Записи народних оздоровчих традицій. Автор-Світояр.

Записи народних оздоровчих традицій. Автор-Світояр.

Упорядник Світояр

Лiкування глиною

Плеврит. «Варити картоплю «в кожушках», потоптати. Перемiшати з рудою глиною гарячою. Прикладати пiд спину i на груди. Вигрiвати», (с. Лузанiвка, Кам’янський р-н, Черкаська обл.).

Малярiя. «Самосiйне жито i глину з хреста на сволоцi варили i давали пити», (с. Вiзня, Малинськийр-н, Житомирська обл.).

Корову вкусила гадюка. «На животi вiд укусу (як буханка) пухлина. Не можна приступить. Говорити й прикладати оцет з водою або сироватку кислу. І руду глину – як палить вельми її. І навiть подорожник кладуть», (с. Макалевичi, Радомишльський р- н, Житомирська обл.).

Як запалення. «Глину клали», (с. Мотiйки, Народицький р-н, Житомирська обл.).

Застудженi вуха. «Нагрiти червону цеглину на газу, загорнути в рушник простий. Вигрiвати».

Подагра, полiартрит.«Обкласти сирою глиною ноги», (смт. Ружин, Житомирська обл.).

Коли болять руки, ноги. «Прикладати «живу землю» (жовту глину)».

Кiнцi захватив чоловiк (ноги заболiли). «Живу землю (жовту глину) з оцтом прикладати».

Голова болить. «Глину з мiччю (людською сечею) нагрiти, прикладати», (с. Липовиця, Рожнятiвський р-н, Ів.-Франкiвська обл.).

Опiк. «Глиною мазали», (с. Бiгунь, Овруцький р-н, Житомирська обл.).

Рожа. «Шепчуть i обкладають глиною свiжою, розведеною молоком. Глиною, щоб вiтер не обвiяв. Коли глина висохне, ще раз обкласти рожу».

Гарячка. «Прикладати сиру глину», (с. Петрикiвка, Днiпропетровська обл.).

Нарве палець. «На ганчiрку розколочену глину (прикласти). Зняти, ще раз прикласти. Потiм прикласти подорожник» (хутiр Клишнiвка, с. Колгоспiвка, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл.).

Бешиха. «Рудої глини заколотить сечею i прикладати» (хутiр Галушкiвка, с. Гречино, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл.).

Ногами рiк не ходила. «Насiння коров’яку (дурман) настояти на горiлцi. Ставити пляшку в макортет (макiтру), обсипати житнiм зерном. Накрити макортет. Запiкати в печi. Витиралась i пила потроху. Вiд мами почула», (с. Могалiв, Царичанський р- н, Днiпропетровська обл.).

Бешиха (на виду). «Перетерти бiлу глину. Прикладати сухою».

Бешиха на нозi. «Глина сiра (руда глина). Намочити сечею, прикладати», (с. Шульгiвка, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл.).

У кого п’яти печуть. «Кладуть глину», (с. Глибочок, Тальнiвський р-н, Черкаська обл.).

Нарив на пальцi. «Прикладати руду глину або канупер (маруна велика)», (с. Онопрiївка, Тальнiвський р-н, Черкаська обл.).

Якщо в корови вим’я напухне. «Обкладають або намазують глиною». (с. Лузанiв ка, Кам’янський р-н, Черкаська обл.).

Урванний живiт (ураз, золотник). «Сусiдка була шептуля. Вона так робила: розпарювала цеглу. На цеглину – гречаної соломи, квасом буряковим поливає. Недужий сiдає, його накриває. Розпарюється. Вона подбирає. Читала молитву», (хутiр Червона Поляна, Коропський р-н, Чернiгiвська обл.).

Шипи в п’ятках, «Баба казала, що треба лити горiлку на цеглу-сирець i ногами по нiй човгати туди-сюди», (с. Балаклея, Смiлянський р-н, Черкаська обл.).

Лiкування на печі

Чумацькими шляхами Неможливо уявити собi українську хату без печi. Пiч обiгрiє, приготує їсти, вилiкує недужого. Висока пошана до печi висвiтлена у прислiв’ї: «Сказав би, та пiч у хатi». А ще кажуть в народi: «Пiч – перший лiкар». Про це ж твердить легенда про лiкаря, який прийшов у село з мiста, щоб заробити грошей. А коли прийшов у село i побачив у кожнiй хатинi пiч, то махнув рукою i сказав: «Як є пiч, то менi немає роботи». Отже, розглянемо як українська пiч стає в пригодi трударевi.

Застуда. «На гарячу, чисто вимащену пiч наливають один кухоль холодної води, накладають гречаної соломи. На солому стелять шар кiнських кiзякiв, знову накривають гречаною соломою. Полити кухлем окропу i накрити мiшковиною (з простого). Лягти i вкритися ковдрою. Витримати 1,5 години», (с. Стовп’яги, Переяслав-Хмельницький р-н, Київська обл., 1984 р.).

«На теплiй печi змочить гречану солому, прослати та укритися. Потом пройде», (с. Бережесть, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

«Грiли вогнем, як топиться в печi. Ставати, грiти спину, натерти гасом», (с. Листвин, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

«На пiч покласти гречану солому, полити солоною водою. Вкритись, паритись», (с. Дiброва, Полiський р-н, Київська обл., 1994 р.). «На печi овес, просо або жито .– вигрiвались», (с. Норинськ, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

«На пiч натоплену – березу, сосну. Вигрiвались», (с. Горинь, Малинський р-н, Житомирська обл., 1996 р.), «Натоплену пiч змащують буряковим квасом. Розстеляють овес (траву), збризкують буряковим квасом. Накриваються рядниною, паритись», (с. Мельникiвка, Смi- лянський р-н, Черкаська обл., 1991 р.). «Насипати жита на гарячу пiч, полити буряковим квасом. Лягати i паритись», (с. Вербiвка, Кам’янський р-н, Черкаська обл., 1994 р.).

«Насипати на пiч житнiй околот або просо й вигрiватись», (с. Сотницьке, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл., 1991 р.). «На гарячу пiч – ячної соломи. Лiжником вкриваються. Паряться», (с. Першотравенка, Магдалинiвський р-н, Днiпропетров- ська обл.., 1991 р.

Застуда, кашель. «Зварити горщик картоплi «в кожушках», на гарно витопленiй печi поставити, накритись лiжником або коряком. Паритись», (с. Могилiв, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл., 1991 р.).

Застуда, туберкульоз. «Як дуже слаба людина, натоплювали пiч, вимiтали попiл. Заливали квасом буряковим. Вiвсяну солому стелили. Недужого – в пiч на солому, голова на припiку. Давали трохи горiлки з перцем», (с. Онопрiївка, Тальнiвський р-н, Черкаська обл., 1994 р.).

Туберкульоз. «Натоплювали пiч, але не дуже i – недужого в пiч».

Радикулiт. «На гарячу пiч або лежанку наложити курякiв. Накрити їх рядниною. Лягти недужому, добре закутатися. Паритись», (с. Мельникiвка, Смiлянський р-н., Черкаська обл., 1988 р.).

«Переїди од коней – солому – на пiч, полити квасом. Паритись», (с. Вересня, Полiський р-н, Київська обл., 1994 р.).

«Глина руда – змастити пiч. Гiлля сосни (на пiч). Перкаль густий – накрити сосну, лягати i вкритись рабчуном».

«Батько накосив трави в яру лугової. Сирою поклали на пiч. Топлю пiч, удвох з батьком положили маму на пiч, накрили рядниною. Добре, що у мами серце було мiцне, ледь витримала. На печi була добу – з ранку до ранку. За один раз випарила, де й був радикулiт», (с. Стрiтiвка, Кагарлицький р-н, Київська обл., 1993 р.).

«На гарячу пiч насипати жита або вiвса, зверху накрити соломою, лягти на солому, паритись. Або: кiнський кiзяк в торбинку, прикладати та лягти на пiч», (с. Петрикiвка, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл., 1991 р.).

Поперек болить. «На гарячу пiч вiвсяну солому стелять, побризкати своєю сечею. Лягти, вкритись i паритись», (с. Колгоспiвка, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл., 1991 р.).

«Житнiй околот цього року на гарячу пiч, побризкати водою. Паритись», (с. Петрикiвка, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл., 1991 р.).

«На пiч постелити вiвсяну солому, похлюпати водою, паритись три днi. Потiм зiллям паритись, тим, що в полi росте: деревiй, ромашка, кульбаба», (с. Могилiв, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл., 1991 р.).

«Нажати жита зеленого, настелити на гарячу черiнь. Полити водою, лягти, вкритися i паритись», (с. Дрюкiвка, Царичанський р-н, Днiпропетровська обл., 1991 р.).

«Пiч або лежанка натоплюється. Вiвсяної соломи на пiч, скропити борщем кислим (квасом буряковим) або оцтом. Лягти, вкутатись. Робити кiлька днiв», (с. Майданець, Тальнiвський р-н, Черкаська обл., 1994 р.).

Пiдiрвався. «В дерев’яну бочку наливають води, туди кладуть розпечене в печi камiння. Ставлять стiлець у бочку, хворий сiдає на стiлець. Його накривають i вiн париться. Зробити кiлька разiв по 1–1,5 години», (с. Гречено, Царичанський р-н, Днiпро- петровська обл., 1991 р.).

Як спина болить. «На печi гарячiй – овсом. Випаровать. Водою помити. Парити спину», (с. Старi Вороб’ї, Малинський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Як спина болить, ноги болять. «На черень ллють воду, та опари йдуть. Та солому овсяну. На солому лягають», (с. Гошiв, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

Болять ноги. «Трава пiд березою, що корови не хочуть їсти. Накосить цю траву або сiно, покласти на топлену пiч. Полити гарячою водою. Лягати, париться», (с. Редичiв, Коропський р-н, Чернiгiвська обл.., 1993 р.).

Як ноги болять, не можна ходити. «Мухомори червонi свiжi тушити в печi. Сiк пустять. Його – в спирт (спирту вдвiчi менше). Витирати ноги на нiч. Двiчi витерла i помогло», (с. Злобичi, Коростенський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

«Натоплюють черена. Щахне. Розмочить глину, налить черен. Гречану солому. Туди в пiч лягають. По пояс в печi, голова на причiпку», (с. Жубровичi, Олевський р-н., Житомирська обл., 1997 р.).

Ревматизм гострий. «У мене самої заболiли ноги. Було тиждень до Рiздва, не було порятунку. «Ревматизм гострий,– сказав лiкар.– Але у вас в селi печi…» На топленiй печi вiвсяну солому квасом поливали. Закутана лежала. Тиждень менi поробили i я встала», (с. Папуженцi, Тальнiвський р-н, Черкаська обл., 1994 р.).

Пекло пiдошви, п’яти. «Нагрiла сковороду в печi. Витягла її, налила туди горiлки. Парила пiвгодини ноги. Разiв шiсть зробила, пройшло. Ноги обкутувала теплим». (с. Редичiв, Коропський р-н, Чернiгiвська обл., 1993 р.).

