Уривки з книги Олександра Виженка “Україна Кохання” ЧИСТОТА ДО ШЛЮБУ.

Уривки з книги Олександра Виженка "Україна Кохання" ЧИСТОТА ДО ШЛЮБУ.

Місяцю холодити,
Сонцю пекти,
А серцю моєму казання ректи
Про те, що є суттю людського буття,
Що робить чарівним звичайне життя,
Про таїнство дивне палкого єднання
Проявлених душ на теренах Кохання!

ЧИСТОТА ДО ШЛЮБУ.

У далекому минулому українці – як юнаки, так і дівчата – приходили до побрання неторканими. Батьки пильнували за тим, щоб їхні діти “не задали родоньку сорому”, щоб до певного строку “козаченькова пшениченька не зійшла” та щоб до весілля “не учинив воробей на припічку жнива”. На них лежала відповідальність за недотримання дочкою дівочої чести. Чесна дівка – батькам хвала:

Ходила качечка по точку,
Спасибі сваточку за дочку;
За кучеряву м’яточку
Та за червону калину,
За твою чесну дитину. [40,162]

Якщо донька виявлялася “нечесною”“безпонеділковою”; якщо у молодої була порушена цнотливість ще до шлюбу, якщо вона

Ізгубила свій віночок
Під явором зелененьким
З козаченьком молоденьким,

то: “Одягайте, тато, солом’яний хомут неслави, а ви, мамо, надівайте на голову решето на доччинім “негарнім весіллі”; усе весільне жіноцтво, б’ючи палицями у драні відра, співатимуть вам сороміцьких пісень:

А в синім городі
Ні дощу, ні погоди;
Зацвіла біла рожа,
Да ні на що не гожа.
Як мати, так дочка,
Як дирява бочка.

Були пісні і більш грубого настрою:

По тім боці на толоці
Кобила блудила,
Ой там наша дівчинонька
Запаску згубила.

Там на долині
Пасла п… свині,
Мішком обгорнулась,
А х… застібнулась. [51]

“Нечесну” дівку тяжко карали.

За те, що дівчина передчасно “загубила запаску”, її силоміць остригали. Така дівчина звалася “стрига”.Іменували таких дівчат ще й “нересниця” – недоросла розпусниця.

“Покриткою” звалася дівчина, що до шлюбу лишалася дівоцтва, ще й ставала бережею (вагітною). Від того часу дівчина мусила обов’язково покривати своє волосся хусткою, як молодиця:

– Ой мати, мати, що мені сталось –
Щось в мене в животі затріпеталось:
Чи риба щука, чи осятрина?
– Гляди ми, суко, чи не дитина?
Як щука-риба – будем варити,
А як дитина – будем хрестити. [32,572]

Такою була реакція матері. А як же реагували на все це винуватці заживку? А ось як:

Хіба ж тобі не казала
Та й не говорила,
Не лягаймо вкупі спати,
Бо буде Гаврило.

А ти мене не послухав,
Коло мене вклався,
Тепер мене питаєш,
Де Гаврило взявся. [3,528]

Тяжко-важко було дівчині перебанувати відверту ворожість рідні і “лихих сусідів”:

– Ой, Боже ж мій, що ж я наробила:
Дівування своє навіки згубила,
Своїй неньці сраму наробила.
Піду між дівчата – з вулиці зганяють,
Піду між жінками – капур одягають,
Тепер же я не жінка, не дівка,
Тепер же я людська поговірка.

Нещадима людська обмова:

За річкою огонь горит,
А у дівчини живіт болит.
Нехай болит, нехай знає,
Нехай хлопців не кохає.

Та квесія (проблема) відбармовувалася на ранимій дівочій душі незагойним зарубцем. Тому й не дивно, що кожна дівчина намагалася до заміжжя лишитися правичкою (незайманою), “нещипаною рожею”, додівчити, доглядіти цноти, “доходити вінка” (рутвяний вінок був символом цноти):

– Ой місяцю-перекрою,
Світи надо мною;
Молода дівчинонько,
Говори зо мною.
– Тоді буду я світити,
Як буду сповнятися.
– Тоді буду говорити,
Як буду вінчатися. [12,116]

Дівчина зберігала вінчальний вінок до самої смерті. Його зашивали у подушку і ставили їй в труну під голову.

