Я буду так довго до Тебе іти. Автор-Людмила Ромен.

Я буду так довго до Тебе іти. Автор-Людмила Ромен.

 

 

 

 

Із книги «Білий лебідь – лебідь Чорний»

«Я не зраджую Віру своїх Предків»
Святослав

 

«Коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Він вижене численні поганські народи…- сім народів численніших та міцніших за тебе. …ти їх понищиш… жертовники їхні порозбиваєте, а їхні стовпи поламаєте, святі їхні дерева постинаєте, а бовванів їхніх попалите в огні».

П’ята книга Мойсея, 7.1-5.

Я буду так довго до Тебе іти
Крізь товщу пожарищ –
жертовник народу, —
Ламаючи крила об гострі хрести,
П’ючи із криниць закривавлену воду.

Впиватись, співати і вперто іти,
І Сонця стовпи підіймати з руїни.
Продихаю стежку крізь чад від кадил
Для Слова Тараса, для Світу Вкраїни!

За тисячу літ на ранковій зорі
Мій Світ на колінах закляк у поклоні…
Топили Богів і людей у Дніпрі,
Стинали Дубам, наче голови, крони!

Стинали, топили, палили в огні,
З душі виривали Боянові струни.
Я довго збирала у волю свій гнів:
На берег Дніпровий  «Видибуй, Перуне!»

Гей, христоволюбці, хваліте Сіон,
Якщо Україна чужа вам, не рідна.
Шевченковий киньте Кобзар у вогонь,
Якщо вам святе те  «писання» огидне.

Тарасове Слово поганське єси! –
Дивуєтесь? Що ж – ви погано читали.
А як же його –  «не хрестись, не молись*»,
І без «автодафе й ножа «закували?!

Єлей  «алілуя»** розплавив мізки,
(Дажбожичам  «Ти наробив, Христе, лиха».)
«Розп’яттям добили «себе на віки
«Невольничі діти «чужим на потіху.

«Мов звір дикий «стали, зробились брати:
Живуть по законах –  «кати їх писали».
О дочко Сіону***, возрадуйся ти –
Нема українців, є лиш християни****.

Тарасе, Тарасе! Ці думи гіркі…
Не маєш Ти спокою й досі…
І досі
Ми мови не знаєм, лише язики,
І жито зеленеє косим і косим.

Свій Рай розтоптали,  «полізли в церкви «:
Чи  «луччими » стали, скажіте, панове?
Прокинься, мій Світе, вертайте, Волхви,
Свою Україну підіймемо Нову!

Даждьбоже знамено, над Руссю цвіти!
У кожній хвилині падіння і злету
Твій Промінь духовний, як меч золотий,
Не випаде з рук моїх каменем в Лету.

За мною, мов зграя, очиська-хрести.
Не знають вони: я зростила знов крила…
Я чую – вже кличуть:  «Ти, доню, лети!»
…Я довго-предовго, як Вічність, летіла.


* Тут і далі в лапки взяті слова з поезій Т.Шевченка.
** Алілуя – (із др.євр. – хваліте Бога, або славте Єгову) урочистий вигук у піснях християнського богослужіння.
*** «Місто Господнє, Сіон Святого Ізраїлевого!..о дочко Сіону… вчиню тебе славою вічною, радістю з роду в рід! І будеш ти ссати молоко із народів…». (Іс.60, 14-16).
**** «…де нема ані геллєна, ані юдея, обрізання та не обрізання, варвара, скита, раба, вільного, — але все та в усьому Христос!», (Кол.3,11).

Коментарів немає.

Залишити коментар