Трагічна історія Рідної Землі. З ненадрукованого. Автор-Кобзар Василь Литвин.

Трагічна історія Рідної Землі. З ненадрукованого. Автор-Кобзар Василь Литвин.

 

Ніхто не зна:

Коли заплаче,

Коли всміхнеться,

Заспіва.

Коли і чим

Нам світ віддяче

За нами скоєні

Діла.

Пливем

В ілюзіях, тумані

Хто в грішній,

Хто в «святій» брехні,

І гасимо

В хмільнім дурмані

Життя

Запалені вогні…

Ніхто не зна,

Коли погасне

І його власная свіча,

Життя коротке

І прекрасне –

Сліпий того не поміча…

 

***

П’ють вкраїнці горілочку,

Як ті гуси воду,

Допилися, що забули

Якого є роду.

Бо п’яного, як хворого –

І звір обминає,

Бо з п’яного, як з дурного

І Бог не спитає:

Що ти сіяв на сім світі,

Що лишив святого?

…Слід, як пил, розвіяв вітер –

Немає нічого…

 

***

Не лукав хоч сьогодні, людино,

Ти ж і знов на розпутті стоїш.

Не гендлюй найсвятішим! Гляди – но!

Не ганьби свою душу за гріш…

 

Бо і в церкві лихвар за наживу

Вам відпустить той «суд від небес»

Біс ніс душу собі на поживу –

Так колись…тепер все це – «бізнес».

О людино! До щастя дорога,

Де насильство, шинки, лихварі,

Не під силу була і для Бога!

Так в біблейнім гласить «букварі»

                                         19.11.1994 р.

 

***

Ой, у полі, полі

По широкім роздоллі

Вітер буйний гуляє,

Пісню Волі співає.

   Вітер буйний гуляє,

  Пісню Волі співає,

А хто полем мандрує,

Пісню Волі почує,

Як козацькая слава

Тут орлами літала.

Як козацькая слава

Тут орлами літала,

Квітло поле гречками,

Хвилювалось житами.

Квітло поле гречками,

Хвилювалось житами.

А тепер поле знане

Зароста бур’янами.

А тепер поле, знане

Зароста бур’янами.

А село вимирає,

Порятунку благає.

Ой у полі, у полі,

По широкім роздоллі,

Вітер буйний гуляє

Козаків виглядає!

 

***

 

Тобі одному

Все відомо,

А нам, хіба комусь

Ледь-ледь

Даси,

На здогад доторкнутись

Істини

Почути твердь

Утопленику вже

Ногою,

Торкнутись дна –

За мить і смерть…

 

***

 

Вітер виє, вітер віє

З поля на долину,

Ой кидають сини-дочки

Свою Україну.

Йдуть шукати по Європі

Щедрішого пана

Старих батьків полишають

з малими дітками.

В тій Європі ми ж не люди,

Жебраки з торбами:

Стають дочки повіями,

А сини рабами.

Вітер віє, вітер виє

Лози нагинає,

Котить хвилі по чужині

Назад не вертає.

Ой мільйони вже по світу

Людей, як полову

Розвіяли з України

Демократи нові.

Що ж то сталось, Україно,

З твоїми дітками

З орлицями, зигзицями,

З вогонь-козаками.

Вітер віє із Хортиці,

Карпат не минає –

Хмельниченків, Сірків, Гонтів,

Бандерів шукає.

Вітер віє, вітер виє…

 

***

Скарб найцінніший

Не срібло, і не злато

Найбільший скарб –

то кожна мить буття.

Та не цінуєм –

Маємо багато,

І без жалю

Міняєм на сміття.

І Квітку – Долю

Топить у болоті

Вже не чужинська,

А своя рука..

Впада  в пияцтво –

Смерть і духу, й плоті…

Душа сліпа,

Рятунку не шука…

***

Послухайте:

Вона благає!

Ви чуєте?

Вона кричить!

Ви бачите:

Вона вмирає!

А їй так хочеться родить!..

Кладуть

Квадратні кілометри

Щодня поверх трави

Ріллі –

Бетону, каменю.

Асфальту

На груди матері

Землі!..

                                  23.03.2001 р.