Вiд ляку. «В печi попарить волошку. Пити», (с. Возничi, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

«Із печi вуглинку, яка впаде на комин, розламати на три частини. Рукою взяти цi гарячi вуглинки та швидко попiд сорочкою знизу вверх пiднести. Перехопити i опустити вниз зовнi. І знов пронести пiд сорочкою. Потiм ще раз. Стояти спиною до печi. Вкинути через себе в пiч цi вуглинки», (с. Жовтневе, Олевський р-н, Житомирська обл., 1997 р.).

Жовтяниця. «Була жовтяниця в сина. Овес напарила, зернят. Наставила в пiч два човни (чугунки). А потiм засипала овес в пiч. Радюжкою накрила. У цьому овсi попарився. Три вечори пiдряд. І як руками забрало жовтяницю», (с. Дiброва, Полiський р- н, Київська обл., 1994 р.).

«Недужа дитина залiзла в пiч, а на припiчку шептуха шептала i спалювала», (с. Мельникiвка, Смiлянський р-н, Черкаська обл., 1990 р.). Враз, поднимки.

«Вигрiвались на печi. Мастили бiлою глиною i вкривалися», (с.Велика Рача, Радрмишльський р-н, Жито- мирська обл., 1996 р.).

Ураз. «Взяти 0,5 кг плодiв калини, 0,5 кг меду, 0,5 л горшки. Все це у горщик, який накрити кришкою. Горщик замащують тiстом i ставлять у каструлю, у яку насипають житнього зерна. І ставлять каструлю у натоплену пiч. Цi лiки пити за 2 години до поїдку двiчi на день по 50 або 100 г. Вживають лiки, як шептуха «пiдтягне» живота», (с. Мельникiвка, Смiлянський р-н, Черкаська обл., 1988 р.).

Мити голову, волосся м’яке. «Жменю попелу з печi – у воду, процiдити через шматку. Мити голову», (с. Любовичi, Малинський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Ячмiнець. «Взяла в жменю ячменю i кинула через плече в пiч, яка топиться. Пiшла не оглядаючись. Очi були в чиряках, так мучив ячмiнець. Не зогледiлась, де воно й дiлось», (с. Мельникiвка, Смiлянський р-н, Черкаська обл., 1997 р.).

«Дев’ять зерен ячменю обвести кругом ока – по однiй. В пiч кидать», (с. Жовтневе, Олевський р-н, Житомирська обл., 1997 р.).

Як в дитини зуби рiжуться. «Затопити пiч дровами. Як дим перший iде в комин, то дитину пiднести вiд себе до димка тричi. А тодi пожувати часничку i тричi хукнути в рот», (с. Залiсся, Народицький р-н, Жито- мирська обл., 1995 р.).

Не було ядреняти у хлопчика. «Баба зашептала i сказала почепити яйце куряче навпроти заслонки печi. В дитини появилось ядреня». (с. Петрикiвка, Днiпропетровська обл., 1991 р.).

Пiснею лiкувальною прозвучав славень української печi. Люди! Повернiть ПІЧ у хату. Бо без печi – то квартира, а люди –квартиранти, а не пани-господарi!

Лiкування для козакiв (Рани, травми, забої)

Походи, дозори, герцi, сутички, бої – неодмiнна складова козацького життя мину лих епох. Удари, вивихи, поранення в складних умовах воєнного побуту лiкувалися найпростiшими доступними засобами. Через столiття всi цi набутки збереженi до нашого часу, але в розпорошеному виглядi. Як бджоли несуть мед до вулика, так, збирачi народних методiв лiкування записують i зберiгають в архiвах цi безцiннi скарби.

У часи сучаснi – грiзнi й страшнi, коли чорна магiя володарює повсюдно, єдиною й останньою надiєю українства, та й людства, є вiдновлення козацького вiльного всеперемагаючого духу. І духовний герць, i фiзичний поєдинок вимагають сильного i дужого воїна. Чураї, воропаї, знахарi володiли майже безмежними можливостями для лiку воякiв.

Отже вiдновлення українського козацтва потребує також i вiдродження українського лiку: словом, вогнем, водою, зiллям, руками, думкою. Лiкувальнi приписи зiбранi в експедицiйних мандрах – як i в зонi вiдчуження, так i по всiх царинах рiдної України.

Пораненi швидко поправлялись. «У вiйну носили пораненим, якi в школi лежали, вiдвар деревiю й подорожника» (м. Короп, Чернiгiвська обл.; 1993 р.).

Побита сiдниця. «Чоловiк упав, не мiг оправлятися. З трьох яєць бiлок розбити. Лляний платок вмочую в посудинi з цими бiлками i прикладаю, поверху – целофан. Зверху тепле кладу. Тричi прикладала, опух одходить», (хутiр Червона Поляна, Коропський р-н, Чернiгiвська обл., 1993 р.).

Рана вiд коси. «Соком чистотiлу, то за пiвдня стягнуло».

Рани рiзанi, свiжi. «Засипають дерезою (плаун булавовидний), гоїться швидко, краще за серпорежнiк (деревiй)», (с. Полохачiв, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

Рани. «Загоює дерев’янка (вербозiлля лучне)», (с. Рудня, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

Рани гнiйнi, якi довго не гояться. «Вiдварити буркун бiлий. Прикладати на ллянiй шматинi» (с. Вишевичi, Радомишльський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Вiд удару набирається рiдина в колiнi. «Прикладати сирий корiнь живокосту, перетертий на тертушцi. На другий день прикладати нутряний топлений свинячий лой. А потiм прикладати озокерит», (с. Вирва, Радомишльський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Рана на нозi (як здряпнули прищика). «Прикладали листя верби (широкий лист)», (с. Межилiски, Народицький р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Рани на ногах. «Вiдварити сосонку (хвощ польовий), полоскати рану», (с. Погулянка, Любешiвський р-н, Волинська обл., 1993 р.).

Рани од прелi, грибок. «Парити зiлля гадюче жало (подорожник ланцетолистий) i мить ноги», (с. Жубровичi, Олевський р-н, Житомирська обл., 1997 р.).

При переломах. «Прикладати листя живокосту», (с. Меленi, Коростенський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Коли колiно вибив. «Взяти порiвну оцет, горiлку та воду. Все змiшати, прикладати», (с. Ревiвка, Кам’янський р-н, Черкаська обл., 1993 р.).

Вжалить бджола, овод, оса, шершень, муха. «Найперший порятунок – цибуля. Розрiзати цибулину, мастити», (с. Грушкiвка, Кам’янський р-н, Черкаська обл., 1993 р.).

Рани, зуби болять. «Ранник (дивина скiпетровидна) мочили, як прив’яне, на горiлцi. швидко загоює». (с. Селець, Народицький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

Рани, опiки. «Змастiть свинячою жовчю», (с. Великий Кобилин, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

Рани, опалене, нариви. «Справедлива iва (верба з широким листям). Гiлочки, листя залити окропом, настояти. Примочки», (с. Велика Фосня, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

Рани. «Лiкує «березiвка». Настояти бруньки берези на горiлцi», (с. Красятичi, Полiський р-н, Київська обл., 1994 р.).

«Листок до рани дикого бурачка (енотера дворiчна)», (с. Городенщина, Полiський р-н, Київська обл., 1994 р.).

«Добре лiкує ранник (парило звичайне», (с. Дубова, По лiський р-н. Київська обл., 1994 р.).

«Лiкує заморняк (ранник вузлуватий)», (с. Луговки, Полiський р-н. Київська обл., 1994 р.).

Гангрена. Лiкар: «Отнять руку!» А вiн обмотав сукном шинелi. Клоччя льону палив поверх шинелi. Спалив. День i нiч спав. Рука побiлiла, одтухла. Ще двiчi палив. Рука здорова. Лiкарi дивувалися. Це був чоловiк iз села Домановка, що був у трудармiї в Оренбурзi», (с. Оране, Іваикiвський р-н.. Київська обл., 1994 р.).

Гангрена. «Руку поранив на вагонетцi, пiвфаланги кiсткою стирчало. В лiкарнi дали марганець, щоб парив. Але пiшло зараження. Рука почорнiла. Поїхав у лiкарню в Тальне. Лiкар каже: «Взавтра операцiйний день, приходь, однiму руку». Поїхав додому. Що ж робити? Мама допомогла. Жменю солi на склянку води. Закип’ятила. Руку в воду, скiльки можна терпiти, тримав. Витягувало чорне у воду, осiдало на дно. Мати мiняла воду. Потiм двi доби спав. Прокинувся – вже чиста рука. Ще попарив, чорнота ще трошки пiшла з кiстки. Поїхав у лiкарню. Ескулап не повiрив у таке швидке лiкування, але виписав лiкарняний на три днi», (с. Майданець, Тальнiвський р-н., Черкаська обл., 1994 р.).

Гангрена. «Житнiй хлiб з сiллю пожувати, прикладати», (м. Тальне, Черкаська обл., 1994 р.).

Вiд ран. «Дубровник (перстач прямостоячий) дуже добре помагає. За нiч рану затягло, як склом розрiзала пальця», (с. Го- ринь, Малинський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Рани вiд променевої хвороби. «Як дуже великi рани, щоб не загнивалося, брали гiлочки i листя верби плакучої, запарювали. Шматкою змочували, i рана геть затяглася», (с. Вишевичi, Радомишльський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Коле в плечi (розтяг сухожилля). «Як розтяженiє кровi, щоб не болiли руки, то червоною ниткою з вовняного платка обв’язати мiцно бiля лiктя, носити, поки болить», (с. Старi Вороб’ї, Малинський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Удар. «Прикладати спирт або горiлку», (с. Ворокомле, Камiнь-Каширський р-н, Во- линська обл., 1993 р.).

Рани. «Прикладають листя буквицi», (с. Майдан, Олевський р-н, Житомирська обл., 1997 р.).

Як удар. «Теплий навар ударника (волошка лучна). Мочить, грiти», (с. Стовпинка, Олевський р-н, Житомирська обл., 1997 р.).

Рани, виразка шлунка, серце недуже. «Жива трава (вербозiлля звичайне). На 200 мл окропу 20 г сухого зiлля. Напарить. Пити по 1 столовiй ложцi тричi на день до поїдку за пiвгодини», (с. Борове, Рокитнянський р- н, Рiвненська обл., 1997 р.).

Як виб’єш, зломиш руку чи ногу. «Брати зiлля вибой (iван-чай), парити ногу, можна i пити», (с. Лопатичi, Олевський р-н, Житомирська обл., 1997 р.).

Звих. «Напарить листя живокосту, прикладать», (с. Болярка, Олевський р-н, Жи- томирська обл., 1997 р.).

Рани. «Балабушки (плоди) хвилiвника сушать, товчуть. Засипати рани», (с. Теремцi, Чорнобильський р-н, Київська обл., 1997 р.).

Удар колiна задавнений. «Ванни iз вiвсяної соломи, зробити кiлька разiв. Пiсля купелi компрес: змастити горiлкою, опiсля жиром. А потiм шматину з простого у горiлцi змочити i замотати у кiлька шарiв на нiч».

