ПРОЄКТ МОВНОЇ ДОКТРИНИ. СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСЬКИЙ.

 ПРОЄКТ МОВНОЇ ДОКТРИНИ. СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСЬКИЙ.

О, слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинутий на сміх!

Пісенний грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятно забутий.

 ПРОЄКТ МОВНОЇ ДОКТРИНИ.

Читаючи газети, подибуєш часом цілком протилежні погляди на мовні проблеми, зокрема на словотворчість та слововжиток. Декому до вподоби слова амбасадор, летовище, світлина, а дехто, почувши, їх тягнеться за валідолом. Ще хтось полюбляє слова імідж, колізія, консенсус, пріоритетний, превалювати, а ще декого від такої лексики обсипає потом. Ці суб’єктивні уподобання і антипатії в решті решт обертаються полемікою, і адепти своїх уподобань доводять одне одному, які слова “правильні”, а які — ні.

Учасники цих баталій вболівають за чистоту рідного слова. Цей чинник — любов до своєї мови — має бути визначальним у всіх словесно-мовних суперечках. Взявши цей чинник за вихідну точку, можна виробити спільний для всіх полемістів критерій, або йдучи за модою — доктрину, яка б орієнтувала мовців у словесному океані.

Таку доктрину мали б розробляти урядові установи, залучивши до її розробки відповідні наукові заклади. На жаль, з ряду причин названі інстанції мовними справами не цікавляться. Чекати ж, коли вони зацікавляться, тобто ждати з моря погоди, діло безнадійне. Ініціятиву треба виявляти знизу. Саме це і спонукало мене спробувати укласти “Проєкт мовної доктрини”, який я і пропоную на суд читача.

ВСТУП. Мова народу відбиває його історію. Коли, не маючи власної хати, українці жили в гостях у своїх ближчих і дальших родичів, їхня мова мала певні відмінності, залежно від місця гостювання. Лише об’єднані в одну державу, ми можемо виробити соборну українську мову. Сьогодні такої мови ще нема. Процес вироблення соборної мови — процес часожерний і триватиме не одне десятиліття. І поки він триватиме, потрібна співпраця усіх словолюбів. Така співпраця, крім любови до рідного слова і здорового глузду, потребує ще й певних “правил гри”. Слід визнати рівні права за всіма мовними “знахідками”, виявляти толерантність до творчих пошуків, не обмежувати вільного обміну думок. І попри цс все потрібна мовна доктрина, рекомендації якої після її схвалення мають шанувати усі.

ЗБАГАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Мова постійно збагачується, розвивається. За колоніяльних часів розвиткові нашої мови перешкоджало засмічення її штучно-бутафорною імперською лексикою. Поява у мові таких перлів, як жертвоприношення, увійти в становище, шаблековтач, паперотримач, безсрібник, лікарняний, вантажоодержувач, відвертала від неї самих українців. Україна має рішуче відмовитися від колоніяльного язичія. Процес такої відмови уже йде. І коли не згори, то знизу. Тому і з’являється у нас нові слова. Їх нема у словниках і підручниках. Вони приходять здебільшого із західньої діяспори, а ще хмарою сунуть з колишньої метрополії. “Новою” виступає сьогодні і безпідставно репресована за часів УССР лексика. Мовотворчість окремих письменників, газетярів, словолюбів і собі мала б оновлювати нашу лексику.

Реакція з боку мовців на цей процес не однакова. Виникають заперечення, критика, неприйняття нової лексики. Наявність мозаїки поглядів у такій справі річ, безперечно, корисна. Становлення нового вимагає зіткнення точок зору. Шкода лише, що реакція на новий слововжиток не співмірна з реакцією на збагачення української мови коштом калькування, що мало місце за минулі шістдесят літ. Тільки останнім часом нашу мову засмічено такими перлами, як приступати до роботи, тим не менше, співпадати, задіювати. Поява цих покручів не могла зустріти опору в тоталітарному суспільстві, але сьогодні їм можна дати належну оцінку. Буквально за останні два роки ми “збагатилися” виразами на зразок близького зарубіжжя, які поширюються без жодних перешкод. Зауважу, що уся ця “нова” лексика — результат наслідування, мавпування. Зате поява нових самобутніх форм — летовище, світлина — зустрічає опір. Тут і виринає потреба певних норм у процесі мовного відродження.

