ПРАВОСЛОВ. Молитви до Рідних Богів. Автор передмови-Галина Лозко.

ПРАВОСЛОВ. Молитви до Рідних Богів. Автор передмови-Галина Лозко.

 

ЩО ТАКЕ ПРАВОСЛОВ?

Споконвіку нашим Пращурам були відомі таємниці Матінки Природи, бо мали вони сокровенне знання про навколишній світ. Це Знання-відання, що передавалося з покоління в покоління рідною Мовою, навчало спілкуватися з рідними Богами та всіма громадами свого Роду-племені, рятувало народ у всі віки його тривалого життя на рідній Землі.
Коли ж із плином часу, люди потроху почали відходити від стародавнього укладу життя, порушувати правила рідного Закону, їхнє священне знання було безжально спотворене новою заморською релігією, абсолютно чужою народові як по крові, так і по духу. Це чужовір’я підмінило всі цінності, нав’язало русичам свої погляди на світ і свої перевернуті з ніг на голову норми поведінки.
Наші Предки вірили, що вони – сини й дочки сонячного Дажбога – володарі світлоносної енергії та переможного способу діяльності. Візантійське християнство, накинуте народові силоміць, примусило русичів вважати себе нащадками глиняного Адама і покірної Єви, “рабами божими”, причому рабами чужинського бога! Втративши духовний зв’язок зі своїм рідним Небом – пантеоном рідних Богів, – народ занапастив свою долю, що вплинуло на весь хід подальшої його історії.
Тисячолітній підневільний шлях багатьох людей привчив до покірності, однак і навчив нас багато чому. Добре хоча б те, що ми сьогодні ще здатні переосмислити те, що сталося з нашим народом у 988-му, та побачити увесь трагізм ситуації. Прокинувшись “окраденими в огні” – ми повинні вискочити з глобального багаття, а не стати дровами, які в ньому згорять.
Настав час повернутися до істинних природних цінностей свого народу, і багато людей у світі це вже роблять. Цьому, сподіваємось, допоможе і наша книга “Правослов. Молитви до Рідних Богів”.
В ній з багатьох різних джерел по крупинках зібрані молитви й священні (вважаймо чарівні!) слова, якими наші Пращури зверталися до своїх рідних Богів і духовних Сил.
До слова звикаємо, та чи розуміємо ми його так, як розуміли наші Прадіди? Часто буває, що в давні слава вкладений зовсім не той зміст, який ми сприймаємо сьогодні. Так переосмислені колишні священні слова: жрець, жертви, біс, потворниця, відьма, кощуна, кощунити, капище, бовван та ін. Так забулося і первісне значення слова Прав, яке мало священне і чарівне значення, адже за уявленнями наших Пращурів це слово позначало одну з трьох сфер буття – найвищу Божественну сферу.
“Триєдиність Буття відображена в ідеї Священного Дерева (Дерева Життя), коріння якого сягає підземних глибин, світу Предків, світу Нав (Нав’я). Це коріння нашого Роду. Стовбур і гілки Священного Дерева уособлюють проявлене буття – світ живих людей, світ Яви. Крона й листя Священного Дерева є житлом Володарів Вищого Світу, Світу Права – Світу Богів, які правують Всесвітом, та героїв, які загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів” – так записано в маленькій язичницькій книжечці, виданій у 1994 році, вперше через тисячоліття після заборони Рідної Віри в Київській Русі, – Волховник. Карби язичницького віровчення (Український Центр Духовної культури.- К., 1994.- С. 5-6).
Та ось, на щастя, маємо вже Велесову Книгу – Волховник, книгу Волхвів. Про взаємозв’язок і взаємопроникність цих трьох сфер у Велесовій Книзі читаємо: “Ява текуща, а творена в Праві, Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв” (ВК, 1). Від давнього кореня прав – утворилося багато слів, які вже згадані в передмові до Велесової Книги, у тому числі: правда, правосуддя, правило, правильний, правитель, праведний та ін. Слово правда колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істина, доказ, реальність (явність) тощо.
Зі словом правда також тісно пов’язаний напрямок правий – протилежний лівому. Молячись до Сонця, стаємо обличчям на схід, отже, права рука (десниця) вказує на південь – теплий, сонячний, добрий, правдивий, а ліва (шуйця) – на північ, що уявляється темною, холодною, жорстокою.
З правим і лівим у язичників пов’язано безліч повір’їв і прикмет. Вранці треба вставати з ліжка правою ногою, щоб день був добрим, взувати черевики починати також з правої ноги. У святилищі Світовида на о. Ругії був оракул, якого шанували всі слов’янські народи: тут здійснювалися ворожіння з допомогою білого священного коня. Якщо кінь переступав списи правою ногою, це був знак, що можна виконувати задумане, якщо ж – лівою, то від задуму відмовлялися.
В Україні ще живі повір’я: якщо побачиш Молодика з правого боку – на прибуток, якщо з лівого – буде втрата чи невдача. Так само крик віщого птаха почути справа – добрий знак, зліва – віщує біду. Подібних прикмет в народі існує безліч. Християнські попи, намагаючись вибити з пам’яті людей язичницькі уявлення, часто зумисне вносили плутанину в ці прикмети. Саме так можна пояснити перекручену приказку: “лєва – королева, права – роззява”. Насправді ж правий з давніх давен мав значення справедливого, морально досконалого, правдивого, істинного, Божественного.