Темного лугу калина,
Доброго батька дитина;
Сім літ по ночах ходила,
Цноту з собою носила;
Купували купці – не продала,
Прохали хлопці – вона не дала;
Шовком ніженьки зв’язала,
Свому Іванку держала.

Одному лише судженому буде дано “шовкову ниточку розірвати”.

Береглися і хлопці. Коли дівчина, подолана любов’ю, “затівала гречаники, не сіявши гречки” – тобто від жагучого бажання обмінятися з коханим тілесною осолодою, просила любчика прийти до неї вночі:

– Ой прийди, прийди, не буде кривди;
Як буде кривда, я буду винна. [4,228]

– тобто, коли спонукувана силою кохання, дівчина була готова взяти на себе всю міру відповідальності, але “любець-лебедин” знаходив у собі сили “тримати цноту за поясом”, щоб не піддатися на спокусу скаплунити (справичити) кохану і так вибачався:

Не гнівайся, дівчино,
Що я не займаю.
Хоть я не займаю,
Сватати думаю,
Хоть я не горнуся,
До тебе приймуся.

Чесна дівка чи нечесна, визначалося на весіллі після сконстатування дівоцтва (“втрата прехороша”):

Прийде завтра твоя мати,
Буде тебе озирати.

Свашки стелили постіль молодим у “коморі”:

Треба постіль слати:
Соломки під головки,
Довкола подушечки,
В середині дві душечки.

Співали й такої:

Ой треба добре Марусі просити,
Щоб дала … зажити. [51,№1592]

Полишивши молодих у коморі, їм казали: “Не лінуйтесь же тут, людей не воловодьте!”

Молоді й не воловодили:

Положили-хмо на білий постелі двоє –
Голубляться обоє.

Як же поетично, як гарно оспівано в народі акт першого єднання молодят! Ось погляньте:

Ой за стіною, за коморою
Червен мак процвітає:
То не мак процвітає –
Оленка ся завиває.
Мече з себе дівочу цноту,
Бере жіночу красу.

Наїхали купці з Холма,
Питаються, почом вовна.
Білая вовна
По червоному сповна,
А чорная вовна
По золотому сповна.
Руно на руно клали
Й у середині дірки шукали;
Тицю-тицю у чорну вовницю,
Утрапили червону криницю. [Зб. Максимовича, №277]

Покрутив сверщок стелю
Та упав на постелю,
Где Ганнусенька спала,
Там роженька процвітала. [32,370]

Минає червона ніч – “минаються й дівочі смішки”. Бо здає “княгиня” своє дівування, щоб піти в жіночому роді:

Зробили ж ми діло,
Аж нам чоло впріло:
З коржа паляницю,
З дівки молодицю. [13]

Аж ось…

Вечірня зірочка закотилася,
А світова зірочка засвітилася, –

починалася перезва – перший день після “калинової ночі”. Під час “перезви” жінки співали:

Горілки, свату, горілки,
Та було не брать у нас дівки,
Та було не вертіти їй дірки. [51, №329]

Доказом чесності молодої слугувала сорочка “з калиною” – витвір акту дефлорації. Свахи “показували дівочу красу”, весело примовляючи:

Дайте нам рушнички з торочками,
А ми дамо сорочку з квіточками.

Клейнод дівоцтва прилаштовували до довгої тичини і вивішували над ворітьми, а на подвір’я випускали чорну курку, до шиї якої було прив’язано пучечок калини.

Раділо весілля, і “всенький рід веселився”:

Знати Марусеньку, знати,
В котрій вона хаті, –
Червчиком обсипана,
Калиною обтикана.
І лавки, і прилавки
З червоної китайки…

А в лузі калина
Ввесь луг закрасила,
Доброго батька дитина
Ввесь род звеселила. [5,135]

Зраділі батьки, поздоровляючи молодих, бажали:

Да нехай живуть і любляться,
Як голуб’ята ті кубляться,
Куди повернуться – поцілуються.