«Вийшли» стегновi суглоби. «Витерти горiлкою, опiсля жиром. Компрес iз горiлки. Робити десять днiв на нiч», (с. Страхосiлля, Іванкiвський р-н., Київська обл., 1997 р.).

Звих. «Прикладати шматку з простого на горiлцi або оцет з водою навпiл», (с. Горностайпiль, Іванкiвський р-н, Київська обл., 1997 р.).

Якщо вибив руку чи йогу (опух, бiль). «Направити у костоправа. Прикладати настойку – на 1 л горiлки жменю-двi майок (кузьки, що на ясенi). Настояти два тижнi».

Вивих. «Виправити. Прикладати сечу хлопчика або воду – на 1 склянку перекип’яченої води 1 чайну ложку солi. Прикладати, як прохолоне», (с. Майданець, Тальнiвський р-н, Черкаська обл., 1994 р.).

Як опух вiд звиху. «Направить. Прикладати: пшоно на борошно в макiтрi, залити горiлкою 1:1». (с. Поташ, Тальнiвський р-н, Черкаська обл., 1994 р.).

Рани, очi. «Панiстки (нагiдки) запарить, настояти. Рани промивають, очi промивають».

Ушиб. «Настояти на горiлцi цвiт бузку. Витирання», (с. Глибочок, Тальнiвський р- н, Черкаська обл., 1994 р.).

Переломи ребер. «Пити свiже коров’яче молоко. їсти старе сало».

Побита печiнка. «Вживати молоко, сирi яйця, старе сало». (Днiпропетровська обл., 1991 р.).

Кровотеча з рани. «Житнiй хлiб пожувати i прикласти до рани. Тугенький зробити, як галушку». (Днiпропетровська обл., 1991 р.).

Болить колiно, набирається вода в колiнi. «Намилити милом пахучим, потiм сечу прикласти». (Івано-Франкiвська обл., 1992 р.)

Рани, чиряки, струпи. «Смола смереки, вiск, первак (самогон), масло коров’яче або сало негартоване. Все в однакому спiввiдношеннi варити. Буде мазь на лiк», (с. Липовиця, Рожнятiвський р-н, Івано-Франкiвська обл., 1992 р.).

Обiрванi зв’язки плеча. «Пропарити немитi лушпайки картоплi. Намастити маслом коров’ячим вибите плече i лягти на гарячi лушпайки. За 10 раз рука одтухла». (с. Стрiтiвка, Кагарлицький р-н, Київська обл., 1993 р.).

Ушиб. «Щоб не було опуху, треба листок капусти намастити маслом i прикласти», (м. Обухiв, Київська обл., 1993 р.).

Вивих. «Перець червоний – 25 г, гас – 200 г, олiя – 5 ложок. Змiшати. Витирати на нiч i вранцi протягом чотирьох днiв, вправлять кiстку», (м. Обухiв, Київська обл., 1993 р.).

Болить колiно. «Сир на рушничок, прикласти. Поверх целофан. Робити на нiч», (с. Розкопанцi, Богуславський р-н, Київ- ська обл., 1993 р.).

Рани. «Гриб порхавка – засипать рани», (с. Дешки, Богуславський р-н, Київська обл., 1993 р.).

«Павутинням обмотала палець. Гарно стягує шкiру». (Черкаська обл., 1993 р.).

Гнiйна рана на нозi пiсля операцiї. «Прикладала свiже листя дурману. За два тижнi вилiкувалась. Добре витягує гнiй». (Черкаська обл., 1994 р.).

Гангрена. «Парити у вiдварi гiллячок смородини, кiлька раз», (ст. Цвiткове, Черкаська обл., 1995 р.).

Рана на руцi. «На 2 л роди 1 столову ложку солi пеперекип’ятити, парити руку», (с. Синерiвська Поляна, Мiжгiрський р-н, Закарпатська обл., 1990 р.).

Рана не заживає пiсля перелому. «Коли зрослися кiстки пiсля перелому, то весь час виходив гнiй iз ранки i хлопця не брали в армiю, лiкувався. Одна бабуся порадила – обмотати полотняною шматкою конопляною. Так i зробили. Рану затягнуло». (Житомирщина).

Дай Боже здоров’я, щастя та творчої й трудової наснаги всiм читачам!

Кила (грижа) пупова. Зiрвав удома важкою працею. Самомасаж (схiдна медицина), витирання настоянкою на горiлцi нарциса поетичного та настоянкою софори японської (2003 р.). Настоянка на горiлцi квiток нарциса (narcissus poeticus verger). На трилiтрову банку приблизно 60–70 квiточок. Настояти. Вживати 1 раз на добу натщесерце по 1/3– 1/2 чайної ложки. Натирати болючi мiсця.

Настоянка має сечогiнну, тонiзуючу дiю (фiзична, статева сила), очищує шкiру. Полегшує перебiг застудних хвороб (горло, бронхи, легенi), стрептодермiї, панарицiї.

Волос (панарицiй) на великому пальцi пiд нiгтем лiвої руки, аж збирався зелений гнiй, Мастив настоянкою квiток нарцису рано i ввечерi упродовж кiлькох тижнiв. Або – витирати олiєю з ялицi, а потiм – настоянкою з нарциса (2000 р.).

Трiщини глибокi й болючi на пальцях рук. Прикладав подрiбнений корiнь нарциса, настояний на меду.

Собаче вим’я (гiдраденiт). Витирати спиртовою настоянкою нарциса, на нiч витирати настоянкою осикових бруньок на олiї та звiробою на олiї (2004 р.).

Стрептодермiя (нариви у вусi). Витирання на нiч вранцi трояндовою олiєю в чергуваннi з олiєю з пелюсток нагiдок (настоювати 1 мiсяць на сонячному мiсцi) (2005 р.). Або: витирати старою звiробiйною олiєю, Цвiт звiробою настояти на соняшниковiй олiї.

Апендицит. Пити сiк чорної редьки (розведений водою) тричi на день за пiвгодини до їди по 1 ст. ложцi. Витирати праву стор ну низу живота соком чорної редьки та спиртовою настоянкою прополiсу (2003 р.). За всi роки хвороби з 1978 р. було кiлька серйозних нападiв, до лiкарiв не звертався, лiкувався вдома вищевказаними засобами, результат – чудовий.

Бiль у хребтi. Витирати хребет, спину настоянкою прополiсу або настоянкою кореня дивосилу.

Свинка. Витирати настоянкою кореня дивосилу на горiлцi та прикладати власну сечу (2005 р,).

Запалення легень. Пити розведений водою сiк чорної редьки по 1 ст. ложцi 2-3 рази на день за пiвгодини до їди. Також пити вiдвар: бруньки сосни, корiнь дивосилу, цвiт ромашки лiкарської, цвiт нагiдок, листя пiдбiлу, трава собачої кропиви (пустирник), трава первоцвiту, цвiт бузини чорної, трава чебрецю. Якщо не допомагає, пити вiдвар: трава вербозiлля, гiрчак змiїний (цвiт, трава), цвiт головатеня, трава очанки, трава суховершкiв, трава чистецю болотяного, трава ласкавцю, трава м’яти холодної, кора верби кущової (2007 р.).

Жовтяниця. Збiр: цвiт кмину пiскового, трава м’яти, цвiт та листя пижма, корiнь лепехи, трава вiвса посiвного, корiнь пирiю, трава хвоща, трава чистотiлу, корiнь кульбаби. Вiдварювати. Вживати 3–4 рази на день по пiвсклянки до їди.

Ендартериїт. Зробити витирання. 10 подрiбнених плодiв каштану, по 2 ст. ложки бруньок сосни та бруньок берези, 4 ст. ложки цвiту бiлої акацiї на 1 л горiлки, настоювати 9 днiв. Пити вiдвар: 1 ст. ложку подрiбненого збору на склянку окропу. Збiр: ромашка лiкарська – 1 частина, спориш (трава) – 3 ч., парило (трава) – 4 ч. нехворощ польова – 3 ч., дивосил (корiнь) – 1 ч., собача кропива серцева – 2 ч., валерiана –3 ч., вербена – 1 ч. (зiльниця Катерина Подольська з с. Стовп’яги Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл,). Вербену i валерiану додав я. Окрiм того, помiтив, що хворобу надiйно лiкує припис знаменитого художника фiлософа Миколи Рерiха (1 ч. л. кореня валерiани вiдварити в склянцi води, випити все на нiч).

Нарив кiстки (на безiменному пальцi правої руки). Свiжу терту цибулю на домотканiй коноплянiй тканинi прикладали на нiч. Постiйно на день вкутували в домоткане конопляне полотно. Парили у вiдварi деревiю. Також вигрiвали у пшеничних висiвках на гарячiй лежанцi. Кила (пахова, лiвостороння), Мастити настоянкою на горiлцi плодiв софори японської або настоянкою кореня живокосту.

Рак внутрiшнiх органiв, (Припис знаменитого Авiценни). Кiрказон ломоносовидний (хвилiвник). Пити вiдвар: на 1 склянку окропу 1 листок настояти. Вживати по 1 ст. ложцi вiдвару тричi на день до їди. Настояти хвилiвник на горiлцi, робити витирання. Приготувати мазь: на 0,5 л топленого нутряного свинячого жиру 40 г сухої трави хвилiвника, кип’ятити на маленькому вогнi 10–15 хв., настояти 3 години на теплому, перецiдити. Вживати по 5 частинi чайної ложечки 1–2 рази на день, робити компреси.

Неврит сiдничного нерва. Натирав настоянкою хвилiвника або чистотiлу, але бiль не зникав. Тодi витер стегно, де найгос- трiший бiль, ефiрною трояндовою олiєю (1–2 краплини). Бiль вщух, вже не болить кiлька днiв. З’явилась сила в ногах, витривалiсть (8. 08. 2008 р.).

19. 08. 2008 р. знову загострення невриту сiдничного нерва. Дуже гострий бiль, втома. Витирання: настоянка цвiту нарциса на горiлцi, «живий волос» (колiзiя) на горiлцi, ефiрна олiя ялицева (рос. – пихтовая) – не допомагає.

Натирав валерiаною (корiнь на горiлцi), трояндовою олiєю – не допомагає. Пив вiдвар валерiани на водi на нiч. Допомагало, але бiль слабiший все-таки був. Тодi почав пити потрошку очиток їдкий на горiлцi вранцi й витирати стегно. Через кiлька днiв бiль повнiстю зник.

Грип, запалення легень. Пити сiк чорної редьки та пити настоянку дивини на горiлцi. Багато рокiв цi лiки дозволяли швидко (за день-два) вилiкувати грип, запалення легень. Не лежати в лiжку. Допомагає вiдвар липового цвiту та вiдвар суховершкiв звичайних. Грип з легеневими ускладненнями лiкує вiдвар мильнянки лiкарської.

