Відлуння Душі. Глибина української мудрості. Публікується вперше. Автор-Кобзар Василь Литвин.

Відлуння Душі. Глибина української мудрості. Публікується вперше. Автор-Кобзар Василь Литвин.

Хто не здоліє озватись ділами,
Хай обізветься німими сльозами;
Ти ж своє слово дзвони-промовляй,
Душам братерським заснуть не давай!

Може, чиє ще не спідлене серце
Важко заб’ється, до серця озветься,
Як на бандурі струна до струни.

Пантелеймон Куліш.

***  

 

Коли дугою зігне втома плечі,

І скроні снігом вкриє сивина,

Знеціняться ідеї всі і речі,

Лиш Божа істина залишиться одна:

Зєдна тебе, як з морем краплю, з миром,

Лишивши ближнім спогад у журбі:

Усе, що дбав – розвіє вітер пилом,

Усе, що знав, залишиться тобі.

 

***

Хоч вік прожив,

Не вмію жить :

За всіх і все

Душа болить…

 

***

Для кожного своя  пора,

Пора і зрілості й цвітіння,

Та все тяжіє до добра,

Стебло до зір, а вглиб – коріння.

 

***

Так хочеться жити –

Як пісню співати!

І серцем любити,

І в щасті кохати!

 

***

З’єднайте полум’я і порох – і буде вибух. З’єднайте людське бажання жити з дійсно відповідним змістом того життя  і відбудеться творчий вибух людського генія, цивілізації в цілому. Пробудиться природа, її пригнічені й понівечені енергетичні інформаційні і духовні джерела, заспіває Земля, усміхнеться Небо, окрилиться Людина.

***

Людина може закритися від світу, світ від людини – ніколи.

Людина може бути ким завгодно – найтяжче їй бути самою собою…

 

***

Хоч не відомо

Дати й днини

Першого злочину людини –

(початку лиха на Землі)

Але як те

Болить мені,

Найболючіше!

Бо від нього

Першопочатку

Ще малого, –

Росте і сіється біда,

Що звідусюди вигляда:

З землі, з води

І із хмарини,

З очей маленької дитини.

О, зла, могутняя рука!

…ніхто й

Рятунку не шука…

                      20.01.2006 р.

***

Правда одна на світі,

(й не за горами, якраз)

Правду ту бачать діти,

Сховану в кожному з нас.

***

Прийшов нізвідки.

І піду в ніщо,

Все, що набрав,

Поверну, все, залишу,

А синові,

щоб більше мене мав,

У спадщину

Вірша цього допишу.

 

***   

 

Гори, доли, степ, ліси і ріки,

Сонце, місяць, хмари  і зірки –

Все давно даровано навіки

Нам із щедрої, із  Божої руки

 

Світе білий, знову в самотині

Я стою між небом і землею,

І збираю мудрість по крупині,

Щоб з’єднатись з волею твоєю.

 

Щоб пізнать глибин твоїх задуму,

Таїну творінь усих земних,

Докопатись: хто ж насіяв глуму,

В ріки див великих і малих?

 

Світе білий! скільки мук ще треба,

Щоб зродились повноцінні «я»?

Щоб свята здійснилося потреба,

І всміхнились Небо і Земля!

                          19.10.2014 р.

***

Минуле залежить від людської пам’яті, а майбутнє від її совісті, любові, знань.

***
Гублюся навіть сам перед собою, а стою перед цілим  світом .

                                                                                24.02.2008 р.

 

 

***

Мить істини –

То Чар -Дівиця,

То блискавка,

Вогонь Жар – Птиця,

Постійна зваба

У житті,

Найбільша

Розуму потреба,

Що відкриває

Шлях до неба,

Дарує крила

У політ.

***

Життя буя – де Правди голос,

Де праці час – суцільний Колос,

В якім хвилина, що зернина,

І ціла вічність – кожна днина,

В якій згорає Сфінкс – людина!

Та серце б’ється,

Не вмира,

І творить гімн

Краси-Добра!