ВИМОГИ ДО СЛОВОТВОРЧОСТИ. Українська соборна мова ставить до нової лексики ряд вимог. Така лексика

1.​ має бути зрозумілою

2.​ має легко вимовлятися і не бути довжелезною /динозавруватою/

3.​ має базуватися на українських коренях

4.​ має творитися на підставі українського словотвору

5.​ не має усувати з ужитку наявних українських форм /іншомовні — може/

6.​ не мусить нести в собі небажаного підтексту

На підставі цих вимог проаналізуймо зразки нової лексики, що припливає до українського мовного океану.

Близьке зарубіжжя

Вираз прийшов до нас від північного сусіда. Але походження слова не повинно нас турбувати. Мова може збагачуватися коштом інших мов, в тому числі і коштом запозичень з російської мови, коли таке запозичення доцільне.

Головне, чи задовольняє наведений вираз перелічені вгорі вимоги? Чи не має він небажаного підтексту? Справді, що таке близьке зарубіжжя? Це якесь нереальне, несправжнє зарубіжжя. Саме так розуміють його творці згаданого виразу. Можна ж поняття близьке зарубіжжя окреслити так: країни чи держави СНД. Однак людям з імперським мисленням важко назвати колишні безправні колонії країнами, державами, тому в названому середовищі і виникла форма, відповідна до їхньої ментальности. Близьке зарубіжжя несе в собі зашифрований імперський підтекст, який і має вирішити долю цієї лексичної форми в українській мові.

Довкілля

Слово прийшло з української діяспори. Воно зрозуміле з першого знайомства. Його легко вимовити, і воно не задовге. Довкілля заступає кальку “навколишнє середовище”: форму позичену — не самобутню. Родовід довкілля неважко вивести від слова довкола. Структура довкілляповторює структуру слів

зілля

підпілля

Поділля

Витоки

Слово штучно створене на взір російського истоки. Зрозумілість його не стовідсоткова: незнавці російської мови, зустрівши слово вперше, розуміють його не одразу. Слово мало би вимовлятися легко, але мовці часом наголошують його неправильно: витоки. Найгірше те, що витоки витискають з ужитку українські слова джерела й коріння.

Летовище

Поширене серед українців вільного світу. Задовольняє усі вимоги до слів-неофітів: зрозуміле, легко вимовне, походить від українських коренів, заступає іншомовні слова аеродром і аеропорт.Звучання й модель — українські; згадаймо:

видовище

кладовище

родовище

становище

Світлити і світлина

Форми поширені — хоч і не масово — серед західньої діяспори. Їх неважко зрозуміти, вони легко вимовляються, заступають запозичені форми фотографія, фото, знімок, знимка і фотографувати, знімати. Корені українські. Модель теж

дубити

дубина

щербити

щербина

родити

родина

гостити

гостина

Однак, про доцільність вживання слів світлити і світлина можна сперечатися. Важливо підкреслити, що вони постали в наслідок творчого пошуку, а не сліпим копіюванням Відкидати такі форми — значить перекреслювати творчість і схвалювати споживацьке мавпування. Треба толерувати словесні пошуки нові самобутні форми мають вільно конкурувати у мовній практиці. Хай практика схвалює або виносить смертний вирок тому чи тому слову

Спротив

Слово походить з Галичини, з лексики так званого “москвофільського язичія”. Має поширення в західній діяспорі. Зрозумілість базовано на подібності до російського сопротивление, з якого і “здерто” спротив. Щодо вимови, то важко погодитися, що тризвук СПР легко вимовний. Спротивперекреслює і витискає з ужитку бездоганну форму опір, яка походить від українського слова опиратися. У слові ж спротив корінь важко встановити: українці не знають слова спротивлятися, що від нього мала б походити форма спротив.

