Колись давно, за царя Панька.

Колись давно, за царя Панька.

 

 

 

Чому так важливо знати свою правдиву історію? Бо поки ми не пізнаємо Правду про себе, до тих пір ми не зможемо стати повноцінною нацією з твердим підгрунтям під ногами. Ще в Біблії було сказано: «Пізнайте Правду і Правда визволить вас». Всі війни в світі відбувалися через те, що хтось хотів нав’язати іншим свою Правду. Так сучасна Росія за допомоги збройної сили хоче нав’язати своїм сусідам свою Правду « Русский мир» і таким чином стерти ідентичність, окремішність своїх сусідів. Виникає питання: «Як, яким чином можна відновити свою історію»? Сучасні офіційні історики хитромудро дають відповідь на це питання: «Дайте нам писемні артефакти, які підтверджують давність вашої історії, мови, культури і взагалі українців, як нації. Та не було вас, а були поляни, древляни, кривичі , уличі і ще багато кого». І начебто вони не знають і не чули, що наші писемні пам’ятки понищені, попалені починаючи з так званого «крещения Руси». Палили наші книги Петро – I, Катерина – II з своєю комісією під керівництвом графа Шувалова пограбувала всі монастирі в Україні, вивізши до Петербурга старовинні книги і понищивши їх, палили книги більшовики під час загарбання України, палили комуністи в 60 – х роках XX – ст. І зараз наші вороги кажуть нам, що українська нація сформувалася за часів Богдана Хмельницького і таким чином ми молодші «брати» старшого «московського брата». Фактично наші діти вивчають у школі історію, написану для нас катерининською комісією під керівництвом графа Шувалова, яка стала канонічною і для багатьох українських істориків, яким так зручно і комфортно, адже за це дають вчені звання та інші регалії. І все ж таки, чи можна нам відновити нашу вкрадену історію, чи є якісь інші докази окрім писемних? Про давність походження нашого народу нам говорять усні народні перекази, які передаються з покоління в покоління, казки, прислів’я, колядки, щедрівки, гаївки, а найголовніше – наша мова, в якій закодовано український генетичний код. Стосовно давності української мови ще в кінці XIXст. висловився відомий український мовознавець і фольклорист О. Потебня, який, вивчаючи українські колядки і щедрівки, вказував на те, що українська мова налічує близько сорока тисяч років!(« Объяснения малорусских и сродных народных песен» т. 1. Варшава, 1883, т. 2. Варшава, 1883). Звісно це була не сучасна українська мова, якою ми розмовляємо сьогодні, а тільки зародки, першопочатки народження співучої, солов’їної і багатющої як духовний необ’ятний океан, на який не вистачить і життя аби все охопити і вивчити. А наші самі «сміливі» філологи вказують на початки зародження української мови тільки з VIст. нашої доби. Шановні, ви хоча б почитали, що писали про нашу мову іноземні історики, хроністи, подорожні. Так візантійський хроніст при посольстві Візантійського імператора Феодосія II Пріск Панійський, автор знаменитої «Візантійської історії», який відвідав в 448 році ставку великого скитського царя Аттили (406 – 453), зафіксував такі слова із мови скитів (гунів): просо, медос (мед, медовуха), а також напій з ячменю який називався камос (кам, пиво), в сучасній Україні це слово не збереглося, але збереглося в південних слов’ян на Балканах.
Після так званого хрещення Київської Руси, вона була поневолена хитрим, підступним і жорстоким ворогом – Візантією. Після смерті Аттили і розпаду його імперії Візантія, налякана попередньою могутністю імперії Аттили, почала мститися скитам за попередні приниження і розорення своїх володінь. Протягом кількох століть Візантія вела хрестові походи проти наших предків, постійно виснажуючи і розорюючи наші землі. Про ці хрестові походи не пишуть ні історики , ні письменники, не знімають фільми, зате ми знаємо про хрестові походи в Єрусалим за гробом господнім. В кінці-кінців, коли військовими діями нічого не вдалося завоювати, була проведена багатоходова заздалегідь запланована спецоперація по насадженню християнства в Київській Русі. Як казали давні стратеги, якщо ви завоювали якийсь народ, то це ще не перемога, завоюйте душу цього народу і тоді ви його переможете. Хрещення Київської Руси в 988 році – це, насамперед, завоювання Душі (вогнем і мечем) наших предків. Відтоді починається Велика Духовна Руїна, яка нам не дає змоги стати сильною і об’єднаною нацією, ми вступили в епоху темних часів і безпам’ятства з постійними міжусобицями, розбратами, винищеннями нації, мови і культури. Провідна верства – волхви, указом князя Володимира була призначена на повне винищення. Тільки небагатьом вдалося врятуватися втечею в непрохідні ліси і Карпатські гори. Все, що було створено за багато віків до хрещення, а це писемні пам’ятки, які записувалися в основному на дерев’яних дощечках та пергаменті, було спалено і понищено, тобто знищено духовну пам’ять наших предків. Це була справжня духовна катастрофа наших предків! В давні часи на землях України були збудовані, задовго до китайської стіни, свої оборонні споруди, так звані Змієві вали, які простягалися від Києва на південь на 2 тисячі кілометрів! Такі оборонні споруди могла збудувати тільки сильна держава. А що ми про неї знаємо? На теренах України розкидані сотні майданів і курганів, хтось же їх і для чогось насипав і будував, для цього були задіяні математичні і астрономічні знання. Це була потужна і високорозвинена давня цивілізація! Волхви, які вціліли, бачили цю руїну і розуміли, що боротьба за духовне відродження буде довгою і важкою. Саме з тих часів, щоб донести до людей свою Правду волхви перетворюються на мандрівних музик, яких ми знаємо під ім’ям кобзарів. Саме кобзарі понесли в народ пісні і думи, в алегоричній формі розповідали про давню Славу і звитяжні часи. Все, що ми зараз називаємо українська народна пісня, казка, прислів’я – це все їхнє творіння. Для прикладу візьмемо простеньку дитячу казочку, яку всі знають з малолітства, «Колобок», в якій приховано глибокий зміст. Під колобком було приховано сонце і сонячну релігію предків, а знищила (з’їла колобок) лисиця. Хитрою лисицею тоді на міжнародній арені називали Візантію за її підступність і хитрість. Другий приклад – казки про змія-горинича, який крав дівчат, а брати вирушали з дому їх визволяти. В давнину завойовники збирали данину в основному живим товаром, а молоді дівчата дуже високо цінувалися на невільничих ринках. Про це згадується в нашій давній писемній пам’ятці «Слово о полку Ігорєвє», коли половці брали данину з кожного двору по «бєлє». Білою в давнину називали молоду непорочну дівчину, а в дворі проживало кілька сімей з одного роду. Коли в українців хтось згадує давні образи, або те, що вже призабулося, то в народі кажуть «так це було за царя Панька». Хто ж був цей цар Панько, що народ через сотні, а можливо і тисячі, років пам’ятає про нього? Корінь в нього «пан», тобто володар, цар, а в наш час коли до когось звертаємося пан, пане, то висловлюємо цим пошану до людини. Висновок, який можна зробити з усього вище написаного, що у нас українців є величезний пласт, ціла Атлантида прадавньої спадщини в царині культури, мови та історії, який чекає на своїх дослідників. Вивчаймо і повертаймо нашу давню Славу.

