“Старий” новий рік Автор: Анатолій Богород.

"Старий" новий рік Автор: Анатолій Богород.

Застереження від сайту Коло Волхвів.
 На нашу думку, Новий рік, тобто Новоліття має відзначатися в українців на зимове сонцестояння, свято Різдва Даждьбожого. Якщо ми уважно подивимось тексти Колядок, то легко усвідомимо, що мова йде про першопочаток творення всесвіту і, відповідно, початок літочислення, коли світловий  день починає збільшуватись і  рухається до літа.  Від Різдва і до Різдва крутяться Кола Сварожі до нас. Також вважаємо, що фіксованих, за сучасними календарями  свят  у наших Предків не існувало, абсурдно ставити якісь дати сучасних календарних систем, які були створенні значно пізніше, ніж виникнення наших свят,призначаючи на них українські  прадавні свята. Відправними точками були раніше і будуть, в недалекому майбутньому чотири астрономічні дати, тобто весняне і осіннє рівнодення, відповідно Великдень Даждьбожий і Світовид Осінній, а також зимове і літнє сонцестояння, відповідно Різдво Коляди і Купала. А вже від цих дат вираховуються інші українські свята, Вербна неділя, Благовіщення, Благовісник, Спаси, і т.д.

Для іноземця може видатись дивним послі­довність і незвичність поєднання слів “старий но­вий”. Але у нашому народі усі звикли до цього і про­довжують донині з 13 на 14 січня відзначати “старий Новий рік” Ортодоксальна християнська церква в цей день відзначає два свята: День Обрізання край­ної плоті християнського бога Ісуса Христоса і День святителя Василя Великого.

Звичайно, цей день – 13 січня в народі, швидше пам’ятають як день Но­вого року, який до 1918 року називався “1 січня” (за юліанським календарем). Саме після 1918 ро­ку почали використовувати цю незрозумілу для іно­земців назву “старий новий рік”

Але мало хто знає скільки разів в історії Украї­ни народу доводилося вживати оте поєднання слів “старий новий”. Скільки календарів і календарних традицій змішалося в той сурогат, який ми сьогодні називаємо “церковний календар” християнської цер­кви і, чому християни-ортодокси (так звані “православні”) і християни-католики живуть і святкують під одним “богом”, але за різними календарями?

Якби зіставити свята лише ортодоксальних церков різних національностей, то виявиться, що святкують вони не одні й ті ж свята… а схожі за наз­вою “християнські” свята відзначають кожен із влас­ними язичницькими звичаями, обрядами і ритуала­ми. І здається в цьому календарному безладді сам Ісус ногу зломить… Тут Христос нам не порадник, тому нам самим доведеться розбиратися з хворо­бами сучасного релігійно-святкового календаря ук­раїнців.

Для цього необхідно простежити шлях церковно-державного календаря до України-Русі, а також календарні традиції тих народів, з якими наші пред­ки – українці підтримували тісні зв’язки протягом пи­саної і переказаної історії. Враховуючи найновіші гі­потези про спільне коріння української давньої релігійної культури з релігійними традиціями Індії та Персії, ми подаємо і деякі цікаві відомості про їхні календарні системи. Гадаємо, що знайомство з календарями інших, на перший погляд, далеких від нас народів, допоможе швидше і глибше зрозуміти ос­нови нашого прадавнього українського календаря, який християнські ідеологи перетворили в руїну. На­томість вони принесли із собою з Римської імперії язичницький “юліанський” календар, але вже проку­рений християнською ідеологією, сумом і скорботою.

КАЛЕНДАР ІНДІЇ

Сучасне населення Індії розмовляє більше як 200 мовами. В минулому кожне плем’я розробляло свій власний календар. Тому ще донедавна для виз­начення свят в цій країні використовували близько 35 різних календарів, переважно сонячно-місячних.

В 1957 році в Індії для громадсько-суспільних потреб був прийнятий єдиний національний кален­дар, основою якого став один з календарів, що про­існував 1500 років. Календарний рік поділений на 12 місяців по 30-31 дню і складається з 365 днів. У високосному році 366 днів. В такому році перший місяць року триває не 30, а – 31 день. При чому, якщо умовно зіставити місяці нашого та індійського календарів, то в Індії у звичайному році усі «літні» місяці (квітень-серпень), на відміну від наших, мають по 31 дню, а «зимові» місяці (вересень-березень) – по 30 днів. Так була відображена помічена індійсь­кими зорезнавцями нерівномірність «руху» Сонця по екліптиці. Новий рік{1 Чайтра) починається з наступ­ного дня після дня весняного рівнодення.

Григоріанський календар а Індії відомий з се­редини XVIII століття (з 1757 року). Його, очевид­но, завезли в Індію англійські завойовники. Нині в Індії поширене подвійне датування: за григоріансь­ким календарем і за місцевим національним.

ЄГИПЕТСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Одним із досягнень давньоєгипетської язич­ницької культури був їхній громадський сонячний ка­лендар. Відомий американський вчений О. Нейгебауер (США) зазначав, що цей календар, по суті, є єдиним розумним календарем в усій світовій істо­рії. Він пізніше став основою і останнього календа­ря Римської імперії (юліанського) і календарів усіх християнських церков світу, які сформувалися на ос­нові язичницького юліанського календаря.

Знайомство з побутуванням в Єгипті соняч­ного календаря допоможе зрозуміти деякі устале­ні норми святкового календаря християн, про які ні вони, ні їхні попи не мають ніякого уявлення.

Головною подією в житті давніх єгиптян було щорічне розлиття річки Ніл (дослівно «Ніл» – за­гадковий, таємничий). Його води майже відразу піс­ля літнього сонцестояння затоплювали долину річ­ки. Коли в середині листопада річка знову входила в свої береги, єгиптяни розпочинали сіяти ячмінь і пшеницю (у нас в цей час пізня осінь), а через чо­тири місяці збирали врожай (у нас – весна, весняне рівнодення). Починаючи з березня з пустелі Саха­ри протягом 50 днів віяв сухий палючий вітер, який пізніше араби назвали хамсин (шамсин), що озна­чає «п’ятдесятий”. А невдовзі після цього наста­вало чергове розлиття Нілу,

Знаючи, що юдеї довгий час жили з єгиптянами (за легендами Біблії), легко здогадатися, звідки у ка­лендарі юдеїв “п’ятидесятниця”. Звичайно, вона вже відзначалася, як свято жнив. (Библейская знциклопедия.- М., 1990,- С. 589). Перейнявши у юдеїв назви трьох великих національних свят юдеїв – осінній Но­вий рік (у вересні), Пасху і П’ятидесятницю, христи­янська церква змушена була змінити зміст цих свят з двох причин: політичної (розп’яття Ісуса) і природної (напр., християнська “п’ятидесятниця” припадає на весну, тому про жнива не може бути й мови).

Щоб наперед передбачити наступне розлиття річки, єгипетські священники почали зіставляти по­чаток розлиття із видом зоряного неба. Вони помі­тили, що вода в річці починає підніматися відразу ж після літнього сонцестояння і після цього на небі з’яв­ляється найяскравіша зірка Сіріус (Сотіс), яку до цьо­го часу серед зір не було видно протягом 70 днів.

На стінах збудованого храму богині Хатор (за ім­ператора Тіберія – 14-37 рр. н.е.) можна було про­читати: «Божественна Сотіс викликає Ніл до почат­ку року», “Сотіс велика сяє на небі і Ніл виходить із своїх берегів»…

Річний проміжок між появами Сотіса («яскраво­го») вони розділили на 12 місяців (по ЗО днів у кожно­му), а рік тривав 360 днів. Жерці храму в Палаці ко­жен ранок наливали жертовне молоко в одну з 360 бронзових чаш. Кожна з чаш означала один з днів року. Місяці були присвячені або богам, або великим святам: місяць Месорі був присвячений народжен­ню Сонця, Тот – богу Місяця, Пайні – святу Долини, і в залежності від того, що сталося з богами в той чи інший день місяця, день міг були або щасливим, або нещасливим. Перелік щасливих і нещасливих днів був складений в часи управління фараона Рамсеса П (1314-1200 рр до н е.) Ось уривок з цього «Папіруса Сальє IV»: «День шостий місяця Фаорі. Надзви­чайно щасливий день. День свята (бога) Ра в небі… Народжений в цей день помре від сп’яніння”.

Кожен місяць єгипетського календаря поділяв­ся на три великих тижні по 10 днів або шість малих тижнів по 5 днів. З часом до календаря додали ще один “малий тиждень, тобто 5 «позарічних» днів (ті, що над роком). Навіть виробився поховальний зви­чай класти разом з померлим в могилу 365 глиня­них або дерев’яних фігурок рабів (ушебтів) – кожна з цих фігурок повинна була працювати за покійни­ка один день в році.

Потім священики помітили, що через кожні 4 ро­ки Сіріус спізнюється на одну добу, але щось зміню­вати в усталеному календарі єгипетські жерці не на­важилися. Проміжок часу 365 і 6 годин було прийня­то називати «роком Сіріуса», (До речі, в наш час схід Сіріуса в Єгипті спостерігають вже близько 4 серпня, тобто через 43 дні після літнього сонцестояння.)

У 30 році до н е римляни захопили Єгипет, і вже в 26 році до н. е, була проведена реформа єгипетсь­кого календаря, який одержав назву “олександрійсь­кий”, Початок нового року -1 Тота олександрійського календаря припадав на 30 серпня юліанського календаря. Олександрійським календарем досі користу­ються копти – прямі нащадки древніх єгиптян, які вже охрещені і спілкуються арабською мовою.

