Наш спадок..Птаха.. Автор-Галина Гаврищук.

Наш спадок..Птаха.. Автор-Галина Гаврищук.

 

Наш спадок.

 

Птаха.

 

Можливо, ми займаємось дурнею

Коли щось пишемо, сумлінням піддавшись…

Не думка, — запитання!

Воно летить у ввись.

І наміри благії , чи знати, що ти Є

Та можеш розказати про все, що не твоє…

 

Передаємо слово, —

Це птаха, а не я із вічного летіла….

Як в сітях полягла.

Чия вона? Від кого? Чи легко на душі?

Навіщо каламутить наш спокій в самоті?

 

Їй треба серце наше!

Щоб тишу загубити…

Тоді не та це птаха, яку хочу любити…

 

 

На планеті Земля люди разом планують видиме життя − своїми думками. Це наш реальний спадок. Те, що ми бачимо навколо – тільки відображення нашого несвідомого сумарного сну.

Ми живемо в морі мисле форм, які залітають в наші буйні голови, здебільшого без запиту. Аналіз емоційного стану підкаже, чиї вони насправді…

Книга познайомить з трьома векторами причин та наслідків подій, які існують у нашому тривимірному просторі. Прицілимось на вихід із зачарованого кола із повторенням подібних життєвих ситуацій з одними коренями причин… Та багато інших речей, які будуть помітні тим читачам, чиї проблеми спів пали.

Використані елементи ченнелінгу впливають безпосередньо на наш зв’язок із свідомістю, яку на сьогоднішній день люди не навчені слухати. Всі наші судження контролюються розумом, який виконує функцію перекладача та паралельно відстоює свої погляди та вади.

Не буду стверджувати однозначно, що мій переклад інформації – це кінцева істина. Допоки людина в пошуку, до тих пір її судження повинні змінюватись та розвиватись. Інакше буде зупинка та безцільність існування в земному тілі. Все написане – таке, що перекладене на сьогодні. А завтра може бути повна заміна, або величезні правки світогляду. Та найголовніша функція любого знання – це збірник досвіду всього людства, яке складається з мозаїки наших думок та формує видиму реальність. Навіть вкрай «придуркуваті» думки мають важливу функцію, адже вони змушують інших людей мислити по-своєму та відчувати супротив, шукати інші варіанти бачення та розвивати вроджену кмітливість.

Частина перша

 

 

  1. Хто ти?

− Подивись на себе зверху.

− Навіщо? Хто ти?

− Подивись як ти сидиш, що робиш і як виглядаєш.

− Яке тобі діло того що я роблю? Хто ти?

− Твоя свідомість.

− Моя………….? Мені гаплик…

− Висновок безглуздий.

− Тоді це твоє…, хм.

− Не моє, це розум.

− Хіба ці поняття різні?

− Розум знаходиться в твоїй голові. А я тут, зверху. Мозок – це ідеальний природний комп’ютер, який зв’язаний зі мною нейронними імпульсами та перекладає тобі ту інформацію, яку отримує від мене. Але, по-своєму, в залежності від його можливостей.

− Оп! Це як? Процесор може бути слабший або сильніший, натренований?

− В примітивному розумінні щось таке… Гм, не може бути, щоб ти на стільки «тупила»…

− Я тебе зараз відправлю кудись… Чого тобі треба? Розлютити мене чи налякати? Я ж не чую ніякого голосу! Чиї це думки? Коли я стала телепатом? Чи з’їхала з глузду?… Боже мій, Боже!

− Клас! Мене давно так не смішили… Аж розряд пішов! До слова – негативний.

− Чорний в тебе гумор… Мною трусить. 

− Так ти змінила полюс з цікавості на страх.

− Мама!… Тихо, тихо. Ще разок… Хто ти і з чого ти складаєшся? Я спокійна, спокійна…

− Я твоя свідомість. Ти мене створила. Всі емоції, думки, мрії, не виказані образи і докори, всі книги які ти читала, всі спостереження та почуття, любов і туга, радість та біль, цікавість і страхи, кожна твоя дія, хвала, брехня та правда, бажання та невдоволення, зло і добро… Всі слова, які злетіли з твоїх вуст, що ранили чи підтримували інших. Все тут, в мені. Як і натхнення та бажання пізнання. Це ти мене викликала на розмову, ти ризикнула і вийшла на контакт… Тобі набридло відчувати біль, розчарування і миритися із незнанням причин.

