ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «ПРАВОСЛАВ’Я». Шукаємо автора.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «ПРАВОСЛАВ'Я». Шукаємо автора.

 

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «ПРАВОСЛАВ’Я»

Уже кілька століть (за офіційною версією з 990 р.) триває повзуча християнізація слов’янської культури. На якихось етапах вона відбувалась силою влади, на якихось хитрістю церкви, на якихось – через безвихідь народу. Прийшовши на землі слов’ян християнство було в основах своїх уже сформованим богословськи, обрядово, календарно.

Тому, в нас, на Святій Русі (Україні), йому доводилось докладати зусиль для пристосування до існуючих звичаїв та поступового їх підганяння під церковні канони (останнє особливо гостро торкнулось календаря). Увібравши в себе елементи греко-римської традиційної культури, зороастризму, мітраїзму та інших передньоазійських відичних складових, християнство уже являло собою двоєвір’я.

Нагадаємо читачеві, що такі свята як Різдво Христове та Воскресіння виникли виключно під впливом старих вірувань, перше, як відповідник свята Всеперемагаючого Сонця (зимове сонцестояння), друге як аналог вшанування вмираючого і воскресаючого весняного Бога плодючості (приурочене до першої повні, після весняного рівнодення).

Храмова архітектура, обряд, богословські поняття були перетягнуті в християнство із різноманітних світоглядів і поставлені на служіння головній ідеї християнства: покірності і спокутуванню гріхів.

Таким чином, християнство, за своїми складовими елементами було досить подібне до слов’янської рідної віри, адже сформувалось із запозичень з інших індоєвропейських та малоазійських традиційних культів. Християнська церква мала величезний досвід поглинення народних звичаїв та перероблення їх під церковну догматику. Поступово, століття за століттям таке поглиблення і перероблення відбувалось на землях Слов’янщини.

Побороти Рідну Віру неможливо, адже воно є живою душею народу, а не просто тимчасовою ідеологією. Намагання силою запровадити християнство в окремих містах, по суті було провальною акцією, народ тікав в глухі ліси і князівська влада втрачала значні матеріальні ресурси. Цього, а ні церква, а ні влада не могли собі дозволити, тому вже з 11-12 ст. почався тривалий процес повзучої  християнізації.

Церкви ставились в місцях стародавніх капищ і святилищ та іменувались в часть святих, подібних до ступені максимального наближення з іменами і функціями рідних Богів. Так замість Світовита з’явився культ святого Вита, замість Велеса – святий Власій, замість Ярила – святий Юрій тощо.

В культі і образотворчому мистецтві наводились містки між християнськими і звичаєвими персонажами: Сварог – Саваот, Богородиця Лада – Богоматір Марія, Велес – Миколай, Перун – Ілля Громовержець, Ярило – святий Юр, Макоша – Параскева П’ятниця, Дажбог – Ісус Христос. Це спричинило поступову втрату змісту народних обрядів і назв, що призвело до спрощення відизму.

Поступово формувалась типово слов’янсько-християнська понятійна система. Спочатку вона являла собою лише кальку з грецьких і латинських слів, але, з часом, виникали суто місцеві християнські терміни. Літописи Х-XIV ст. переконливо свідчать, що християнство прийшло на Русь із Греції під назвою „віра Христова”, «нова віра», «істинна віра», «грецька віра», а найчастіше «правовірна віра християнська».

Хочемо особливо звернути увагу читачів, що вперше слово «православ’я» зустрічається в «Посланні митрополита Фотія Псковського» під 1410-1417 рр., тобто через 420 роки після дати офіційного запровадження християнства в Києві. А словосполучення «православне християнство» і того пізніше, у Псковському першому літописі під 1450 роком, через 460 років після хрещення Києва.

Це викликає в нас серйозне здивування!!! Якщо слово «православ’я» є перекладом терміну «ортодоксіс» (як стверджує церква), чому його не використовували самі ж християни протягом півтисячоліття?!!!

Отже, наголошуємо, виходячи з незаперечних фактів, підтверджених документами, написаними монахами та ієреями: “ПРАВОСЛАВНИМИ” ХРИСТИЯНИ СТАЛИ ЛИШЕ 602 РОКИ ТОМУ, 420 РОКІВ ВОНИ НАЗИВАЛИ СЕБЕ ВИКЛЮЧНО ПРАВОВІРНИМИ.

І це цілком правильно, бо грецьке слово «ортодоксія» в перекладі з грецької значить «правовір’я». «Ортос» – означає «правильне», «пряме», «доксос» – «думка», «переконання», «віра». Саме тому в Західному світі християн східного обряду звуть не инакше як «ортодокси».

Дивним виглядає церковний переклад слова «ортодоксія» як «православ’я», бо «слава» звучить по-грецьки – «кюдос», звідти стародавнє місто Кідонія на Криті, назва якого перекладається як «Славне».

Виникнення поняття «православ’я» – ніщо інше, як пристосування християнства, до слов’янських культурних традицій. Слава – поширена і шанована категорія до якої прагнуть достойні люди. Пригадаймо, як давні русини (святоруси, українці) йшли в бій, здобуваючи «собі честь, а князю славу». Прикметник «славний», також несе безумовно позитивне навантаження, означаючи, найперше, людину «добру», «шановну».

З іншого боку слово «право» дуже близьке за звучанням і значенням, до традиційної цінності слов’янства – правди. Відтак, тотожність «православний» виникла і була тиражована церквою тільки з ціллю вмонтуватись в колективну свідомість народу, як природний його складник. Власне, розрахунок дав результат, адже навіть зараз, багато слов’ян маючи дуже туманні уявлення про релігію, а християнство тим паче, вільно ідентифікують себе, як носіїв «православної культури».

Під тиском християнства рідна віра зійшла до простих форм ворожбитства, знахарства, цілительства. Але Віра Предків жила не тільки в народі, незважаючи на цензуру влади і церкви, звичаєва віра потрапляла навіть до творів письменників нового часу. Тарас Шевченко, писав: „Заворожи мені Волхве, брате сивовусий”.

Вели наукові дослідження, прагнучи офіційно „виправдати” Віру Предків Олександр Афанасьєв, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький та десятки і сотні інших менш відомих діячів національного відродження. На початку ХХ ст. хр.е. відичне відродження дало перші паростки на слов’янських землях. Видавались мистецькі журнали „Карби”, „Дажбог” та інші.

Коментарів немає.

Залишити коментар