КАЛЕНДАР ІРАНУ

Один із варіантів єгипетського календаря був створений на території Ірану в першій половині І тис. до н.е зороастрійцями В цьому календарі наз­ви місяців і днів походили від імен богів, яких вша­новували сповідники зороастризму.

Тобто кожен місяць і день мали своїх покро­вителів, на честь яких вони були названі. Наприк­лад, 1,8, 15, і 23 дні кожного місяця присвячувалися Агура-Мазді, який, створив небо, зірки, Сонце і Місяць і очолював “сили добра”. День місяця, наз­ва якого збігалася з назвою місяця, був святковим і таких днів у році нараховувалось 12. З часом наз­ви місяців зороастрійського календаря дещо змінились. В цьому календарі усі місяці першої поло­вини року мали по 31 дню, а місяці другої полови­ни року – 30, крім останнього, який мав 29 днів. Рік починався з дня весняного рівнодення.

Автор “Історії Олександра Великого в 10 кни­гах” Квінт Куркий Руф повідомляє, що “перси на­раховують в році 365 днів”. Саме тому під час свят­кування в 333 році до н.е. перед перським царем Дарієм ІІІ пройшли маги, яких супроводжували 365 юнаків – за числом днів у році. Цей перський ка­лендар з 365 днів (без високосних років) за 120 років зміщався на 30 днів, тому було проведено дві реформи: в 632 і в 1079 роках н.е.

З 1976 року сонячний календар – відмінено…

ЮДЕЙСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Бируні (973-1048), описуючи усі складнощі юдейського календаря, проголосив: “Це тенета, які рабини розклали, щоб ловити простих юдеїв і підко­ряти їх своїй волі. Рабини домоглися того, що прос­толюдини нічого не розпочинають без погодження з їхніми приписами, ніби ці рабини, а не Аллах – воло­дарі світу. Але Аллах з ними розрахується…”

З цього невеличкого оголошення дізнаємося, що бог юдеїв названий своїм загальним прізвиськом не “Бог”, і не “Яхве” (Єгова). а – Аллах. Грамотні хрис­тияни знають напевно, що відома з Біблії загальна назва Єгови – Еллох (в множині – Еллохім), араби вимовляють з іншими голосними – Аллах (порівняй з юдейським – Еллох). Подібно до того, як росіяни називать Богиню іменем “Макош”, а українці – “Мокоша”, але всі добре знають, що мова йде про одну й ту ж Богиню, покровительку жінок. Про те, що бог Корану, бог юдейської Тори і бог-отець християнсь­кої Біблії – це один і той же бог, і що ці три “святих писанія” мають спільну ідеологію та міфологію, зна­ють небагато сповідників цих релігій. Але поверні­мося до календаря юдеїв.

Про перший юдейський календар відомо неба­гато. В самій Біблії згадуються лише чотири місяці:

перший – авів – місяць колосків [Вихід, 13,4],
другий – зіф- місяць цвітіння [3 Цар.,8,2],
сьомий – афанім – місяць вітрів [3 Цар.,7,2],
восьмий – бул- проростання [3 Цар.,6,38].

Але це залишки давнішого календаря юдеїв- багатобожників. Про цей календар самі юдеї вже нічого не знають, а місячний календар і, зокрема, назви місяців з часом запозичили у вавілонців. В цьому можна переконатися зіставивши назви вавілонських і юдейських місяців:

13

Юдеї запозичили у давніх вавілонян і семи­денний тиждень, але дні, крім суботи називали по­рядковими номерами. Доба була розділена на 24 години, а година – на 1080 хелеків. Доба почина­ється не опівночі, а о 6 годині вечора

Біблія наказувала юдеям відзначати свято пасхи на повню першого весняного місяця, на чо­тирнадцятий день місяця нісана: «Оцей місяць для вас – початок місяців. Він вам перший між місяцями року» [Вихід, 12,1]. із святково-релігійного кален­даря юдеїв-багатобожників це свято перейшло до релігійно-політичного календаря юдеїв-«монотеїстів». Давні юдеї – пастухи і кочівники приносили бо­гам очисні жертви (ягнят і голубів), а пізніше пасха була приурочена до початку жнив ячменю і перший сніп присвячувався богу [Левіт, 23,10]. І лише потім свято Пасха перетворилося в національно-політич­не юдейське свято – День знищення усіх первенців у сім’ях єгиптян «від людини аж до скотини» [Вихід,12,12], серед яких жили юдеї. Чомусь нікому не спадає на думку, що в ту «святкову» ніч були вирі­зані не лише усі єгипетські діти-первенці, а й усі ті, хто в роду народився першим в сім’ї незалежно від віку. Це свято юдеї відзначають і досі, а з ними і хрещені копти, нащадки славних колись єгиптян.

