Смерть, голод, отрута й виродок є Біблія, що заблудила від свого начала.

Григорій Сковорода

Біблія є брехня і буйство Боже не в тому, щоб брехні нас навчала, та лиш у брехні відпечатала сліди й шляхи, що ведуть повзучий розум до найвищої істини, як показує оце питання: “Коли ж уведеш мене в кордони їх?” “Чи знаєш шляхи їх?” (Йов, 38).

Усі ж створіння є брехня непостійна й оманлива, і всі створіння є поле слідів Божих. У всіх цих брехливих термінах чи границях ховається й з’являється, лежить і встає пресвітла істина, і про неї ж слово: “Істина від землі засіяла”. “Золото землі отої добре”.

І всім цим слідам, і писаним і висловленим у ній, буде здійснення від Господа, тобто кінець і буття неіснуючим істотам надасть істина Господня. Ось що означає: “Від Бога все можливе”, тобто за істотами воно пусте й недостатнє, а за Богом дійсне і точне.

Правильне слово, що цар і суддя ізраїльський, а християнський Бог є Біблія.

Та цей Бог наш спершу на єврейський, потім на християнський рід незліченні й жахливі навів забобонів паводки.

Із забобонів народилися нісенітниці, секти, суперечки, ворожнечі міжусобні й дивні, ручні й словесні війни, дитячі страхи тощо. Немає більш жовчного й твердішого марновірства і немає нічого більш нахабного, як шаленство, розпалене сліпим, але ревним глупого повір’я жаром тоді, коли ця єхидна, воліючи безглузду й недостатню брехню, ніж милість і любов, забувши почуття людинолюбства, жене свого брата, дихаючи вбивством, і цим сподівається служити Богові.

Цей семиголовий дракон (Біблія), вибльовуючи водоспади гірких вод, усю свою земну кулю покрив забобонами. Вони є не що інше, як нерозумне, та наче Богом здійснюване й захищуване розуміння.

Кажуть марновіру: “Слухай, друже! Не може це трапитись… Проти природи… Тут щось приховується”. Та він щосили з жовчю кричить, ніби справді літали коні Іллі. Начебто при Єлисеї плавало залізо, розділялись води, повертався Йордан, за Ісуса Навина зачепилося Сонце, за Адама змії мали людську мову… Ось! Начебто скоро кінець світу… Бог знає, можливо, наступного 1777 року впадуть на землю зірки… Що? Хіба не можна, щоб Лот був п’яний від нововичавленого вина?.. Хай воно в нас не хмільне, а від Бога все можливе…

Обпившись цих дріжджів, марновір бенкетує і козлоголосить, проголошуючи ворогами й єретиками всіх, хто з ним не погоджується. Краще не читати й не чути, ніж читати без очей, а без вух слухати й навчатися марноти. Це дитяче мудрування, яке викриває нахабність і непостійність блаженної натури, наче вона колись і десь робила те, чого тепер ніде не робить і надалі не робитиме.

Такі безглузді думки хай мають місце у дитячих та підлих умах, а не у змужнілих і знатних родів людей. Хай смакують цю Божу брехню і буйство діти, і то до часу, а розважливі хай готуються до кращого столу. Вони, не будучи співучасниками цієї брехні й буйства, можуть не запалювати, а гасити факел, що збурює загальну тишу й бенкетуючий розкол.

Немає більш шкідливого, ніж те, що побудоване для головного добра, а стало розтлінним. І немає більш смертоносної для суспільства рани, ніж марновірство — листя для лицемірів, маска шахраям, заслона дармоїдам, стимул і підігрів для людей з дитячим розумом.

Воно розлютило премилосердну утробу Тита, зрівняло з землею Єрусалим, зруйнувало Царгород, спотворило братньою кров’ю паризькі вулиці, сина на батька озброїло14. І не даремно Плутарх гіршим від безбожництва вважає марновірство. Для мене ж краще, коли люди скажуть, що Плутарха на світі не було, ніж що він був нахабний, непостійний, немилосердний тощо. Та й справді, марновір сумує, якщо хтось на південь, а не на схід з ним молиться. Один злий, що занурюють, інший біситься, що обливають охрещуваного. Один кляне квас, інший — прісний хліб… Та хто порахує всю павутину марновірних голів? Наче Бог — варвар, щоб за дрібницю ворогувати.

У всіх цих своїх нісенітницях біжать до своєї покровительки Біблії, а вона з непокірними розбещується.

Григорій Сковорода “Ізраїльський змій”

Роздуми Григорія Сковороди про виродок “Біблії”.