Легенда про Матерів. Автор-Іван Процьків.

Легенда про Матерів. Автор-Іван Процьків.

 

Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили
люди. Вони орали землю, випасали худобу і полювали на
диких звірів. Восени, коли закінчувалися польові роботи,
люди виходили на берег моря і влаштовували веселі
свята: співали, танцювали біля величезних вогнищ,
влаштовували ігри, які закінчувалися пусканням
стріл — стріл щастя.
Коли хлопець хотів стати мисливцем, він пускав  стрілу в бік лісу, якщо пастухом, — у бік табуна, а якщо
хліборобом, — у бік поля.

Дивитися на ці ігри виходив із морських глибин цар
морів-океанів — Нептун. Це надзвичайно страшний цар,
очі в нього великі, білі, ніби пузирі, борода зелена — з
водоростів, а тіло синьо-зелене, під колір моря. Щоразу,
дивлячись на ігри, він, сміючись, говорив:
— Хоч як люди нахваляються своєю силою, а мене
бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли в бік
моїх володінь.
Говорив він так тому, що був упевнений: ніхто не
наважиться спробувати своє щастя на морі.
Одного разу вийшли до вогнища юнаки. Вони раптом
повернулися в бік моря, і всі, як один, пустили стріли
туди.
Як розсердився Нептун!
— Я всіх вас поховаю в безодні морській! — заревів
він.
Жінки, дивлячись на своїх синів, замислилися: цар
морський і справді може поховати їхніх дітей у морі.
А жінки були тут сильні, вродливі, вони ніколи не
старіли.
Думали, думали жінки й вирішили віддати всю свою
силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли
до самого берега моря. Щоб не підпустити їх до
води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки встояли,
не зігнулися і не побігли назад. А матері після цього стали
слабкими.
Ти бачив будь-коли слабких жінок? Якщо коли-небудь
зустрінеш, то не насміхайся з них: ці жінки всю
свою силу віддали таким самим дітям, як ти.
Коли Нептун побачив, що юнаки витримали натиск
важкого валу, він дико зареготав і люто вигукнув
жінкам:
— Хай ваші сини вистояли проти мене тут, на березі,
але в морі я порву їм руки! Жінки знову зажурилися: так, морський цар і це
зробити може, у нього міцні жили.
Поки вони думали, на поверхню води вийшли
дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були
некрасиві.
Вийшли Нептунові дочки і сказали:
— Жінки, віддайте нам свою красу — за це ми
дістанемо з морського дна міцної трави, зів’ємо з неї
жили для ваших синів, і руки в них будуть такі ж міцні,
як у нашого батька.
Жінки зразу погодилися на ці умови й віддали дочкам
морського царя свою красу.
Якщо ти побачиш будь-де некрасиву жінку, не відвертайся
від неї, знай, що вона принесла в жертву красу
ради дітей.
Коли цар Нептун дізнався про вчинок дочок,
страшенно розгнівався, викинув їх із моря і перетворив
на чайок.
Ти чув, як чайки плачуть над морем? Це вони
просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх до
себе і навіть не дивиться на них.
А моряки на чайок завжди дивляться і надивитися не
можуть, тому що чайки носять красу їхніх матерів.
Юнаки, відчувши міць у руках і силу в плечах, нарешті
вийшли в море. Вийшли вони — і зникли. Чекаютьчекають
матусі — не повертаються сини.
З ’явився знову перед жінками Нептун і голосно
зареготав. . Від його реготу навіть хвилі пішли по морю.
— Не діждетеся тепер синів! — регоче Нептун. —
Адже вони заблукали. Ви забули, що на морі немає доріг
і стежок? — і знову він заходився від страшного сміху.
Тоді  жінки вигукнули:
— Нехай буде в наших очах менше світла, але хай над
нашою землею ще ясніше горять зірки, щоб сини знайшли
по них дорогу до рідних берегів!

Тільки сказали так ж інки, у небі зразу ясно-ясно
заблищали зірки. Юнаки побачили їх і благополучно
повернулися додому. Ось чому моряки сильні й непереможні:
матері віддали їм усе краще, що мали.

Коментарів немає.

Залишити коментар