СПОВІДЬ ПЕРЕД НАЩАДКАМИ. Автор- Гриць Гайовий‎ 

 

СПОВІДЬ ПЕРЕД НАЩАДКАМИ. Автор- Гриць Гайовий‎ 

 

 

Гриць Гайовий 

В «Українській літературній газеті» 16 листопада 2018 р. була надрукована моя ґрунтовна стаття «СПОВІДЬ ПЕРЕД НАЩАДКАМИ (ПЕРЕДНЄ СЛОВО РЕДАКТОРА КНИГИ ЛЕВКА ЛУК’ЯНЕНКА «З ЧАСІВ НЕВОЛІ»)», за що я щиро вдячний головному редакторові цього видання Михайлові Сидоржевському. Щоправда, за браком місця стаття зазнала значного редакційного скорочення з відповідною позначкою в матеріялі. Саме цю скорочену його частину подаю для зацікавлених читачів не тільки газети.

/…/ А що означає завербувати людину в релігійну секту? Передусім, вирвати її з природного національного середовища. Чому я звертаю особливу увагу саме на цю обставину — бо полювання на душі українців триває. Так вірус уражає живу клітину, а потім уже ця клітина сама стає джерелом вірусів…
Кажуть, від віри в Бога (чи взагалі віри) до клерикального мракобісся один крок. У таборі, особливо ж «релігійному», була слушна нагода на ділі переконатись у справедливості цього судження чи спростувати його.
Практично всі ми, тоді ще молоді й допитливі люди, виховані переважно в дусі атеїзму, нехай не завжди войовничого, але здебільше скептичного, віч-на-віч зіткнувшися з агресивними фанатиками віри, чи не вперше стали критично осмислювати таку тонку й делікатну субстанцію, як релігія, намагаючись по-філософськи в доволі толерантних «теологічних» дискусіях відшукати в ній матеріяльні й духовні основи та зазвичай приховувану політичну спрямованість.
Такі собі пошуки Бога. Свого Бога. Бо нам завжди нав’язували чужих богів. І навчали, а то й силували нас молитися їм, і ми — принаймні, більшість із нас — поступово звикали до того й покірно молилися. чужим богам, які нахабно заступили собою наших…
Це значно пізніше багатьом стануть відомі потуги великого українського вченого філософа й релігієзнавця, засновника ордена Бога Сонця Володимира Шаяна відродити «Віру Предків наших» та практичні спроби його мудрого учня Лева Силенка по-своєму «реконструювати» (насправді ж, як вважають серйозні критики, спотворити), підпасовуючи нібито під сучасні духовні потреби, прадавню дохристиянську Рідну Українську Народну віру (РУНвіру); значно пізніше буде написана й самвидавівська брошура київського дослідника і «язичницького» поета Руслана Морозовського «Супекркнига: сценарій катастроф», де простежується послідовно руйнівна роля абрамічних релігій, конфесій та сект в історичних процесах для багатьох народів планети, і особливо згубна для нашого; у той час, про який ідеться в оповіді, десь на Миколаївщині тільки щойно народилася й почала підростати майбутня дослідниця української етнології, авторка багатьох народо- й релігієзнавяих наукових праць, перекладачка на сучасну українську мову й поки чи не найсерйозніша з інтерпретаторів «Велесової Книги», голова язичницької громади українців-рідновірів «Православ’я» Галина Лозко; на волі тоді ще не дуже поширилася, поряд з пошестю на хрестики, мода на астрологію, східні повір’я та різну бісівщину, а в похмурих бараках за колючим дротом точилися розважливі й запальні дискусії, через які кожен зек шукав собі свою стежину до абстрактного чи конкретного бога, якого можна було б вважати своїм…
Бо у кожного народу є (принаймні, колись існував у суспільній свідомості) свій бог як омріяний найвищий його суддя й захисник, взірець духовности, сили, доброти й справедливости — ідеял, якого треба прагнути й берегти, догоджати йому й беззастережно підкорятися (пєршопочатково — це божество племени, у деяких племен — так званий тотем, тобто таємничий родоначальник і верховний охоронець). А історична аксіома неспростовна: сильнішим вважається той нарід, чий бог у безкомпромісному міжнаціональному змаганні за регіональне чи світове лідерство виявиться могутнішим, спроможним знищити або