 

***

           Ніхто не заважає людині шукати істину, людина вільна в пошуку, як проміння в леті. І в той же час, все, що на сьогодні людина баче і чує, її й заковує найміцнішими оковами і тіло і думку – дух. Людство залякане, як звір на пливучій крижині. Але звір мудріший: він знає, вірить в берег, сушу. Ми ж, люди, повіривши в безглузду теорію, що людина чисто випадкове явище в природі (вважай антитіло), пішли, (а чи нас повело щось) по паразитичному шляху, ми стали ворогами живої природи, ми донищуємо свою крижинку (Землю). Навіть, бачачи, що вже сьогодні можна багато в чім зупинитись (зброя, АЕС, технократія, хімізація, меліорація і т. д.). Без цього можна обійтись.  І що дивно, що це бачать нанизу, простий робочий люд. Він, люд, готовий себе в чимось і зупинити, чи ущемити.

Але супер паразитичні політвлади цивілізації останніх століть вимагають саме цього нищення, не дозволяючи ні на йоту відхилення від прямого падіння, не шукаючи ніяких альтернатив, їх (політвлади) влаштовує саме катастрофа, а не якесь рішення  проблеми, уникнення її. От уже дійсно двобій світла і тьми, життя і смерти, Бога і Сатани.

                                                                           13.12.988 р. м. Галич

Чому це я пишу? Ні, я не пишу, а веду співбесіду з наймудрішою сутністю, що мені дарує природа – відлуння у власній душі. Хто то є, відлуння? То є цілість світу. Почути самого себе, почути вічність, з якою ти вже злитий.

 

***

     Як сліпий постійно боїться, і якнайдужче,  це щоб не впасти, так сліпий духом (хоч із зрячими очима) боїться також постійно і якнайдужче, це щоб не вмерти.

Страх – то є сліпота, невідомість, лжа. Людина повинна увійти в храм живої природи  у якнайвищій благородності і чистоті і знайти там своє місце, відведене їй давним-давно природою, як найвищій синтезуючій творящій сутності. Світ ще чекає від свого витвору – людини: музи. Чекає музи добра і краси, чекає гармонії, злиття в ціле – єдине.

О, народжуйся, людино!!!

      Вирвись з оков  лжі і неправди. Опали себе, без жалю і вагань вогнем  власної совісті, повір в той вогонь, як в істину, бо то і є та істина, що лише тобі належе. І тобі ж і дана для цієї роботи – любов, і совість, і свідомість.

Використай той вогонь – і очі твого духу відкриються тобі. Ти побачиш світ, яким його і повинна бачити людина.

Людино!!! Перебудовуйся!!! Народжуйся!!!

                                        13.10.1988 р. м. Галич

 

***

Людина вмирає не лише в ту мить, коли зупиняється серце, а й тоді, коли зрікається продовжувати свій рід, чим зупиняє безліч сердець грядущих поколінь, тим самим виводячи свою кров з ріки вічності- кровообігу свого народу, нації.

 

***

Лише збагнувши, що було сокровенного в минулому, можна осягнути, в якійсь мірі, сучасне і позитивно вплинути на г р я д у щ е свого народу.

***

З втратою прадавніх знань і усвідомлень любові до рідної Землі – своєї Батьківщини, людина втрачає і великий зміст розуміння вічності власного життя, його величі і повноти. Така особа стає егоїстичною, безжальною, або психічно пригніченою, розчарованою у власній самодостатності. Для таких громадян пропонується безліч теорій, програм, сект, конфесій, партій, товариств, братств, де за все відповідає Бог, але обов’язково з відмінними від інших божих істин та обрядів.

Суспільство з таких громадян кожної держави нагадує водоспад гірської ріки, що падаючи, розбивається на безліч напрямків, завихрень, а в кожнім цім потоці води ділиться іще на дві течії верхню і нижню, тобто мають спільний напрямок, але зауважте, різні умови, це, так би мовити, назвем умовно, в природному стані. Але ж над верхнім шаром води ще є покриття з різних жирових складових мазути, що відділяють нижні потоки від дотиків неба, сонця, можна сказати, й від справжнього Бога.