До кінця III ст. до н е. Новий рік у юдеїв почи­нався з весняного місяця нісана, і лише пізніше по­чаток року був перенесений на осінній місяць тішрі Вихідною подією юдейського календаря є міфічна ера «від сотворення світу». Цікаво те, що за релігійними приписами рабинів Новий рік в Ізраїлі заборо­нено відзначати в неділю, середу і п’ятницю. Якщо Новий рік припадає на один із цих днів, то його переносять на наступний день. Цінне це повідомлен­ня ще й тим, що воно допомагає зрозуміти давньо-юдейські корені християнських заборон на весело­щі і впровадження постів у неділю, середу і п’ятни­цю. Звичайно, пояснення цієї традиції можна почу­ти вже суто християнські: в середу Іуда видав Ісуса єрусалимським можновладцям, в п’ятницю ісуса розп’яли, а в неділю – “день господній”, який моска­лі прозвали “воскрєсєньєм”, а як відомо. Ісус не по­любляв веселощів, бо ніде в євангеліях не описа­но, бодай в одному місці, щоб він заспівав, затан­цював чи заграв на якомусь музичному інструменті З цього і постало християнське уявлення, що Ісус ненавидів веселощі і забави, а отже їх треба викорінювати з християнського життя. Цю традицію – свят­кувати Новий рік восени християни перебрали для свого календаря саме у юдеїв, нехтуючи місцевими релігійними звичаями і традиціями.

За початок місяця в юдейському календарі слугувала перша поява молодика на небі. Навіть в І ст. н.е. в єрусалимському синедріоні була особлива комісія, яка складалася з трьох чоловік і зо­бов’язана була стежити за появою тоненького сер­па молодика на небі. Про появу молодика, тобто першого дня місяця повідомляли запалюванням вогнищ на пагорбах Єрусалиму.

В 70 році н.е. Єрусалим був повністю зруйно­ваний військами римського імператора Веспасіана, а юдеї повтікали в країни Азії та Європи, де побутували інші календарі і молодик з’являвся в ін­ший час, ніж в Єрусалимі.

З цього часу і до VI ст. н е. у релігійному календарі юдеїв стався розлад. «Иудейская знциклопедия» (т 9,- СПб.- С. 147) повідомляє, що юдеї не знали, коли відзначати свої свята. а в інших місцях вони, на свій страх і ризик, відзначали їх в різні дні.

Щоб вийти з календарної кризи, рабини до 499 року н е. розробили новий юдейський календар, який ґрунтувався на складних підрахунках появи молодиків і повних місяців…

В основі сучасного юдейського календаря, який сьогодні офіційно визнаний державою Ізраїль, є використання 13-місячних років. Протягом 19 ро­ків 13-місячними є 3, 6, 8, 11, 14, 17, 19 роки. Три­надцятий місяць юдеї називають “вагітним”. Вве­дення тринадцятого місяця в юдейський календар узгоджували з дозріванням хліба на полях.

КАЛЕНДАР РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Римський поет Овідій визнав, що давні римля­ни краще знали зброю, ніж зірки Навіть семиден­ний тиждень вони запозичили у греків, які ділили тиж­день на 7 днів, присвячуючи їх семи планетам (від грец. “блукаючий”). Сьогодні ж всі народи світу ко­ристуються єгипетським сонячним календарем, який, практично успадкований від давніх римлян.

До реформи римського календаря Юлієм (46 р. до н.е.). Римська імперія жила за власним недосконалим календарем. Ще в І ст. н.е. кален­дарний рік римлян нараховував не 365, а 355 днів і складався з 12 місяців: Мартіус (31), Апріліс (29), Майус (31), Юніус (29), квінтіліс (31), секстіліс (29), септембер (29), октоубер (31), новембер (29), децембер (29). Януаріус (29), Фебруаріус (28). Рим­ляни боялися парного числа днів у місяці, тому, усі місяці мали непарну кількість днів, окрім Фебруаруса – місяця поминання померлих.

Мали вони і 13 місяць – Мерцедоній, але вводи­ли його в календар не окремим місяцем, а “захову­вали” його між 23 і 24 Фебруаріуса (лютого), який був у них останнім місяцем року і тільки після нього про­довжували числити останні дні місяця (24, 25, 26, 27, 28). Цю хитрість римські жерці придумали для того, щоб за кількістю днів узгодити 2 сонячний роки (по 365 днів) з трьома місячними (по 355 днів) і, не розгнівити Януса, якому в Римі було збудовано 12 вівта­рів – за кількістю місяців у році, тим більше, що йому був присвячений перший місяць сонячного року. Змі­нювати чи реформувати релігійний календар відкри­то боялися, щоб не викликати гніву богів А забобон­ний страх перед числом тринадцять поширився в на­шому народі через християнство, яке запозичило юлі­анський календар у римських язичників.