Опiк. Мився до пояса вiдваром мiцним попелу деревини. Як почало все тiло горiти, на лобi з’явився опiк червоний, а всерединi червоного – свiтло-жовтий. Витер мiцною (60-градусною) горiлкою. Перестало пекти i загоїлось через три днi без шрамiв.

Обмороження. В 1999 р. був у експедицiї с. Липськi i Романи (виселене). Чую чоловiчий крик з автобуса. Прибiгаю, дивлюсь, сидить начальник на двигунi з босими бiлими ногами i кричить, щоб допомогли, бо дуже болить. Мороз був градусiв двадцять. Я почав витирати йому ноги снiгом. Ще дужче кричав. Тодi почав витирати горiлкою. Вiдразу стало легше, допомогло.

Лiкування зубного болю

Мабуть, жоден бiль не дошкуляє людинi так, як зубний. Чи не тому стоматологiя – ледь не найприбутковiша галузь медицини. І хоч «телелiкарi» щодня запопадливо повчають нас з телеекранiв, як нам уникнути карiєсу та iнших напастей, черги до стоматологiв не меншають. І будь-який фахiвець вам пiдтвердить, що у переважної кiлькостi українцiв ще у шкiльному вiцi ледь не половина зубiв – запломбованi. А чого ж ми хочемо при таких екологiї, якостi питної води та харчуваннi?

А що ж робили з тим зубним болем нашi предки? Чи хоча б нашi дiдусi й бабусi по вiддалених селах, де й слова такого «стоматолог» не чули… А таки щось робили, бо ж якось рятувались вiд цiєї напастi. А на помiч, як завжди, приходили цiлющi трави рiдної землi…

«Цвiт соняшника лiкує» (с. Залiшани, Полiський р-н, Київщина, 1994 р.).

«Настояти волошки на горiлцi. Пити, полоскати» (с. Городещина, Полiський р-н, Київщина, 1994 р.).

«Вiдваром божого дерева (полин однорiчний) полоскати i пити» (с. Мусiйки, Іванкiвський р-н, Київщина, 1994 р.).

«Уночi охватило зуба, шморгонула божого дерева, пом’яла в руках, щоб сiк пiшов. Приклала до зуба… Перестав болiти. Заснула» (с. Обуховичi, Іванкiвський р-н, Київщина, 1994 р.).

«Парити зiлля (гикавка сiра). Теплим полоскати» (с. Млачовка, Полiський р-н, Київщина, 1994 р.).

«Корiнь купини ламали од зубiв. Полоскати» (с. Коленцi, Іванкiвський р-н, Київ- щина, 1994 р.).

«Ранник (дивина скiпетровидна), мочити цвiт, як прив’яне, на горiлцi» (с. Селець, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Вiдварити корiнь капелюшка (лопух). Полоскать теплою водичкою» (с. Новий Дорогинь, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Зуби лiкує чебрець».

«Полоскати зуби настоянкою барвiнка» (с. Недашки, Малинський р-н, Житомирщина, 1996 р.).

«Настояти на горiлцi конвалiю. На ватку прикласти до зуба ненадовго i виплюнути».

«Миколайчики синi, полоскати, пити вiдвар» (с. Любовичi, Малинський р-н, Житомирщина, 1996 р.).

«Лiкувалися сухоребриком» (с. Ганiвка, Народицький р-н, Житомирщина, 1996 р.).

«Жувати солдатик-подорожняк (подорожник ланцетолистий)» (с. Великий Лiс, Коростенський р-н, Житомирщина, 1996 р.).

«Парити з вiдвару хвостика гарбуза».

«Запалити висушений хвостик гарбуза i втягувати дим» (с. Велика Туря, Долинський р-н, Івано-Франкiвська обл., 1990 р.).

«Жолудi настояти на спиртi 10 днiв. Процiдити. Полоскати» (с. Мельникiвка, Смi- лянський р-н, Черкаська обл., 1968 р.).

«Брати вовчки, що ростуть бiля соняшникiв, вiдварювати. Полоскати». Полоскати вiдваром Петрових батогiв» (с. Мельникiвка, Черкащина, 1989 р.).

«Полоскати вiдваром жигавки (кропива жалка), або вiдваром рижiйцю (хрiнниця звичайна), або вiдваром корiння ожини» (с. Мельникiвка, Черкащина, 1990 р.).

«Лiкуються коренем пiвникiв болотяних (с. Дiброва, Житомирщина, 1990 р.).

«Кип’ятити 10 хвилин сонячного зерна, полоскати зуби» (с. Тетiїв, Київщина, 1994 р.).

«Полоскати рота вiдваром звiробою. Опiсля полоскати i пити переварену воду з цукром» (с. Радовель, Олевський р-н, Житомирщина, 1996 р.).

«Як дупло в зубi, то часник з сiллю закладати» (с. Зубковичi, Олевський р-н, Житомирщина, 1997 р.).

«Брати борошно пшеничне, пiдсмажити на сковорiдцi, завернути в шматку чисту й прикласти до зуба, щоб не болiв».

«Мочать з берези бруньки на горiлцi, прикладать на ваточцi» (с. Погулянка, Любешiвський р-н, Волинь, 1993 р.).

«Настояти гвоздики (прянощi) на спиртi. Додавати в цю настойку цвiт гарбуза. Полоскати» (с. Іллiнцi, Чорнобильський р-н, Київщина, 1999 р.).

«Полоскати сiллю» (Днiпропетровщина, 1991 р.).

«Несолоне сало носити день за щокою» (м. Севастополь, 1993 р).

«Полоскати вiдваром сосни (глицi, гiлочки)» (с. Мельникiвка, Смiлянський р-н, Черкащина, 1993 р.).

«Жувати «злу» цибулю» (с. Мельникiвка, Черкащина, 1994 р.).

«Зварити картоплi нелупленої, паритися» (с. Лузанiвка, Кам’янський р-н,, Черкащина, 1994 р.).

«Класти живицю сосни» (хутiр Червона Поляна, Коропський р-н, Чернiгiвщина, 1993 р.).

«Запарювати-зiлля перстачу срiблястого. Брати три стеблинки на 0,5 л води. Запарити, настояти. Потрошку лити» (с. Федорiвка, Вишгородський р-н, Київщина, 1998 р.).

Замовляння

Зуби замовлять. Шептати на молодик, як перший раз побачить, «Отче наш», а потiм: «Молодик-молодиче! Молодий парубче! Ти на том свiтi був? – Був! – А мертвого бачив? – Бачив! – А болять у його зуби? – Нi! – Нехай не болять i менi. Не болять, не горать, не колють i не поруть. Не на молодику, не на пiдповнi, не на сходних днях. Я словами, а Бог – з помоччю (с. Володарка, Полiський р-н, Київська обл., 1994 р.).

Як зуби болять. Дев’ять разiв: «Господу Богу помолюся, всiм святим поклонюся. На небi мiсяць, а на горi дуб, а в землi мертвець, а в морi риба, а на землi камiнь. Оцiє п’ять братов зiйдуться пить-гулять, щоб тобi зуби заболiли» (с. Гошiв, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

При зубному болю. «Мiсяць на небi, камiнь у морi, а мертвий у гробi. Якщо зiйдуться цi три брати пити-гуляти, то будуть тодi у (iм’я) зуби болiти-щемити» (с. Синиця, Богуславський р-н, Київщина, 1993 р.)

Лiкування опiкiв

Наша цивiлiзацiя вже давно дуже хвора. Як фiзично, так i свiтоглядно. Адже слiпий випадок або невелика група людей, навiть одна особа можуть змiнити напрям технiчного розвитку планети. А цей вектор технiчного напряму, який пiдпорядковує собi всi iншi сфери буття суспiльства, визначається з мотиву найбiльшого зиску, а по узгодженим рiшенням мiльйонiв людей, вiдповiдно еволюцiї. Цей хибний шлях веде до згуби через техногеннi катастрофи, як приклад – Чорнобильська трагедiя. Подiбне верхоглядство стосується й опалення житла газом (навiть село грiється сибiрським газом!), який потрапляє в Україну за кiлька тисяч кiлометрiв. А поруч з селом, в лiсi гниє сушняк! Якби нашi очiльники мали кмiту в своїх головах, то побачили б просте рiшення. Досить в областях України степової й лiсостепової зони посадити лiсосмуги (до 50–100 м завширшки) в напрямi зi сходу на захiд iз швидкоростучих порiд – клен польовий, робiнiя (бiла акацiя) – то вже через З–4 роки можна рубати їх на паливо. Тут – i захист вiд пилових бур, i пiдвищення врожайностi, i новi робочi мiсця, i наддешеве паливо. Але ж не кметкi!

А так –маємо постiйнi вибухи газу, багато людей гине, а iншi страждають пiд ран та опiкiв. Вибухає метан в шахтах, вибухають хiмiчнi пiдприємства, вирують пожежi на ринках, де люди дiстають опiки пiд розплавленої пластикової«вагонки». Влiтку дiстають сонячнi опiки. Велика небезпека опромiнення мiкрохвильовими частками мобiльних антен i самих «мобiлок». Як наслiдок подiбного опромiнення – рак та iншi недуги.

Щоб зменшити негативний вплив на людину рiзних видiв опiкiв та продуктiв згорання, має бути розроблена державна програма захисту людностi України. Але всi роки незалежностi нашої країни триває виснажлива боротьба за владу, а не за здоров’я людей. Тому марно розраховувати на щедрiсть совiстi й розуму нашої керiвної верхiвки. Тож, щоб убезпечити мешканцiв держави вiд убивчої дiї на здоров’я – маємо лiкувати наслiдки такої собi полiтики самознищення.

Коли переглянув експедицiйнi записи лiкування вiд опiкiв та ошпарiв, то зрозумiв – маємо величезне багатство у виглядi дивовижно простих, надiйних, швидкодiючих (лiкує – за кiлька днiв, а не за кiлька мiсяцiв, як у лiкарнi), дешевих, природних засобiв. Багато тисячолiть берiг в пам’ятi наш український чурай цей лiк, щоб порятувати українську родину, нашу дитину. І, що дуже важливо, багато приписiв лiкують так, що не залишається рубцiв. А це особливо важливо для дiвчини, молодицi. Не лишає рубцiв на тiлi лiк опiкiв вербою (iва, гива, котики, плакуча iва), деревiєм (опiсля деревiю лiк лоєм нутрiї та їжачка), маковою олiєю, гусячим лоєм, вiдваром собачок (суховершки звичайнi) та медичним спиртом.

Звичайно, хотiлося б, щоб ескулапи, якi працюють в опiкових центрах нашої країни, звернули свою увагу на прадавнiй народний лiк, а нарiкання наших офiцiйних медикiв щодо обмалю коштiв для закупiвлi наддорогих зарубiжних препаратiв та устаткування для лiку опiкiв вiдiйшли в минуле.

Отже, ознайомимося з народними приписами вiд опiкiв та ошпарiв.

«Якщо окропом попариться людина, то брати дерево вiльхове. Напалити, як дрова. Взяти вуглинку й потерти на борошно. Бiлком яйця помастити, потiм засипати угольком потертим, Пошмарувати пiр’їною» (с. Погулянка, Любешiвський р-н, Волинь, 1993 р.).

