Надумав як Сірка арештувати
Щоб козакам грошей не надавати.
Для того підсилав йому агентів
Щоб визвати козацтво на дуелі
Та де там.
Наш отаман теє знав
І тим французам отаке вчиняв:
Він як чаклун морочив їм мізки,
Щоб їм здавалось, –
перед ними три
Чи більше душ
з обличчям,
мов в Сірка
І було смішно, як у попервах
Той шпагою на всі боки махав
Козак стояв же,
й гучно реготав…
А справа в тім, –
Сірко не знав манер
Парижу,
та вважав їх за химер.
Цього й хотів
французький кардинал
Щоб наш козак попав під трибунал.
…Один раз він образив мушкетера
На ногу наступивши кавалера.
Той мушкетер хреста намалював
– Навіщо?
Отаман його спитав.
– Я буду вас колоти у це місце
– Скоріше, друзі, рак у річці свисне.
Аніж він вдарить.
Дайте булаву
Й осипте його крейдою вживу.
Я буду бити вас, мусье, у ті місця,
Від ніг і до красивого лиця.
І знов Сірко здобув тут перемогу
Як характерник,
й дякуючи Богу.
Так разів з двадцять
з ним траплялись у Парижі
Пригоди та випадки дивовижні.
Кумедна слава не була забута
І йшла за ним у радощах та скрутах.
Іще до речі, йому закидали
Що козаки за гроші воювали.
Вони ж, французи, борються за честь
У тій війні із лавою нашесть.
І знаєте,
що відповів Сірко,
Отим французам на їх ремесло, –
«Бо кожен у війні за те воює
Чого йому по справжньому бракує».
…До речі,
хто не знає, –
ті випадки,
Що мали місце із Сірком,
на згадку
Поклав Дюма
у знаний свій роман
Коли стрів друзів
славний Д`Артаньян
Таке було в історії козацтва
На тому і живе славетне братство…

Коментарів немає.

Залишити коментар