***

 

Багато нас, та всі по – різному живем,

Хоч в світ однаково приходим, і відходим,

І від життя одного щастя ждем,

Та мов сліпі – нічого не знаходим.

І в що моє переміститься «я»,

Коли  востаннє я зітхну, спочину?

На що побільша, а чи зменшиться земля:

На квітку? птаху? пісню?

Чи людину?

 

***

Природо! – Щедра Вічна Мати:

Великі діти, чи малі,

Зуміла порівну роздати

Всі блага Неба і Землі.

 

Та все ж людині не вгодила:

Ключів від раю не дала,

Творіння Духу не збудила,

На гору світла не звела.

 

Природо! Нене ти сліпая:

В своїй Любові до життя,

Не бачиш, що людське дитя,

Тебе й себе на згин штовхає.

 

Спини лукавого і злого,

Зло люте силою скарай,

Щоб сіяні щедроти Бога

Розквітли в душах,

мов Розмай!

 

***

Кожен має голос, та не кожен співає, а з тих, що співають, то далеко не кожного бажають слухати.

***

Правда єсть!

Велика і проста,

Правда –

То без підлих і лукавих!

Правда –

То без лівих і без правих,

Правда –

Де народ!

Де прямота!

 

***

Все, що Світе, вклав ти в мою душу,

Без вагань  тобі я віддаю,

Бо і душу – теж вернути мушу,

По життя обірванім  краю.

 

***

По двох дорогах на орбіту

Життєва доля нас веде:

Один себе дарує світу,

Другий – під себе світ гребе.

***

Знаю, що залишу тебе, Земле,

Десь кудись у безмір полечу,

Поспішаю (Доля більш не верне),

За Добро Любов’ю заплачу.

Звідки знати нам, про теє, що було?

Що відомо нам про те, що є?

Що було, то звісно вже пройшло,

А що має бути – настає

***

О світе білий! Ну хоч би думками

Вдалося крок малий зробити  Ввись!

Ступить на шлях, не ходжений віками,

Де суща Правда з Волею злились

***

Знаю, по мені світ не збідніє,

Не вповільне час шалений біг,

Лише пісня трохи заніміє

Я любив її, співав, як міг!

***

В житті сильний той, хто любе життя, а щасливий той, хто цю любов наповнює високим змістом, творить і оберігає красу.

***

Той, хто торкнувся істини думкою і серцем, не потребує дотику її рукою.

***

Про кохання  легко говорити тому, хто його не розуміє.

***

Найкращий  порадник для  людини – вона сама, та велика більшість себе вважає не настільки дурними, щоб в цім собі довіритись.

***

В гнилій посудині і найкраща страва смердітиме.

                                                               ***

Як жаль, що людина мисле і діє по правді лише кілька коротких хвилин перед смертю. А коли б вона так прожила увесь свій вік, то напевно, і було б живе божество в образі людини.

                                                                  11.10.1988 р. м. Івано-Франківськ.

***

Посміхаючись ,  може вмерти лише  щасливий та божевільний.

***

Біду творять не народи, а державні їхні верховоди.

***

В пантеоні наймудріших світу не знайдеш імені і найбільших багатіїв і можновладців.

***

Щастя кожного народу (як і кожної особи зокрема), зберігається і засівається лише на рідній землі, а шукати його (щастя) в інших країнах, то марна трата сил, часу, і самого власного життя.

***

Читати і розуміти думку інших, справа нелегка. Та почути  і зрозуміти власну (що торкається всіх і всього), то праця найтяжча і посильна далеко не кожному, та ще з виявом правдивої і об’єктивної глибини.

Всесвіт і я, окрема  особа, його частка, що користується всіма дарами природи, частка, що свідомо чи несвідомо, своїми вчинками, думками веде постійний обмін – діалог зі світом, а тому несе відповідальність (і то найвищу) за якість і значимість цього обміну – спілкування.

