МАМА…Автор- Марія Дзюба.

МАМА…
Якось вона прийшла дуже втомлена із совітського колгоспу, присіла і задрімала…
А я – підліток, забігла до хати, глянула співчутливо і рука потяглася за олівцем…
Я так натхненно малювала її золоту втому, її тиху дрімоту, аби лише не рунтати…
Як довго і як нестерпно мені її бракує… 25 років…
___________________________
Із циклу: «Колискова для Мами»

* * *
Жалібну мантію вечір вдягав,
Як в черниці постриглись покоси,
І гірко свій біль витирала в рукав
Золота моя Мама, як осінь.

Що боліло їй гірше в годину оту,
Як стояла востаннє на ганку,
Як ковтала отруйну, терпку гіркоту
Відчуття, що не діжде до ранку?

Мамо, Мамо, та хто б сподівавсь!
Де Вас було сховати, рідненька?
Павутинням нещастя весь світ заснувавсь…
Лиш сирітського сонечка – жменька.

* * *
Стежина ця нічим не знаменита,
Вузенька і утоптана така…
Вона дощами й росами полита
І краплями парного молока.

Коли вставало сонце, я, бувало,
По ній ступала легко, наче тінь,
І босими ногами проростала
В любов і силу давніх поколінь.

Я Маминою стежку цю назвала,
На світі їй ціни нема ніде,
В часи облуд, що будуть і бували,
Вона завжди з минулого прийде.

Прийде до серця чи бодай присниться,
Як долі сиротливої печать,
Коров’ячі й козячі там копитця
Сльозами материнськими блищать.

* * *
Ви наче любили своє бідуваннячко, Мамо.
В ярмо не вона вас, а Ви упрягали роботу.
Земля Вам годила, на мак перетерта пучками,
Ні краплі не впало намарне або на нудоту
З прожитого Вами і зіллям пропахлого віку.
Ви співом уміли і черствість чужу стрепенути,
Для мене ж десь з дива утіх набирали без ліку,
Бо мусили раптом, мов лист
за вітрами,
відбути…

* * *
То хіба ще від меду так липнуть уста – МаМа.
Яворова колиска у вирій зліта. Замок
Дитинства хмарина спів’є золота з часом
В піднебессі душі, де, як зорі, літа гаснуть.

Хай якої б любові, яких би ти ласк звідав –
Правлять мамині жмені по вінця тепла світом.
Мов коса материнська, м’яка і густа пам’ять,
То хіба ще від меду так липнуть уста – МаМа.

* * *

Мамо, Мамо, ні з ким говорити,
На в’юнких стежинах діти колобками.
Мамо, Мамо, вицвіли молитви
Від щоденно вжитих банувань за Вами.

Мамо, Мамо, хочу Вам сказати –
Поновили фото ваші внуки в школі.
Мамо, Мамо, Ви на нім під хатою
Вилущили вічність із стручка квасолі.

ПЕРШИЙ ЩЕДРИЙ ВЕЧІР БЕЗ МАТЕРІ

Прийдіть до нас сьогодні в гості, Мамо,
Леліє шлях крізь вічність і сніги,
Молитви голуб жде під небесами,
Щоб вітер хмари скидав у стоги.

Щоб заблищали зорі до вечері,
Щоб липли медом від куті уста,
А щедрувальник радісний у дверях,
Бажав нам благ на многії літа.

Чи йдете, Ма?.. Зітхає важко дідух,
Ще Вами жатий – солом’яний дух,
Ніхто без Вас святих дарів не звідав,
Ні душу з крісла вашого не здув.

* * *
У сон мій приходила Мама,
Приносила в вузлику зорі
І сіяла, сіяла в хаті,
Як за життя молитви.
Щоб щастя в нас хати трималось,
Щоб в нетрі втікала хворість,
Щоб були ми світові раді,
У несвіту ласк не просили,
Щоб зорі ті не погасили.

* * *
Не можу осягнути
Ні розумом, ні болем,
Що мальви, посаджені Вами, Мамо,
Цвітуть, а Вас уже немає,
Що у хаті порожній смуток
Приречено і кволо
Обмацує речі, покинуті Вами,
І змісту шукає
В слідах, що обірвані болісно
І заховані в землю,
Мов скарб найдорожчий.

Коментарів немає.

Залишити коментар