Як бачимо, слово спротив — калька, ще й незграбна. Цікаво, що ті, кого трусом трясе від летовища і світлини, не помічають неоковирности й безталанности слова спротив. Чому? Мабуть тому ж таки, чому вони не помічають потворности слів землерободержувачгострокінцевий, живцем здертих з чужих зразків. Брак творчого світосприйняття, прищеплиний колоніяльним минулим, так глибоко закорінився у свідомість, що ми охоче схвалюємо усе мавповане, скопійоване і відвертаємось від усього творчого, самобутнього.

ЧИ МОЖНА БЕЗ ЗАПОЗИЧЕНЬ? Розвиток і вдосконалення всякої мови не може обійтися без запозичень з інших мов. Усі світові мови мають чималі масиви запозиченої лексики. Українська мова може й мусить запозичати слова з інших мов. Але такі запозичення не повинні бути єдиним і виключним джерелом збагачення лексики. Мова має розвивати свої внутрішні словотворчі можливості. Інакше вона перестає бути самовистачальною мовою, стає мовою-сателітом, приреченою кінець-кінцем на зникнення.

Щодо запозичень з інших мов, то й вони підлягають певним обмеженням.

ВИМОГИ ДО ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ:

1.​ Запозичення — єдина можливість збагатити мову.

2.​ Запозичення не перекреслює наявного конкурентноздатного слова.

Під кутом зору цих вимог проаналізуймо деякі модні запозичення.

Імідж

Англійське слово імідж прийшло до нас з Росії як головної бази “нової” лексики в УССР. Доцільність вживання слова імідж дуже сумнівна. Чи збагатило б мову вживання англійського слова бред замість хліб? Те саме і з іміджемІмідж — це образ. Крім того, імідж заступає слова ім’ялицета обличчя /вжиті із значенням репутація, реноме/. Нащо усувати з ужитку наші слова образ, ім’я, обличчя? Для хизування вченістю? Це хвороба. І хвороба не така вже й невинна. Вона є породженням і заразом призвідцем національного нігілізму. Цікаво, що критики нової української лексики не мають до слова імідж, як і до слова спротив, жодних претенсій.

Амбасада

Слово прийшло до галицького варіянту української мови з польської мови. І за Княжої доби і за Козаччини українці приймали і ПОСИЛАЛИ послів. Потреби витискати з ужитку українські слова на користь “чужаків” нема ніякої. Тому не можна пропонувати до вжитку слів амбасадаамбасадор. З другого боку, не можна “заборонити” будь-кому вживати ці слова, як і всі розглянуті вище слова. Усякі заборони завжди мають непередбачені наслідки. Той же, кого нудить від амбасади, хай не забуває і “наших” слів іміджконсенсуспревалювати тощо.

ПРО ЗАМІНУ НАКИНУТОЇ НЕОКОВИРНОЇ ЛЕКСИКИ. Калькуючи російські слова, вирази й терміни на українську мову, допущені до цього безвідповідальні “кадри” на ділі калічили мову. Згідно з неписаною “доктриною” совєтського калькування, кожна українська калька мала око-в-око копіювати свого російського прототипа, незалежно від того, чи звучить така копія доладно, чи має вона “вимовлябельну” структуру, чи хтось колись вживатиме штучно зляпане слово. Приклади:

Російська форма

Українська калька

горнодобывающий

гірничодобувний

горно-обогатительный

гірничо-збагачувальний

горнопроходческий

гірничопрохідницький

горнотехнический

гірничотехнічний

горноспасательный

гірничорятувальний

Такий трафаретний переклад зовсім не враховує особливостей української мови і особливостей звучання слів. Коли в російській мові перша частина наведених форм горно-гармонійно співвідноситься з другою — довшою — частиною, то в українському перекладі частина гірничо– задовга і в поєднанні з іще довшою другою частиною створює слово-динозавр.

Щоб уникнути неоковирности перекладу, треба відійти від дослівного копіювання. Слово гірничотехнічний, маючи два звуки Ч у своєму “тілі”, практично мертвонароджене. Його найкраще замінити словом рудотехнічний. Вираз горнодобывающая промышленность прекрасно віддає пара рудна промисловість. Інші слова цього ряду у жодному разі не можна перекладати стандартно. Горно-обогатительный комбинат можна перекласти як рудозбагачувальний комбінатгорноспасательный — просто рятувальний, а горнопроходческий як прохідницький, бо гірничопрохідницький та прохідницький — одне й те саме.