− А, це такий новий спосіб відчуття досвіду!

− Це не я сказала, а розум. Він все намагається ускладнити. Я розмовляю простими словами та поняттями, образами та спогадами про помилки чи досягнення. Наразі він керує тобою замість мене і намагається втримати владу. Старайся…

−… Е-гей, де ти? Я хочу ще поговорити!

− Він мене прогнав…

***

«…Що було,− те і буде,                                    

Що робилось , те і буде робитися .

І нема нічого нового під Сонцем…»

( Евклезіаст).

 

Фізичне тіло і душа  утворюють таку саму ж пару, як розум та свідомість. Душа як енергетична невидима клітина тримає в тонусі наше фізичне тіло − передає йому енергію, інформацію, попередження, повідомляє причини хвороби, але ми її не завжди розуміємо. Її також можна назвати інтуїцією, голосом серця… Вона говорить емоціями та почуттями, а люди аналізують її розумом, який має іншу, допоміжну функцію…

Розум належить явному тілу. Він мислить, аналізує, запам’ятовує, контролює всі функції організму та отримує імпульси від свідомості, яка знаходиться поза межами людського тіла. Його справа – перекласти відчуття на мову слова, творчості, зв’язати всі деталі для того, щоб розпізнати істину. Але по факту на сьогодні він отримав над людиною повну владу. Виконує програму, яка блокує душу і свідомість та відмовляється добровільно співпрацювати з основними нашими провідниками. Наш розум геніальний, кмітливий і є скарбом для людини, але не єдиним складником загальних духовних можливостей. Якби зібрати всі цінності докупи, то людина перетворилася б на земного бога, для якого нема нічого неможливого…

Свідомість кожної людини – це складова загально-людської свідомості. І саме вона відображається на фізичному плані буття кожної країни та планети в цілому. Тіло і дух (те, чим людина дихає) завжди в гармонії. І говорити, що життя «не таке як хочеться»,− означає що «не такий я». Адже щохвилини наша думка створює новий баланс у ментальній сфері Землі… Тому людство єдине.

Зробити кращим життя означає зцілити себе повністю – тіло і дух, перетворити розум з господаря (поверхневі судження) на помічника свідомості. Відновити функції нашого живого багатогранного тіла. Ми можемо скористатися підказками та інформацією ментального поля Землі. Тільки трішечки заглибитися в себе…

Свідомість Матері – це океан, в якому ми живемо. Вона не розум, не матеріальна. І проявляється тільки через інформацію, яку породжує творче мислення. Воно ж у всьому − в просторі, землі, воді, вогні та в тих невидимих сутях, які допомагають нам в житті. Велика Матір в них і в нас самих. Ніяке питання  не  залишається без відповіді.

Проблема наша не така й велика, − відчути відповідь та усвідомити. Навчитись бачити та чути, відчувати та мислити по-своєму,− не так, як прийнято кимось. Або й взагалі самому формувати нові ідеї та плани буття, напряму з’єднавшись з материнською свідомістю та відродити в собі здібності земного бога. Це справа духовної чистоти. Залежить від того, яку енергію ми виробляємо для світу – високу чи низьку. Саме це розуміння є основною темою книги. Від цього залежить подальше життя на планеті та перехід людства в нову еру існування, або ж залишитись в минулому зі своїми нечистотами (шляхів для цього безліч).

Ще є одна пара понять – яке питання, такого рівня відповідь. Назвемо носія інформації, яку шукаємо, енергетичною сутністю чи провідником. Більшість людей сьогоднішнього рівня розвитку не мають доступу до п’ятого, шостого та сьомого вимірів, де до інформації можна торкнутись напряму . Тому подружимось з тими, хто її передає нам по запиту.

Не живі речі складаються з тої самої енергії, що і людина. Відмінність тільки в тому, що на них немає блоку, виставленого розумом. Запитувати можна навіть через дерево, яке переводить інформацію до нас без перешкод. І просити розум не втручатись у процес відчуття… Він послухається, не може суперечити нашим бажанням.