Познайомившись з сонячним календарем Єгипту, Юлій Цезар на правах Верховного Священ­ника і Диктатора в 45 р. до н.е. реформував римсь­кий календар, залишивши в ньому римські назви місяців і майже усі релігійні забобони попередньо­го язичницького календаря римлян. На ту пору змі­щення в релігійному календарі римлян становило два місяці (близько 60 днів), а саме – 1 березня (Мартіуса) – День Нового Літа через недосконалість календаря пересунулося на зиму – на 1 січня. Рі­шення ввести новий реформований календар, са­ме 45 року (до не) було прийняте саме тому, що за підрахунками групи астрономів, очолених Созигеном, в цьому році 1 січня (Януаріуса) і 1 берез­ня (Мартіуса) випадали на молодики. (До речі, по­дібним до 45 р. н.е був 1995 рік н.е ).

Незважаючи на це виправлення календаря і перенесення 1 березня (Нове Літо) на весну, рим­ляни продовжували відзначати 1 січня “старий” Но­вий рік, не порушуючи усталену релігійну тради­цію: тоді для римлянина-язичника початок нового року означав більше, ніж сьогодні для римлянина- християнина. Для римлянина 1 січня (за юліансь­ким календарем) продовжувало бути “справжнім” 1 березням – Новим роком.

З часом юліанський календар отримав повне визнання й увійшов у побут римлян так само, як григоріанський календар, запроваджений більшо­виками – в наш побут і життя. Але від “старого” Но­вого року ніхто не поспішав відмовлятися. І саме цей “старий” Новий рік через християнство і юлі­анський календар поширився по всьому католиць­кому світу як НАРОДНИЙ НОВИЙ РІК!

Саме це свято Петро І спостерігав у Німеччині і воно йому сподобалося. Тому він своєю власною рукою підписав Указ про святкування “нового року” і в Російський імперії 1 січня 1700 р. Не відразу християнізована Московія прийняла нововведення. Та Петро все ж примусив темних християн Сходу без­думно відзначати це свято як державне. А вони стя­гнули до нього ті новорічні звичаї, які в давнину сто­сувалися лише весняного “нового року” . Ось звідки на “Василя” гуцули кладуть під стіл плуг і господарсь­ке начиння, і чому взимку «посівальники» посівають сніг і долівку в хаті замість засівання полів. Ось звід­ки взимку невігласи (нібито «за звичаєм предків») тягнуть по снігу борону від хати до хати і співають щедрівки, якими закликають ластівку передчасно прилетіти, аби замерзнути на снігу в лютий мороз. Крім того, до “нового” року сьогодні вже долучають новорічні звичаї і символи західноєвропейських країн і навіть східних народів. Китаю, Японії та ін. Так хрис­тиянський «Санта Клаус» (у гуцулів-християн – «свя­тий Миколай») заступив давній язичницький образ. Подібно влітку – свято Бога грому Перуна було замі­нено Днем пророка-юдея Іллі Громовержця…

Через рік після запровадження нового кален­даря, в 44 р. до н.е. Юлій Цезар був підступно за­битий. Звичайно ж, в перелік винесених йому зви­нувачень був внесений і цей “злочин” перед римсь­кими богами і місцевою язичницькою релігією…

З часом місцеві жерці порушили календар Юлія Цезаря, оголошуючи високосним роком кожен третій рік замість четвертого. Це порушення виправив наступник Цезаря Октавіан Август. Вже з 9 р. до.н.е протягом 16 років високосних років не було. З того часу місяць “квінтілїс” (рим – п’ятий) отримав назву “Юлїус” – на честь Юлія Цезаря (за реформу кален­даря), а місяць “сикстіліс” (рим. – шостий) – назву “Ав­густ” – на честь Августа Октавіана, який виправив по­милку римських жерців. Це починання видалось при­вабливим для наступних імператорів, які намагали­ся своїми іменами назвати наступні місяці, але істо­рія не зберегла їхніх імен в календарі.

Шість місяців року носять імена римських бо­гів, а інших шість – названі порядковими номерами:

Мартіус- на честь бога Марса:
Апріліс- на честь богині Венери (арегіге – відкри­вання);
Майус – на честь богині землі Майї;
Юніус- на честь богині неба Юнони;
квінтіліс – п’ятий;
секстіліс – шостий;
септембер – сьомий;
октоубер – восьмий;
новембер – дев’ятий;
децембер – десятий;
Януаріус – на честь бога Януса;
Фебруаріус – на честь бога підземелля Фебрууса

Бачимо, що місяці названі іменами богів із вра­хування сонячного року (від часу народження Сон­ця), а в календарі розміщені із врахуванням сіль­ськогосподарських робіт – починаючи з першого весняного місяця Цей відлік часу переважає, бо не Януаріус – перший з богів року – вважався пер­шим місяцем календаря, а Мартіус (Марс).