Тож, говорячи про прогрес нашої цивілізації, що рухається (за свідченням найвизначніших вчених мужів), тільки вперед і тільки вперед. Ми не почуємо, до чого саме наближаємось що ж там нас чекає попереду. Якщо не брати до уваги вислови всих пророків та пророчиць, які повсюдно тлумачать про всесвітню катастрофу, як не сьогодні, то завтра обов’язково. Наша тверда фундаментальна наука в переважній більшості на цю тему німує. Тобто, відбувається глобальний руйнівний процес, починаючи з кожної особи, потім сім’ї, потім роду, нації і народів в цілому. І що характерно, що цей процес рукотворний, має земних авторів (грошових мішків), що творять громадянські війни, економічні кризи, терористичні акти, а суспільство, позбавлене глибоких моральних національних основ, стає аморфним, байдужим, безборонним, часто обізленим на всих і все і тотально прагматичним, користолюбним.  Виникає думка, що хтось свідомо знищує правдиву, тверду духовну опору кожної особи, чим знецінює вартість і власного життя, і народів у цілому. Наше буття стає планетарним базаром, де людині пропонується лиш дві речі: або ти будеш любити світ, в якому живеш, або гроші. Тобто, або ти будеш бідим рабом, або багатим паном, жити в реальному світі чи в світі ілюзій, обману, але в розкошах.

 

***

Злодійство – різновид рабства, як і конфесійна покірність, як наркотична залежність, бо позбавяють особу добротворчості, здорової радості життя і всеохоплюючої любові, взаєморозуміння оточуючого середовища. Без цих якостей характеру може жити лише раб. А психологія раба у дії – то діяльність адвоката. Раб ніколи і ні в чому себе не засуджує, а завжди виправдовує.

***

Лише вільна духом людина (наповнена віковічною мудрістю) здатна в собі осудити власні негативні вчинки судом совісті.

Тому чим менше в державі вільних людей, тим більше мусить бути державних законів і судових установ, що уможливлюватимуть творити насильство над насильством уже в законі…

Держава, чи навіть і цивілізація з таким морально – психологічним устроєм, де узаконено рабство, хай і у вишукано – прикритому вигляді – приречені, вони мусять зникнути, незалежно від того який у них економічний рівень життя, зникнути, як паразити на здоровому тілі природи, що нині в екологічній агонії починає захищатись від цього паразитизму своїми засобами: землетрусами, зливами, ураганами, спеками, новими вірусами хвороб.

                                14.03.2003 р.

 

***

Більшого лиха, що творить людина людині в світі не існує, та й не може існувати. Бо тоді давно б уже зникло людське життя. А так, мучачи одне одного, глумлячись народ над народом, ми все-таки дожили до сьогодення, більше плачучи, ніж радіючи своїй долі. Бо славиться той, хто більше вкраде, продасть, одуре чи вб’є собі подібних. По цих героях пишеться і твориться наша історія – цілої планети з іменем Земля, як галактичний філіал насильства. Де справедливість і чесність людей живуть і діють лише в народних оповідях, казках, легендах.

***

 

В більшості випадків вражений алкоголем,  як надгниле яблуко. Скільки не вмовляй, не благай – гнитиме до кінця.

***

 

***

І куди зника людське життя?

По яких речах той шлях пізнати?

Бо величне йде у забуття,

Дріб’язок – в музейні експонати.

 

***

      Чому протягом тисячоліть існування людства на тебе дивляться всі і не бачать, всі тебе слухають і не чують, про тебе здогадуються і не вірять, тебе бажають і відвертаються, тебе благають і проклинають, мій білий Світе! Чому так? Адже ти Мудрий і Всесильний.

 

***

     Наша Правда там, де ми її творимо, лишаємо. Вона (Правда)може бути велика, чи маленька, добра чи зла, корисна чи шкідлива. Правда, то власне наші дії і вчинки, навіть помисли. Від їхнього змісту, сили, значення, тобто потрібності Світу і Всесвіту, точніше, від висоти і повноти нашого усвідомлення людського «Я» залежить наша Правда. І світ відкривається для нас на рівні нашої  вартості для нього .

 

***

На світі дурних набагато більше ніж розумних, тому, коли підлий добирається до влади –  він апелює і заграє до більшості.

 

***

Кількість вжитого алкоголю в державі прямо пропорційна деградації і виродженню її народу.

***

В державі, де існує насильство, і наймудріші і найдурніші – в одній ціні. А іноді дурні навіть дорожчі, як то було за часів радянської влади СРСР.

 

***

Я бачив, Галич, твої гори, броди

І силу й лють Дністра, що в море подалась.

І слухав Вас, минулого народи –

Мої брати, рідня, що з вічністю злилась.