«Була вагiтною i спекла праскою живiт. Дуже переживала за дитину. Прикладала сечу. Дитина народилася без слiдiв» (м. Черкаси, 1993 р.).

«Гусяче сало» (с. Лузанiвка, Кам’янський р-н, Черкащина, 1993 р.).

«Прикладати вiдвар вишневого листя» (Кам’янка, 1993 р.).

«Використовують ранник (дивина скiпетровидна)» (с. Селець, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Як опечеш чи ошпариш, то медом помастити, нiколи пухир не схватиться» (с. Лю- двинiвка, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Парять галузку iви, змивають обпечене мiсце» (с. Личмани, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Галузку iви вкинути в окрiп, настояти годину. Мочить ногу опечену» (с. Норинськ, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Яйце, оливкова олiя. Мастити» (с. Бон- дарi, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Лляна олiя, як небагато опiку» (с. Новий Дорогинь, “Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Цвiт звiробою кип’ятити в олiї, щоб олiя стала коричневого кольору. Бинт змочити, прикладати». «Варили кору iви. Змочували» (с. Яжберень, Народницький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

«Іва не помогла. Дали мазi в медпунктi. Поки дiйшла додому, думала, що помру, так пекло. Нарвала листя мати-й-мачухи, зеленим верхом приклала. Заснула без болю, так легко, За тиждень загоїлось» (с. Болотниця, Народицький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

«Гусяче сало (жир), бiлок з яйця. Мастити пiр’їною» (с. Лучанки, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

«Іва плакуча, напарити. На полотнину – прикладати» (с. Бережесть, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Подорожник лiкує» (с. Борутине, Овруцький р-н, Житомирщина,.1995 р.).

«Опiковi рани лiкує свиняча жовч. Мастити» (с. Великий Кобилин, Овруцький р- н, Житомирщина).

«Справедливу iву залити окропом, настояти. Примочки. Не буде знаку, тiло, як i було – чисте» (с. Велика Фосня, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Кип’ятити, лляну олiю. Прикладати».

«Перекип’ятити соняшникову олiю. Прикладати на ллянiй полотнинi; яка не прана у порошку» (с. Ігнатпiль, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Прикладати перетерту картоплю» (с. Дешки, Богуславський р-н, Київська обл., 1993 р.).

«Як ошпарило парою, то столєтнiк (алое) помiг» (с. Стрiтiвка, Кагарлицький р-н, Ки- ївщина, 1993 р.).

«Своя сеча, вистояти сiм днiв» (м. Ружин, Житомирщина, 1993).

«Сметана. Олiя» (Івано-Франкiвська та Чернiвецька обл., 1992 р.).

«Риб’ячий жир, потiм сода».

«Прикладати свiжий спориш».

«Помастити жовтком яйця».

«Помастити олiєю, притрусити содою».

«Помастити гусячим смальцем». (Днiпропетровська обл., 1991 р.).

«Стружку кори гиви («котики»), пучку кори на лiтр води. Закипить ледь-ледь, до 5 хвилин. Не гаряча i не холодна, лiктем мi- рять. Хлюпали на опiк. Заживає без слiду» (с. Бохоники, Вiнниччина, 1995 р.).

«Мазь вiд опiку: прополiс, вiск, «жива клiтина» (жовток яйця)» (Вiнницька обл., 1995 р.).

«Цвiт бузку на очищенiй олiї» (Дмитро Чередниченко, м. Київ, 1995 р.).

«Бензином колiна дочка обпекла. Вiдвар деревiю – жменю на 1 л води. Примочки марлею. Опiсля примочок – сало нутрiї, їжака та ондатри. Повнiстю вiдновилася шкiра, без шрамiв. Вилiкувала дитину за 2 тижнi» (мешканка м. Севастополя, 1995 р.).

«Макова олiя. Парять в печi мак, потiм на домашнiй олiйницi чавлять».

«Олiя з маку. Трохи мак водою або олiєю соняшниковою обмить i горщик змазать. Ставити у пiч на хвилин десять. Ще гарячим бить на олiйницi. Мастити пiр’їнкою – немає шрамiв» (с. Юрове, Олевський р-н, Житомирщина, 1997 р.).

«Як ошпариш чи обпечеш, то товкли лляне сiм’я i прикладали» (с. Горностайпiль, Іванкiвський р-н, Київщина, 1997 р.).

«Виварити двостворчатi молюски, висушити, потовкти на борошно. Просмажити на коров’ячому маслi – буде мазь вiд опiкiв» (цей припис оповiдачка взнала вiд воїнiв УПА).

«Якщо лiкувати гусячим смальцем, то не лишається рубцiв» (с. Велика Тур’я, Долинський р-н, Івано-Франкiвська обл., 1990 р.).

«Як опiк руку жиром гарячим, то руку тримати в холоднiй водi до години» (с. Пiдгайчики, Коломийський р-н, Івано-Франкiвщина, 1990 р.).

«Жовток яйця пересмажують, перетирають, присипають обпечене мiсце» (Івано- Франкiвська обл., 1990 р.).

«Жовток яйця смажити на олiї до коричневого кольору, перецiдити. Лiк вiд опiку» (с. Мельникiвка, Смiлянський р-н, Черкаська обл., 1968 р.).

«Живиця, свинячий нутряний смалець, жовч свиняча або яловича. Розiгрiти, перемiшати. Тримати в холодному мiсцi» (м. Київ, 1990 р.).

«Вiдвар з кореня iви» (с. Тетерiвка, Житомирщина, 1990 р.),

«Мох на стрiсi. Прикладати сирим вiд опiку» (с. Онопрiївка, Тальнiвський р-н, Черкащина, 1994 р.).

«Прикладають старого бiлого гриба. Можна на водi або на молоцi» (с. Жолудiвка, Овруцький р-н, Житомирщина, 1994 р.).

«Іва, як яблуня, листя таке широке… Дак одна дєвочка маленька да бiгала по хатi, а баба пiч топила..: А чугунка оставила з кип’ятком… А воно бiгло да жопкою впало (сiло) в чугун. Боже мiй! Дак прямо i шкура облiзла, прямо до м’яса. Що не робили, i в больницi – нема ради. А один чоловiк пiдказав. Вони пошли да нарiзали листя тої iви i гiлок. Нарiзали i напарили. Да трапочками мочили да обкладали. І одразу заживало i затягувалось…» (с. Аркадiївка Згурiвського р-ну Київської обл. вiд переселенцiв iз с. Роз’їжджа Чорнобильського р-ну Київщини).

«Хотiла заварить телятi сiм’я… А воно як посунулось, да як бохнуло. А тож кип’яток!.. Як пiдскочила вода, да межи очi їй… Боже мiй! Красна така зробилась, опарилась так, що думала й очей не буде. Дак схопилась да бiгом у медпункт… Скорєй бинта нарiзали да спирту налили.. І це вона лежить, намочить увесь вид отим бинтом. Зразу, каже, горiло. Кричала. Моментально висихає той спирт. І знову мочать та прикладають. Вже не так пекло, ложили знову й знову… І вид – нi щраму, нi красного, нiчого. Зробили вид таким, як був» (вiд переселенцiв с. Роз’їжджа Чорнобильського р-ну Київської обл., 1997 р.).

«Як ошпаришся, то беруть собачки (суховершки звичайнi). Запарити 100 г зiлля на 1 л окропу, робити примочки. Ногу колись брагою опарила, м’ясо було видно. То за чотири днi зажило. Не залишається слiду» (с. Старовичi, Іванкiвський р-н, Київська обл., 1998 р.).

«Прикладати коров’ячий кiзяк, як ще немає пухирiв» (с. Мельникiвка, Смiлянський р-н, Черкаська обл., 1998 р.).

«Цвiт пiдбiлу свiжий подрiбнити та пересипати цукром. Закрити кришкою. Закопати посудину в землю. Викопати восени. Буде сiк, мастити вiд ошпарiв, опiкiв, ран, лишаїв на головi» (с. Оситняжка, Новомиргородський р-н, Кiровоградська обл., 1998 р.).

«Прокип’ятити в олiї овечий кiзяк (або козячий). Як настоїться, то перецiдити. Мастити олiєю виразки вiд опiку або прикладати.. Дуже швидко заживає» (с. Мельни- кiвка, Смiлянський р-н, Черкаська обл., 1998 р.).

«Мед, перекип’ячена олiя, жовтки яєць. Це лiк вiд опiку». «Мед, гусячий жир, жовтки вiд курячих яєць. Лiкувати опiки» (є. Мельникiвка, Смiлянський р-н, Черкаська обл., 2001 р.).

Шановнi читачi! Якщо ви, знаєте стародавнi засоби лiку вiд опiку, то, будь ласка, напишiть нам. Будемо щиро вдячнi.

Плакси-крикси

Як хвилi морського прибою б’ють в кам’янистий берег, так i старi та сучаснi недуги вал за валом накочуються на людство. Дуже небезпечнi новi хвороби – СНІД, синдром хронiчної втоми, iгрова та комп’ютер- на залежнiсть, ще не названа, але вже iснуюча мобiльна залежнiсть… Шторм нових болячок може повнiстю зруйнувати нашу цивiлiзацiю, адже дiї медичної влади не вiдповiдають здоровому глузду. Зокрема, вiдповiддю на смертнiсть дiтей у школах на уроках фiзкультури була… заборона фiзкультури та втаємничення випадкiв смертi дiтей вiд широкої громадськостi. Також офiцiйна медицина не визнає десяткiв видiв недуг, якi визначила та успiшно лiкує українська народна медицина. Це, зокрема, ляк, золотник-ураз, пристрiт, крикси, бешиха, болячка, вроки, вiтер-пiдвiй, дання та iншi.

Щоб врятувати майбутнє, маємо звернути особливу увагу на здоров’я наших малю- кiв. Дуже небезпечна хвороба маленьких дiточок (переважно на першому роцi життя) – крикси-плакси. Цю недугу ще назива- ють крикливицi, крикуни, нуди, ночницi, вечорницi, плаксивицi. Старшi року дiти й дорослi захворюють на пристрiт. А пристрiчене немовля – на крикси, тодi кричить без угаву i не спить. Порятувати дитя може тiльки рiдна матуся або примiвниця-шептуха.

Причини криксiв-плаксiв

«Крiкси – дитяча хвороба вiд недобрих думок чужих людей».(с. Бiгунь, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1990 р.).

«Крикливиця – до року дитини. Пiсля року шепчуть як дорослiй вiд пристрiту».

«Крикливицi – вiд лихих очей. Не спить дитя, не їсть» (с. Висока, Черняхiвський р- н, Житомирська обл„ 1993 р.).

«Крикливицi – вроку дитя боїться» (с. Забрiддя, Черняхiвський р-н, Житомирсь- ка обл„ 1993 р.).

«Крикливиця буває у дитини до года. Кричить безперестанку, гарячка. Буває од людей» (м. Медвин, Богуславський р-н, Київська обл., 1993 р.).