Незважаючи на таке дивне розміщення міся­ців у римському календарі, все ж щасливими вва­жалася перша частина року від народження Бога- Сонця (зимового сонцестояння) і до літнього сон­цестояння – часу, коли Бог-Сонце набуває найбіль­шої своєї потуги (сили) і світла. Такий сонячний (бо­жественний) світогляд виробив і в нашому народі розуміння і знання того, що молодь з “підлітків” пе­реходить в стан “повноліття” (повне літо). І, якщо усі перші місяці вважалися щасливими, то наступ­ні місяці – коли Сонце-Бог втрачав свою силу – вва­жалися, навпаки, нещасливими Якщо в перші шість місяців відзначали майже усі веселі свята, присвя­чені богам, то інші шість місяців “спадаючого” Сон­ця намагалися проводити без особливих весело­щів, аби не накликати на себе в майбутньому році гнів богів і, звичайно, неврожаї…

Привласнивши собі язичницький календар римлян, християни перейняли і їхні язичницькі за­бобони. Це стає очевидним, якщо проаналізувати святковий календар християнської церкви. Відомо, що він постав на ґрунті святкового календаря римлян-язичникїв. Першим кроком легалізованих хрис­тиян була – спроба заборонити усі язичницькі (тра­диційні) свята римлян. Коли ця боротьба не дала ніяких відчутних результатів, то було вирішено під­мінити язичницький святковий календар христи­янським. Але перші християни мали лише Пасху – сумний день побиття і смерті Ісуса і велику кіль­кість днів поминання християнських мучеників, се­ред яких загально-християнськими вважалося ли­ше 50 мучеників Християнські ідеологи не могли протиставити ці “свята” традиційним, тому пішли шляхом творення нових християнських свят. Вони відкрили євангелію і найважливіші події євангельського життя Ісуса Христоса розписали на усі ве­ликі свята першої “щасливої” частини року римсь­кого язичницького календаря: першим святом хрис­тиян є – “Різдво Ісуса” (початок сонячного року), ос­таннім святом, яке присвячене головному богу християн – “Трійця” (християнська “П’ятидесятни­ця”) – наближене до літнього сонцестояння В дру­гій половині року свята, присвяченого Ісусу, не знайдете…

Після Нікейського Собору 325 року християнсь­ка Церква Римської імперії офіційно оголосила юлі­анський календар своїм релігійним календарем 1 з того часу, поширюючись, як чума по праведному світу, християнство понесло у свідомість охрищених народів разом з юліанським календарем усі забо­бони римських язичників, зокрема страх перед чис­лом тринадцять, яке місцеві християни назвали “чор­товою дюжиною”. Але, окрім римлян-язичників, ніх­то з християн не знає, чому необхідно боятися чис­ла 13… Ніхто з християн не знає, звідки походить звичай дарувати на загальні і сімейні свята непарну кількість квітів, а на могилу нести парну, і, звідки та­кий страх до парності? Язичник знає, що все живе на Землі постало після Великого Єднання двох Бо­жественних начал. Вогню і Води, і добре знає, що коли Вогонь поєднується з Водою, то утворює “Па­ру , і парубок, який знайшов собі дівчину разом з нею створюють “пару” (“парубок” також похідне від слова “пара”). Отже, непарна кількість квітів, пода­рована молодій дівчині – є побажанням, щоб вона якнайдовше не знайшла собі пару. І навпаки, – пар­на кількість квітів для покійника – це натяк покійнику забрати з собою із живих ще когось

РУЙНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО КАЛЕНДАРЯ

Скільки “нових” років бу­ло в історії України хоча б за останню тисячу років, після хрещення України-Русі не зможе, мабуть, однозначно сказати ніхто. Але попри всю руйнацію давнього українсь­кого календаря, нам все ж вдалося з’ясувати деякі подробиці з історії календаря ук­раїнців.

Б. Рибаков, користуючись величезним зібранням совіцької історичної науки, в своїй праці “Язычество древних славян” (М. Наука, 1994,- С. 325) подає два види давніх “календарів”: на глечиках і на вишивці, але обидва види умовні. їх кожен дослідник може тлума­чити на свій власний розсуд, Подібне робить і Риба­ков, розписавши зображення глечика і вишивки на дванадцять частин юліанського календаря, яким в Русі почали користуватися вже після християнізації Все ж визначити, як саме користувалися цими “календаря­ми” давні Предки, сьогодні майже неможливо, тим більше, неможливо з’ясувати, коли вони відзначали Новий рік і, з якими обрядами…

Багате дослідників вважає, що язичники Русі-України жили і святкува­ли за сонячно-місячним календарем. І хо­ча християнська влада робила все можливе, щоб знищити місцеву календарну традицію, але сьогодні бачимо в державному календа­рі українців усі язич­ницькі назви місяців, сі­чень, лютий, березень квітень, травень і т.д.