Людство в цілому, покоління за поколінням, своєю культурою, наукою, звичаєвістю мусить творити найчистішу гармонію цього діалогу. Тобто, якщо світ живить і радує мене, то відповідно і від мене чекає таких вчинків, які б радували його.

***

Поки людина шукає легкі гроші, то втрачає, губить саму себе

***

 

      Принижувати і зневажати жіночу сутність, власноручне спустошливе збіднення завтрашнього дня життя, в першу чергу для самого чоловіка.

 

( Чоловікам )

В руках майстра –

Скрипка грає,

Ожива,

Співає,

І сумує,

І  сміється,

Душу доторкає.

А в руках у недоріки,

Скрипка, мов каліка

Стогне, квилить,

Терзається –

Марно тратить віку.

Отак доля жіночая,

Кому як дісталась –

Одним серце щастям повне,

                                                  А іншим – запалась .

    ***

Не знаю я,

Чого ще треба,

Чого хотіти ще мені,

Як все квітує навесні,

Як жайвір дзвоном

Пада з неба,

А в небо дзвонять

Солов’ї.

                           23.03.2001 р.

***

Життя людини – постійний рух, робота.

***

Воля – ніким і нічим не обмежений вибір, лише власною свідомістю і совістю.

***

Особистість – власна мораль  і принцип дії.

***

Якби люди насправді забажали того, що бажане і Богу, то вже давно те здійснилося, мається на увазі – зникли б насильство, вбивство та обман.

***

Любов (кохання) – то не лише дар великої радості і щастя, а великої відповідальності і обов’язку, тому перше сприймається  всима і до безконечності, а друге рідко ким і на все життя в одноразі.

 

***

Для переважної більшості людей, з усіх втрат найменше жалю викликає марно втрачений час власного життя, бо дуже важко визнати себе дурнем, а ще важче помічати, що живеш не за власним розумом. Таке під силу лише одиницям – вони і є генії.

***

Коли вітри хвилюють море,

І хвиля досягає дна,

Вона нікого не мина,

Одним – то радість,

іншим – горе.

 

***

При бажанні, себе найлегше обдурити, тому той , хто обдурює інших, спочатку обманює себе.

***

Світ, що мене оточує, повністю самодостатній і ні в чому не має нужди для свого існування, але очікує людської доброти.

Тому людина, як особа – нічого не може втратити протягом свого життя, окрім особистої добродійної значимості перед живою природою.

***

Що гарного і доброго дарує світ людині? – може відповісти і п’ятирічне дитя. А що гарного  і доброго дарує Світові людина? – не відповість і столітній мудрець.

***

Щоб лишитись чесним, зобижаючись на життя, потрібно самому себе визнати в ньому дурнем.

                                              17.08.2000 р.

***

Людські бажання мають певну природну межу, бо коли б (межі) не було, то людина жила б вічно! То ж і не людина відмовляється від світу, а навпаки, Світ відмовляється від людини.

***

Людина нічого не може втратити протягом свого життя, окрім єдиного – своєї значимості перед природою, тобто оточенням, в якому живе і грядущим днем.

***

Істинна Любов – то всеохоплююча радість і нестримне бажання її (радість) віддавати, дарувати, то дотик змісту життя, то блискавка щастя, а спогад про неї – грім.

***

Легко зустріти

Хто мудро  вчить жити,

Важко зустріти –

Хто мудро живе,

Складно щось взнати,

Складніше зуміти,

Та щонайтяжче –

Творити своє!

 

***

Відчуття відповідальності за свої дії та вчинки і є ознакою порядності.

***

Людина тримається за берег життя тільки власними руками.

***

Любити життя у всьому розмаїтті його виявів і є божественна любов.

***

Більшості хворих подобається їх хвороба і настільки, що вони готові від неї помирати.

***

У кожного душа – свій корабель,

Та рідко в кого піднято вітрила,

Звичайно, в небо рветься журавель,

Свиня ж в багно ховає своє рило.

***

Завдяки техногену людина все швидше і більше відхиляється від свого місця призначення  і все дужче відривається від свого кореня.

