Український посол в Туреччині Андрій Сибіга опублікував текст томоса про надання автокефалії Православній церкві України. Офіційний переклад українською мовою.

Почнемо з позитиву. Українські рідновіри розуміючи, що головна політична складова Томосу-це відділити Україну від надмірного  керівництва нашим релігійним життям  Московією, не перешкоджали   отриманню цього документу ПЦУ. Ми поставили вище державний інтерес від конфесійного , і тепер будь-яке шипіння путінсько-гундяєвоської зграї   не має жодного релігійного значення для України. Проте, сподівання українців-християн, що тепер вони незалежні, є черговою примарою.Насправді, московський пархат просто замінений на візантійський, ні про яку автокефалію, де -юре мова не йде. Автокефалія (від грец. αυτός — сам та κεφαλή — голова),тобто, автокефалія-це повна незалежність від Московії, Риму і Візантії. Проголошувалось, що жодні релігійні центри, які знаходяться за межами України, не можуть керувати українськими релігійними питанняи. Саме така позиція була проголошена   на  соборі УАПЦ(українська автокефальна православна церква) , на соборі 1921 р. Оформлена на цьому зібранні УАПЦ  концепція мислилася учасниками собору, як пряма спадкоємниця УАПЦ Василія Липківського .  Коли чітко дотримуватися канонічної логіки, то після визнання нечинності акта 1686 р. Українська Церква мала би де-юре повернутися до свого попереднього статусу Київської Митрополії у складі Вселенського Патріархату» А що ж відбулося у 1686 році?

У 1686 РОЦІ ВІЗАНТІЙСЬКИЙ патріярх Деонисій 4-ий оглянув “Синопсис”, присланий йому з Києва. І продав православних християн України-Руси Московському патріярхові.

Документ продажі знаходиться в Москві (в музеї патріярха). У документі читаємо такі слова: “Прінято от господіна Нікітіча Алєксєєча три сорока соболей і двісті червоних (золотих): податель же благіх Господь да будєт мздодавєц Вашему державнейшему царствію”.(Лев Силенко)

Питання автокефалії Української Церкви, як відомо, розглядалося на Соборі УПЦ 1-3 листопада 1991 р., який був скликаний її тодішнім Предстоятелем — Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Філаретом (Денисенко). Однак, цей Собор не проголосив автокефалію Православної Церкви в Україні, а лише засвідчив її користь для майбутнього церковного життя в Україні. Собор УПЦ звернувся тоді з проханням про дарування автокефалії до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II (Рідигера) і єпископату Руської Православної Церкви (Архієрейського Собору РПЦ).!!!(Чому ж не до Візантії? Філарет канони переплутав?)

Цікаво, що на думку чільного діяча УПЦ-КП Володимира (Романюка), саме у відмові від само/проголошення автокефалії на Соборі 1991 р., полягало головне завдання  Митрополита Філарета у його боротьбі проти автокефалії. «Коли би Митрополит Філарет, — стверджував Володимир (Романюк), — наважився соборно проголосити автокефалію на соборі 1991 р., то доля УПЦ і Митрополита Філарета, як її Предстоятеля, була б зовсім іншою, а розколу Української Церкви 1992 р. можна було би уникнути».

Не береться до уваги тут й інша складова українського автокефального ребусу: позиція Вселенського Константинопольського Патріархату, який наголошував та продовжує наголошувати на своїй винятковій канонічній компетенції у проголошені нових Автокефальних Церков. (А, отже, він утримався б від визнання автокефалії Української Церкви і у випадку, коли би ця автокефалія була б дарована Московським Патріархатом, і тоді, коли б вона була і само/проголошена собором Української Православної Церкви).

Не була проголошена автокефалія й на іншому важливому для новітньої церковної історії зібранні — Першому Помісному соборі УАПЦ  (Київ, 5-6 червня 1990 р.). Згаданим зібранням не було прийнято Томосу (або якогось іншого документу), яким би соборно проголошувалася автокефалія Православної Церкви в Україні. Натомість одним з рішень собору було: «Утворити Український Патріархат. Патріархом України обрати Блаженнішого Митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом “Патріарх Київський і всієї України”».
Звернімо увагу на формулювання: йдеться про патріарший устрій Церкви, а не про автокефалію. Але чому? Очолювана Митрополитом Філаретом УПЦ на той час чітко позиціонувала себе як прорадянську і навіть проросійську ідеологічну силу. Протистояння між УАПЦ(очолювана   патріархом Мстиславом) та УПЦ (очолювана Філаретом) було АНАЛОГІЧНИМ протистоянню між УПЦ кп, та УПЦ мп в сьогоденні. Тобто, на початку 90 років Філарет і був 5 колоною,  головним очільником московської церкви в Україні.   Глибока образа Філарета, що його не обрали патріархом всея Русі, коли він був у Москві заступником патріарха московського, не змусила його остаточно порвати контакти з КГБ, яка контролювала всі церковні справи в Московії. Штатний , високопоставлений працівник КГБ Філарет продовжував виконувати накази спецслужб і діяти всупереч інтерасам України, рятуючи московську церкву від ганебного вигнання з України.  Йому заважав Володимир Романюк, патріот,який був обраний патріархом УПЦ . Напруга досягла апогею, коли Романюк публічно заявив, що його заступник Філарет має стосунок до крадіжки церковних коштів у дуже великих розмірах, і оголосив про початок проведення ревізії.. В тому ж,  1996 році Володимир Романюк загинув при загадкових обставинах,а на його похоронах влада організувала побиття міліцією  людей прямо на його похоронах.  Так “чорним вівторком” кгбістська зграя вчергове розправилася  з великим патріотом України, членом ОУН і політв’язнем Володимиром Романюком.  Патріархом обирається Філарет, який  навіть не думав протистояти московитам, які спокійно забирали Лаври у своє підпорядкування і фактично були провладною церквою в Україні.
 Дуже хитрий, підлий, брехливий  новий очільник церкви раптом стає” патріотом”, декларує проукраїнську позицію, позиціонує себе борцем за інтереси України. Він  не може не брехати, це в нього вже в крові, аби це було вигідно.

