СМЕРТНИЙ ГРІХ ЧИ РАЙСЬКА НАСОЛОДА? Уривки з книги Олександра Виженка “Україна Кохання”

СМЕРТНИЙ ГРІХ ЧИ РАЙСЬКА НАСОЛОДА? Уривки з книги Олександра Виженка "Україна Кохання"

СМЕРТНИЙ ГРІХ ЧИ РАЙСЬКА НАСОЛОДА?

Дзвінко ж роздайтеся, співи цікавії,
Линьте до Феї утіх, –
Жару кохання до вроди Вірсавії
Бог не зазначив за гріх.

Грицько Чупринка

 

Уперед, уперед, мої зоресяйні співторжественики-садівники, старанні служителі в любовнім почутті!
Не закликаю йти разом з нами всіх тих, хто називає любощі і милощі – “бісовщиною”, “низькими дрібницями”, “соромітною публікою”, усіх тих, хто світлодайну любов обзивають з призирством “пристрастю”, “богомерзенним блудом”, “терзанням плоті” і “потьмаренням душі”, для кого насолодолюбство є “отрутою здорового глузду, смертю розуму і сліпотою душевних очей”.
Так звані “берігачі моралі” не прагнуть жити в Україні Кохання. І хай так. Бо як казав Григорій Сковорода, “всяка іміє свій ум голова”. Але ж хай і нам не перетинають вони славних шляхів своїми заборонами і табуюванням гріхом.
О, скільки цілющих джерел загатили вони своїм осудом тілесних утіх! Дружбу зо світом вважають вони ворожнечею супроти Бога, тілесні муки – Божою милістю, гнів проти “інакомислія” – богоборством, страждання і скорботу – святістю. “Журіться, сумуйте та плачте! – закликає Яків. – Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість – у сум!”
А погляньте-но на їхні статути із сповідальних требників:
“Якщо сміявся до сліз – піст 3 дні.
Якщо в ігри грав і пісні співав – піст 5 днів.
Ліг на черево униз – піст 15 днів.
Спав голий – піст 20 днів і сто поклонів.”
Які невинні речі є для них гріхом! Ось далі:
“Якщо (жінка) на чоловіка лазила (тобто була при зляганні зверху – О.В.) – піст 5 років!
Якщо (чоловік) уд свій давав жінці лобизати – піст 10 років.”!
І так до безкінечности.
От і виходить: те, що на Сході цінувалося, як найкоштовніші діаманти, перли і злотоіскри, що врешті-решт стало найсокровеннішим скарбом загальносвітової культури, серед слов’ян сторіччями виполювалося, наче бур’ян.
Лишається незрозумілим, як то фанатикам “цноту” вдається виживати в світі, який вони самі називають суцільним гріхом? Адже гріх – непридатна нива для паростків святості. Чи буде що робити садівникам у царстві вічних снігів?.. Чи розквітне садок серед сипучих пісків пустелі?
Пригадую…
Один чернець сказав раз моєму вчителюСтарчику:
– Для того, щоб виплекати праведну душу, ми не даємо тілові розкошествувати. Тривалі пости і молитва – ось наш шлях до стяжання Святаго Духа.
– Ото якби почув тебе Соломон, – мовив Майстер, – він би сказав: “Є шлях, що виглядає як праведний, а в кінці його пекло”, а Епікур би додав: “Все природне легко здобувається, а пусте важко досягається.”
– На що ти натякаєш?
– О Господе мій! Чи ти не розумієш?
– Ні.
– Що то є тіло?
– В Писанні сказано: “Всяка плоть – сіно”, “Плоть ніщо, дух животворить!”
– Добре. А що є душа?
– Вічне у тлінному. Тимчасовий гість у бренному тілі.
– О! – вигукнув Старчик. – Саме так – гість! А тепер скажи-но мені: чи відчуватиме душа-гість пахощі духа, якщо тіло-господар схоже на суху деревину? Чи дістанеться ирію знесилений птах?..
Тут вже не втерпів ченець, тупонув зі злості ногою, трохи-трохи не вдарив сиваня палюгою, а потім повернувся та й побіг швиденько до монастиря.
А Старчик всміхнувся і сказав:
– Ні, не схожий він на суху деревину…

Іншим разом Старчика запитали:
– Про що нам більше дбати: про тіло, чи про душу?
Щиросердний мовко відповів:
– Чи дасть бджола меду, якщо не буде бавитися з квітками? Чи зацвіте липа, якщо не питиме соки землі? Чи дочекаєтесь ви весни, якщо не подбаєте про свій дім і про піч теплу? Тож вінчайтеся з природою, бо немає душі в сухій деревині, бо не літає той птах, у якого послаблені крила.

Старчик, мій Майстер, якось сказав: “Старці й ченці, уникаючи зустрічі з жінкою, гадають, що через це додасться їм праведності. А я кажу: якби не ввійшли вони в цей світ крізь жіночі врата та якби до того не були вони під її оберегом, то чи змогли б піклуватися про свою святість?”
Я можу тільки жаліти таких людей. Бо той, хто по-справжньому любить життя, не стане закидати камінням колодязь свого єства. Кожний народжений – Пан, володар п’яти золотих чаш, по вінця наповнених ласом, – має в доброму стані п’ять органів чуття: зір, слух, нюх, смак, дотик), – найбільший дар, який тільки можна отримати від початку. Знехтування хоча б одної з них веде до руїни. Ще й ввесь світ – це велика чаша з живаскусом (живаскус – те саме, що в світі називають сексом) – бодренним напоєм, якого обрав собі Творець як засіб створення життя. Живаскус – це Його вибір. Милостивий Барвописець, Він утворив цей світ і наситив його ятрою-снагою. Відкидати живаскус, засуджувати живаскус – значить засуджувати Бога. Називаючи непристойністю живаскус, загорільці-моралісти звинувачують у неподобстві самого Бога, тому що все суще не що інше, як вияв живаскусу.
Я знаю один лише гріх, коли над людиною чинять обсилок-наругу. Окрилений коханням, не міркую з позиції “добра-зла”, до всього підходжу під зіркою “корисне-шкідливе”.
Чи поодинокий я у своєму розумінні важливості живаскусу у світотворчому розвитку? Як ставилися до цього мої одномовці?
Наведу кілька прислів’їв:

– Від гніву старієш, від сміху молодієш;
– Коли є любов – не треба й молитви”;
– Краще один раз прийти до Бога, ніж сорок раз до сорока святих;

…і уривків з народних пісень:

Ой на горі, на горі,
На зеленім кураю,
Ой хто дівочок цілує,
Того душа у раю.

Ой на горі, на горі,
На зеленім веклі,
Ой хто дівчат не цілує,

Того душа в пеклі. [3, 193].

Закотилось сонечко за зелений сад –
Цілуйтеся, милуйтесь, а хто кому рад;
Закотилось сонечко за новенький млин, –
Цілуйтеся, милуйтеся, а хто кому мил.

Прямуймо, любі заличальнички, простуймо, осяйні прічки-свіжухи, до України Кохання!

Коментарів немає.

Залишити коментар