***

З усього світу

Бог мені

Вділив найкращої землі,

Де гори, ріки

І ліси

І зело

Дивної краси.

Де хлібом вруняться поля,

І рибні

Плещуться моря,

Де все живе,

Співа, дзвенить!

…Лиш спитий люд

Давно мовчить…

 

***

Брехня завжди гучніша за Правду,

Як хвороба солодша за ліки.

 

***

Я наповнений тобою,

Як ріка водою,

Що дивує й бистриною,

Й тихою ходою.

***

Найвагоміша окраса людини – її доброта.

***

Як правило, людина сама вибирає, якою бути – чесною, чи злодієм, тому не все у виборі залежить від Бога, чи природи. Левова частка випадає на наш власний розсуд – вибір.

***

Ледачому голод і холод найкращі помічники і порадники.

 

***

Як розумному подобаються ще розумніші, так дурному – ще дурніші.

***

Дощем і сонячним промінням

Врожай на землю опада.

***

Мудрий творить сам собі чудо, а дурень чекає його від інших.

***

До найбільшої згуби ведуть язик та губи.

***

Чим більше на людях чванливий, тим більше дома – юродивий.

***

Природа всьому сущому дає лад і раду, людина ж не здатна зарадити навіть самій собі, проте їй це не заважає хизуватись своїм розумом та намагатися перетворити, переінакшити весь Світ. Але в що?..

***

 

Людська пам‛ять , не Ноїв ковчег  ,

Що гойдався у теплому морі ,

Людська пам‛ять – то море без меж ,

Спалах світла в космічному просторі ,

Добрі вчинки – вмить спалах  ясніш ,

А не добрі – вмить спалах зникає ,

Хто в яку мить родився на світ ,

Таку й долю собі обирає …

 

                                                                   ***

 

Боже  ! Боже  ! Х то є я ? !

Ось минуле ,

Ось грядуще !

Поміж них є третє ,

Суще –

Пам ‛ять , Совість , Честь моя !

                                                                   ***

 

А воля  часу невмолима ,

Карбує свій невпинно слід ,

Коли зника близька людина ,

Відчутно порожніє світ .

                       (1.04.2008 р.)

                                                                ***

 

Майорять  майори на городі ,

І синіють міццю капусти ,

В перекір в посушливій  погоді

Не впиняють  квітнуть і рости  .

 

                                                                  ***

 

Їх у хмарах  вітри несуть

З неба засівають ,

Сніжиночки , – людські долі ,

Де впасти не знають . . .

 

Одні летять таки в місто ,

Де всім жити тісно ,

Другі сіються у полі :

З  чиєї  ж то волі ? :

    

                                                                 ***

Несуть хмари ,

Вітри несуть  ,

З неба опадають

Сніжиночки -іскриночки    

Шляху не питають ,

Отак летять

Й людські долі

А з  чиєї волі :

Одні сипляться

На місто ,

А другії в полі ,

А ще треті

Десь в яруги ,

А інші й зникають ,

А ті  й землі не торкнувшись

До неба  вертають ,

Сніжиночки -іскриночки   

Водою стікають ,

Людські долі

Мінливії

Спалахом минають .

                                                             ***

 

 

Якщо весь світ мене

Своїм єством торкає ,

Й свідомість власна

Твердить – так і є !

То між людьми

Багатшого немає ,

Бо все , що бачене ,

Й не бачене – Моє !

 

                                ***

О безкінечні  віковічні гони ,

О нерозривна праці борозна   

На вашій ниви .

Вже по нас б‛ють дзвони ,

А хто ж ту правду –істину пізна .

 

                   ***

Те , від чого передчасно  молодість радіє ,

То від того раніш часу  зрілість посивіє …

                                                             ***

Навколо світ ,

А в ньому  я ,

Між нас тримірна

Течія :

То сльози , і тиша , сміх ,

І повен міх

Бажань моїх

Небо очам ,

Земля – для ніг .