поглинути инші, податливіші, племінні божества або зуміє гідно протистояти їхньому натискові. Тож у змаганні за власне самоутвердження та панування над иншими, природно, кожен зухвалий нарід ототожнював свого бога з Єдиним Всевишнім Творцем світу й покровителем та верховним суддею всього людства. Як це роблять і ті ж «свідки Єгови» та прихильники инших різновидів юдейської віри (в тому числі й нині загальновизнаних течій християнства — колишнього «єретичного» відгалуження від ортодоксального віровчення) зі своїм «всевишнім» ідолом, до речі, в даному випадку канонічно задекларованим у недвозначно чіткій племінній приналежності як «бог Авраама, бог Ісаака, бог Іакова», а сумнівні з точки зору загальнолюдської моралі діяння колишніх провідників і так званих пророків цього племени настирливо нав’язують як безумовний взірець усім сучасним народам.
За так званих радянських часів члени тоді заборонених і переслідуваних сект були нібито нашими природними спільниками, позаяк теж активно чи пасивно «працювали» на розвал Радянського Союзу, влучно охрещеного імперією зла (за формулою: ворог мого ворога — мій друг). Але вже тоді треба було прораховувати, як у шаховій грі, принаймні кілька ходів наперед, аби передбачити розстановку сил у разі зміни політичної ситуації. А задуматися справді було над чим: чи варто панівне тоді в ідеології таке оптимістичне залякування народів комуністичною примарою (згадаймо хрестоматійну фразу з марксового «Маніфесту»: «Привид бродить по Европі, привид комунізму») заміняти на, можливо, не менш «оптимістичне» страшило в образі Армагеддону? — і подальші події цілком підтвердили тодішні сумніви й попередні здогадки.
Погляньмо, скільки в наш непевний час розвелося тепер уже цілком вільних проповідників — несамовитих кликунів-оракулів наближення кінця світу, і не просто віщунів, а надто вже діяльних «наближувачів» того зловісого, наміченого в так званому святому писанні через «Об’явлення Івана Богослова» кінця зі страшною назвою Армагеддон.
Комусь же вона потрібна ота довготривала потужна й великомасштабна чорна пропаганда. І кимось організовується й фінансується. Для чого — може, для блага України?..
І ще: ви не задавались питанням, хто ті запопадливі пропагандисти, за чиєю програмою вони працюють і з якою практичною метою, тобто кому насправді це вигідено?
Отже, планується всесвітня винищувальна війна, внаслідок якої лише 144 тисячі найвідданіших — «попечатаних» — єговістів мають залишитися неушкодженими, аби в подальшому вічно панувати у всесвітньому теократичному царстві під орудою вдруге воскреслого сина Єгови Ісуса Христоса. І хоча в цьому ж пророцтві, як я пізніше вичитав на ст. 283-284 «Книги Нового заповіту» в «Біблії Українського біблійного товариства, 1991», всі 144 тисячі «єговообраних» вакансій завчасно намічено віддати нащадкам дванадцяти синів (колін) Ізраїля (по 12 тисяч кожному: 12×12000=144000), однак серед численних нині легалізованих пропагандистів єговізму та инших «благовісників», що настирливо переслідують своїми «вченнями» кожного з нас мало не на кожному кроці, я жодного разу не бачив жодного з нащадків тих 12 «колін» — агітують переважно наші ж українці, і то чомусь здебільше мовою сусідньої держави… Тобто весь інтелектуально-енергетичний потенціял цих людей не додається до наших національних надбань, а навпаки — віднімається і, образно кажучи, кладеться на шальку терезів конкурента, що, за законами елементарної арифметики, подвоює втрату.
Чи не нагадує це бойову тактику Чінгіз-хана, який на штурм кожної наступної фортеці чергового підкорюваного ним народу посилав бойові загони смертників, сформованих із недобитих захисників попередньої, а його власні війська виконували функцію добивайлів тих, хто ухилявся від атаки?