Новий рік наші практичні предки-язичники відзна­чали з настанням першого весняного молодика (най­ближчого до весняного рівнодення) і називали йо­го, звичайно, Новим Літом. А початок календарного місяця – 1 березня – вони узгоджували з появою на небі Молодика. Тому й назва цього проміжку часу була “місяць”.

Але після насильницької християнізації в життя України-Русі нахабно запроваджували церковний ка­лендар з усталеними днями і місяцями, які вже не уз­годжувалися з небесним Місяцем. В побуті українців розпочався розпад. Понищена і гнана християнами ду­ховна верства українського народу (волхви і відуни) не мала можливості повідомляти народу про справ­жній стан Природи і про час відзначення тих чи інших релігійних свят. Звичайні люди на свій власний роз­суд, спостерігаючи за станом Неба і Природи, по­значали його датами нового релігійного (церковного) календаря. І не зчулися вони, як потрапили в тенета руйнівної календарної системи, яка зовсім ігнорувала стан Місяця і Сонця. Скажімо, після введення юліансь­кого календаря, язичники помітили, що перший вес­няний Молодик з явився 1 березня (за юліан. календ .). Але розчарування приходило вже через рік, коли Мо­лодик з’являвся на небі 15 березня. Довго ще упира­лися в народі, доки не зрозуміли, що жити за двома календарями дуже складно. І було вирішено дещо змінити усталену традицію відзначення Нового літа На­перекір принесеній юдейській традиції відзначати Но­вий рік восени, в народі почали відзначати Нове літо весною -1 березня. Побачивши таке «неподобство» церква наклала на цей день своє свято – «День на­родження Адама», щоб перебити язичницьку тради­цію. Так тривало близько 500 років.

Після горезвісного «відзначення» 7000 років від “сотворення світу” (1492 рік від “різдва Христо­вого”) церковна влада пішла в наступ і заборонила в народі відзначати Нове Літо 1 березня. З цього часу з церковних календарів зникло і свято “День народження Адама”

Мало хто знає, що перший церковний Новий рік до 1491 року християнська церква відзначала 23 вересня, узгодивши його з днем народженням язичника імператора Константина (вдячність хрис­тиян за легалізацію християнства в Римській імпе­рії). Але після 1491 року місцеві християнські попи відійшли від візантійської традиції і перенесли відзначення Нового (церковного) року на 1 вересня. До 1700 [7208] року Російська імперія на державному рівні святкувала лише один Новий рік, хоча в народі відзначення старіших “нових” років не припиняло­ся.. Цікаво, що з цього 1492 року московити оголо­сили себе наступниками і спадкоємцями зруйно­ваної Великої Римської імперії. З цього часу вони привпаснили собі знак римської імперії – двоголового орла, місцеві давні назви місяців замінили на латинські, словом “нєдєля” прозвали весь тиждень, а саму неділю обізвали “воскрєсєньєм” (на честь “воскресіння” Ісуса). Знаючи з Біблії, що “боговибраним” народом вважалися юдеї, москалі назвали себе “богоносним народом”, крім того, запозичили в українців їхню древню самоназву “русичі”, переробивши її в прикметникову форму “русскіє”, а Московію назвали “Руссю” (пізніше – “Вєлікой Русью”) .

Відзначення церковного нового року як держав­ного свята описує І. Сахаров в “Сказаннях русского народа” (М., 1989,- С. 301): “Семенів день, який був першим днем нового року, відзначався в Русі (Московії) з усіма веселощами Ці вечори були сімейними: молодь і літні люди сходилися на Семенини (Семенины посиделки) до старшого в роду зустрічати Нове Літо” Чи не абсурдно звучить – “зустрічати Но­ве Літо” восени, коли Земля готується до зими?

Наперекір церковній традиції виступив мос­ковський цар Петро І, 1699 рік був останнім роком відзначення нового року на державному рівні восе­ни Незважаючи на впертий спротив московських по­пів, Петро оголосив днем відзначення Нового року вважати 1 січня. Хто сьогодні з етнографів і народоз­навців знає, що звичай відзначати початок року 1 січ­ня – “старий” новий рік язичників Римської імперії,- зберігся як давня традиція недосконалого календа­ря римських завойовників? Це свято із “вінегретом” язичницьких звичаїв багатьох західноєвропейських народів московський Петро перейняв у германців – колишніх нащадків Великої Римської імперії, а старе літочислення – 7208 рік від “сотворення світу” замі­нив на нове – 1700 рік від “різдва Христоса”. за яким близько вже 800 років жила покатоличена Західна Європа. Церква ж вперто продовжувала кожного ро­ку відзначати новий (церковний) рік 1 вересня…

