ПИНТЯ – ТАЄМНИЧИЙ КАПІТАН ОПРИШКІВ. Автор-Юрій Гарматний.

ПИНТЯ – ТАЄМНИЧИЙ КАПІТАН ОПРИШКІВ. Автор-Юрій Гарматний.

ПИНТЯ – ТАЄМНИЧИЙ КАПІТАН ОПРИШКІВ.

Образ Пинті, увічнений в народній пам’яті, має прямі паралелі з найвідомішими героями різних народів та епох: Гераклом, Ахіллом, Зігфридом та Святогором. Історичний Пинтя – постать не менш загадкова, попри те, що його життя досить непогано віддзеркалено в тогочасних документах.

Капітан гайдуків

  Григір Пинтя народився 25 лютого 1670 року, в родині дрібного волоського (румунської) шляхтича, в селі Мигоажа (угорська назва – Hollómezõ) біля міста Деж у Трансільванії (Семиградді). Після захоплення Трансільванського князівства Габсбургами в 1687 році, він вступив до лав цісарської армії. Скільки він прослужив в австрійській армії, як і причина, що спонукала його залишити імперські збройні сили, не відомо.

  Колишньому офіцеру цісарської армії вдалося створити потужний бойовий загін. 21 червня 1698 року близько 120 бійців капітана Пинті захопили замок Рона. Внаслідок цієї операції загинуло понад 250 мешканців замку. Імператор Леопольд І оголосив Пинтю поза законом, що дало старт полюванню на загін опришків. 2 січня 1700 року Пінтя був заарештований та запроторений у в’язницю міста Сату-Маре. Але вже через місяць він залишив буцегарню з обіцянкою повернути  награбоване. Слова свого Пинтя не дотримав. В народній пісні «Сидить Пинтя у в’язниці» причиною звільнення легендарного капітана називається звичайний хабар.  Зберігся документ від 1695 року, де повідомляється про збройний напад 35 гайдуків під проводом Пинті на купецьку валку в Марамороських горах у 1694 році. Саме в Мараморощині, землях розташованих частково у сучасній Румунії, частково — в Закарпатській області України,населених переважно українцями (русинами) і здобув собі славу гайдуцький капітан Григір Пинтя.

  Цісар Леопольд видав у 1701 році рескрипт, в якому призначив 500 талерів премії тому, хто зловить Пинтю. Досить своєрідний спосіб боротьби з корупцією – призначити грошову винагороду більшу, ніж хабар обвинуваченого (у згаданій пісні Пинтя отримав волю за 100 золотих)!

  У 1703 році починається повстання куруців – мадярів, що під проводом Ференца ІІ Ракоці боролися проти австрійського панування в Угорщині. Григір Пинтя очолює повстанців у Мараморській та Сатмарській жупах. Слід зазначити, що повстання проти Габсбургів здобуло широку підтримку в українців Закарпаття. За велику мужність та відданість Ференц Ракоці назвав русинів «gens fidelissima» — «найвірнішим народом»! Григір Пинтя загинув на самому початку тієї війни – 14 серпня 1703 під час облоги міста Сату-Маре.

Ватажок опришків  Але саме після цього він здійснює нові подвиги, про які оповідають народні легенди та … історичні документи!

  Народні перекази оповідають про найбільший подвиг Пинті – захоплення Хусту. Здійснив він це в дуже незвичний спосіб. Не маючи артилерії, легендарний капітан злагодив гармату з дерева, та затяг її залізними обручами для міцності. Після пострілу  з цієї диво-гармати Хустський замок було зруйновано. Найцікавіше в цій історії те, що куруци захопили замок вже після загибелі Григора Пинті.

 

  Можна було б це вважати простим суміщенням в одній оповіді подій, що відбувалися в різні часи та в різних місцях. Таке явище спостерігається у  фольклорі різних народів.

  Але Пинтя, що загинув 1703 року, здійснив досить вдалий і зухвалий рейд у 1704 році, про що свідчать акти судового слідства того часу. Провідний український дослідник історії опришків Володимир Грабовець, посилаючись на матеріали суду, повідомляє наступне.

  Дружина опришків Івана Пискливого, що діяла в районі Коломиї, зазнала відчутних ударів від загонів шляхти. Саме в той час (влітку 1704 року) на Покуття прибув Пинтя зі своїми побратимами, і запропонував Пискливому об’єднати зусилля для подальшої боротьби з національним та соціальним визиском українського селянства.

  Слід відзначити, що на початку 18 століття панське гноблення селян в українських землях поневолених Польщею, посилилося. Заради отримання швидких грошей шляхетні землевласники віддавали свої землі і закріпачених селян в оренду. Орендар платив шляхтичу зумовлену суму, аби потім видерти з підневільного люду ще більше.

