ТЕОРІЯ ВІЧНОГО ПОВЕРНЕННЯ. Автор-Галина Лозко.

ТЕОРІЯ ВІЧНОГО ПОВЕРНЕННЯ. Автор-Галина Лозко.

 

 

Глобальнi програми пiдкорення всього людства купкою свiтових олiгархiв, як правило, завжди грунтувалися на унiфiкацiї релiгiйних iдей, iнтернацiоналiзмi, нав’язуваннi вигiдних для свiтового монстра стереотипiв мислення. Так званi свiтовi або, точнiше, iнтернацiональнi релiгiї та матерiалiстичнi доктрини нав’язали народам спрощену прямолiнiйну схему «розвитку» людства знизу вгору, вiд «нижчого» до «вищого». В академiчнiй науцi усталена думка про «науковий прогрес», за якою нiбито сучаснi академiчнi знання ближчi до iстини, нiж знання давнiх мудрецiв.

Насправдi така схема є хибною, бо заперечує природнi закони еволюцiї людини i суспiльства, духовностi i культури. Сучасний стан людства свiдчить не про розвиток, а про деградацiю, не прогрес, а регрес. Впровадження в життя iнтернацiональних та демократичних iдей призвело до втрати природної суспiльної iєрархiї всерединi етносiв, i як наслiдок — хаос у людських спiльнотах. Польський мислитель Ян Стахнюк назвав цей регрес людства «вспакультурою» – щось близьке до «культура вспять» або «антикультура».

Прогресуюча матерiалiзацiя суспiльних вiдносин набирає загрозливих форм, бо вона має тенденцiю постiйного збiльшення швидкостi, як при падiннi вниз. Природнi знання та iстини, якi в золотому, срiбному та мiдному вiках були доступнi всiм, стають все менш вiдомими, або й зовсiм недоступними людству. В залiзному вiцi число тих, хто володiє цими знаннями, стає все меншим.

Однак, як вiдомо, скарби вищої мудростi не можуть бути втраченими для людства остаточно. Кiнець ІІ — початок ІІІ тисячолiття супроводжується не тiльки регресом та кризою сучасного свiту (кiнцем старого циклу), але й початком вiдродження етнiчних духовних систем у багатьох країнах Слов’янщини (початком нового циклу). Це кiнець Калi-Юги i початок нового Золотого Вiку – Епохи Водолiя. Україна, Бiлорусь,  Польща, Болгарiя, Чехiя, Словенiя та iн. мають уже свої релiгiйнi общини сповiдникiв етнiчного (язичницького) культу. Закономiрно, той, хто прагне до iстинних етнiчних знань, може вiдкрити їх у собi як генетичну етнiчну матрицю.

Ще в кiнцi ХІХ ст. нiмецькому мислителю Фрiдрiгу Нiцше вiдкрилась iдея Вiчного Повернення всiх речей. На початку ХХ ст. румунський релiгiєзнавець Мiрча Елiаде розвиває iдею циклiчного часу як найбiльш вартiсного, тотожного з космiчним, священним, мiфiчним часом, що заперечує глобальну схему лiнiйностi часу. В його iнтерпретацiї  iсторiя (послiдовнiсть реальних фактiв) суттєво програє перед мiфом (знанням закономiрностей i законiв Всесвiту). «Знати мiф – значить наблизитись до таємницi походження всiх речей. Інакше кажучи, людина дiзнається не лише про те, яким чином усе виникло, але також i про те, яким чином виявити це i вiдтворити, коли все зникне» — писав вiн. Таким чином, мiф безчасовий, вiн долає рамки зовнiшнього об’єктивного свiту, вiдкриваючи свiт iдеальний. Цi фiлософськi iдеї розвивали iншi мислителi, в тому числi слов’янськi, якi прийшли до висновку про неминучiсть вiдродження етнiчної духовної культури як живої i дiєвої релiгiї.

В Українi основоположником вiдродження етнiчної релiгiї став професор Володимир Шаян – фiлософ, санскритолог, релiгiєзнавець i поет. На його думку, етнiчний мiф є запорукою збереження етносу. Усвiдомлення свого божественного походження («ми – Дажбожi внуки») виховує гордiсть, людську гiднiсть i заохочує до активної життєвої позицiї. Етнiчний мiф — це сукупнiсть уявлень про походження народу, його героїв, звичаїв та обрядiв, якi надають смисл життю. Саме етнiчний мiф є основою Традицiї.