ПРАВИЛА ЗАПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ СЛІВ. Наведені приклади свідчать, що словотворчість вимагає певних правил, дотримуючи яких можна уникати появи карикатурних форм. Ці правила особливо важливі, коли треба замінити поширену у практиці мовлення небажану “суржикову” лексику. Найважливіші з цих правил такі:

Перше. Творити нову форму, лише переконавшися, що не існує відповідної української форми.

Так, в українській мові набуває громадянства вираз більше того: “Ми засміялися, більше того, ми зареготали”. Зворот більше того не відповідає нормам української граматики. Але він прижився, як і сотні інших виразів, порушуючи мовні норми. Дехто старається українізувати цей вираз: “Ми засміялися, більше за те, ми зареготали”. Ідея заміни правильна, але вираз-замінник невдалий: він звучить незграбно.

Чи ж українська мова і справді така бідна, що не має відповідного звороту? Невже українці завжди користувалися запозиченнями? Зовсім ні. Треба тільки пильніше зазирнути до глибин мовного океану. Українці знали і знають форму мало того, яка цілком заступає вираз більше того. Парадокс? Може й парадокс, а проте факт. Заміна виразів у попередньому прикладі, переконує, що зміст зберігся: “Ми засміялися, мало того, ми зареготали”. Наведу інший приклад:

Суд не відбувся.

Більше того, злочинця звільнили

Суд не відбувся.

Мало того, злочинця звільнили

Чи варто творити незграбні форми, як більше за те, коли існують досконалі?

Друге. Нова форма має легко “спливати з язика”, не бути “динозавром” і заразом бути зрозумілою.

Останнім часом набула поширення калька вибухонебезпечний. Її годі вимовити. А втім цю форму можна заступити куди кращою формою передвибуховий або просто вибуховийвибухонебезпечна ситуація = передвибухова /вибухова/ ситуація.

Третє. Нова форма, в тому числі і з числа занедбаних, може одним словом заступати два або більше слів. Це чи не найкраща розв’язка мовних проблем:

вантажопідіймальна споруда

= підойма

високопоставлена особа

= достойник

виявляти бажання

= зголошуватися

збирати все до крихти

= визбирувати

книга для читання

= читанка

Четверте. Нова форма має покладатися на образні засоби української мови, а не окреслювати поняття через посередництво іншої мови.

В Україні має поширення скорочення НП, що значить надзвичайна подія або пригода. У даному випадку ми маємо дослівний переклад російської форми ЧП = чрезвычайиое происшествие. Коли мало обізнаний з українською мовою українець — а таких в Україні не один мільйон — зустріне форму НП, він її зрозуміє, лише згадавши російське ЧП. Отже, він зрозуміє українську мову через посередництво російської, а це значить, що для розуміння української треба знати російську. Тому форм на зразок НП треба уникати, заміняючи їх самобутніми формами. У парі надзвичайна пригода слово надзвичайна – паразит. Пригода сама по собі це щось небуденне, незвичайне. Тому замість форми НП можна вживати просто пригода, халепа, випадок, аварія, нещастя, нарешті пригода з пригод. Хто полюбляє скорочення, може останній зворот записати як ПЗП. Скорочення такого типу поширено у військовому побуті. У цивільних же обставинах цілком можна обходитися наведеними вище варіянтами, додавши до них у разі потреби епітети: виняткова пригода, страшна пригода, жахлива пригода, нещасний випадок, тяжке нещастя, раптова аварія тощо. Але й наведені форми не є розв’язкою в останній інстанції. Кожен мовець може знайти свій — і кращий — варіянт до виразу НП. Таким спільним пошуком мільйонів і створено усі сучасні розвинені мови.

Отож, творімо свою мову самі: шукаймо, сперечаймось, удосконалюймось.

ЗАКІНЧЕННЯ. Викладені пропозиції — це лише спроба проекту мовної доктрини. Усяка спроба, як і всякий проект, потребують доповнень та змін. Автор сподівається, що мовознавці, словолюби й шанувальники рідного слова прийдуть до ідеї мовної доктрини і, виробивши її, дадуть лад нашому мовному господарству.

Коментарів немає.

Залишити коментар