Язичниця! Автор-  Інна Закалюжна.

Язичниця! Автор-  Інна Закалюжна.

Їй всi плювали в спину…
Ти вiдьма!Бо не носиш ти хреста!
Iкон не маеш! Зiлля вариш без зупину,
Збираеш трави…гарна…молода…
Чоловiкам собой милуєш погляд,
Ти звабниця, i ти живеш сама…
Таке доводилось не раз почути,
З такими пересудами жила…
До Сонечка зверталась зпозаранку,
До Мiсяця благала по ночах,
Деревам вiддавала свою тугу,
А у Води, життєвих сил брала…
Язичниця?!
То так i має бути!
Ми вci є дiти  Матiнки- Землi!
Як можна,
Рiдних нам Богiв забути?!
Як можна не вiдчути,
Що живi!
Живi вони!
Тисячолiття плачуть…
Бо, рiднi дiти
Вiдвернулися вiд них!

Можливо, ця iсторiя про мене,
Про вiчний бiй з вiрянами в Христа…
Не хочуть чути, навiть рiднi люди,
Що це – не наш Бог, і наша вiра – ще жива!
Вона у всьому, що оточує людину –
У Сонцi, у рослинах, у водi,
У вiчнiй Силi всемогутньоi Природи!
У лiсi, у тваринi…
У тобi!
Боги – не зрадили, не вмерли, не пiшли!
Я вiрю  у безсмертну Силу Роду!
У їх пiдтримку, давню Мудрiсть,
У менi…

Село. сучаснiсть. Рiдна Україна.
У кожнiй хатi – все iкони та хрести…
Про Бога згадують, щомитi, щохвилини,
Та ввечерi читають молитви,
Хрестом освячують себе, щоб спати йти…

Так треба доцю, це ж є Наша Вiра!
Бог бачить, бог накаже, якщо ти,
Не визнаеш його у свому серцi…
Не пустиш до пропащої душi…
Ходiмо в церкву, грiх то спати, у недiлю…
Славiмо Бога доню…встали та пiшли!
А по дорозi прокляли сусiдку,
Їй побажали здохнуть до весни,
Собаку обiзвали, пнули кицьку,
Згадали чорта, у маршрутному таксi…
Дивлюсь на все це, i так гидко – гидко…
Щотижня каятись? Грiшити ж – без межi?!
Не я сказала:
Християн ви – бiйтесь!
Їх Бог прощає їм усi грiхи…
Їх Бог, рабами свою паству кличе,
Та вiчнi муки обiцяє у вогнi.
Або ж дарує царствiє небесне,
Проте, не вciм, це м’яко кажучи…не вciм.
А хто такий, той батюшка – намiсник Бога?
Безгрiшний, безтiлесний чи святий?
Що робить вiн холодними ночима?
У саунi…з красунями?
Чи нi.
Навiщо це, не хочу навiть знати…
Звичайно молиться, навколiшках, завжди…

Носи хреста! Розп’яття то є Вiра!
Повчання знову…Бiблiю несуть…

Бабусi та матуся! Моi рiднi!
Давайте я вам, щось вiдкрию про Богiв!
Вони живi, вони не кличуть в церкву!
Не вимагають за уявне данини!
Для них – ми є не вiвцi, не раби!
А є продовженням Божественого роду,
Ми ж є – Богами на своiй Землi!
Наш Храм – то Лiс то Зорi, Cонце, Небо,
То Мiсяць, пори року…все i всi!
Не треба на собi носити,
Померлого Iсуса, на хрестi!
А мати в серцi непохитну Вiру!
У добре, у чарiвне – у себе!
Бо кожен з нас то є – нащадок Бога!
I вартий поклонiння та ваги!

Продовжити нiколи не виходить…
У тобi доця,це говорить, бiс!
Поїдемо скорiше у Почаїв…
Помолимось за тебе…ти крiпись…

Це без прикрас, це часто i так густо,
Я ж непохитна, в що не вiрю – не прийму!

Весна. Природа радо пробудилась!
Буяють трави та дерева у цвiту…
Белтайна свято, Майя, Живи та Русальi …
Пора веселощiв для вiдаючих душ!

Щооберту Ярила над Землею –
Боги дають нам
Неваговий шанс
Повернення до Вiри!
Що, Силу Роду, нашим Пращурам дала.
Богинi, поглядом тебе ведуть по свiту,
Твою жiночу сутнiсть бережуть…
Боги ж – дарують Сили,
У складну хвилину –
Вони оберiгають, не погрожують не ймуть…
Та на вiдмiну, вiд слабкой людин,
Вони – в нас вiрять!
Та чекають, кожну мить!

О Велес! Ти Бог мудростi, багатства,
Ти є хранителем таємних сил та знань!
Тобi, в чотири сторони вклонюся!
Допоможи, та мою душу збережи!
Перуне! Захисти мене вiд кривди!
Вогонь Витеши, свiтло засвiти!
Сили ворожичi – вiд мене вiдверни!
Роде Всевишнiй – ти є Батько-небо!
Сварог та Дiдо Божич – поможи!
Та зглянься всемогутня дiво -Ладо!
Родину мою любу збережи!
Мокоша, розвивай мою жiночнiсть!
Даруй знання,
Даруй життя,
Даруй, даруй….

Приношу свою Вiру вам та Славу!
Бо  Слава Рiдним!
Родовим Богам!

Коментарів немає.

Залишити коментар