Смерть і небуття, чи вічне повернення Душі у новому перевтіленні? Частина 1. Язичництво. Віра наших Предків. Автор-Волхв Срібновіт.

Смерть і небуття, чи вічне повернення Душі у новому перевтіленні? Частина 1. Язичництво. Віра наших Предків. Автор-Волхв Срібновіт.

 

Мабуть нема нічого більш загадкового і незбагненного, ніж відхід людини у Вирій , Небесну Україну, до своїх Пращурів.Завжди виникає враження, що ми лише спостерігачі, а не учасники цього дійства, яке ми до кінця ніколи не усвідомимо, на що немає нашого впливу ,  і не зможемо збагнути, що колись і ми перейдемо з видимого світу-Яви, у світ потойбічний-Наву. Як це, що нас не буде, невже лише земля, домовина і тлін? В жодні інші роздуми так заглибитись неможливо, ніж  у сфери буття і небуття. Давайте  разом зануримось у ці роздуми і нехай провідниками нам стануть Магія і релігія, філософія і світогляд, думки  і прадавні знання, глибинна народна мудрість.

Праукраїнська культура і традиції.

З найдавнішого, що прийшло до нас у вигляді переказів, легенд, передання, фольклору, звичаю ми знаємо, що у Предків українського народу поховальний обряд і відношення до смерті було іншим, ніж в сучасному часі. В природному суспільстві не існує страху  перед цим незворотнім явищем.Бог Велес, який стоїть на межі світів  дає розуміння,що  для язичника “сходити до Предків” насамперед означало встановлення зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім, бо Душа живе вічно, обертаючись через три світи: Яви, Нави і Прави.

Окрім свого покровительства живим істотам у світі Явному, Велес є провідником душ померлих з Лук Сварожих через Наву-потойбіччя знову у явний світ. Згідно «Велес Книги» він приносить у цей світ отрочат, даючи роду ще одне, найбільше  багатство – дітей.Також Він провівши людину по Явному світу,  допомагає їй не розгубитися у Наві і дістатися, якщо вона на те заслужила, Лук Сварожих.

На світлині Ви бачите похоронний обрядовий атрибут, якому приблизно 11000 років.   На вершині його  роги Велеса, під ними спеціальний  металевий конус, в якому  є металева кулька, яку не пошкодивши виріб витягнути неможливо.  Жрець Велеса йшов попереду похоронної процесії, рухаючи  в різні сторони цю обрядову річ. Від цього кулька в конусі, торкаючись об  металеві стінки створювала якийсь абсолютно особливий звук певної частоти, який потрапляючи десь глибоко у підсвідомість викликав незвичні і небуденні відчуття неймовірної сили, переносячи свідомість людей у особливий стан. Так іменем Бога Велеса закликали людей вийти з будівель і вшанувати  того, хто йшов у далеку, незвідану дорогу.

Смерть і небуття, чи вічне повернення Душі у новому перевтіленні? Частина 1. Язичництво. Віра наших Предків. Автор-Волхв Срібновіт.Смерть і небуття, чи вічне повернення Душі у новому перевтіленні? Частина 1. Язичництво. Віра наших Предків. Автор-Волхв Срібновіт.Смерть і небуття, чи вічне повернення Душі у новому перевтіленні? Частина 1. Язичництво. Віра наших Предків. Автор-Волхв Срібновіт.

 

Білий, а не чорний обрядовий колір, традиції Тризни, на яких людину проводжали в інший світ світлими словами, бажаючи Душі повертатися швидче в новому тілі, повторюватись і удосконалюватись в своїх Нащадках,особливе відношення до Бога  Велеса дає можливість усвідомити, що похорон у наших Предків не був таким трагічним і незворотним явищем, яке ми бачимо в сьогоденні.  На похоронах не плакали, був світлий сум, з яким рідну, чи близьку людину проводжали в далеку дорогу, і чекали повернення. Молодих воїнів, які ще не встигли продовжити свій Рід ,не ставили в битвах в перші ряди, така була етика війни. Цвинтарів, кладовищ не було, на місці захоронення, чи спалення  садили Священні Гаї, це були місця Спокою і думок про Вічність. У Поминальні дні також  відбувались Обряди, створені тисячами поколінь. До наших днів збереглися  такі  прадавні свята, як Радуниця, Діди, Роду, Сварога, Святий Вечір, як поминальні дні, де поєднувались Душі Предків, людей у Яві сущих та майбутніх Нащадків. Той, хто продовжує свій Рід, творить нові покоління, відходить у Наву спокійно, достойно, залишаючи після себе добрі справи, здорових, мудрих , сильних і красивих дітей, не дозволяючи їм плакати і журитися.

