СВІТЛИЦЯ. Автор-Євген Шморгун.

СВІТЛИЦЯ. Автор-Євген Шморгун.
  Присвячуємо цей  матеріал  тим, хто знає, любить, розуміє трави і вміє ними лікувати людей-травникам.
Найкраще — рідна сторона
Де дум широка борозна,
Де зрозумілий я до дна,
Де сам собою я сповна.
Найкраще — рідна сторона,
До безкінечності одна,
Мій хліб насущний і струна,
Моя колиска і труна
“Найкраще — рідна сторона”
Є.І.Шморгун.

Стежками Вашого дивосвіту.
Євгену Шморгуну.

Світ – стобарвний
і такий стозвукий!
Є в нім любки й незабудчин цвіт …
Ви колись взяли мене за руки
Й повели у той рослинний світ.
Показали, де туман ночує,
Де збирає білочка росу,
Нечуйвітра, що казок не чує
І лілеї дикої красу.
Поруч те, чого ніхто не віда:
Лісовий, живий зелений клас.
Вогник-цвіт і лепеха-сновида,
Дивосил, що з джерелом сусідить
І в сусіди вибирає нас…
Та тепер у віщій тиші гаю
Я душею втомлено живу.
І шукаю, болісно шукаю
До сердець байдужих
ключ-траву.
Любов Пшенична.

 

СВІТЛИЦЯ.
Євген ШМОРГУН

Як ото водиться в казаних казенях, жили колись два брати. Один був бідний, другий — багатий. У багатого родючого ноля — як завидать! І в коморі, і в оборі — всюди повно всього. А в бідного нічого немає. Навіть латка поля і та яриста, пісна, мало не суціль піщуга сипуча. Посіє жито — колосок колоска шукає.   Де   вже   тут   розживешся!
Якось у жнива бачить багатий брат, що краєм його поля йде незнайомий чоловік. Йде, насвистує, вітрець розвіває біляві кучері. А то зупиниться, зірве колосок, розітре на долоні, спробує зеренце на зуб — ніби чоловік своєю нивою йде. Багач до нього з кулаками:
— Ти чого тут мені хліб толочиш?! Ану геть, гультяю, з чужої ниви!
А той чоловік нічого не відповів. Подивився на багача волошковими очима, якось дрібно усміхнувся та й завернув на нивку його брата-бідняка.
Бідний брат саме жнивував з дружиною та дітьми. Сім’я встигла вже наробитися, то якраз сиділа у затінку під копою та обідала чим Бог послав. Помітив бідняк того білявого чоловіка та й запросив пообідати разом.
— Вибачайте, хліба в нас малувато,— мовив господар, простягаючи неочікуваному гостеві ложку і тонюсінький окраєць.
Щойно незнайомець узяв окрайчик у руку як на скатертині враз не знати звідки з’явилася ціла гора  всіляких наїдків. А недожата нива зашуміла таким густим та дорідним колосом, що й у сні не присниться. Від цього дива біднякові та його домочадцям   аж   подих   перехопило.
Аж нарешті прийшли до тями. Дивляться — а гостя то вже й немає. Зник невідомо куди. Тільки на місці, де він щойно сидів, зеленіє кущ кучерявої трави.
«Та це ж до нас завітав сам Спориш!» — здогадався бідняк. І радісно озирав свою заврожаєну ниву, де на кожному житньому стеблі гойдалося аж два ваговитих колоски…
Спориш у давніх слов’ян був Божеством урожаю, сприяв селянам у їхній нелегкій праці. Де проходив він полем, таж на його слідах виростав подвійний колос — так званий «цар-колос». Хлібороби з таких колосків плели святкові вінки, варили «братське» пиво. Такими колосками-парками батьки благословляли на спільне життя дітей у день весілля.
Слов’янський Бог Спориш являється далеко не кожному і не жди.  Тож зустріти  його непросто. Зате дуже просто побачити його траву спориш, яка за багато віків розрослася по всіх усюдах. Для цього досить лише вийти на подвір’я і глянути собі під ноги.
А  трава  спориш,  що символізує те ж саме, що й однойменне  Божество наших предків – родючість, урожайність.

Коментарів немає.

Залишити коментар