  Об’єднані сили Пинті та Пискливого (що налічували 86 бійців), отримують інформацію, що надавала змогу легко та красиво поквитатися з визискувачами-орендарями. Лихвар Гдалій вирішив справити в Коломиї бучне весілля своєї дочки, на яке запросив багато місцевих орендарів. Опришки вирішили теж привітати молодих та їх гостей. В наслідок весільного привітання орендарі-гнобителі понесли збитки на 10 000 злотих, а найбільш нахабним з них трішки натовкли пики.

Найвірогіднішим поясненням цих невідповідностей буде припущення про двох різних людей, що мали прізвище (чи прізвисько) Пинтя (дослівний переклад цього слова з румунської – острога, шпора). Можливо український опришок Семен свідомо взяв на себе прізвище румунського шляхтича Григора, з метою збільшення популярності та авторитету. Історії відомі ще більш дивовижні випадки двійників: так на початку 17 століття на Московщині було аж троє царевичів Дмитрів, і що цікаво усі вони мали одну дружину – Марину Мнішек!  Найцікавіше в цій історії те, що Володимир Грабовець, який працював з архівними документами тієї доби, називає Пинтю Семеном (див. №1 в списку літератури, с. 60 – 62). Пригадаймо, що румунського Пинтю, що загинув влітку 1703 року, звали Григором!

  Народна пам’ять знає лише одного Пинтю – хороброго ватажка опришків, що набув величних рис найбільших європейських героїв античності та середньовіччя.

Легендарний Пинтя

  В легендах немає одностайності стосовно місця народження Пинті: «родом з Галичини» («Загибель Хустського замку»), з Ардялу в Трансильванії («Пинтя-опришок»), з Рахова на Закарпатті («Як Пинтя дістав силу і як її втратив»). На всіх цих теренах зараз. як і наприкінці 18 століття, компактно мешкають українці, отже опришок Пинтя теж міг ним бути.

  Більшість народних переказів зберегли спогад про практичну невразливість Пинті для куль та іншої зброї. Джерела не мають одностайності, як він набув відносного безсмертя, але кожна оповідь про це вражає подробицями.

  Згідно легенді «Пинтя-опришок», він потрапив до ватаги народних месників якою керував «сивий дід». Варто пригадати, що за традиційним українським світоглядом дідами звали не тільки рідних дідусів, а й предків узагалі. І не просто предків, а добрих духів – оберегів свого роду.

  Цей дідусь не просто обрав Пинтю своїм наступником – капітаном опришків, але провів таємничий обряд. В наслідок цього Пинтя отримав надзвичайну богатирську силу, та став невразливим для зброї. Практично невразливим. Бо мудрий дід не змастив йому чарівною чорною маззю невеличку ділянку під лівим плечем, бо «вічно ніхто не живе. Й тобі треба лишити місце для рани, через яку душа вийде з тіла.»

 Ну як тут не пригадати античного героя Ахілла, якого мати нагородила таким самим даром. Матінка німфа Фетіда, викупала (можливо здійснила спеціальний обряд, на зразок українського звичаю купатися в ополонці на Водосвячення) Ахілла в річці царства мертвих Стікс. Це могло б зробити хлопчину безсмертним, але Фетіда тримала його за п’ятку, яку через це, води Стіксу не омили, тому залишилося вразливе місце на тілі героя.

  Дещо схожа оповідь «Як Пинтя дістав силу, і як її втратив». Сталося це в двобої з чортом. Пинтя переміг нечистого та вимастився його кров’ю, завдяки чому став невразливим для куль. Пряма відповідність з німецьким епосом «Пісня про Нібелунгів» де герой  Зігфрид, перемагає дракона Фафніра, змащується його кров’ю (теж за виїмком невеличкої ділянки на спині) та здобуває цим невразливість.

  Інша легенда, «Як Пинтя передав свою силу Довбушеві», оповідає, що Пинтя набув невразливості випадково заскочивши відьом за виготовленням чарівного зілля – тієї самої чорної мазі, якої забракло на невеличку ділянку на плечі. І знов, мовиться про таємний обряд. Можливо він пройшов випробування вогнем, бо відьми, аби пересвідчитися, що Пинтя міцно спить, припекли жариною його ногу.  «Відьми». що здійснювали той обряд цілком могли бути язичницькими жрицями. Зловісне прізвисько могло виникнути під впливом християнських попів. Варто відзначити, що кожна християнська конфесія відрізняється великою нетерпимістю навіть до християн іншої конфесії, за невеличку відмінність у догмах чи обрядах. Що вже казати про їх ставлення до представників народної віри!

  Цікаві подробиці про обряд, що зробив Пинтю невразливим повідомляє «Як Пинтя дістав силу, і як її втратив». Знов наявні відьми, що припікають його жариною. Але цього разу він отримує від них чарівні коноплі, з яких робить собі пояс. Цей пояс робить Пинтю справжнім богатирем, завдяки цій силі він перемагає чорта і здобуває невразливість. В зороастризмі – релігії, що походить часів індоєвропейської спільності,з давніх-давен і до сьогодні, існує обряд посвячення, який вельми нагадує цю легенду. Дитину у віці від 7 до 15 років залучають до віри предків та надягають на стегна нитяний пояс, який людина носитиме все життя. Усе це робиться з використанням священного вогню та читання священних текстів.