Але життя іде вперед, і історично випробувані завойовницькі методи вдосконалюються, особливо ж у, так би мовити, духовній царині. Ще на зорі державної незалежности, та й нині, наприкінці другого її десятиріччя, хитрі “духовні доброзичливці” наполегливо озброюють наших національних керманичів безапеляційно категоричною настановою у вигляді підступної ідейки про 40-річне водіння Мойсеєм по пустелі свого «богообраного» народу з єдиною ціллю «вичавлення з нього раба», і подають його засвідчений біблією «досвід» дотримання цього терміну як безумовно обов’язковий взірець історичної необхідности усвідомлення себе вільними й самодостатніми.
При цьому замовчується, але мається на увазі та обставина, що, оскільки в нас немає пустелі, то через сорок років (а то й раніше!) вона тут таки точно буде, а корінний нарід, що ось уже стільки років безрезультатно тупцює на місці по опустелюваній території, за решту відведеного “богоодухотвореною” книгою терміну таки точно «виведеться» з неї. Тобто має бути доконано давно виношувану нашими утаємничуваними, але явними «доброзичливцями» заповітну формулу «Україна без українців», і тоді слід від нас залишиться хіба що у власній назві території (якщо вона все-таки збережеться), як у сучасній німецькій Пруссії про колишніх прусів (людей, а не тарганів!).
Вражає ханжеське лицемірство новітніх фарисеїв, що, мов ті верблюди через вушко голки, групами й поодинці попролазили в уготоване собі на нашій землі царство небесне, і звідти так праведно й мудро правлять нами, грішними, що хоч хорову «осанну» їм виспівуй на голодний шлунок…
Нас весь час з усіх трибун і амвонів намагаються переконати, посилаючись тепер уже не, як раніше, на Маркса (згадаймо його: «Пролетарі не мають батьківщини»), а на самого «Сина Божого» Христоса (хоча в першій же статті першого розділу Євангелії від Матвія сказано: «Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового» — то чий же все-таки Він Син?), що для людини, як і для Бога, національність нібито не має ніякого значення — мовляв, Господь єдиний і людство єдине.
Можливо, і єдине, та не однакове, це точно. І не однакове ставлення того ж таки Господа (нехай і через свого Посланника) до різних його пагонів — «богообраних» і «гоїв».
Звернімось до однієї з улюблених в устах пропагандистів “благої вісти” новел першого євангеліста — про хананеянку, що стала знаменитою після того, як до її благань усе-таки дослухався «Посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого». А перед тим між ними відбувся цікавий діялог:
«…вона, підійшовши, уклонилась Йому і сказала: «Господи, допоможи мені!». А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей і кинути щенятам». Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті крихти, шо спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика — нехай буде тобі, як ти хочеш» (Матвія, ХУ, 22-28).
Здається, тут без зайвого пояснення зрозуміло, у кого діти, а в кого щенята, і якою ганебною ціною самоприниження вдалося тій нещасній хананеяпці обернути Його зневагу на поблажливу прихильність. Дивно тільки, що таке кричуще приниження національної і людської гідности ось уже близько двох тисяч років проповідники християнських вірувань ставлять нам, гоям, за взірець істинної віри й праведного смирення, угодної Богові розсудливости і головне — як приклад рівности людей усіх національностей перед лицем Спасителя.
А «гуманні» настанови цього вчення типу «Любіть своїх ворогів, молітеся за тих, хто кривду вам чинить» (Луки, УІ, 27, 28) чи «Від того, хто твоє забирає, не вимагай повернення» (Луки, УІІ, З0), не кажучи про підставляння лівої щоки, коли б’ють по правій, уже дали декому шалені практичні дивиденди від президентсько-парламентської коаліційної гри в політичні піддавки зі своїми улюбленими ворогами…
Так несподівано ті далекі інтелігентні дискусії на тюремних нарах тоталітаризму відлунюються у вільному потворно-демократичному сьогоденні./…/
Серпень 2006 р.