«Крикси бувають у дитини (рiк, два, до трьох). Якщо дитя плаче й плаче, то у нього крикси насланi» (с. Новий Мiр, Полiський р- н, Київщина, 1994 р.).

«Крикси. Дитя кричить вдень i вночi, як «знесеться» хто (тобто вiд «зносок» – коли двi мами з дiтьми-немовлятами зустрiчаються)» (с. Гошiв, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Ночницi – дитина спить i злякається увi снi» (с. Будо-Вороб’i, Малинський р-н, Жи- томирська обл., 1996 р.)

«Крикси-плакси од поганих очей. На дитя нападає пристрiт, уроки» (с. Обиходи, Коростенський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

Приписи

Дитина плаче, не спить. «Шукають на шляху соломинки, якi лежать вхрест – 27 штук. Вiдварити соломинки i скупати дитину» (Днiпропетровська обл., 1991 р.).

Як дитина дуже плаче. Мама злизує язиком, з лобика i тричi каже: «Якою родила, такою й одходила». Тричi сплюнути (с. Демчин, Бердичiвський р-н, Житомирська обл, 1992 р.).

Щоб дитинi нiчого не пристало. Як маленька ще, то виколупують iз плити глину, добавляють сiль, зав’язують в трапочку i кладуть в колиску.». ( Житомирська обл., 1993 р.).

Вiд поганих очей – дитину гне, кричить. «Було це так. В тролейбусi дитина почала кричати, вигинатися. Коли виходила, то одна жiнка сказала, що дитя зурочили i треба накрити чорною хусткою або своїм платтям. Я оглянулась, зайшла за кiоск, накрила дитину своїм платтям. Дитя одразу ж затихло» (с. Севастополь, 1993 р.).

Як ночницi. «Купали дитину в напарi м’яти, любистку, тої. З правої руки мiзинець – три капки з купелi – в рот».

Крикси. «Покласти дитину на порiг, хай мама тричi переступить через дитя i скаже тричi: «Яка мати народила, така й одговорила» (с. Слобiдка, Малинський р-н, Житомирська обл., 1996 р.).

«Нуди, ночницi, вечорницi – шепчу надворi, бо в хатi дiти, щоб на дiтей не перейшло. А в кого дiтей нема, то хай до образiв (iкон) говорить» (с. Ворокомле, Камiнь-Каширський р-н, Волинь, 1993 р.).

Замовляння

Од крикливицi. Дев’ять раз: «Йшла Божа Мати золотим мостом. Встрiчають неї дванадцять апостолiв. «Куди ти йдеш, Божа Мати?». «До благословенного народженого (iм’я) крикливицi змовляти». Ти мати єдина, пришли менi три ангели з неба. Вони менi всi три в помоч треба. Один буде воду носить, другий буде Бога просить третiй буде хрещеного народженого (iм’я) змовлять, виговорять, на курячi голоси зсипать» (с. Високе, Черняхiвський р-н, Житомирська, обл.,1993 р.).І

Крикливицi. До году дитинi. Дитина в колисцi або мати чи батько беруть на руки. Шептуха яйцем водить над голiвкою, животиком. Як закiнчить шептать, то дитину приймають з того мiсця, де шептали. До сходу сонця краще допомагає, коли ще не їла. Тричi: «Я одсилаю крикси-плакси ночниє, денниє, полуденниє, загуляниє чи запитиє. Я одсилаю на мхi, на болоти, на гнилиє колоди. Де пiвнi не спiвають, младенцу (iм’я) спать не желають. Мiй приговор прiсно во вєкi вєков. І буде так!» (с. Високе, Черняхiвський; р-н, Житомирська обл., 1993 р,).

Од крикливицi. Тричi: «Господи Боже, поможи!» Дев’ять раз: «Крикливицi-нудливицi! У тебе син, а в мене дочка (у тебе дочка, а в мене син). Покумаймось, породаймось, посватаймось, полюбiмось, поберiмось. Забери свої крикливицi-нудливицi, iди в чисте поле. Там пий-гуляй, а до цiєї народженої (iм’я) нiколи не вертайсь» (с. Тетiївка, Богуславський р-н, Київська обл., 1993, р.).

Плакси. Плачi вiдвертати малим дiтям. Треба скупати дитину, потiм скупати у цiй купелi дев’ять речей, що руками беруться (нiж, гребiнець, ручка тощо). Купель винести надвiр у ту сторону, де лiс. Повернутись обличчям до лiсу, поставити вiдро з купеллю i сказати: «Лiсу, лiсочку! Ти маєш сина, а я дочку! Забери плачi, дай нам спачi!». Проказати тричi, обернутися, п’ятою перевернути те вiдро i пiти не оглядаючись» (с. Ясень, Рожнятiвський р-н, Івано-Франкiвська обл., 1990 р.).

Плаче дитина, не спить. Увечерi, коли стемнiє, умотать дитину, понести «пiд кури» i проказати тричi: «Курицi-соннивицi! Нате вам плаксивицi, а дайте сонливицi» (Днiпропетровська обл., 1991 р.).

Од крикливицi. Прочитати «Отче наш». Потiм тричi: «Першим (другим, третiм) разом, лiччим часом, iсцели, Господи, младенця (iм’я)»..

Тричi перехреститись: «Лiсу, лiсу Лебедин, в мене дочка, в тебе – син (в мене син, в тебе – дочка), вiзьми своєму синовi (дочцi) крикливицi, а моїй дочцi (сину) оддай сонливицi». Тричi сплюнути, тричi здмухнуть. Тримати на. руках дитину, колихать до печi або до вiдведеної дверки плити» (с. Мельникiвка, Смiлянський р-н, Черкаська обл., 1993 р.).

Крикси. Тричi: «Ви зорi-зоряницi! Божi помiчницi! Заберiть од сина Божого (iм’я) крикси-плакси i третi ночаницi. І несiть їх на три границi. Де вiтер не вiє, де сонце не грiє, де пiвньов голос не заходить. Там вам пить i гулять, i розкош мать. А моїй дитинi спати-гуляти й тiлечко прибавляти. Я з духом, Господь з Помоччю» (с: Зелена Поляна (колишнє Царi), Полiський р-н, Київщина, 1994 р.).

Крикси. Дев’ять разiв: «Лiсом темненьким стоїть дуб зелененький. Под тим дубом стоєть дєд, росистий, волосастий. Добрий вечiр тобi, дiду! В тебе син Іван, а в мене дочка Ганна. Посватаймось, побратаймось. Забери в моєї дочки Ганни крикси i плакси, ночниє i полуночниє. Занеси, розтреси, на лєса, на вереса, на нициє лози. Хай моя дочка Ганна спить i гуляє, тiлечком прибуває. А твiй син Іван i пищить, i кричить, i за собою тащить» (с. Оране, Іванiвський р-н, Київська обл., 1994 р.).

Плакси-крикси. Тричi або дев’ять разiв: ,«Як я вас не знала, я вас не виговорила. Як я вас знаю, я вас виговораю. Визиваю спрошаю, змовляю iз костей, з мощей, з карих очей, з синiх жил, з рум’яного личенька, з благословенного (iм’я недужого) спрошаю, зволяю, висилаю за крутиє гори, за бистриє води, де вiтер не вiє, де сонце не грiє, де Божий дар не заходить, де курiнний голос не доходить, де нiщо не ходить, де нiщо й не робить. Там вам пить i гулять, а (iм’я дитини) спать i тiлу прибувать» (с. Пiхотське, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.)

Крикси. «Стану я надворi, гляну я на зорi. Ох, i зорi-зорнiчки, Божой Матерi братiки i сестрички. Придєт да приступлєт, до маленького дитяти (iм’я) виговорат крикси ще тiї нiчнички. Божа Мати приступала, (iм’я дитини) допомагала. Усяку хворобу забирала – крикси i нiчнички. А її здоров’ям награждала, щоб вона пила-єла й спала, i здоров’я набувала. Пошли, Господi, помоч» (с. Ласки, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

Вiд крикси-плакси. «Отче наш». Потiм: «Господу Богу помолюся, всiм святим по- клонюся. Стань ти, Божа Мати Пречистая, в помочi благословенної (iм’я дитини). Рожденной, благословенной, крикси-плакси шептати, а сон насилати. Першим разом, лiпшим часом, в чистiм полi на роздоллi стоїть груша-какалуша. На тiй грушi-какалушi сидить чорний котик. Од благословенної (iм’я дитини) крикси забирає, а сон насилає» (с. Макалевичi, Радомишльський р- н, Житомирщина, 1996 р.).

Крикуни. Прочитати «Отче наш». Дев’ять разiв сказати вечiрньою порою, як зайде сонце, надворi: «Добрий вечiр, садовая яблунько. Прилетiв ворон iз чужих сторон, сiв на воротях в червоних чоботях. Збирає плакси-нуди, безсонницi-крикуни. Несе на болота, на великi очерета, на бойниє вiтри, на сухиє лози. Де пташки не лiтають, де пiвнi не спiвають, де люди не ходять, де дзвони не дзвонять. Щоб благословенний (iм’я) не плакав, а спав, бо благословенний (iм’я) свiй сон має, хай сам засипляє, хай колихатися колисочки не знає».

Якщо дiвчина, то шепчуть до яблунi, якщо хлопець – до грушi (с. Ворокомле, КамiньКаширський р-н, Волинь, 1993 р.).

Крикси-плакси. «Зорi-зоранiчки! Божiє помочнiчкi! Одна вечерняя, друга полуночна, третя досвєтна. Возьмiт (iм’я дитини) крикси-плакси питнiє, єднає, подговорениє помишлениє, погадяниє. Несiть на очерета, на болота, на тiхiє води, дє вєтєр не вєє, месяц не сходiт, пiвньов голос не заходiт. Там їм супочинок буде. (Ім’я дитини) принесiть спаннє-гуляннє й тiлечку прибуванню» (с: Аркадiєва, Згурiвський р-н, Київщина вiд переселенцiв р. Рудьки Чорнобильського р- ну, 1999 р.).

Крикливицi. «Стою перед пiччю i отако злегенька колихаю. І читаю над дитиною славлення «За здравiє» три рази, а тодi дев’ять раз «Отче наш». А потiм – дев’ять раз вже цi славлення. І я перед пiччю стаю i кажу: «Ти пiч широка й глибока, ти великий рот маєш, ти багато дров зажираєш. Зажери, забери в народженого, в благословенного (iм’я дитини) крикливицi, А нашли на його сонливицi-дрiмливицi. Крикливицям, плаксивицям просо товкти. А народженому, благословенному (iм’я дитини) спать i рости» (с. Липовий Скиток, Василькiвський р-н, Київщина, 1999 р.).

Ляк, переляк, напуда

Посланцi Бога – знахарки, шептухи, зiльницi рятують люднiсть України вiд численних недуг, а найперше – вiд ляку. Величезного значення надавало українське народне лiкарювання визначенню стану страху-переляку. Тисячолiтня черга рокiв зберегла прадавню точну сутнiсть ляку в мовi найкращих представникiв нацiї – воропаїв.

