Чому християнство чинить в Україні такий розбрат між етнічними українцями, шкодить державотворенню? Автор-Ладослав Жмурук.

Чому християнство чинить в Україні такий розбрат між етнічними українцями, шкодить державотворенню? Автор-Ладослав Жмурук.

– Чому християнство чинить в Україні такий розбрат між етнічними українцями, шкодить державотворенню, а юдаїзм об’єднує таких різних юдеїв всього світу і є основою їхнього державотворення?

– Тому, що юдаїзм – етнічна віра, об’єднує осіб ідеєю збереження і розвитку юдейства. Християнство – інтернаціональна юдейська секта, яка потреби нації ігнорує, відсуває їх, як другорядне, шкідливе, адже на перше місце ставиться ідея “спасательства”. В ослабленому цією деструктивною “наукою” українському середовищі інші народи формують свої п’яті колони – православна Московія, католицька Польща, протестантська Америка…

– Тож основною провиною християнства перед українством є позбавлення українців почуття богообраности, а відтак – державотворчого гонору, свободи?

– Саме так. Щоб вижити між людськими суспільствами, потрібне інше виховання – життєствердне, яке підносить особистість на високий рівень, а не принижує її гідність, прищеплює почуття гіршого ґатунку. І саме такою життєствердною релігією є юдаїзм. Такою є і наша етнічна віра.
Повноцінні особистості, успішні, задоволені життям, виховуються у сім’ях, де панує злагода. Ані талант чи інтелект дитини, соціальне чи майнове становище батьків не сприяють цим старанням дати нащадкам щастя. Сина, доньку не можна ніколи ганити, зневажати, карати, ущемлювати браком батьківської уваги. Не всім українцям вдається забезпечити своїм дітям правильне виховання, яке є, насправді, найціннішим, що можна дати чадам. Дається взнаки, насамперед, тривала відсутність повноцінної Української держави, що спричинило й відповідне ставлення громадян одне до одного. Деструктивним чином проявляє себе у справі виховання і християнство, прищеплюючи парафіянам комплекс неповноцінности. А раби гідне виховання своїм дітям дати неспроможні.

– Але ж християнство в Україні має понад тисячолітню традицію. Під симвлом Хреста українці зупинили від руйнівного походу в білу Європу монгольських язичників, а відтак турецьких і татарських ісламістів. Під символом хреста сформувалася проукраїнська Галицько-Волинська держава, до складу якої входило місто Київ, а син її засновника став першим українським християнським королем. Під символом Хреста проводив визвольну війну і формував Козацьку державу Богдан Хмельницький. Під символом Православного Хреста зачищали українські землі від нечисті гайдамаки Залізняка і Ґонти. Під символом Хреста постали в 1917-18 роках УНР та ЗУНР, що вже у 1919 році під тим же символом об’єдналися в єдину державу. Під символом Хреста боролися за Україну і проливали кров за неї підпільники ОУН, партизани УПА, вояки УВВ та Дивізії “Галичина”.

– Учасники перерахованих вище подій не дотримувалися християнських норм поведінки, тож і не можуть називатися християнами. Їсус вимагає від парафіян смирення, непротивлення злу, цілковитої апатії до суспільно-політичних процесів: будь-яка влада від “бога” Єгови; слуги, коріться панам своїм, не тільки добрим, а й лихим; любіть ворогів і моліться за них; хто тебе вдарить у щоку, підстав іншу… Крім того, треба мати на увазі, що виховані етнічною вірою, українці мали б ліпші успіхи у боротьбі за своє місце під сонцем.
Визнавши чужі, не варті торби січки “святощі”, вищими, “святішими” від своєї самобутньої духовної спадщини, українець став рабом і самих творців тих позірних святощів. Українці тішаться славними традиціями Різдва, Великодня, Зелених свят і іншим, не розуміючи, що все це – залишки від того скарбу, який не змогла знищити, нав’язана колись кривавим терором, юдейська секта. Зате кожен парафіян знає, що етнічна віра українців – “поганство”, “бісівська”, “неправдива”… Українець, уражений деструктивною пропагандою, возвеличує власну поразку.

– А чи можна українців називати християнами, якшо вони не дотримуються ісусвої “науки”? Справжніми християнами є хіба-що ті, що, скажімо, скніли у печерах, роками не миючись і не міняючи одежі, ті, які роками сиділи на стовпах, не злазячи навіть для справлянь природних потреб і інше. В інших випадках, це – народне християнстиво. Релігії можна поділити на дві категорії: релігія для людини (це – майже всі етнічні віросповідання) і релігія, де людина – для релігії. До останньої належить і біблійне християнство. А народне християнство є недолугим намаганням підпорядкувати інтернаціональну релігію потребам нації. Звісно, в народному християнстві ні про яке спасіння на лоні Абрамовім не йдеться, бо це – не те, що вимагає біблія.

– В такім разі, в Україні є, так би мовити, ще один різновид християнства, до якого належать сповідники протестантських конфесій. Віряни цих товариств з обмеженою відповідальністю заявляють, що їм не можна, скажімо, воювати, брати в руки зброю, але вони сповна користуються миром, благами суспільства.

– Дехто зауважує, що бог біблії, він же – отець Ісуса, надто кровожерливий, а біблія – чи не найкривавіша книжка на світі…

– Біблія – матеріали для гаагських трибуналів, нюрнберзьких процесів… Виникає запитання: а чи можна праукраїнським (“язичницьким”) словом Бог називати біблійні культові авторитети? Відбулася підміна понять: у дохристиянські часи Бог – життєствердний чинник; у християнстві “бог” – те, представникам чого треба здатися на милість, як раби.
Юдейські рабини не скривають, що юдейство зацікавлене у поширенні християнства, адже торує шлях для сіоністської експансії. Тобто, вони діють, як у приповістці: шинкар п’яницю любить, але доньку за нього не віддасть.

Коментарів немає.

Залишити коментар