Дуже давню історію має й слово слава. Ще в IV ст. письменник Агатангел, що був секретарем царя Тердата, писав про Богиню Славу як про “велику царицю і пані, Славу народу, що підтримує життя народне, матір всяких чеснот, добродійницю всього людського роду, золоту матір, Матір-Богиню” (Полный церковно-славянский словарь.- СПб. 1900.-С. 612). Він також описав її храм, що мав незліченні скарби. Зображення Богині (її статуя) було зі щирого золота, їй приносили пожертви у вигляді білих биків, білих кіз, білих коней та інших білих тварин. Крім того, жінки для Богині Слави випікали короваї, пиріжки з різноманітною начинкою, варили вареники і бублики. В деяких стародавніх храмах Київської Русі використовувались символічні хлібці, виліплені з глини, які археологи знаходять під час розкопок, наприклад, в с. Корчак на Житомирщині в святині V -VII ст. знайдено сім глиняних хлібців. Подібні знахідки, а також із жертвопринесеннями зерен, знаходять по всій Слов’янщині.
Цю ж Богиню згадує і “Велес-Книга” під ім’ям Матері Сва – Матері Слави. Наш Волхв професор Володимир Шаян, досліджуючи Велесову Книгу, писав: “Матір-Сва – Слава – це дослівно Велика Всематір із “Гимнів Землі”, що її душа в Найвищім Небі. Ця постать була невідома в дотеперішньому нашому знанні про мітологію слов’ян, зокрема її місце в небесах Сварога і в житті народу. Вона сполучає Небо і Землю. Літає Жар-Птицею по обох берегах Ріки Раю – молочної дороги, – яка відділяє Небеса Сварога від Світу Яви, себто цього проявленого світу”.
Народи індо-арійського походження, які поклонялися Богині Славі, називалися “славнії”. Назва споріднених племен слов’яни також походить від імені цієї Богині, її культ сягає неймовірно далеких часів, її вшановували пеласги, трипільці, скіфи, алани, перси. У І тис. н. ч. слов’яни мали свято Слави, яке відбувалося 23 квітня і найкраще збереглося у сербів. Навіть ставши християнами, вони продовжували святкувати день Богині Слави, здійснюючи урочисте аграрно-магічне дійство, пов’язане із вшануванням вогню як символу Сонця.
Сонячний вогонь пов’язаний з образом Сварога (Зодіаку), знаком якого є сварга. Тому мовознавці іноді виводять етимологію слова слава від сварга. Санскритське свар означає світло, небо, сонце. На слов’янському мовному грунті р іноді переходило в л -свал, а далі видозмінилося в слав. Подібні явища перестановки приголосних у слов’янських мовах досить поширені, наприклад, долоня -ладонь (рос), ведмідь – медведь (рос), все – све (сербо-хорватське) та ін. Можливо Сонячна Панна, персонаж українських обрядових пісень, також є пам’яттю про давню сонячну Богиню Славу. Саме від імені Богині Слави язичницька Богослужба називалася славленням (старослов. славлєніє), а пісні на честь Богині звалися слава, славень (пізніше такі пісні отримали іноземну назву гімн).
Славами також називалися збірники цих релігійних пісень. Відоме також славословіє, що означає пісню-молитву, а також похідне дієслово славословити – первісно означало “співати славу Богам”, тобто хвалити Богів молитовною піснею. Давній Місяцеслов називає “славленієм” обряд Коляди, а колядників – славильщиками. Подарунки колядникам називалися славлена дача.
Християнізовані літописці такі молитви почали зневажливо називати “бісовськими піснями”. Хоча й вони не цуралися терміну славлєніє і, запозичивши його в язичників, пристосували до своїх християнських урочистостей: ходіння по хатах, окроплення водою тощо. Використовують вони також і назви молитов слава, славник.
Таким чином словосполучення “право славленіє” перейшло в православіє ще в дохристиянські часи і первісно означало саме язичницьку Богослужбу. В українців і досі вживається найкоротша молитва “Слава Богу!” Це вияв подяки Богові за будь-яку
справу, що вдалася добре. Це радість, яку відчуває людина, коли життя складається щасливо.
Можна назвати безліч фактів запозичення християнською церквою язичницьких слів, звичаїв, обрядів. Це був один із способів, до яких вдавалися проповідники чужої віри, щоб заманити людей до своєї християнської церкви. Так було з храмом Світовида, на місці якого постала церква Святого Вита. Так було з Богом Велесом, функції якого перейшли до святого Власія. Так сталося і з назвою прадавньої української віри – православ’я.
Відомо, що в інших країнах світу східне християнство називають словом ортодокс, яке в перекладі з грецької означає “той, хто неухильно дотримується певних переконань, напрямків, учень”. Назва православ’я могла зберегтися тільки в народів, які міцно трималися прадідівського Звичаю, що виявився міцнішим, ніж нова христосова віра. Отже, Правослов означає молитовник – книга молитов та урочистих пісень-слав на честь Богів.
Молитва – звернений до світу Права обрядовий текст, який прославляє Богів, просить їхнього заступництва, або дякує за Божественну милість, спасіння чи допомогу.
Це слово має дуже глибоке коріння: в давньоарійській прамові мелт означало “говорити обрядові (ритуальні) слова”. У слов’янських мовах збереглося ще стародавнє значення: молитися – “приносити жертву Богам у вигляді тварини”. Наприклад, у болгар слово молитва означає “жертва”, а також “суп із м’яса жертовної тварини”. Вираз “молений кус” означав м’ясо жертовної тварини, яку громада споживала на свято.
І нині ще в народній розмовній мові українців можна почути: “він кликав мене замолити бичка”, або “молений баран”, що означає “зарізати бичка”, “бараняче м’ясо”. В давні часи забивання тварин було обрядовим і обов’язково супроводжувалося спеціальними молитвами. М’ясо тварин присвячувалося Богам і споживалося за священною братчиною (громадський обід на честь Богів).