Література

1. Українські народні пісні. – К.: Дніпро, 1964. – Ч. 1.
2. Жартівливі пісні. – К.: Наукова думка, 1967.
3. Танцювальні пісні. – К.: Наукова думка, 1970.
4. Ігри та пісні – К.: Вид-во Академії Наук Української РСР, 1963.
5. Весілля. – К.: Наукова думка, 1970. –Кн. І.
6. Українські народні пісні про кохання. – К.: Мистецтво, 1971.
7. Жартівливі пісні. – К.: Дніпро, 1971.
8. Українське народне багатоголосся. – К.: Мистецтво, 1963.
9. Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка. – К.: Музична Україна 1971.
10. Народні пісні в записах Івана Манжури. – К.: Муз. Україна, 1974.
11. Народні пісні в записах Івана Нечуя-Левицького. – К.: Муз. Україна, 1985.
12. Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К.: Муз. Україна, 1988.
13. Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич. – К.: Наукова думка, 1982.
14. Народні пісні в записах Івана Франка. – К.: Муз. Україна, 1981.
15. Народні пісні в записах Маркіяна Шашкевича. – К.: Муз. Україна, 1973.
16. Українські народні пісні наспівані Д.Яворницьким. – К.: Муз. Укнаїна, 1990.
17. Балади: родинно-побутові стосунки. – К.: Наукова думка, 1988.
18. Прислів’я та приказки. – К.: Наукова думка, 1990.
19. Коломийки. – К.: Наукова Думка, 1969.
20. Балади: кохання та дошлюбні взаємини. – К.: Наукова Думка, 1987.
21. Перлини Української народної пісні. – К.: Муз. Україна, 1991.
22. Народні пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика. – К.: Муз. Україна, 1977.
23. Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології”. – К.: Мистецтво, 1995.
24. Народні пісні в записах Миколи Гоголя. – К.: Муз. Україна, 1985.
25. Нечуй-Левицький Іван. Світогляд українського народу. – К.: Обереги, 1992.
26. Костомаров Николай. Славянская мифология. – Чарли, 1995.
27. Українські замовляння. – К.: Дніпро, 1993.
28. Пісні з Полонини. – К.: Дніпро, 1974.
29. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – К.: Обереги, 1991.
30. Грінченко Борис. Словарь української мови. – К.: Довіра, 1997.
31. Энциклопедия тантры. – М.: ЛОКИД-МИФ, 1999.
32. Українські народні пісні в записах Зоріана Доленґи-Ходаковського. – К.: Наук. думка, 1974.
33. Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Муз. Україна, 1968.
34. Народні пісні в записах Марка Вовчка. – К.: Муз. Україна, 1979.
35. Народні пісні в записах Степана Руданського. – К.: Муз. Україна, 1972.
36. Народні пісні в записах Михайла Павлика. – К.: Муз. Україна, 1974.
37. Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – К.: Муз. Україна, 1972.
38. Як зачую коломийку. – Карпати, 1974.
39. Народні пісні з голосу Дністрової Чайки та в її записах. – К.: Муз. Україна, 1974.
40. Гнедич П. А. Песни обрядовые. – Вып. І. – Полтава, 1915.
41. Пісні Сумщини. – К.: Муз. Україна, 1989.
42. Пісні Тернопілля. – К.: Муз. Україна, 1989.
43. Народні пісні в записах Петра Козланюка. – К.: Муз. Україна, 1978.
44. Гнедич П.А. Материалы по народной словесности. – Вып. ІІ, Ч. І. Песни необрядовые. – Полтава, 1915.
45. Пісні Буковини. – К.: Муз. Україна, 1990.
46. Пісні Явдохи Зуїхи. – К.: Наук. Думка, 1965.
47. Коломийки в записах Івана Франка. – К.: Муз. Україна, 1970.
48. Милорадович В. П. Народные обряды и песни Лубенского уезда Полтавской губернии, записанные в 1888–1895г. – Харьков, 1987.
49. Українські чари. – К.: Либідь, 1992.
50. Пономарьов А. Українська етнографія. – К.: Либідь, 1994.
51. Чубинський Павло. Мудрість Віків. – Кн. 2. – К.: Мистецтво, 1995.
52. Закувала Зозуленька. – К.: Веселка, 1989.
53. Чарльз Хьюман Ван Ву. Инь-Ян. Китайское искусство любви. – М.: КРОН-ПРЕСС, 2000.
54. Бандурка. Українські сороміцькі пісні. – К.: Дніпро, 2001.
55. Жартівливі пісні. – К.: Держ. вид. худ. літ., 1963.
56. Українські народні пісні. – К.: Наук. думка, 1991.https://svit.in.ua/kny/bookkoh.htm

Коментарів немає.

Залишити коментар