“Руська Трійця” про християнство і язичництво. Автор-Галина Лозко.

  “Руська Трійця” про християнство і язичництво. Автор-Галина Лозко.

 

Лариса Чорній

Ті, що з Сонцем ранковім у серці

і жили і любили -не мруть

. Буйно квітнуть у сонячнім герці,

і в Безсмерті безсмертям живуть.

 

 

Галина Лозко.

 

“Руська Трійця” про християнство і язичництво.

 

Поштовхом до переосмислення свого національного минулого і духовної культури етносу стала діяльність освічених, прогресивно мислячих письменників та української інтелігенції ще в ХІХ ст. До них відносять діячів “Руської трійці” (Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича), Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Юрія Федьковича, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького та ін.

Досі діяльність “Руської Трійці” дослідники розглядали лише під знаком народництва, не зауважуючи при цьому її виразного язичницького пафосу, адже троє друзів училися в Львівській духовній семінарії. Та проте, їхня збірка народних пісень “Русалка Дністрова” стала першою язичницькою ластівкою, що викликала цілу хвилю репресій з боку офіційних властей. Ректор семінарії, він же водночас і цензор, Венедикт Левицький після виходу цієї збірки влаштував розслідування, як за скоєння політичного злочину. З однієї тисячі примірників тиражу за його наказом понад 800 було знищено.

Іван Франко в праці “Критичні письма до галицької інтелігенції” високо оцінив “Русалку Дністрову”, назвавши її революційною та пояснивши причину загального переляку: “Передовсім традиція церковна, котра назначувала предмети, якими можна було заніматися, і згори назначувала спосіб та дух її оброблення. Відтак традиція язикова, котра згори осуджувала все писане не по-церковному і не церковним правописом. Оперта на тих двох авторитетах, мусила література стати кастовою, зректися всякого поступу, всякої критики, всякої живої мислі. З релігійного становища вона проскрібувала не тільки свободну думку та свободний суд про діла, але й свободне, чоловіче буття, – бо се все кінець кінців ішло до обавлення авторитету, до перевороту, – до революції” [1, 9].

Засновником “Руської Трійці” і натхненником поетів-романтиків був Маркіян Шашкевич (Руслан). Молоді мислителі чи не вперше (1837 рік!) свідомо замінили свої християнські імена язичницькими, за що отримали лише осуд і обурення критиків. О. Білецький вважав, що на гурток народознавців значний вплив справила праця Зоріяна Доленги-Ходаковського “Про слов’янщину перед християнством” (1818 р.). Дух слов’янської єдності, яким пройнявся Яків Головацький (Ярослав) у Пештському університеті, його особисте знайомство з Яном Колларом та сербом Георгієм Петровичем, надихнули його і друзів до слов’янського подвижництва. Іван Вагилевич (Далібор) зібрав чимало стародавніх язичницьких колядок, які й сьогодні виконуються рідновірами на свято Різдва. Він також написав “Начерки до слов’янської демонографії”, де вдався до широких аналогій культурних явищ із усього слов’янського світу.

“Русалка Дністрова” – збірка народних (значною мірою язичницьких) пісень вийшла друком у Будимі (Будапешті) в 1837 р., бо в Україні на той час видати таку книжку не було можливості. До збірки, крім фольклорних записів, увійшли також і переспіви сербських пісень, і перекладені М. Шашкевичем уривки з чеського “Краледворського рукопису”, написаного поетом В. Ганкою в стилі стародавньої пам’ятки, яка колись добре послужила справі чеського національного відродження [2, 109–112].

Вірш М. Шашкевича “Згадка” присвячений спогадам про віру своїх предків “передвіцького” часу (тобто дуже давнього, що був “перед віками”). Історичні спогади подано через антитезу: “як весело було колись” (підкреслено життєрадісність давньої віри) і “як то сумно нині в нас” (трагедійність християнства). Поет з ностальгією говорить про вшанування Світовида, купальські таночки дівчат та колядницькі гурти парубків, пісні Люмира і Бояна, Любушин суд, гору Грехіт, де колись стояли храми давніх Богів, а нині “мохи поросли”, красну Ретру і Аркону. Закінчується твір апофеозом майбутнього слов’янського єднання [3, 31].

Я. Головацького можна по праву ставити поруч з М. Костомаровим як одного з перших в Україні укладачів слов’янської міфології, а його здобутки у цій галузі майже зовсім не оцінені сучасною наукою. Перша його праця “Очерк старославянского баснословия, или Мифологии”, яка вийшла у Львові в друкарні Ставропігійського Інституту вже в 1860 р., була підписана прихованими ініціалами: “составлен Я. Ф. Г-мъ”.

У своєму невеликому за обсягом нарисі Я. Головацький виклав найважливіші відомості про “найвищого Бога”, “світопоклоніння”, про Сварожича – Радогоста, Святовида – Дажбога, Яровита, Руєвита, Поревита, Поренута, Перуна, Триглава, Білобога і Чорнобога, Ладу, Лелю та Живу, а також описав особливості слов’янської космогонії, культ дерев, землі, предків, віру в безсмертя душі, язичницьке богослужіння та храми [1, 124].

Внесок цих та інших українських письменників у формування поваги до власних національних духовно-культурних основ був надзвичайно вагомим. Саме через їхні художні та науково-популярні твори виховувалась симпатія до рідної міфології та патріотичні настрої серед простого народу.

 

1.Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд або міфологія. – К.: Довіра, 1991.

  1. Русалка Дністрова. – К.: Дніпро, 1992.
  2. Шашкевич М. Твори. – К.: Дніпро, 1973.

Коментарів немає.

Залишити коментар