У етнографiчнiй експедицiї 1997 р. до 30- кiлометрової зони вiдчуження, в селах Луб’янка, Опачичi занотовано «лєчат», «полєчити», що означає: шепчуть-моляться, пошептати-помолитися. А в с. Теремцi знахарi кажуть так: «Лiки такiє», тобто: «Замовляння такi», «Я єй полєчила!..» («Я їй пошептала, поговорила…»,. «Я їй замовила…»). Запис зроблено в с. Новий Корогод Бородянського району на Київщинi. «Лечу»–«шепчу» – це запис вiд переселенцiв з с. Корогод колишнього Чорнобильського ра- йону.

«Воду лєчат» – це шептати, молитися до води (с. Велика Бугаївка Василькiвського р- ну Київської обл.– вiд переселенцiв iз сiл Вiльшанка та Луб’янка Полiського р-ну Київської обл.). «Вроки лєчила» – «шептала вiд врокiв» (с. Грузьке Макарiвського р-ну на Київщинi – вiд переселенцiв з с. Куповате колишнього Чорнобильського р-ну, 1988 р.). «Лiки» – шепти, замовляння (с. Тетерiвське, Іванкiвський р-н, Київщина, 1998 р.). «Полєчила, полєчила» – пошептала (с. Шпилi та с. Сукачi, поселення Новi Ладижичi Іванкiвського р-ну вiд переселенцiв, 1998 р.). «Лєкаркi» – шептухи (занотовано вiд переселенцiв з с. Бурякiвка Чорно- бильського р-ну в с. Гавронщина Макарiвського р-ну на Київщинi в 1998 р.).

Експедицiйнi нотатки дозволяють вiдчути шлях думки воропаїв, кураїв, шептунiв про причини ляку та прояв недуг у дитини, дорослого. Також цi записи є важливими i для вдумливого лiкаря офiцiйної медицини. Отже, поглянемо, як знахарський цвiт розумiє ляк (переляк, лєкi).

«Цi хвороби вiд людей. Вишiптуються» (с. Замiщани Полiського р-ну Кивської обл., 1994 р.). «Дитина вздрогує, а крикси – весь час дитина кричить» (с. Дiброва, Полiський р-н, Київщина, 1994 р.). «…Найголовнiше це нерви…» (с. Ласки, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.). «Ломить костi, голова бо- лить, припадки… Пече в грудях, коле у ви- сках, нiмiють ноги, руки. Втома. Не спить, не їсть» (с. Великi Мошки, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.). «…Од людини, од води, од пожару» (с. Ворсiвка, Малинський р-н, Житомирщина, 1996 р.). «…Кругом пупа, як трєски, крепке таке» (Коропський р- н, Чернiгiвщина, 1993 р.). «Як злякається – сохне, не спить. Дитина впiсюється, нападає чорна хвороба» (Житомирщина, 1999 р.). «…З вiтру, з води, як хтось крикнув на дитину» І(с. Ворокомле, Камiнь-Каширський р- н, Волинь, 1993 р.).

Слово «ляк» означає переляк, напуда, страх. Тотожне значення має слово «лєк», записане в етнографiчнiй експедицiї на Житомирщинi та Волинi. «Лєкi», «лiки» (шепти, замовляння) зафiксовано на Київському Полiссi. Виходить, що первiсна дiя (лiкувати словом, шептати) означає лiкувати вiд переляку. В моєму особистому архiвi тiльки замовлянь вiд ляку – бiльше сотнi.

Отже, «лiк, лiкувати» – боротися зi страхом, переляком, напудою молитвою, замо- влянням, шептанням. Лiкар – шептун, воропай, чурай, зiльник. Це значення закрiпилося в українських прiзвищах: Лiкар, Лiкаренко, Лiкарчук, Лєкарь. А зiлля, якими лiкують вiд переляку, так i називаються: лячник – оман британський (с. Городенщина, Полiський р-н, Київщина), миколайчики синi (с. Лукашi-2, Баришiвський р-н, Київська обл.-– вiд переселенцiв з с. Машеве колишнього Чорнобильського р-ну), дєтскiй лячник – астрагал (с. Мала Чернiгiвка Овруцького р-ну на Житомирщинi, 1995 р.) та переполох – татарник звичайний, будяк кучерявий (с. Максимовичi Полiського р-ну на Київщинi). Ляк – найстарша та основна недуга, яку можна здолати лишень силою святого слова, обрядодiєю з водою, зiллям. Але першiсть тут належить слову, звiдкiля й пiшло – «лiк», «лiкувати»–змовляти вiд страху, а пiзнiше – вiд всiх iнших недуг.

Кiлька порiвнянь iз сьогоднiшнiми реалiями. Звiльнена вiд страху студентська памолодь 1990 та 1992 рр. голодувала на майданi Незалежностi в Києвi, протестуючи проти лабет тиранiї комунiстичного режиму. Звичайнi люди – робiтники, студенти та iнтелiгенцiя скинули ярмо страху i стали 2004 р., нездоланною стiною на майданi, протестуючи проти полiтики тодiшньої влади. А скутi страхом теперiшнi можновладцi стали служити не народовi, а найбагатшiй частинi українського баришництва.

Постiйно пiдтримується високий рiвень страху-жаху через свiтову iнформацiйно- розважальну мережу. Практично всi телеканали продукують фiльми жахiв, начиненi сценами насильства, садизму та вбивствами. Молодь буквально розчавлена цiєю навалою анти-еволюцiйної продукцiї, вдається до наркотикiв, алкоголю та статевої розпусти.

Найдивнiше те, що нашi полiтичнi верховоди жодним словом не зачiпають цiєї теми, Мовлять тiльки про економiчно-фiнансовi питання.

Учителi людства попереджають, що люди, якi не позбулися тенет темних сил та страху, не можуть бути творцями життя. Як вiдзначали махатми Сходу, страх утворює вiдповiдну шкiдливу для людини атмосферу затруєння. Очевидно, ця атмосфера була вже створена в часи атлантiв (понад 100 тис. рокiв тому), коли егоїзм, вiйни та розгул чорної магiї призвели попередню цивiлiзацiю до загибелi.’

Ляк потрiбно лiкувати. На фiзичному рiвнi це робили знахарки-лiкарки, якi допомагали недужим будь-якого вiку. Але лави кураїв швидко тануть – християнська церква виступає проти шептух, влада не пiдтримує, а офiцiозна медицина таврує їх. Становище надто тривожне, загрозливе. Адже невилiкуваний переляк наносить очевидну шкоду: це й епiлепсiя, й бездiтнiсть у жiнок, i вада мови (заїкування).

Народнi приписи вiд ляку

«Покласти на стiл буханочку хлiба. Дитину тричi над хлiбом пронести, потiм – по-пiд столом. Передавали дитя одна однiй мама й бабуся. Так зробити тричi. Опiсля вiдрiзати кавалок хлiба й дати собацi». «Одного разу дитина злякалася, як хлопцi йшли зi звiздою на Рiздво. Змушена була йти до того хлопця, який нiс звiзду. Остригла волосу в нього – на черепочок i окурювала дитину» (с. Ворокомле, Камiнь-Каширський р-н, Волинь, 1993).

«Миколайчики синi напарити, купати дитя» (с. Горностайлiль, Іванкiвський р-н, Київщина, 1997 р.).

«Пiдкурюють дiтей од ляку рутою (гадючник в’язолистий), посвяченою на Спаса». «Пiдкурюють барвiнком» (с. Старий Чорторийськ, Маневицький р-н, Волинь, 1993 р.).

«Вiдiрвати одкасник (миколайчики синi), пити» (с. Глушиця, Сарненський р-н, Рiвненщина, 2000 р.).

«Зiлля синяк використовують вiд ляку». «Окурюють миколайчиками». «Купають у вiдварi жовтих пiвникiв (с. Дiброва, Олевський р-н, Житомирщина, 1990 р.).

«У розмаї (парило звичайне) купають дiтей». «Дитя купають у напарi валерiани – трава з коренем» (вiд переселенцiв з с. Зимовище колишнього Чорнобильського р-ну – в с. Рудницьке Баришiвського р-ну на Київщинi).

«Беруть вiд ляку вовчаки (череда)» (вiд переселенцiв iз с. Стара Рудня Полiського р-ну Київської обл. – в с. Шланишiв Переяслав-Хмельницького р-ну на Київщинi).

«Кладуть пiд подушку ножика iз дерев’яною ручкою» (вiд переселенцiв з с. Бобер Полiського р-ну на Київщинi – в с. Середiвка Згурiвського р-ну Київської обл., 1999 р.).

«Маком-видуном обсипали постiль i навколо хати» (вiд переселенцiв з с. Лелiв колишнього Чорнобильського р-ну на Київщинi – в с. Недра Баришiвського р-ну Київької обл., 1999 р.).

«Синяк звичайний – дiтей вiд ляку купають» (вiд переселенцiв з с. Розсохи колишнього Чорнобильського р-ну – в с. Колонцi Макарiвського р-ну Київської обл., 1998 р.).

«…Як гром розiб’є дерево… Розколки розбитого дерева варять. Це помагає вiд ляку» (с. Сидоровичi, Іванкiвський р-н, Київщина, 1998 р.).

«Петровi батоги вiдварити. Пити» (с. Прибiрськ, Іванкiвський р-н, Київщина, 1998 р.).

«Лiкуються попелом листя й цвiту дєда – татарника звичайного» (Київщина, 1994 р.).

«Вiдварити переполох (татарник звичайний), обмить дитину i хай вип’є, а як остається водичка, то вилити на завiси дверей» (Київщина, 1994 р.).

«Як на межi росте дєд (татарник звичайний), все зiлля вирвати. Вiдварити, купатися вiд переляку» (Київщина, 1994 р.).

«Навадки (нагiдки) на кухлик 2–3 квiточки. Купати дiтей» (Київщина, 1994 р.).

«Голлячку миколайчикiв синiх запарюють). Давати пить вiдвар» (Київщина, 1994 р.).

«Хлопчик попив вiдвар кореня дєда (татарника звичайного), ляк минув» (Київщина, 1994 р.).

«Беруть на лiк колюк (розторопша), оман британський, (Київщина, 1994 р.).

«Пить вiдвар кукурудзи (волоття з неї)» (с. Селець, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Запарити волошку i одкаснiк (веронiка дiбровна). Пити потрошку» (с. Пiхотське, Овруцький р-н, Житомирська обл., 1995 р.).