  Підсумовуючи огляд легенд про здобуття Пинтею невразливості можна стверджувати: майбутній капітан опришків пройшов спеціальний обряд посвяти (ініціації), паралелі якого можна відшукати в звичаях багатьох індоєвропейських народів. Саме таку невразливість мали й козаки-характерники: були невразливі для куль, могли змусити чорта служити собі,  ховали їх за козацьким звичаєм, без участі попів. Посвята їх відбувалася за старовинною рідновірською традицією, і швидше за все, Пинтя  теж був язичником!

  Додаткове підтвердження цього знаходимо в оповідях про головний подвиг Пинті – здобутті Хустського замку. В легенді «Пинтя-опришок», герой виготовляє гармату з дерева, зміцнює її металевими обручами та випробує на Грушівському монастирі! З першого ж пострілу монастир провалюється під землю. Погодьтеся – це вчинок не притаманний християнину, але цілком природній для язичника, який не вбачає в осередді ченців жодної святості.

  Усі легенди одностайно стверджують: причиною смерті Пинті стала кохана жінка, яка випитала в нього таємницю невразливості, та виказала її ворогам. При цьому в легенді «Пинтя-опришок» вбивця заколює Пинтю у вразливе місце, як це робить Хаген з Зігфридом («Пісня про Нібелунгів»). В іншій легенді («Про життя і смерть Пинті») жінка дізнається, що головним оберегом Пинті була його сорочка. Це повністю відповідає українським уявленням про захисну ролю сорочки та силу вишитих на її рукавах та комірі оберегів. Ця легенда нагадує міф про загибель Геракла. Його коханка Деяніра змастила отрутою сорочку, яку вдягнув Геракл, через що й помер у страшних муках.

  Інший переказ («Велятин – у честь Пинті») повідомляє, що жінка вивідала – чарівна сила знаходиться у волоссі Пинті, і зрізала його. Тут уже пряма відповідність до біблійного тексту про те, як Даліла згубила єврейського героя Самсона. Самсон виказав свою таємницю Далилі (про волосся як джерело сили). Вона напоїла його вином, і з  у смерть п’яного Самсона зістригла волосся, після чого видала його ворогам – филистимлянам.

   Та найцікавішу версію про смерть Пинті знаходимо в «Як Пинтя передав свою силу Довбушеві». У цьому переказі капітан опришків зазнає смертельного поранення «ножем межі лопатки» (тобто в його «Ахіллесову п’яту») від брата своєї коханки. Помираючи Пинтя вдихнув свою силу хлопчикові, що перебував поблизу. Хлопчика звали Олекса Довбуш. До речі, їх зустріч цілком могла мати місце. Довбуш народився 1700 року, а капітан Семен Пинтя славно опришкував, як мінімум, до 1705 року.

  Але знаменним в цій оповіді є зовсім інше. Пинтя передає свою силу Довбушу, один до одного, як це зробив Святогор стосовно Іллі Муромця! Святогор, згідно українських билин, був велетнем, а Муромець – звичайною людиною з надзвичайною силою. Легендарний Пинтя теж був велетнем!

  У легенді «Велятин – у честь Пинті», прямо повідомляється, що Пинтя був ватажком дружини. яка складалася з 12 велетнів. Одинадцять з них вбили пани, але Пинтя помстився за їх смерть, зруйнувавши з дерев’яної гармати Хустський замок. На честь велетня Пинті, село де він народився й досі зветься Велятином (зараз – село в Хустському районі Закарпатської області). Це перегукується з легендою «Як Пинтя здобув силу, і як її втратив». Згідно цієї оповіді після смерті Пинті залишився його чобіт, що вміщував у себе чоловіка середнього зросту. Буцімто цей чобіт і зараз знаходиться в музеї міста Ардялу.

  Підсумуємо. Можливо капітан українських опришків Семен Пинтя був іншою людиною, ніж капітан гайдуків Григір Пинтя. Ймовірно опришок Пинтя пройшов спеціальний обряд посвячення, що можливо сягає часів єдиної індоєвропейської спільноти. Завдяки цій ініціації він отримав  славу (а може й властивості?) невразливого характерника. Його звитяга та хоробрість залишили в українському народі пам’ять про найвеличнішого героя: саме такого якими були для інших народів Ахілл, Геракл, Зігфрид та інші.

Використана література

  1. Ходили опришки. Збірка легенд / упорядник Іван Сенько. Ужгород, 1983.
  2. Володимир Грабовецький. Легендарні опришки – лицарі Карпат (ХVІ – ХІХ ст.) в літописі та ілюстраціях. Івано-Франківськ, 2008.
  3. https://garmatny.blogspot.com/2017/04/blog-post_29.html?spref=fb

Коментарів немає.

Залишити коментар