Я вірю вам, як і собі!

Ніщо намарне,  не проходе

Я вірю!

Галич Велетня народе!

Тут люд твердий!

Тверда Земля!

Тут корінь з каменем зростає,

Данилів дух орлом витає,

Де Батько, Мати і Маля…

 

***  

Слава Богу

Напилися

Українці пива,

Кажуть, навіть, дав Бог

Діждатися дива.

 

Нащо простір ледачому?

Досить, аби сісти.

Нащо сліпим земля своя –

Милостиню  б їсти! ..

Невігласу

Рідна мова

Також ні до чого .

Як п‛яному мудре слово,

Як спів для  глухого.

 

Нащо злодіям чесноти?

Праведні закони?

Нащо блазню генеральські

Носити погони.

 

Нащо лежням незалежність?

Як мертвим кадило…

Нащо совість депутатам,

Як їх зло

Купило.

 

Двадцять років уже гризли

Нашу честь – не стіни,

І догризлися до влади

В новій Україні …

 

Тепер зайди державники

Від гори до низу!

От і маєм своє диво:

Замість волі – кризу.

Як за доляри віддали

Честь, город і хату,

І могили батьків  своїх,

І долю крилату.

 

Влада ,шана : для лукавих !

Вже й  кури сміються,

Як „обранці ‟ навкулачки  

До грошей  гребуться

 

А ми собі , як сновиди,

Ділимось і далі

На партії , конфесії –

Недругами стали ! . .

 

Бо торгаші об ‛єднались,

А ми розділились .

. . . Наче довго торгувались ,

А в дурні пошились ! . .

 

Може  вдруге

Будем знати ,

Як базарювати!

Може дійсно

Таки дасть Бог

Розуму добрати!

 

Пам‛ятаймо : Земля –Мати

В нас одна єдина!

Як зумієм об‛єднатись –

Встане Україна!

                                                                 ***

 

Сумує листя на тополі –

(Вогню зеленого свіча)

Про те , що сходить сонце Волі ,

Та люд його не  зустріча .

Дніпрових хвиль розлогі  гони

У берег зойком плюскотять  ,

Козацький  Дух в горілці  тоне –

Ніхто не йде порятувать …

 

                                                                   ***

 

А я лечу , лечу до Бога ,

Немов до квітоньки  бджола ,

По ліки , мед . Моя тривога  –

Щоб рідна Неня ожила  . . .

 

Я мушу квітку ту шукати

Вона сховалась в глибині ,

У кожнім серці , аж на дні :

Любов ! Яку чекає мати .

                                                                   

                                  ***

 

Я для себе не шукаю

А ні слави , ні надсил ,

В якійсь мірі все  те маю ,

Та щоб змога , то б просив

В Бога Неба і Землі –

Дайте мудрості мені !

Щоб здійснить святі надії

Всих  правічних поколінь ,

Розламати пута  злії ,

Розірвать облуду , тлінь ,

Що віками злу  в угоду

Нищать Дух мого народу .

 

                                                           ***

 

Так , крила є .Куди ж летіти ?

До Сонця  , Неба , до Зірок ?

Як можна цього захотіти ?

Як можна цей здійснити крок ?

Мов до висот ! Але ж коли ?

Коли  Земля гуде від болю ,

Коли дими густі по полю ,

А розум спиртом  залили ,

Сховали Сонце в чад смоли . . .

Куди ? По що ? І з  чим летіти ?

 

                                                  ***

Страшна війна ,

Як стріляють ,

Та страшніш , як тиша ,

Бо у тихій  

Не рятують

Нікого від лиха .

 

                                                             

                                                              ***

 

Перегортає плин  ,

Роки , століття

Склада  в архів

Епохи і віки

І те , що вчора

Ще вважалось

За сміття ,

В модерн вправляють

Владнії ділки .

 

                                                              ***

 

Чому ? І в котре  ? Часу грізна хвиля

Змиває пам‛ять , мов пісок , мов бруд ,

Лишає тільки рани від насилля  –

Темниці й храми культових споруд .

 

                                                                ***

Великі невігласи є , і більші

А от  малих і не питай , нема . . .

Як і володарів : погані є і гірші ,

А  добрих , мудрих не шукай , дарма ! . .

