Карма гетьмана. Автор-Дмитро Шупта.

Карма гетьмана. Автор-Дмитро Шупта.

 

В 1701 р. під час церковного бу­дівництва у місті Чернігові було знайдено унікальні пам’ятки Рідної Віри – дві статуї язичницьких Богів зі щирого золота, інкрустовані кош­товним камінням. Очі одного з Бо­гів були виготовлені з двох великих блакитних самоцвітів. Однак, ці культові образи Рідних Богів були святотатськи знищені.

Про рівень тогочасного христи­янського фанатизму можемо суди­ти з вчинку гетьмана Івана Мазепи, уславленого своїм внеском у роз­виток українського ‘бароко”, пере­важно у вигляді церковного будів­ництва. Він наказав переплавити священні реліквії й виготовити з них “царські врата’: для храму Бориса і Гліба. Мазепа надіслав статуї до Ні­меччини і доручив якомусь невідо­мому майстру виготовлення цих во­ріт. По дорозі обидва коштовні са­моцвіти були вкрадені, але Мазепі про це не доповіли Кричущий зло­чин проти рідної культури підсилю­ється ще й тим, що гетьман Мазе­па, один з найосвіченіших держав­них діячів, і в думках не мав зроби­ти хоча б малюнки з цих статуй чи якийсь словесний опис.

Наруга над святощами не пройшла даремно, – скараний був увесь український народ: це і по­разка під Полтавою, і криваве зни­щення тисяч людей у Батурині, і, зрештою, й безславна смерть са­мого гетьмана на чужині. Чи ж воз­величила його християнська цер­ква за такі щедрі пожертви? Вона наклала на нього анафему, яку проголошує ось уже понад трис­та років.

Християни ж своїм церквобудівництвом зруйнували й Болдину гірку, місце давніх язичницьких свя­тинь у Чернігові. Вони порили ка­такомби, підземні монастирі (пе­черні лаври), де здійснювали свої “подвиги” численні монахи. Однак, сучасні рїдновіри-язичники досі вважають Болдину гору священ­ною. Недарма любив її великий сонцепоклонник Михайло Коцю­бинський. У церкві Бориса і Гліба нині розмістився музей стародав­ностей, де експонується й сумна карма гетьмана Мазепи – золоті “царські врата”, а також дивовижні камені з образом Вогнебога.

І гетьмани були, і командарми,

Котрі могли спіткнутись об горща,

Бо є Суддя і Кат в Законах Карми,

Яка ні в чім переступ не проща.

 

 

Кармінне святотатство до узбочин

Скидає блазнів з праведних доріг.

Але содіяв ти фатальний злочин –

Ганьбу собі й Вітчизні настеріг.

Як ти посмів на витівки церковні

Дві статуї’ язичницьких Богів

Дать, переплавить пам’ятки коштовні,

Накликати небесний грізний гнів?!

Далекі предки славилися вмінням.

І не якісь фанати-диваки

Інкрус тували дорогим камінням

Ті витвори взірцеві на віки.

А щоб нащадки не посміли скніти

І не пускались рідних берегів,

Великі ясно-сині самоцвіти

В орбітах мали статут’ Богів.

В полоні фанатичної натури

Цим ти найбільше в світі нагрішив,

Коли понищив культові скульптури

Й від них нащадкам сліду не лишив.

Той вчинок безголовий, скорохвацький

Веде, здавалось, просто в парадиз.

Та злочин був настільки святотатський —

Завбільшки з християнський фанатизм!

Церквами ти уславив стиль бароко,

Церкви ті виростали як гриби.

Та помсту «зуб за зуб, за око – око»

Спіткав і ги, і піддані раби.

Тим, хто свого шматка лишився хліба,

Вже розуму наш Бог не поверта.

Для храмини «святих» Бориса й Гліба

Відлив зі статуї ти «царськії врата».

Як слід не встиг ти навіть відговіти,

Не висповідавсь у своїх попів –

В дорозі позникали самоцвіти,

Про що тобі ніхто не доповів.

Везли Богів возами аж до німця,

Щоб перелити в «царськії’ врата».

Собі трутизни налили по вінця,

Що нам і досі душі виверта.

З ким тільки не траплялася халепа!

Яких не зустрічали тут юрод!..

Своїм безтямним злочином Мазепа

Себе скарав на горло й свій народ.

Нас триста літ діймає свист батури,

Наш рідновірський біль не засина:

За злочин плата — спалений Батурин

И поразка під Полтавою – ціна.

Нечиста сила кадить куциною —

Нагадує Сибіри крижані.

Хто дорогою заплатив ціною,

Безславну смерть знайшов на чужині.

Анафема ще й досі окаянська

Стерв’ятно пір’я пам’яті скубе.

Чи за пожертви церква християнська

Належно возвеличила тебе?!

Аякже! Возвеличила!.. Ще й досі,

Крізь триста літ, анафема луна

II з усіх амвонів душить «малоросів»

І українські душі поглина.

А скрізь – хрести, а під хрестами – плахи,

Від котрих крижана у крові стинь,

Де здійснювали «подвиги» монахи

На капищах язичницьких святинь.

Нема кінця і краю поговору,

Як для душі немає висоти.

Але на Болдіну священну гору

Ідуть сонцепоклонники-брати.

До гетьмана не будь, Недоле, строга

Ні у чужій, ні в рідній стороні.

У камені є образ Вогнебога,

Який не тоне й не горить в огні!

Одна відповідь на тему “Карма гетьмана. Автор-Дмитро Шупта.”

  1. Вододимир
    21.05.2018 at 16:47 #

    Коли на схiднослов’янськi землi принесли хреста, власна iсторiя та культура того народу закiнчилась, почалась ера набутих, чужинських ментальностей. Якi здобутки покрили втрати, та чи покрили, вже нiхто вiдповiсти не зможе. А те, до ми вже нiколи не зможемо вiдновити праслов’янську культуру, спiвiснувати в нiй рiвноправно з чотирма аврамiчними (четверта-марксизм за визначенням Луначарского) то е медицинський факт, як кажется молодь. А прикладом такого спiвiснування з домiнуючою моделью в свiтi може бути Китай, Iндiя, Таiланд ets.

Залишити коментар