2 Відповіді на тему “СПОВІДЬ ПЕРЕД НАЩАДКАМИ. Автор- Гриць Гайовий‎ ”

  1. Ольга Штепа
    03.12.2018 at 20:19 #

    Розумна стаття для 21 століття і кличе до роздумів. Єврейська Біблія не може бути книгою- покажчиком життя для нас, українців. І Єврейський Спаситель не є Богом взагалі, бо не він творив світ, а Всесвітній Розум, творіння якого нам не осягти. Тому він і зветься Богом.І ніякі секти не вправі встановлювати свою віру, як і якому Богу треба поклонятися, зомбувати психологічно людей( не всіх).В давнину незрозумілі сили природи лякали людину і вона створила бога сонця Сварога та інших богів. А хіба ми не любимо сонце, небо, хіба не радіємо дощу іт.і. Я б заборонила усі секти, видворила в свої країни чужих проповідників з України, які наживаються на людях, задурманюючи мізки, моляться богу, качаючись по сцені кінотеатру Флоренції. Хіба це віра? Це – шизофренія!
    Земна куля крутиься у безодні по своїй орбіті, а ми, створені на ній невідомо для чого, розпалюємо війни, рвемо цю землю, довбаємо. Ну сіяли б , ростили сади, вчили прекрасному дітей. Еволюція. Скільки віків ця еволюція? Неможливо вникнути. І якщо ми потрапили в цю еволюцію розвитку, то спасибі Богу. Тільки страшно, що у цій еволюції один вид заміняє другий . Людина знищує сама себе. А Земля планета – це порохова бочка. Вона колись розірветья, бо вона по створенню теж виходить – жива. А ми лягаємо спати, зустрічаємо ранок і не задумуємося над створенням світу. І на другу планету евакуації не буде. Треба берегти Землю, як матір, а всесвітній Розум і є отой самий Бог – творець. І треба розкрити Велесову книгу.

  2. Ольга Штепа
    03.12.2018 at 21:01 #

    Розумна стаття для 21 століття і кличе до роздумів. Єврейська Біблія не може бути книгою- покажчиком життя для нас, українців. І Єврейський Спаситель не є Богом взагалі, бо не він творив світ, а Всесвітній Розум, творіння якого нам не осягти. Тому він і зветься Богом.І ніякі секти не вправі встановлювати свою віру, як і якому Богу треба поклонятися, зомбувати психологічно людей( не всіх).В давнину незрозумілі сили природи лякали людину і вона створила бога сонця Сварога та інших богів. А хіба ми не любимо сонце, небо, хіба не радіємо дощу і т. ін., а нинішні секти треба розігнати і видворити чужих проповідників у свої країни. Хай вони не задурманюють українців. Яка в них політика? І чому наша держава це дозволяє? Вони моляться богу, качаючись по сцені кінотеатру Флоренції. Хіба це віра? Це – шизофренія!
    Земна куля крутиься у безодні по своїй орбіті, а ми, створені на ній невідомо для чого, розпалюємо війни, рвемо цю землю, довбаємо. Ну сіяли б , ростили сад, вчили прекрасному дітей… Еволюція. Скільки віків ця еволюція? Неможливо збагнути. І якщо ми, гомо сапієнс, потрапили в цю еволюцію розвитку, то спасибі Богу. Тільки страшно, що у цій еволюції один вид заміняє другий . Людина знищує сама себе. А Земля – планета – це порохова бочка. Вона колись розірветья, бо вона по створенню теж, виходить, – жива. А ми лягаємо спати, зустрічаємо ранок і не задумуємося над створенням світу. І на другу планету евакуації не буде. Треба берегти Землю, як матір, людина ж перетворює її у смітник. А Всесвітній Розум і є отой самий Бог – творець. І треба розкрити Велесову книгу.

Залишити коментар