 

                                                              ***

Коли дурень чи недруг до влади прийде  ,

Тоді мудрого лихо по всюди знайде  !

 

                                                              ***

Безжально топтана віками ,

Безжально палена роками ,

Безжально сліплена  , в імлі ,

Безжально втоплена в крові

Найвища Правда

(Під ногами)

У кожній крихітці Землі !

 

                                                            ***

Як в мирній державі злидарство  лютує –

Над нею насильство , облуда панує .

 

                                                          

                                                         ***

 

Скільки в світі людських  „я‟ відбуло ?

Скільки нині є ? І ще гряде ?

Хто те знає . . . Забуття вгорнуло . . .

Нас сліпими в небуття веде .

 

Скільки треба здійснити насильства  ?

Муки, сліз ,і крові ще пролить ?

Щоб останню  крихту добродійства

Лихварям вдалось за гріш купить .

 

Хай і так .  Життю немає впину

Та й повтору теж нема ніде.

На яку ж личину вже людину ,

Час зміняє , як пора прийде  .

             (8.5.2010 р.)

 

                                                           ***

 

.

 

                                                             ***

 

Вже й на Вкраїні „демократія‟ ,

Обсіла владнії вершини

Вся до ноги багата братія

З національної меншини .

А ті , що більшість , корінні

Сидять окрадені на дні

Після„ совдепії ‟ потопу ,

Одурених вже в котрий раз

Ця„ демократія‟ в Європу ,

Вже гоне стадом . На показ ?

Та ні ! На продаж ! На торги !

Ми знов товар ,

Нас за борги . . .

Базар  хозар омріяний

Ожив ! Йдуть , мов гриби ,

Козачки всі повіями ,

А Козаки в раби . . .

              

 

                                                   ***

 

Кипить двобій ,

А в ньому  я ,

І в тому сутність

Вся моя :

Мураха

В сонмищі мурах ,

В когорті

Мрійників невдах .

Та без вагань

І каяття

Вкладаю мить

Свого буття

В рятунок Світу

Від загину  ,

За Честь ,

За Волю ,

За Життя

Людини , Правди , України !

Гуде весна ,

Крокують зміни ,

Громи розковують Дніпро .

Та Богом сіється Добро ,

На Дух Козацький !

Пробудись !

Черпни крилом ,

Небесну вись !

Здери з очей

Хмільну полуду ,

А з серця ,

Вікову облуду !

В душі

Вулканом

Розверзись !

Земля горить !

Землі болить !

О люди !

Вчуйте :

Вже гримить  . . .

 

                                                                        ***

 

      Кожна цивілізація ( як і імперія) при своєму народженні отримує і зародок свого кінця – завершення . А їхній розвиток це постійний двобій між бути і не бути .Порушення цієї рівноваги збурунюють революції . Порушення на рівні психіки , розуму, породжують війни , тобто , приховане повільне насилля над людською гідністю, природою вибухає ,  як вулкан.

***

Людство в цілому, як і кожна людина зокрема, причетні своїм народженням до першоджерела з’яви людини, як такої, на Землі, чи ще де в космосі. Ми всі живі, нині сущі в рівній мірі несемо цей спалах життя у своїм серці.

І ділитись тут нічим, а тим більше вивершуватись над іншим народом, нацією, ба, навіть особою! Бо ж ніхто конкретно не назве ні місця, ні часу, ні причини появи першої людини на землі.

Але можна змагатись у кого краща вигадка чи казка на цю тему: у православних християн чи католиків, мусульман чи буддистів, іудеїв чи кришнаїтів і т. п. та проводити змагання-конкурси читців на цю тему. А не творить велике лихо війни між державами, народами, націями, навіть родинами, щоб кількістю жертв, руїн, пролитої крові стверджувати правдивість тої чи іншої казки-вигадки релігії чи конфесії. Якщо це правильний і єдиний (а я в це не вірю), шлях до Бога, то назвіть мені більшого кровопивцю, щоб з його іменем і для його блага і честі з таким завзяттям і розмахом навіть знищувались десятки і сотні тисяч безневинних людей, сьогодні, коли шлях до так званого “раю”, прокладається лише ракетами, авіабомбами, насиллям і голодом. Такі боги – то хвора примітивна уява, що уможливлює творити, вирощувати покірного і слухняного угідливого раба для насильника пана…

Коментарів немає.

Залишити коментар