Колективна їжа, бенкет символізує космічний лад, до якого прагне людська душа. Жертовна їжа (поминальна) означає спілкування з Предками, які в цей час з минулого переходять в теперішнє, яке з їхнього погляду є майбутнім. Таким чином, священна братчина поєднує всі три часи і три сфери буття і ладує безмежну спадкоємність світу, його Вічність і незнищенність. Пізніше священна їжа (м’ясо) була замінена хлібними виробами, яким надавали форму тварин і присвячували Богам: “молений коровай”, “короваї молять”, “моленоє то брашно” (борошно) та ін.
Римлянини під словом mollire розуміли “пом’якшувати гнів Богів”, тобто їхня молитва була засобом умилостивлення розгніваного Неба. Від слова молитва утворилося багато похідних слів: молебен, молебник, молитовник, молитвєнниця, молельня (храм), молитвослов, молитвини (обряд читання молитов над новонародженим немовлям); а також мольба (благання), немола (той, хто не молиться),
невмолимий та ін. В українській мові навіть пташці надано ім’я молибог (жайворонок). Назва ця, вірогідно, пов’язана з тим, що жайворонок злітає високо в небо і співає свою пісню, як молитву до Богів.
Праслов’яни споконвіку вважали слово магічним засобом. Таке ставлення до слова перейшло і до українців. На жаль, нині багато слів переосмислено, втрачений їхній первісний зміст, забуті давні молитви, перекручені чи замінені імена рідних українських Богів християнськими назвами та символами. Так, у багатьох обрядових піснях, які первісно були язичницькими молитвами, ім’я Дажбога замінено словами “Дай, Боже”. Наприклад, пісня “Дай же ж, Боже, в добрий час”, записана Лесею Українкою на Волині, мала давніший варіант:
Дай, Дажбоже, в добрий час,
Як у людей, так і в нас,
У щасливу годину
Звеселити Родину.
Подібне спостерігаємо і в багатьох колядках, наприклад:
Дай, Дажбоже, в полі Роду,
В полі Роду, в хаті – згоду.
(Але християни співають: “Дай же ж, Боже”).
Способи моління у наших Предків були різними, залежно від місця, часу і мети звернення до Богів. Найурочистіші свята, як правило, супроводжувалися пісенними молитвами, які нині фольклористи називають “обрядовими піснями”. Чимало молитов язичницької доби дійшло до нас у вигляді, так званих, замовлянь (термін сучасний, науковий).
Серед давніх язичницьких джерел знаходимо опис молитви Арконського жерця, яку він промовляв перед запитуванням оракула. Спосіб цієї молитви був “тайний шепіт і трепет”. Урочисті молитви, які виголошував жрець чи волхв на всенародних святах, звучали гучно і велично. Особисті молитви людина може промовляти навіть подумки. Деякі молитви супроводжуються виконанням певних магічних дій: окресленням кола (оберіг), підняттям рук до Сонця-Дажбога та ін.
Час молитви також має певне значення. До Дажбога звертаємося на світанку – така молитва є найсвятішою, – це найкращий зв’язок з Божественною сутністю. При цьому треба привітати Дажбога славослів’ям, піднявши долоні вгору і повернувши їх у напрямку до Сонця. Посилайте свою любов до Дажбога – вічного джерела життя. Якщо ваша молитва щира і радісна, ви відчуєте лагідне тепло від проміння – це Дажбожа сила (енергія) входить у вашу істоту. Відчувайте вдячність і моліться. В кінці молитви подякуйте Дажбогові й збережіть (“закрийте”) цю святість, яку ви отримали, в такий спосіб: праву долоню покладіть на серце, ліву опустіть на сонячне сплетіння (верхню частину живота). Саме таке зображення священного спокою маємо на статуї Світовида. Таким покладенням рук і поклоном закінчуємо молитву та подяку Богам.
У такий же спосіб молимося й до нічних Богів – Місяця, Зірок, Сузір’їв (Сварожичів), які є різними проявами Єдиної Божественної сутності. Моління перед великими важливими подіями у житті добре здійснювати на священній горі з обрядовими поклонами на чотири сторони Світу, починаючи зі сходу, далі на південь, захід і північ (тобто посолонь – за ходом Сонця). Так вшановуємо Світовида, Велеса. Коли Сонце спочило і сутеніє, або його не видно за хмарами, молимось, повернувшись обличчям на схід.
Моління перед статуями Богів, перед священними деревами здійснюємо при запаленому вогнищі або свічках. У священне вогнище кладемо дари Богам – їжу, або виливаємо вино (ритуальний напій, настояний на меду). Перед статуями Богів покладаємо квіти, ягоди калини, колосся та ін. Можемо також сплести вінок з цих рослин і шанобливо покласти на голову Божества. Якщо статуя висока, піднімаємо на руках дитину, або дівчину, яка покладає вінок.
Кожному Богові молимось у його конкретному вияві: до Перуна – найкраще під час дощу, грому та блискавиці; до Лади і Рожаниць – вночі, коли видно сузір’я Великої і Малої Ведмедиць (це безпосередні канали зв’язку з цими Богинями); до Стрибога (Посвистача) – під час вітру, бурі; до Симаргла – перед Вогнищем, під час жнив на полі; до Мокоші – на березі річки, біля джерела (найкраще в п’ятницю); до Велеса – у поминальні дні, коли згадуємо Предків, коли присягаємось, а також у свята, пов’язані з охороною домашніх тварин. Моління та обряди здійснюємо за календарем Кола Сварожого. Молитви починаємо славами (прославлянням Богів), далі приносимо дари (жертви) і просимо їхнього заступництва чи допомоги. Чи почули Боги нашу молитву? Слухаємо голоси дерев, птахів, вітру і всього довкілля. Вчимося розуміти “мову” Богів.

