Доля і Злидні. Автор-Іван Нечуй-Левицький.

Доля і Злидні. Автор-Іван Нечуй-Левицький.

Доля і Злидні.


Народ вірить, що Доля буває лиха й добра. Лиха доля часом зветься Недолею або Бідою і Злиднями. В кожного чоловіка є своя Доля. Вона родиться разом із чоловіком; мати дає дитині Долю, так само як дає життя:

Породила мене мати в нещасну годину, Дала мені злую Долю; де ж її подіну? Ой чого ж ти, Бідо, за мною вчепилася? — Я з тобою, безталаний, з тобою родилася? Ой чого ж ти, Бідо, за мною вв’язалася? — Я з тобою, безталаний, з тобою вінчалася.

Доля не одходить од чоловіка до самої смерті: вона з ним вінчається, ходить за ним слідком, куди ступить він ногою. Од Долі не можна ні втекти, ні сховатись. У піснях співається, як дівчина хотіла одкаснутись од лихої Долі, проклинала її, щоб вона втопилась, щоб вона заблудилась у лісі; Доля каже, що вона вчепиться їй на шию, як вона прийде купатись, що вона знайде її в лісі, як вона прийде калини ламати. Долі не можна ні завезти, ні продати; вона дожене і сяде на віз. Доля буває жіноча й чоловіча і показується в образі парубка й дівчини. Розказують, як було собі два брати: менший багатий, а старший убогий. Раз старший став у меншого жати  за сніп. Жне він та жне, коли дивиться, аж на полі ходить якась дівчина в дранті, неначе старчиха, висмикає з його зароблених снопів більші колоски і втикає в братові снопи. «Хто ти така?» — питає її старший брат. «Я, — каже, — Доля твого брата; він лежить та спить, а я день і ніч роблю на нього і буду робити до самої смерті; гляджу його дітей, кроплю його поле й город росою, заганяю рибу в його волок і бджоли в його вулики, доглядаю його товару, надаряю щастям його сім’ю. А твоя Доля нічого не робить: гарно вбирається, співає пісень і тепер ондечки лежить під грушею». «Що ж мені робити, щоб моя Доля була така робоча, як і ти?» — питає чоловік. «Піди, — каже вона, — чоловіче, візьми кия, закрадься поза грушею та бий, скільки влучиш, приказуючи: «Оце тобі, лиха Доле, за те, що ти не хочеш на мене робити!» Старший брат вибив києм свою Долю і з того часу став багатшим від брата. Так само розказують про двох братів, де Доля показується в образі парубка. На Долю, як її розуміє народ, не можна дивитись, як на абстракцію щастя й нещастя в чоловічому образі. Доля — то міфічний образ, то давня фортуна. В образі Долі й Недолі народ показує свій погляд на непереможну силу сліпого щастя, сліпої сили натури, на такі випадки в житті, проти котрих сам чоловік нічого не вдіє, хоч би він горював і працював день і ніч, як співають в пісні:

Другі люде роблять і в жупанах ходять, А я роблю, дбаю і свити не маю.

Так дивився народ на сліпе щастя в тому давньому становищі, коли він ще не добачав в собі сили волі, сили розуму, чим би він міг притягти до себе добру Долю і збутись Недолі. І та непереможна, невидима сила здавалась йому істотою, на котру він робить, котра одбирає од нього всі достатки, а його самого зоставляє в бідності. І багатий робить, і вбогий робить, але нічого не має; і вбогий думав, що якась сила настачає багатому грошей і всякого добра чи в образі дідька, чи домовика, чи доброї Долі. Тим-то в приказках кажуть: «Чом йому не пить, коли його Доля не спить; лежень лежить, а Бог для нього Долю держить; без Долі хоч за пана, і пан скупиться; дитина спить, а Доля її росте». В Долі й Недолі можна бачити і економічний вплив на народну фантазію. З давніх-давен простому народові усе приходилось робити на панство, усе приходилось платити гроші, і можна сказати, що панство й було та лиха Доля народу, що тільки лежала, гарно убиралась, співала пісень та спала в холодку, одбираючи собі всю користь з народної праці. Тим-то народ лютує в оповіданнях на лиху Долю, готовий бити її києм, тоді як він не надаряє киями ні одного міфічного образу: ні русалок, ні домовиків, ні навіть чортів, вважаючи на них, як на не дуже шкодливих.

До Долі дуже близькі Злидні. Злиднями звуться маленькі істоти, що заводяться в хаті. Де вони засядуть, в тій хаті чоловік збідніє, хоч би він був найбагатший. Розказують, як раз убогий брат <96> наловив риби і поніс багатому на іменини. Багатий брат подякував, але нічого не дав. Йде вбогий додому та й журиться, а проти нього йде дід та й питає, чого він сумує. «Та насіло Лихо, — каже вбогий. — То продай мені те Лихо», — каже дід і дає чоловікові капшук грошей. Убогий зараз купив собі за ті гроші нову хату, а стару покинув ще й запер. Раз жінка каже вбогому: «Недобре ми зробили, що покинули в старій хаті жорна; піди та забери!» Приходить чоловік до хати, а звідтіль хтось каже до нього: «Бач який! Став багатий, то й покинув нас». «Хто ж ви такі?» — питає чоловік. «Ми твої злидні; візьми нас із собою». «Добре! — каже чоловік. — Тільки донесіть мені на своїх плечах жорна». Забрали Злидні жорна та й пішли. Тільки що зійшли на міст, а чоловік як пхне їх з мосту, так вони всі й потопились.

Злидні — то розколотий образ Недолі, як говорять у приказці: «Не сама біда ходить, а з дітками». Злидні — то діти лихої Долі. Вони живуть у хаті під піччю, як центром хатнього господарства: «Добра Доля! Да іди за мною з печі пламенем, з хати каменем!» — каже на Поліссі молода, покидаючи батьківську хату.

Коментарів немає.

Залишити коментар