«Од переляку дiтям потроху пить вiдвар iванкового зiлля (парила звичайного) да молочком запивать (с. Левковичi, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Пiти в сарай, павутиння назбирати i накурюватися (щоб димом недужого обiйшло), то дуже допомагає» (с. Лiплянщина, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Пити вiдвар iван-чаю» (с. Лимани Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Вирвати дєда (татарник звичайний), де не чутно пiвнiв до схiд сонця, все зiлля. За- парить, купатися, паритися, пити. Або напар дивини да дитятко обмить да вилить на розходнiє дороги або де тини сходяться» (с. Бондарi, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Щенець (герань лучна) беруть вiд ляку». «На Житомирщинi вiд переляку дають пити вiдвар зiлля: миколайчики синi, свячений розходничок (веронiка дiбровна), во- лошки, якi посвяченi на Трiйцю». «Накурювати одкасником (вiдкасник звичайний)» (Житомирщина, 1996 р.).

«Курять од ляку ручки гарбуза» (с. Лу- чанки, Овруцький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Волошку, що в житi росте, парили i пи- ли. Волошки засушували i «курилися». Напинали хустку, на сковородi – жар, наверх зiлля, щоб ковтав дим» (с. Рудня, Овруцький р-н, Житомирщина, 1996 р.).

«Добре осикою курить, яку перед Купайлиним Іваном стрикають. у ворота» (с. Залiсся, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«Воронець (веронiка лiкарська), пити вiдвар» (с. Рудня, Овруцький р-н, Житомирщина).

«Пiдкурювати звонець (дзвiнець малий) (с. Юрове, Олевський р-н, Житомирщина, 1997 р.).

«Як лякає по хатi – мак-самосiй в хатi посипати та навколо хати» (с. Бiловiж, Рокитнянський р-н, Рiвненська обл., 1997 р.).

«Осову (осикову) кору з жердки плотової, яка висить, i вiтер колихає кору, з третьої жердки. Накурюватися єю» (с. Радовель, Олевський р-н, Житомирщина, 1997 р.).

Лiкувальний обряд вiд ляку

«Рано, до сход сонця, проговорити «Отче наш» на посвячену воду. Тричi перекрутиУпорядник Свiтояр ти (перейняти) кухлик води через брус (сволок) чи ослон, лаву. Дать напитися тричi, помить вид, руки, груди i вилити на бєгун (на завiси) на одлив» (с. Бабиничi, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

«То беруть воду до сход сонця з трьох криниць, щоб нiхто не бачив. Та переливали через ключ вiд хати, який лежав на дiрочцi в лавцi. Переливати тричi. Пити» (Житомирщина, 1996 р.).

«Устати до сход сонця, не обзиватися нi до кого, набрати кухлик води i обкрутити тричi «ручку» (опору) комина i всi ножки стола. Потiм дати дитинi випити i вмить, помочить ручки-ножки» (с. Болотниця, Народицький р-н, Житомирщина, 1995 р.).

Замовляння – шепти вiд ляку

Виливати, як напудиться «У пiвлiтровий слоїк налити води з криницi. Приносить воду слабий. Воду виливають у миску. Тодi береться вiск бджолиний, топиться у металевiй ложцi. Над головою слабого тримають миску з водою. У миску виливають розтоплений вiск. Читати тричi «Богородицю». Беруть нiж, яким все робиться в хатi, й весь час хрестять воду в мисцi, як лунає молитва «Богородицi». Лiвою рукою тримають миску, а правою рукою ножем хрестять воду. Пiсля «Богородицi» читати: «Водиченько! Божа Даниченько! Умиваєш гори i доли, всякi полонини! Умий мене, благословенного (iм’я недужого), вiд усякої хвороби. Аби я був дужий-здоровий, якого неня на свiт породила. Ця слабiсть, що в мене є, най iде за синє море, за синi гори, де кури не допiвають, де пси не догавкають. Дай, Господи, вiд мене лiк, а вiд Бога вiк».

Пiсля цього тричi моляться «Богородице-Дiво». Вилити воду назад у слоїк разом з воском. Як зайде сонце, кладете ватру в кухнi. Берете гранi (жаринки) у совок для смiття. Вибираєте вiск зi слоїка на грань. Обертаєте слабого плечима до кухнi. Куриться (пiдкурюється) слабий димом з воску. Тричi дихнути диму. Пити тричi воду зi слоїка. Слабий несе цю воду туди, де не ходять люди, i сипле на вербу чи на якусь суху деревину. Висипає цю воду i не обертається, йде до хати.

Зливати три днi – в понедiлок, середу, п’ятницю, крiм великих релiгiйних свят, коли старий мiсяць» (с. Липовиця, Рожнятiв- ський р-н, Івано-Франкiвська обл., 1992 р.).

Як ся напуди (дитинi). «Зливати вiск у будь-який день тижня, у будь-яку годину, крiм недiлi. Вариться вiск окремо, в коробочцi. Вода набирається в криницi тодi, коли прийде хворий. Щоб цю воду нiхто не пив. Налити в миску воду, лiвою рукою миску тримають над головою недужого, Правою рукою висипати вiск у миску, взяти у праву руку нiж, яким все рiжуть, i хрестять воду ножем. Прочитати один раз «Отче наш», опiсля шептати: «Страх обiднiший, страх досвiчний, страх полуднiй, страх полуполуднiй, страх нiчний. Замовляю не сама собою, з Пречистою святою. Іди на гори, на лiси. Там, де птах не злiтає. Там щезни, пропади. Мала вдова дев’ять доньок. Одну взяла, вiсiм ся лишила. Ще одну взяла, сiм ся лишила. Ще одну взяла, шiсть ся лишила. Ще одну взяла, п’ять ся лишила. Ще одну взяла, чотири ся лишила. Ще одну взяла, три ся лишила. Ще одну взяла, двi ся лишила. Ще одну взяла, лишилась одна. Най щезне – пропаде» (с. Завалля, Снiтинський р-н, Івано-Франкiвська обл., 1992 р.).

Вiд ляку. Дев’ять разiв прочитати: «Переляк-перелячище! Переполох-переполочище! Із чого ти розходився? Із чого ти розполонився? Хатнiй, дворовий, шляховий, вiтровий, вихровий, жiночий, дiвочий, парубочий, чоловiчий, коров’ячий, конячий, собачий, котячий, гусячий, курячий, iндичий, качинин, ящериний, жаб’ячий (як дитя до трьох рокiв, то сплюнуть), трахторний, автобусний, паровозний, пароходний, мотоциклiв, єроплановий (аероплановий), телевiзорний. Я тебе вишiптую, вибавляю, вимовляю з твоїх рук, з твоїх нiг, з твоїх пальцiв, з твого повного лиця, з щирого серця. Тут тобi не стоять, тут тобi не бувать. Червоної кровi не сушить, жовтої костi не ломить. Іди туди, де вiтер не вiє, де сонце не грiє, де мужицький потоп не ходе, де женський глас не заходе. Там тобi буде. Од Господа Бога небесного водичкою перемивайся, пiсочком пересипайся. А до цього народженого, благословленного (iм’я) бiльше нiколи не вертайся». (Звернiть увагу, як тонко, своєчасно шептуха вводить переляки технiчної епохи до замовляння!!! (с. Тетiївка, Богуславський р-н, Київська обл., 1993 р.).

Од ляку. «Один раз прочитати «Отче наш». Дев’ять разiв: «Первим разом (другим, дев’ятим), добрим часом Господу-Богу помолюся, святой Пречистой i Пантелеймону-зцiлителю поклонюся. Всiх святих призиваю, вимовляю ляк батьков, материн, братов i сестер, тьотчин i дядьков, котячий, собачий, курячий, гусячий, панський, товарячий, мущинський, жiночий, дiвочий, парубочий, i вiтряний. Із очей, iз плечей, iз жовтих костей, iз рук, iз ног, iз жовтого кореня, iз чорного п’єску. Ручки-ножки конопляни, телесочок пiсковий, а головка воскова. Ручки-ножки поламались, а пєсочок розсипався, а воск розстав, а ляк пропав». Качалочка хлiба на три молитви. Дев’ять раз переговорить. Тодi взяти цi три качалочки хлiба, вийти до собачки i через себе перекинуть, щоб собаки поїли, вигавкали» (Київська обл., 1994 р.). Од ляку. Недужий сiдає навпроти iкони. Качає яйцем. Один раз прочитати «Отче наш». Тричi: «Господу Богу помолюсь, святой Пречистой поклонюсь. Кiєвскiє, печерскiє, небеськiє, станьте до помочi-порятунку благословенного (iм’я недужого). Ішов Син Божий золотим мостом, подпирався золотим шостом. Шост стукнувсь, мост уломивсь, ляк звихнувсь. Ляк-переляк! Третiй переполох! Бiгла мамка-бранка, пречиста родна мамка ляк шептати, ляк виговорити. Куриного, качиного, вовчого, ведмежого, собачого, котячого, дiвочого, парубочого, всякого насланого. По животу не ходить, жил не тоншить, краски з лиця не змiнять, сну не перебивать».

Подуть: приказати: «Я з духом, Господь з помоччю» (с. Зелена Поляна, колишнє Царi Полiського р-ну Київської обл.,1994р.).

Переляк. «На яйце. А як нема яйця, буває, зимою нiде нема яйця, то–на хлiб… Брати кусочок хлiба житнього. Читають один раз «Отче наш». Тричi: «Переляку-переляку! Тут тобi не ходити, жовтої костi не ламати, червоної кровi не розганяти. Як на небi розходиться хмара, так щоб цей переляк розiйшовсь з кощей, з молей, з червоної кровi, з жовтої костi. Переляк батьков, материн, жiночий, дiвочий, парубочий, гусячий, курячий, собачий, котячий» (1996 р.).

«Отче наш», тричi: «Першим разом, лучним часом визивала мене Пречистая Божая Мати. Народженая, благословенная (iм’я недужого) ляк качати. Я його качаю, я його одговораю з хати, з ручок, з пучок, з пальчикiв, з суставчикiв, з шаєчки, з спиночки, з ротику, з носику. Ляк дiвочий, ляк парубочий, ляк мущинський, чоловiчий, насланий, приспаний, придуманий, пригаданий, собачий, котячий. Я тебе зсилаю з хати, з двору. Йди собi на бистриє води. На густиє лози, І на широкi поля, отам собi ти гуляй, спочинок май.Не од мене помочи, од самого Господа Бога милосердненького прийми мой дух i мою примовку «Отче наш» (1996 р.).

Ляк. «Поговорила до води, вон воду п’є i зiллям накурю. Я беру на тарiлочку жару три вуглинки, з вогнем. А на вуглє – зiлля з хруста, священне зiлля. І обiйду його дев’ять раз з тарiлкою, з тим угльом. «Отче наш». Потiм: «Святий понедiлок, стань ти менi в помочi (iм’я недужого). Святий Отче, Святий Боже, Свята Мати Божа, Мати народженому (iм’я недужого) ляк виговорити, спокой дати жiночий, чи дiвочий, чи парубочий. Чи ти засланий, чи ти присланий. Божа Мати цей ляк, пристрiт i вроки зганяти». Чоловiка саджу на стулi.» (с. Велика Дюсня, Овруцький р-н, Житомирщина)..Джерело-https://www.ridivira.com/uk/spetsproekty/buttia-ukraintsiv/487-zapysy-narodnykh-ozdorovchykh-tradytsii

Коментарів немає.

Залишити коментар