Встала Мати-Україна!.

Встала Мати-Україна!.

Ода Майдану, який українцями створений у духовному просторі.

Дмитро Павличко:

Встала Мати-Україна!
Підбірка поезій.
Щоб ми не забули, задля чого стоїмо, мерзнемо на Майдані, але
співаємо, живем, як справдешні повстанці, хочу сказати, що таке Україна як
Європа. Це – насамперед наша мова, зрозуміла набагато краще, ніж росіянам,
для західних і південних слов’ян. Це – наша давня література і народна пісня,
де оспіваний Дунай. Це – наша історія, пов’язана з Великим князівством
Литовським, Статут якого писаний нашою мовою. Це – Київська Русь і наша
Козацька держава. Це – вся наша національно-визвольна історія від засновника
Січі Байди Вишневецького до головного командира Української Повстанської
армії Романа Шухевича. Це – Києво-Могилянська академія. Це – наша велика
нова література від Сковороди та Котляревського до Антонича та Стуса.
Україна як Європа – це Іван Франко, світовий геній, будівничий нашої
державності. Йому належить стояти в Києві там, де стояв кат України
Ульянов.
Україна як Європа – це Тарас Шевченко, що кликав на боротьбу за
свободу всі поневолені Москвою народи – «од молдаванина до фіна», що
бачив імперію як «церков-домовину» й писав: «Церква-домовина //
Розвалиться… і з-під неї // Встане Україна».
Україна як Європа – це частина континенту, яка сімсот років боролася за
свою свободу і, виборовши її, приєднавшись до Європи, здатна не тільки для
себе, а й для всього Єврпопейського континенту забезпечити мирне, стабільне,
демократичне життя, позбавлене страху перед відновителями імперії Петра
Першого і Сталіна.
Наш Майдан тепер не тільки в географічному, а й у духовному,
цивілізаційному центрі Європи. Європа чує, бачить, розуміє нас, начебто ми
стоїмо не на березі Дніпра, а на берегах Вісли, Ельби, Сени, Дунаю. В центрі
Лісабона, Мадрида, Парижа і Рима…
То ж Слава Україні!
……………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………..
Богданова нагайка.

Ми бідна нація, бо не було в нас пана
Свого! Наш пан – то лях, москаль або єврей.
Ми лащились до них, як та чмана погана,
Обернуті в собак, побіля їх дверей.
У нас не було царя, ні золота, ні берла,
Ми їли власний хліб з ненашого стола.
Співали весело, чудово «Ще не вмерла…»
Тоді, коли Вона у гробі вже була.
Кривавим каменем гострили ми чересла,
І коси, і ножі, і ржа з’їдала дух.
Ми поховалися, коли вона воскресла,
Здали за долари свій рухівський ланцюг.
У нас перевертень зробився з далайлами
І, наче кролики, розмножились хахли.
Ми з ласки й доброти змішалися з хахлами,
Ми їм повірили – і владу віддали.
І вже бандур нема, нам грає балалайка,
Московська попівня обсіла Чигирин.
В музеї там лежить Богданова нагайка –
Гетьманський атрибут зі шкіри та дротин.
Та, що воскресла вже, підходить до Богдана
І молиться: «Рятуй! Нагайку знов бери!
Пройдись по головах і будь нам знов за пана,
Попіднімай з багна державні прапори!».
Але Богдан мовчить. Він дивиться совою
На ярмарок знамен, на міжпартійну лють…
Він знає, що пройтись потрібно булавою
По головах вождів, що стяги продають.
………………………………………………………………………………………………..
Пісня (1)
Нас продано за долари Москві,
Нас прокатовано з наказу зека
Та ми, палаючи в своїй крові,
Не згоримо, як немічна смерека.
Настав наш час,
В нас виходу нема.
І жити ми не будемо
З ганьбою.
Європа – волі нашої сурма.
Свобода або смерть
На полі бою.
Стріляють в нас тітушки й москалі,
І беркути, хохлів гидотні клони,
Та ми встаєм з козацької землі
Як Богуна й Шухевича колони.
Настав наш час,
В нас виходу нема.
І жити ми не будемо
З ганьбою.
Європа – волі нашої сурма.
Свобода або смерть
На полі бою.
На наших барикадах прочитай,
Що на Дніпрі поляжем, на Каялі,
За Рейн і Сену, Віслу і Дунай,
Щоб не мутніли від крові й печалі.
Настав наш час,
В нас виходу нема.
І жити ми не будемо
З ганьбою.
Європа – волі нашої сурма.
Свобода або смерть
На полі бою.
Нас не лякає ворога стріла,
Але лякає труйна куля брата,
Бо страшно помирати від хохла,
Від зрадника, чия душа проклята.
Настав наш час.
В нас виходу нема.
І жити ми не будемо
З ганьбою.
Європа – волі нашої сурма.
Свобода або смерть
На полі бою.