Для освоєння нових навичок зчитування інформації для початку бажано подружитись з ручкою та папірцем. Бо після любого запитання йде миттєва відповідь. Та, от халепа, − швидкість її звучання на фізичному плані завелика для тих, хто починає вивчати букви. Слова можливо пригальмувати чуть, щоб записати, а потім усвідомити. Не знаю, як у кого буде… Але коли записувала я, то фрази наче чекали, допоки не з’явиться попереднє слово на листочку.

І ще один важливий момент – писати те, що йде потрібно не свідомо, без розумового аналізу. Це буде потім, а під час фіксування потоку слів треба писати всі «дурниці» (як буде здаватись) і вже їх розкручувати далі. Коли пізніше розбирала відповідь, то кілька разів писала «не розумію чому, як, навіщо, що це таке, простіше, ще простіше і т.д.». Перший клас, одним словом…

Схиляюсь до думки, що у кожного є своя особиста програма прийому відповідей із космосу чи мікрокосмосу (із себе тобто). Як на мене − для цього потрібен особливий стан. Намагатись стати трохи пригальмованим, змученим і розчарованим, відпустити радість і біль та (хай пробачать мене адепти) мати капельку скептицизму – не зациклюватись як перед боєм. Результат не повинен вирішувати вашу долю… Чи якось так – буде що буде чи навпаки… Або сприйняти експеримент з гумором, без страху і поклоніння. Бо ми тут головні, все інше нам у поміч.

Якщо хто боїться, то в цьому є сенс. Це тіло повідомляє, що людина не готова. Тисячоліттями можливості людей блокувалися, навіювались думки про неміч та непорушність правил, про страх пізнання та небезпеку бути іншими, ніж сіра бездумна маса…

Людину просто необхідно було приспати, бо її збірний потенціал з усіх паралельних світів та часів рівняється силі планети.  А коли об’єднати людство в єдине тіло, то і говорити годі. Що і казати про таємницю справжнього походження…

Приховати те знання можливо було тільки у випадку позбавлення людей навичок спілкування з своєю свідомістю, небесною Матір’ю, або іншими посланцями… Причому,  до дуже мудрих та гордих собою (свого роду вчителів стада, які вважали себе відокремленими та більш пахучими, аніж пропащі)  інформація доходила у спотвореному розумовим аналізом вигляді. Розум сприймав не думку провідника, а паразита (чи нечистої суті), котрий підключився до нього і видавав свої ідеї за «голос бога», ще більше вганяючи людство у прірву своїми порадами та відповідями.

Існують енергії високої  та низької частоти. Високочастотна – енергія для обміну з триєдиною сутністю Творця – свідомості Матері, енергії Сонця та матерії чи суті любого явища. Низькочастотною енергією харчуються свого роду вірусні присоски, які видимі навіть в четвертому вимірі. Хоча, деяких паразитів вдавалось фотографувати чутливим об’єктивом… А взагалі – це шлак, сміття, яке потрібно доопрацювати та переробити через додаткові випробування у енергію високої частоти. Тобто проявити щирі емоції – як позитивні, так і негативні.

Хотіло б ся коротше та простіше описати з ким ми можемо контактувати. Але не приємної ноти не уникнути. І в мене було розчарування, коли я тільки-но вникала в цю тему. Два роки тому в моєму житті почались деякі випробування. Саме тоді я почала писати. Коли зараз оглядаюсь назад, то бачу – ніщо інше б не заставило мене взяти ручку у ручку. Тоді шукала відповідь : «За що?». І зненацька я відчула себе в іншому вимірі. Але злякатись не встигла, бо мене огорнуло спокоєм. І безмежний простір сяючого біло-салатового кольору, який неначе був моєю справжньою домівкою. По відчуттях – нема ні осуду, ні жалю, тільки тиха радість та любов… А ще якась незвична рівність… Ніби нема ні головного, ні неважливого… Єдине все, з матерії одної. Як у тілі нашому клітина, з якої складається все… А на землі – лиш мить, що пролітає немов вітер. Лиш нею я жила…

Наша думка про себе за звичай трохи вища, ніж реальність – один полюс. Другий – занижена по недооцінці. Хвала тому, хто потрапляє в ціль. Небезпека від спілкування з невідомим таки має місце. Якщо ви боїтесь через недовіру в себе чи хочете спробувати про «всяк випадок»,−  то на контакт може вийти якийсь «гуморист» і підлити страху.