Більше як 200 років протрималося таке под­війне відзначення нового року, доки за справу в 1918 році не взялися більшовики. Вони також, на­перекір ортодоксальним церковникам внесли змі­ни в державний календар Російської імперії їхня календарна реформа звела нанівець більш як 300- літню боротьбу ортодоксальних християн з католиками за чистоту церковного календаря Більшо­вики, знайомі з раціональними поправками григоріанського календаря Папою Григорієм 13, одним декретом примусили “совєцкіх” людей жити за гри­горіанським календарем, в якому кожна дата юліанського календаря наставала на 13 днів раніше від дати юліанського календаря. Церковники пос­тупилися. прийнявши новий державний календар, але в своєму колі постановили усі церковні свята продовжувати відзначати за старим юліанським ка­лендарем. І з того часу в нашому народі почали відзначати вже три “нових” роки: 1 січня – Новий рік, 14 січня – “старий” Новий рік, 14 вересня – цер­ковний Новий рік

Мало хто здогадується, що 1 січня і 14 січня не можуть бути для християн початком відзначення Но­вого року (а тепер вдумайтесь!!!) “ВІД РІЗДВА ХРИСТОВОГО”. Якщо, навіть визнати, що Ісус народив­ся 25 грудня, то Новий рік «від різдва Христового» логічно було б відзначати саме 25 грудня, але ж ні­як не 1 січня (через 8 днів після його народження). Ортодоксальні християни виявилися ще в скрутні­шому становищі – вони Новий рік (1 січня) відзнача­ють на 7 днів раніше від “народження” Ісуса Хрис­тоса і другий раз – через 8 днів після цього “народ­ження” (14 січня). Воістину правильно сказано в Біб­лії (Новому заповіті): “Я погублю мудрість премуд­рих, а розум розумних відкину! Хіба Єгова мудрість світу не змінив на тупоту… щоб спасти віруючих через ГЛУПІСТЬ ПРОПОВІДІ!” (1Кор„ 1, 19-21).

Мало хто з християн знає, що свято “Різдво Ісуса” християнські пастори запровадили в IV ст..н.е для того, щоб заступити язичницьку релігійну традицію відзначати Велике свято – Народження Бога-Сонце (після зимового сонцестояння і найбільшої ночі в році). Для 1998 року Свято народження Сонця- Коляди випаде в ніч з 21 на 22 грудня.

Цікаво буде спостерігати за примороченими християнами перед відзначення Нового 2000 року “від різдва Христового”, коли вони будуть для себе з’ясовувати, який же день – від 25 грудня до 14 січня – вважати справжнім днем народження свого “бож­ка” Ісуса Христоса. Вже тепер християни-ортодокси не знають, як сприймати передчасне католицьке “різдво”: як релігійну образу чи як святкове вітання Не­даремно розумні голови запропонували числити ро­ки “від нової ери”, чи “від нашої ери”, а вислів “від різдва Христового” залишити для “НЕМУДРИХ І НЕ­МІЧНИХ СВІТУ” – забобонних християн-фанатиків.

Розглянувши майже усі дати відзначення ук­раїнцями “нових” років, протягом тисячолітньої іс­торії християнського затьмарення, варто б було заз­начити, що Україна знала їх близько семи:

  1. Нове Літо (язичницьке) – перший весняний моло­дик (відзначалося до віроломного хрищення України-Русі… Відновлене в 1993 році);
  2. Нове літо (народне) -1 березня (з часу хрещеннядо 1492 р);
  3. Нове літо (церковне) – 23 вересня (з часу хрищен­ня і до 1492 [7000] року);
  4. Нове літо (церковне) – 1 вересня (з 1492 – до 1918року);
  5. Новий рік (народний) – 1 січня (з 1700 [7208] і донашого часу);
  6. “Старий” Новий рік” (народний) – 14 січня (з 1918року);
  7. Новий рік (церковний) – 14 вересня (з 1918 року).

Скільки ще “нових” років приготовлено в історії для України, щоб дурити праведних ук­раїнців? Скільки ще потрібно “нових” років, щоб “повернувся розум до розумних”, а “мудрість до мудрих”, і щоб українці нарешті відмовили­ся від юдейських, римських, грецьких, німець­ких, християнських та інших чужоземних відзна­чень “нового” року і повернули собі прадавнє предківське від­значення Нового Літа першого весняного моло­дика (найближчо­го до весняного рівнодення)? Як хочеться швидше розвіяти христи­янський морок з очей народу і наблизити той славний час, коли всі українці привітають один одного прадавнім язичницьким вітанням: З НОВИМ ЛІТЕЧКОМ, НА ЗДОРОВ’ЯЧКО!…https://www.ridivira.com/uk/suspilstvo/staryi-novyi-rik

Коментарів немає.

Залишити коментар