НАШ БОГ НАМ ДАВ СВОЮ БЛАГОСЛОВЕННУ ЗГОДУ,  ЛИШ НА ДЕРЖАВУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ! Автор-Гриць Гайовий .

НАШ БОГ НАМ ДАВ СВОЮ БЛАГОСЛОВЕННУ ЗГОДУ,  ЛИШ НА ДЕРЖАВУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ! Автор-Гриць Гайовий .

 

 

 

Триптих із циклу „Українські псальми”

Оце зазирнув у свою книжку, видану рівно двадять років тому, і прочитав у ній таке, ніби сьогодні написане…

НАШ БОГ НАМ ДАВ СВОЮ БЛАГОСЛОВЕННУ ЗГОДУ,
ЛИШ НА ДЕРЖАВУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ!

1.
„І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі поза двором теремним… І приносили їм жертви, називаючи їх богами”.
(„Літопис Руський”, в-во „Дніпро”, 1989, ст. 47).

Коли Володимир у Києві сів,
То ввів семибожжя народам Русі:
Під Знак Перуна стали Велес, Дажбог
І Мокша, і Хорс, і Симаргл, і Стрибог, –
Затим проміняв цих кумирів на хрест
Під осуд волхвів і загальний протест.
Боги ж за цю зраду на землю й нарід
Наклали прокляття на тисячу літ.

Як термін минув*, того ж дня і числа
Та ж сімка кумирів місця зайняла
У стольному граді на Княжій горі,
Де мали буть лицарі й богатирі.
І ось, понад тридцять по тисячі літ
Боги наші знов контролюють наш світ.
Та ми й цього разу прогавили мить,
Коли вони прагнули нас прихистить.

Сім років Стрибог у вітрила нам дув,
Перун відганяв од нас горе й біду,
Симаргл семиликий відлякував зло,
А щедрий Дажбог посилав нам тепло;
Сріблила струмками нас Мокша з боліт,
Смарагдами Хорс посипав її слід,
А Велес багатство і розум єднав, –
Та все це, однак, дістається не нам:

І Велес, і Хорс, і Симаргл, і Стрибог
Тепер уже нас виставляють на торг
Десь на перехреснім стихійнім товчку –
І то за ціну сміхотворно низьку,
Аби в такий спосіб розкрити нам суть:
Якщо ми продажні, то нас продають…
Ганьба.

Тим часом в город наш не знати відкіль
Полізли плоскуха, пирій і кукіль,
Лопуцьки й осот, лобода і щириця,
Мокрець і мишій, кропива й повитиця –
І весь наш город бур’яном заряснів:
Чорнозем сприятливий для бур’янів!

Сім літ самосівом рясніє бур’ян,
Сім літ ми не полем леваду і лан,
Бо, кажуть, мотику, сапу і рискаль
Із нашої ж згоди присвоїв москаль,
А що залишилось – щури із контор
Погризли й здали на утиль за бугор
В надії, що жирні коти з-за бугра
З прихильністю сприймуть старання щура –
Бодай не пришиють нам апартеїд**,
Якщо бур’яни берегтимем од бід,
Надавши шляхом нескладних процедур
Їм статус почесних городніх культур.

Так радять експерти нам із-за бугра.
Ура!

*1988 року відзначалося 1000-ліття насильницького хрещення України-Руси великим князем київським Володимиром Святославовичем.
**Апартеїд, або сегрегація (від лат. сегрего – розділяю) – видове розмежування, відокремлення, роздільне існування. У 1973 році цей принцип у державній політиці був засуджений ООН як застосування расової дискримінації, тобто обмеження прав кольоровошкірих громадян. У даному ж випадку йдеться про забезпечення права бур’янів на гарантоване співіснування разом з культурними рослинами. (Прим. авт..).

2.

«Бо Він є Бог не мертвих, а живих»
(Євангелія від Марка, ХІІ, 27).

Господь за сім діб сотворив цілиі світ,
А наші пологи тривають сім літ –
Сім років безплідних словесних змагань,
Сім років надії і розчарувань,
Сім років аналізів та експертиз
Причин безперервного скочення вниз.

Експерти знайшли у нас вади такі:
Нечітко розділені владні гілки –
Начальникам скаржиться скривджений люд,
А не добивається прав через суд;
Закони, як дишло – куди поверни,
На того й націлені будуть вони;
Крім того, чиновники в нас дорогі –
Беруть хабарі, проїдають борги
І прихватизують суспільне майно
(Бо ними ж для них таке право дано!),
Лишивши без власности ту демократь,
З якої належить податки здирать,
Від чого в державі порожня казна –
Як злиднів утримати, влада не зна;
Немає й належних умов для заброд –
Нероб і пройдисвітів з різних широт;
А ще замала, як на їхній аршин,
Гарантія прав сексуальних меншин…

Як тільки ці вади усунемо ми,
Нас із-за бугра субсидують грішми,
В рахунок яких ще й дадуть вказівки,
Як нам зашивати на латках дірки…
Бо ми такі!..