Галина Лозко.

http://a-ingwar.blogspot.com/2009/03/blog-post_9228.html

Одна відповідь на тему “ПРАВОСЛОВ. Молитви до Рідних Богів. Автор передмови-Галина Лозко.”

  1. Bogdan Grytsevych
    12.09.2018 at 00:59 #

    Дослідження артефактів ріки Бог, Гарду та Ексампею, фото Б.Грицевич
    Повернення до Себе…Повернення до Вед…
    +38097 550 17 94

    «Піднесення історії півдня України з артефактами нашого Гарду та Екзампею на престол світової історії і культури»

    Розвиваємо та збагачуємо вже існуючі зв”язки і проекти за межами України та запрошуємо до співпраці кожного українця, діаспори, асоціації та інші об”єднання українців, які бажають нести рідну культуру по світу,зберігати своє коріння ,готові до обміну культурними здобутками, переймаються збереженням спадщини “там” і “тут”.

    https://www.facebook.com/bogdangrytsevych/media_set?set=a.1917474131662748&type=3

    Сенсаційні артефакти історії України. Ексампей. Гард. Веди. Язичництво.
    Про таємниці давніх язичницьких храмів, віднайдених на території України. Поганий” і “язичник” походять від тюркских слів “паган” – “пастух” і “йазык” – “степняк”.

Залишити коментар