                                                          ***

 

Птахи за обрій зникали ,  

В дальні летючі краї ,

Й наче з собою забрали

Рідне щось серцю й землі

Символом вірності й волі

Птахи у нашій душі ,

Крила потрібні і Долі ,

Щоб не лякатись межі . . .

 

Щоб відшукати джерела

Мудрості , сили, снаги .

Щоби  надія не  вмерла

В муках від спраги й жаги .

 

                                                          ***

Літа давно вже визріли в зеніті ,

А нім гуляють зливи знахідок і втрат . . .

                                                           ***

 

Як в серці для честі вже місця нема ,

Людина намарно свій  вік прожила …

 

Якщо в тобі честь –

То ти кінь в дорозі ,

Де власна мораль-

На твоїм лежить возі .

 

                                                              ***

Якщо собі не кличеш ,

То що ти іншому позичиш ?

Тож як спожив хмільну потраву –

Не сподівайсь на добру справу .

                                                    

                                                  ***

 

Думи мої ,

Неозвучені словом  ,

Вас міріади ,

І всі загадкові ,

Звідки ви вийшли ?

І йдете куди ?

Вас безконечні

Плинуть ряди .

Ви самоправні ,

Вільні , ігристі ,

Ви і покірні ,

Ви й норовисті .

 

Сутність природи

Ні в чім не вмирає :

Все видозмінне  ,

Вічне !

Живе !

Тут об‛єднається

Там роз‛єднається ,

В русі невпинно

В безмежжі пливе !

 

Світ не мальований ,

Нами згорьований ,

Шани , любові

Від кожного жде ,

Сонце ще гріє ,

Вітер ще віє ,

Слізьми роса

Ще на землю впаде .  

 

Станьмо у коло,

Гляньмо навколо  –

В серці сяйнем ,

Як Зоря до Зорі !

Зайдами зранене

Ріднеє Поле –

Час рятувать

Вже давно на порі !

         (25.10.2009 р.)

 

                                                       ***

 

Тілом ,

Тиснусь

До ядра земного ,

Думкою

До Сонця –

В Неба вись !

А душа

Торує

Шлях до Бога

Серце в безмір

Співом відгукнись . . .

 

***

                                               Листи пам‛яті

 

Відбиток свій . . .

То пам‛ять добре знає

(Ту першу зустріч

Коли ‟я вже я „ ,

І в люстрі дійсно

Молодість моя )

То вперше  . . .

Нині ж не ті речі ,

Далеко все не так :

В очах туман

Та бездна порожнечі ,

Кудись летять сполохані літа ,

Мов горобці ,

Хто зна , яка у них мета ,

Лишивши двір порожній . . .

Отак в житті ,

Як в книзі кожній :

Хто лист за листом

Від  кінця перегорта –

Дійде до білого ,

До першого листа .

На ньому лиш правдива

Є надія ,

На інші вже вона

Як та повія .

Вгинається , вхиляється , виля

З тим бориться ,

За іншим упада .

Он ті купили ,

Інші продали ,

Там величали ,

А там гнули до хули . . .

Коли малим , я ще не мав і десяти,

Бач , міг цю мудрість досягти . . .

Клубок розмотуючи з ниток валу ,

З них мати рядна райдужнії ткала ,

А ми малі , розмотуєм клубки ,

Ті на основу, кольорові на утки ,

І кожен з нас  малих надію мав ,

Що хтось  в клубку тім диво заховав .

І ну , хто швидше до кінця –

А там лоскут ,

Жмут папірця .

Та не біда ,

І то на втіху

Було за радість

Нам для сміху . . .

Малі ж ! А  нині

Не до сміху :

Майже розмотано клубок ,

Клубок життя .

Жаль , не ниток ,

І все дарма  –

Бо див нема  . . .

                                              ***

Смерть тяжка за тим в погоні,

Хто сидить на царськім троні .

 

                                               ***

 

Де любов – там щастя хвиля ,

Де ненависть – там насилля .

                                                  ***

Коментарів немає.

Залишити коментар