Культурологічний клуб «Українська цивілізація» Заремба Микола.

Література, яка описує справжню історію України-Руси є тут:

Українська цивілізація. Ведія: словник-довідник української праісторії та ведичної культури

http://magazin.kolovolhviv.top/index.php?route=product/product&product_id=107

 

Колись давно, за царя Панька.

 

 

Славетні предки українців.

http://magazin.kolovolhviv.top/index.php?route=product/product&product_id=146

 

Колись давно, за царя Панька.

 

 

Велесова Книга.

Волховник.
Велесова книга Наукове текстологічне дослідження, переклад сучасною українською мовою, релігієзнавчий коментар, публікація архівних матеріалів та оригінальних текстів Ю. Миролюбова, укладання словника на 8,5 тис. слів, покажчики, бібліографія, ілюстрації. “Велесова книга” — найдавніша літературно-історична пам’ятка прадавніх українців. Велесова Книга – єдина дерев’яна книжка, що не згоріла у вогнях інквізицій і дійшла до нашого часу. Вона має багато прихильників і не менше – противників. Одні вважають її священною книгою слов’ян, інші – підробкою, фальсифікацією. Звісно, християни схильні називати фальсифікатом усе, що суперечить їхньому світогляду. Ця «релігія любові» винищила народів більше, ніж радянська імперія. Що вже казати про дерев’яні книжки! Знайдена на теренах України на початку XX століття, книжка приголомшує насамперед своєю архаїчністю, яку підробити важко. Читаючи її, українці кажуть, що пробуджується генетична пам’ять. Проте російський філолог О. Трубачов бачить у Велесовій Книзі «враждебную ідєолоґічєскую концепцию», тому чекати на неупереджене наукове прочитання пам’ятки не доводиться. Хай би там як, ми представляємо читачам геніальний літературний твір, написаний давніми українцями про славетну минувщину, в якій діють наші рідні Боги та героїчні Предки. А тим, хто хоче влаштувати дискусію про автентичність Велесової Книги, пропонуємо переключити свою увагу на Біблію та встановити, ким  вона була написана та про чиїх зовсім не героїчних предків у ній йдеться.

Велесова Книга. Волховник.

Колись давно, за царя Панька.

 

 

http://magazin.kolovolhviv.top/index.php?route=product/product&product_id=127

Коментарів немає.

Залишити коментар