Одна моя знайома про щось запитувала та явно відчувала миттєву відповідь. Однак, при цьому була злякана. Коли спиталася : «Ти хто?», то почула вирок: «Остап»… Більше цього робила…

Те саме може трапитись у випадку недооцінки чи надмірної самооцінки, − вас можуть «присадити» та розчарувати. Тому ще раз наголошую на тому, щоб керуватись виключно спокійним, медитативним станом, підкинутим життєвими обставинами.

Також очистити своє мислення від хиб реально шляхом виходу за межі особистих інтересів. Власні вади не керують людиною, коли вона стикається з питаннями «вищого ґатунку», хіба що трохи перешкоджають баченню невидимої реальності та хочуть повернути її назад у свій обмежений простір.

Але це зовсім не означає, що всі земні проблеми зникнуть… Вони стануть усвідомленими через розуміння справедливості… За тим зникнуть поверхневі тлумачення образи, провини, гордині, люті. Людина як бджілка вилетить з вулика та побачить, що працює для себе і пасічника.

***

Задати перше запитання спонукав мене конфлікт сімейний.

…Коли ми почали сперечатись за дрібнички, то однаково накопичували роздратування. За природне право кожного мати різні точки зору на любі речі (!!!). Якби не це,– навряд чи щось змусило мене шукати у собі причину. Коли читала написане опісля, то жахнулася, яким осудженням кипіла. Та побачила, як змінилися думки мої після роздумів нехитрих.

А на початку я виписала із конституції усі свої права… Дочиталася, що критика є насильство і розкрутила тему відображення відносин у сім’ї на відносини між країнами і так далі…

Раптом відчула до себе запитання:

– Чи перша ти це читаєш? Чи допомогло це комусь змінити свій внутрішній світ для всіх?

Я знітилась і не знала що відповісти. Далі відчуваю:

– Якщо поставиш перед собою ціль космічного масштабу, всі сили світла злетяться тобі в поміч, і відповіді зможеш осягнути. Тільки не бійся, страх видумали люди.

– А як я зрозумію, чи правильна це відповідь? Від кого? Адже нам шепотіти може щось, що не є світло?

– Якщо на серці твоїм радість, і світ обняти хочеш ніжно, творити хочеш і сміятись, будь певна – ти не помилилась. А руки опустились, тяжко, чи лють якась, неспокій чи тривога,– сама знаєш звідки. А шкоду зробиш словом своїм,– то не моє воно!

– Чому писати стала я віршами? Я не поет, і римою не захоплювалася надто.

– Віршоване слово чисте. Із вишини воно, із сфери неземної. Послання надсилаються легкими хвилями всіх фраз. Тонкі тіла їх відчувають тоді, як вухо нерозумне. Дух відчуває те слово без помочі тіла земного. Для чужих надто високе, трудно блокувати.

Коли свою ви станете писати книжку, запитуйте,– відчуєте у собі відповідь. Записуйте. І всьому написаному не довіряйте, допоки слово не ляже в текст віршами. Від нього керуйтесь. Не має слово звірини ні форми гарної, ні спокою опісля. Почуйте серцем наче :

Дитинко моя! Чи знаєш ти, що я завжди з тобою?

Не бійся  сліз – мої вони. І як тремтиш, мороз проймає, –

Це – голос мій, дитя моє. В тобі живу – пізнай мене…

Тепер – борись і встань з колін!

У даль дивись, не падай тільки…

Коли розум не зможе , то серце підкаже як усвідомити все, що не ясно. Розберемось в аналогіях речей, в об’ємному  баченні всього, що нас оточує,– ситуацій, причин, наслідків… Бо усі наші факти, судження, здогадки – на сьогодні прямолінійні. А живемо ми у тривимірному просторі! І суть всього – не зовнішнє трактування, а об’ємне.

Коментарів немає.

Залишити коментар