“Не плачте, діти мої, бо хіба вам добре було, коли мені було важко і боляче? Так само і я, із Лук Сварожих буду дивитися на вас і буду веселий та щасливий, коли ви будете не в журбі, а в радості, щасті і здоров’ї. Не бійтесь бачити мене у снах, то Душа моя турбується про вас і оберігає ваші родини від всякого зла, милується внучатами і правнучатами, радіє їхнім успіхам і перемогам. Навчіть їх шанувати Предків, поминайте  нас у Поминальні Дні, приходьте всією родиною на Проводи, щоб вічний і незнищенний був наш Рід.  А коли лютий ворог спокуситься на нашу Святу Землю, то стану разом з вами у Битві Священній !У Вічності немає смерті!

 

Будьте ж з Рідними Богами!”

( Останні слова Волхва, записані у 2014 році, в Івано-Франківській області).

 

Вночі Велес іде по Сварзі,
По молоці небесному
Іде до свого чертогу
І в зорях сідає до Воріт.
Там ми ждемо його
Щоб славоспіви почати
І славити Велеса
Од віку і до віку.
І славимо його храмину
Яка блищить огнями многими
Як жертовниця чиста.
То Велес навчив праотців наших
Орати землю і злаки сіяти
І жати віна-вінча (злаки)
На полях страдних
І ставити Снопа до огнища
І чтити його як отця Божого.

А ось і уявлення в наших Предків про реінкарнацію, про віру у життя вічне, про необхідність жити достойно, щоб повернутися у новому тілі ще досконалішим. Наші Пращури боялись не смерті, а ганьби, а ця категорія свідомості доступна лише мудрецям і воїнам.

То речу, сину мій,
яко времено не втрачено,
бо є Вічне перед нами.
А Там побачимо
Пращурів своїх і Матерів,
які порядкують у Сварзі
і Там отари свої пасуть
і віни свої вінять
і життя мають, як і наше.

Слава за вічність Душі.
І так речемо славу Богам,
які є наші Отці,
а ми є їхні сини!
І Будемо достойні
в чистоті тілесній,
як і Душі наші,
які ніколи не вмирають
і не завмирають
в часі смерті тіл наших!

А тому, хто впав на полі бою,
Перуниця дає Води Живої напитися.
В попивши її, він їде до Сварги
на коні білому.
І там стрічає його Перунько
і веде до блаженних своїх хоромів,
а там він перебуде до Часу,
і дістане нове тіло.
І так має жити і радуватися вічно
і до віку віків,
за нас молитву творячи!

 

Усяк Рід мав Чурів і Пращурів,
які померли перед віками, –
тим Богам почитання маємо дати,
і од них радощі маємо!

 

Молитва на Тризні.
Пом’янемо тих,
що свою землю Руську удобили,
і наших старотців,
які бо стратили сили за Русь
на тих бойовищах з ворогами нашими.
А кров їхня удобила землю нашу.
Сущі є Боги, які з Перуном ділячись,
накували мечі свої до ворогів іних.
Ми ж їм помоломось,
щоб стали нам в помочі!

 

Отцям у Сварзі .
(Жива Вода)
Спом’янемо про те,
як наші Отцове
сьогодні у Сварзі синій
дивляться на нас.
І краще усміхнутися до них,
бо ми – з Отцями нашими,
не самотні ми.
І мислимо про поміч Перунову,
І те бачимо,
що скаче Вісник у Сварзі
на коні білому,
і той здвигнув меча до Небес –
і розторг облаки і громи,
і потекла Вода Жива на нас!
А ми пиймо її,
бо вона всяко від Сварога
до нас Життям тече,
і пиймо її як джерело
життя Божеського на Землі!

 

Матері Славі .
(за полеглих воїнів)
Права є з нами,
а Нави не боїмося,
бо Нава не має сили проти нас.
Тому ми повинні молити Богів
про поміч у трудах наших
ратних і ретельних.
То Мати Слава б’є крильми
про труди ратні і славу воїнам,
які іспили Води Живої
од Перуниці в січі жорстокій.
І тая Перуниця летить до нас,
і тая ріг дає,
повний Води Живої
для Життя Вічного
Гордині нашому,
який меча ворожого дістав
і голову страчену втратив.
Та смерті не маємо від того,
бо Життя Вічне,
і завжди брат за брата стоїть!

Велесова Книга.

 

 

 

 

Коментарів немає.

Залишити коментар