***
Коли ми з’ясовуєм явища суть,
Нам приклад повчальний юдеї дають.
Ці люди розсіяні тисячі літ
Жили без своєї держави й землі,
І мова відмерла у них, та вони
Лиш вірили: є у них Бог племінний –
Вони ж і Всевишнім зробили Його,
Ще й нам нав’язали Месію свого…
Тепер і у них є держава й земля,
Відроджена мова і віра своя.
Господар в Ізраїлі – тільки юдей,
І факт цей ніяк не бентежить людей.
Доречно ще й те нагадати хоча б,
Що юду в Ізраїлі визнав і шваб*,
Так само, як визнали США і Союз,
Що в Франції господарює француз,
А инших народів ведуть уперед:
В Німеччині – німець, у Швеції – швед,
В Туреччині – турок, у Чехії – чех,
Японець в Японії, в Греції – грек,
В Китаї – китаєць, у Польщі – поляк,

А в нас це чомусь виклика переляк
І зліва, і справа: хай водить нас хтось –
Ми навіть назвати себе боїмось.
Якщо ж і відродимо Київську Русь,
То знову ж таки не собі, а комусь…

*Федеративна республіка Німеччина не лише визнала державу Ізраїль, а як наступниця нацистського тоталітарного режиму добровільно забов’язалася сплачувати їй значні репарації, включаючи грошову компенсацію родинам потерпілих від рук фашистів юдеїв. Чого, на жаль, не скажеш про правонаступницю держави більшовицького тоталітаризму, що знищив не менше українців, ніж німецький нацизм юдеїв. (Прим. авт.).

3.

„Не гоже взяти хліб у дітей і кинути щенятам”.
(Євангелія від Матвія, ХV, 26).

Хоча ми й з Богами тепер на вась-вась
І плутаєм Божу й свою іпостась*,
Міняєм личини на місці облич,
Але залишаємось темні, як ніч,
І вічно шукаєм опік та егід
В рівнянні на Захід, якщо не на Схід.

Тим часом пройдисвіти з різних племен
І Понт весь обсіли, і весь Бористен** –
Присоски свої в нашу землю вп’яли,
А ми знемагаємо від кабали…
Поліз у верхи, як товариш і брат,
По крові й по духу чужий плутократ –
Чужа в нього мова й не наше лице,
А ми не звертали уваги на це,
Отож і не зчулися, як і коли
Самі на поталу себе віддали –
Земля ніби й наша, але не своя,
Держава – без влади її носія:
Хай вовк у кошарі в нас чинить розбій,
А ти його й пальцем чіпати не смій,
Бо це негуманно та й користь мала:
Злий вовк нам накоїть стократ більше зла.
А мають від того і владу, й навар
Лихвар Черновецький і Бродський гендляр…

Тут щось та не так – відчуваю нутром:
Затьмарення розуму? Рабський синдром?
Чи внутрішній страх перед тими, кого
Вважають великими світу сього?
Але ж і найбільший з людей, далебі,
Великим буває не сам по собі.
Колись викликало захоплення й жах
Створіння мале, сухоруке, в прищах,
Фізично нездале й психічно слабе –
Відтоді, як стало великим цабе.
Христос же, відвідавши свій колектив,
Не зміг показати там жодного з див,
І з нього сміялися, як з дивака, –
Велике не завжди помітне зблизька…

Коротше: навіщо нам Захід чи Схід?
Хіба ми самі не державний нарід?
Усі вони там лицеміри й ханжи:
Про нас не подбають, хоч як їм служи,
Натомість пред’являть нам стільки вимог,
Що здійснення їх зажене нас у льох.
Та й їхні вимоги для нас не указ:
Колгосп, кажуть, добре, якщо… не у нас…
Самі між собою ми знайдемо лад
І розберемося, де перед, де зад:
На те і Держава, щоб лад навести,
Аби організм не заїли глисти,
Та взятись за звільнення наших ланів
Як від шкідників, так і від бур’янів.

І треба, щоб кожен затямив собі:
Сусіда в сусідській квартирі люби;
У нашому ж домі хай він любить нас,
Та й наших Богів шанувати вже час.
Проявим себе як державний нарід –
І нас поважатимуть Захід і Схід,
І Південь, і Північ, і всі навкруги,
А нам допоможуть лиш НАШІ БОГИ.
С л а в а !

*Іпостась – (із грецьк. – особа) образ, персоніфікація чогось, ява, прояв певної суті. Так, у християнстві Господь виступає у трьох іпостасях: Бог-Батько, Бог-Син і Бог-Дух Святий.
**Мається на увазі Причорномор’я та Подніпров’я (Г. Г.).

(Із кн. Гриць Гайовий. «Українські псальми. Сатирична хроніка політичних подій у національно-духовному висвітленні». Київ, «Гарт», 1999 р.).

Коментарів немає.

Залишити коментар