Слов’янський мiф про походження народу: «ми стали славними, славлячи Богiв, i тому названi слов’янами» – це основа самовизначення общин, племен, народiв, усього нашого суперетносу. Ця мiфологема, як бачимо, тiсно пов’язана з етнiчною релiгiєю – слов’янським язичництвом. Саме вона поєднує минуле, теперiшнє i майбутнє наших слов’янських народiв, бо мiф — це вся цiлiсть священних спогадiв наших Пращурiв. І нiякi бiблiйнi мiфи (з претензiєю на iсторичнiсть) не можуть замiнити нам рiдних етнiчних мiфiв слов’янської релiгiї.

Свiтовi релiгiї, сформованi на грунтi юдейського монотеїзму, є зразком спрощення етнiчної картини свiту. А всяке спрощення – це шлях до виродження i смертi. Природна релiгiя слов’ян полiтеїстична — Бог єдиний, але багатопроявний i кожен прояв його названий власним iм’ям: Сварог, Див (Дий), Перун, Лада, Велес, Дажбог, Дана, Мокоша та iншi. Слов’янськi Боги розлитi в Природi i в людинi (iманентнi). Кожен слов’янин — син Бога, його друг, його часточка. Таким чином Боги — нашi Предки, наша Земля, наша Природа. Отже, шкодити Природi — значить шкодити самому собi. Рiдна Вiра — не тiльки духовна, але й екологiчна система порятунку етносу. Свiтовi релiгiї винесли Бога за межi Всесвiту, зробили його потойбiчним (трансцендентним), чим завдали руйнiвної шкоди не тiльки свiтогляду, але й моральностi здорових етносiв. З появою християнства зникає культ смiливого нацiонального героя, i на перше мiсце виходить культ «святого»-мученика. Сини Богiв стають «рабами божими», рабами чужої релiгiї i згодом рабами чужого етносу. Замiсть смiливої особистостi з активною життєвою позицiєю вiддається прiоритет слухняним, боязким, слабовольним масам. Матерiя перемагає Дух.

Український фiлософ Григорiй Сковорода писав:

«Не бiйся вмерти тiлесно, бо будеш кожної хвилини терпiти смерть духовну».

Саме вiн привiдкрив для народу iстину, що Бог присутнiй не тiльки у Всесвiтi, але i в кожнiй людинi:

«Вiруймо, що Бог є в людськiм тiлi. Є справжнiй Вiн у тiлi нашiм видимiм: неречовинний — у речовиннiм, вiчний – у тлiннiм, один у кожнiм з нас, i цiлий у кожнiм. Бог у тiлi i тiло в Бозi, але не тiло Богом, анi Бог тiлом».

Отже, кожна людина може знайти божественнi задатки в собi i реалiзувати їх для покращення свiту. Ця концепцiя була не тiльки запереченням християнського монотеїзму, але i суперечила всiй Бiблiї, яку наш мислитель вiдверто назвав «потопом змiїним», а її змiст «брехнями» пiдступного змiя.

Уже в ХІХ ст. iнший великий український мислитель Тарас Шевченко у вiршi “Ликерi” вiдверто написав:

Не хрестись,
І не кленись, i не молись
Нiкому в свiтi! Збрешуть люди,
І вiзантiйський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
Карать i миловать не буде:
Ми не раби його — ми люде!

Поява таких генiїв у кожному слов’янському народi свiдчить про настання нового етапу в нашiй духовнiй культурi — чергове Повернення справжнiх духовних цiнностей. Вiдомi властивостi води вiчно обертатися: з неба — на землю, з землi — у рiчку, з рiчки (у виглядi пари) знову пiдiйматися у небо. Такий Вiчний кругообiг притаманний не тiльки водi, але i душам людським, i тим iдеям та iдеалам, якi вони приносять з собою. Отже, Вiдродження Рiдної Вiри в Українi – це закономiрний природний процес.

Книги Галини Лозко, які можна замовити тут.

Антологія християнства: Хрестоматія з релігієзнавства та культурології.

http://magazin.kolovolhviv.top/index.php?route=product/product&product_id=106

ТЕОРІЯ ВІЧНОГО ПОВЕРНЕННЯ. Автор-Галина Лозко.

 

Українське народознавство. — Вид. 5-те, зі змін. та доповн.

http://magazin.kolovolhviv.top/index.php?route=product/product&product_id=109

ТЕОРІЯ ВІЧНОГО ПОВЕРНЕННЯ. Автор-Галина Лозко.

 

Велесова Книга. Волховник.

http://magazin.kolovolhviv.top/index.php?route=product/product&product_id=127

ТЕОРІЯ ВІЧНОГО ПОВЕРНЕННЯ. Автор-Галина Лозко.

 

Якщо у Вас виникли проблеми з замовленням, зателефонуйте, будь ласка, +380735447701 для оформлення замовлення.

Коментарів немає.

Залишити коментар