 

14 жовтня, 2018 року. Виступ Філарета.

На цьому відео Філарет категорично заявляє, що Томос передбачає  лише посаду патріарха в Україні. Лише патріарх, ніякого митрополита ми не хочемо знати! Треба ж було вчергове обдурити довірливих українців, бо що ж то за автокефалія без патріарха?

 

 

 

 

6 січня, 2019 року , новостворена ПЦУ отримала нарешті Томос . Давайте уважно прочитаємо і осмислимо, про що ж йдеться в цьому документі?

” Ви приступили до гори Сіонської”…  Раби, вам все ясно з цієї початкової фрази Томоса?  Тоді рухаємось далі. Декларуючи начебто автокефалію, Томос визначає керівником церкви митрополита, а не патріарха. Засновувати нові парафії ПЦУ може, але за межами України лише з дозволу і затвердження Візантією.   І це називається відсутністю зовнішнього впливу? Звісно, що ні.  Верховним керівником   ПЦУ, верховним суддею стає візантійський патріарх, а роль митрополита зводиться до прокладки, намісника, губернатора,- називаймо  як кому зручно, суть від того не змінюється. Жодні доповнення, чи віднімання слів у титулі не допускається, без дозволу Константинопольського патріарха. Всі зарубіжні українські церковні приходи тепер підкоряються лише Константинополю, відповідно і доходи підуть у Фанар, і навіть ПЦУ не має право самостійної канонізації святих, і навіть при згоді Візантії канонізацію проводять  в синоді вселенського патріарха.

12 церков в Україні передається Візантії.

Малозрозумілим для українця, який не вникає в тонкощі церковних справ є і пункт в Томосі, в якому зазначається, що святе миро митрополит Київський отримує лише у Візантії. Що ж таке це миро?  Довідка. Св. миро у храмах повинно зберігатися у вівтарі на престолі з честю та пошаною в срібному чи кришталевому посуді. Для здійснення таїнства миропомазання під час хрестин виготовляється спеціальна скринька (мирниця), в якій ставиться посудини зі св. миром та єлеєм оглашенних(оглашені-це ті, хто готується стати християнином)  (підписані, щоб не сплутати під час звершення таїнств), ножиці, губка (вата) і пензлики для помазання. Після хрещення Русі Київська Церква отримувала св. миро з Візантії, де Константинопольський Патріарх його освячував та розсилав у дочірні Церкви Константинопольського патріархату.Миро використовується в обрядах хрищення, освячення храмів, при посвячені церковних чинів. Тобто, не лише свячену ароматичну олійку будуть возити в Київ з Фанара  українські попи, звичайно ж, не безкоштовно, а й жоден храм, чи піп не може бути посвячений без згоди нового Константинопольського рабовласника. Очевидно, що коли Гундяєв пропонував якісь там мільярди  патріарху в Константинополі, то той патріарх лише весело посміявся, бо  з України, в якої найбільше приходів у Європі  Фанар отримає значно більше.

Таким чином,  відкрита брехня прикрита в Томосі безсоромним словоблудством, бо  про жодну автокефалію де -факто мова не йде. Підпорядкування Константинополю вирішує лише зовнішню проблему України-відхід від Московії. Внутрішні проблеми, пов’язані з наявністю в Україні греко-католиків, московського пархату, численних сект, які не збираються підпорядковуватись Візантії нікуди не зникають. Ні про яку єдність і соборність, як і про українізацію церковного життя  мова не йде.

В цій ситуації  найгірше те, що українці і далі будуть обтяені меншовартісними комплексами.   Новий, старий  зверхник, на додачу до московських царів, польських королів, московських пархатів буде і надалі дарувати з барського плеча українцям  вольності і блага, абсолютно не переймаючись інтересами нашої країни. Знову не українці, а зайди будуть вирішувати  на свій розгляд питання, які б мала вирішувати українська національна еліта. Вихід один. Збагнути, що в християнській системі координат нашому народу нема що шукати.  Іудохристиянство, як космополітична та інтернаціональна ідеологія ніколи не допустить підвищення національного рівня самоусвідомлення жодного народу. Церковним ієрархам потрібні раби, а не нації. Тому маємо відкинути християнство, як минулорічне сміття і повертатися до рідних витоків. Наша держава не дійна корова для різного роду пройдисвітів.  Національний світогляд, рідне богорозуміння, націократія, етнічні звичаї, традиції, обряди є гарантією збереження і розвитку  нашого народу. Всі центри, які знаходяться за межами України не мають права мати в нас своїх сателітних підрозділів, жодні  правові, чи інші акти зарубіжних інстанцій і структур не можуть бути вищими за національні. Керувати  в Україні має українець, а не нацмен, чи зайда.

У К Р А Ї Н А  Д Л Я  У К Р А Ї Н Ц І В !

 

 

Український посол в Туреччині Андрій Сибіга опублікував текст томоса про надання автокефалії Православній церкві України. Офіційний переклад українською мовою.

 

Український посол в Туреччині Андрій Сибіга опублікував текст томоса про надання автокефалії Православній церкві України. Офіційний переклад українською мовою.

 

Український посол в Туреччині Андрій Сибіга опублікував текст томоса про надання автокефалії Православній церкві України. Офіційний переклад українською мовою.

Коментарів немає.

Залишити коментар