У Збаражі (уривки)

Я сказав скорботному Франкові:
«Учителю, мене проймає жах:
Я бачу вбитих і потоки крові
Над Збаражем, у синіх небесах.
Тепер, коли рвемося на свободу,
Зриваємо з себе ретязі Москви, –
Що каже нам ця пам’ять небозводу,
Загорнута в козацькі рукави?»
І я почув: «Дивися, хлопче, вгору,
Все пізнавай, що бачиш, та збагни:
Там не натрапиш на міцну опору
Життя, що рве московські кайдани….
Нас вороги катрупили потрохи,
Не всіх одразу, але всіх в умі.
Ми як народ із смертної епохи
З’явились, мов недобитки німі.
Вернулись із Сибіру Медобори,
І Збараж празникує, але стій:
Змосковщені почаївські собори
Ідуть на нас, як танки на розбій.
А наша мова досі у в’язниці,
Хоч є держава рідна, герб і стяг.
Вбивають нас політики дволикі,
Але цього не вздриш на небесах…
Держава – то земля. Ми – безземельні,
Ми наймити, хоч на своїй землі.
І смажать нас, мов рибу на пательні
Владуюючі хахли і москалі…

Пісня (2)

Чути гамір п’ятої колони,
Яничарів і манкуртів крик.
Їдуть, їдуть авта і вагони –
Мову усмиряти йде язик.
Та не радуйся, маро вельможна,
Що грішми одурених ведеш!
Всі майдани розігнати можна,
Та народу ти не розженеш!
Їдуть, їдуть наймити-рекрути,
Ще без карабінів і гармат:
На Майдан, немов колись на Крути,
Наступає старшобратній мат.
Та не радуйся, маро вельможна,
Що грішми одурених ведеш!
Всі майдани розігнати можна,
Та народу ти не розженеш!
Не поб’ють нас темні недотепи,
Не впряжуть раби в ярмо старе,
Не затихне в Лаврі дзвін Мазепи,
Заповіт Тараса не помре.
Наш Майдан – то не пташина зграя,
Що на зиму в Африку летить,
Наш Майдан – то вічна і безкрая
Україна, як небес блакить!

Кардинал (2012)

Кардинал, що злагоду і згоду
Проповідує на всі лади,
Вірує, що нашому народу
Бог –суддя, отож молись і жди!
Жди й молись, не нарікай на владу,
Вкірністю своєю вчи її…
І вітають лагідну пораду
Спраглі послушенства холуї.
Звісно, кожна влада – воля Божа,

Потерпіть, не лайте й крадькома,
Прогниє вона, як загорожа
Дерев’яна, і впаде сама.
Любить кардинал людей навчати,
Та забув Сліпого заповіт:
Київ – батько, Україна – мати,
Бог – не Рим і не Москвав, а світ!
Бог – в душі, в народженні, і в смерті,
І в безсмерті людського єства…
Кардинале, будьте ж ви одверті,
Все скажіть, беріть не з рукава
Слово, позолочене, старезне,
А виймайте з серця, з глибини
Правду непокірну, що не щезне,
Хоч люби її, хоч проклени.
А та правда – скорбна Україна,
Чорна хустка, очі, ніби грань.
Ви до неї: «Стань же на коліна!».
Я до неї: «Не хились! Повстань!»
Будемо молитись, кардинале,
Та як вільні, а не як раби.
Ви почули нас, та не впізнали:
Ми народжені для боротьби!
Компроміс, діалог, потім злука,
Спілка з ворогами – смертна їдь…
Отче, це – диявола наука!
Кодекс рабських, вимерлих століть.
Вимерлих? Та ні, вони живі ще –
Єзуїти, зрадники, хахли.
З чим ви ходите на їхнє віче?
Що ви там згубили? Що знайшли?
Говорили, гарно говорили,
Пальцем вказували Божу вись.
Не знайшли нічого. Та згубили
Хрест, Сліпим дарований колись.

Кардинал (2013)
Кардинал, навислий із амбони
Говорити вийшов на Майдан.
І затихло чорне і червоне
В рукави сховавши ураган.
Відкривається м’яке, мов з вати,
Слово тихе й мудре, як буквар:
«Я вам раджу добре працювати
І шукати згоди, а не чвар!»
А Майдан, як буря недалека,
Зблискує вогнями і гримить:
«Працювати будем, але Зека
Від роботи треба увільнить!
Працювати і просити миру –
Певно, пише так Святе Письмо.
Дякуємо за раду добру й щиру,
Але ми тут, пане, не спимо!
Працювати, arbaiten, работать –
Ми в якому слові? Де ми є?!
Не берися ж ти народу штопать,
Як за волю й правду він встає!»
Кардинал зі сцени в переходи
Сходить, попід землю йде домів.
Він печальний, бо Майдан Свободи
Чув його, та не зрозумів.
Не збагнув, бо він від болю виє,
Виривається з Московських пут.
Кардинале, в тебе хрест на шиї,
А в народу – на хребті хомут!

Ти зрікся мови рідної…

Ти зрікся мови рідної!
Тобі твоя земля родити перестане!
Зелена гілка в лузі на вербі
Від дотику твого зів’яне!
Ти зрікся мови рідної
Твій дух на милицях жадає танцювати!
Від ласк твоїх закаменіє друг
І посивіє рідна мати!
Ти зрікся мови рідної – віки
Ти йтимеш темний, як сльота осіння!
Від погляду твого серця й зірки
Обернуться в сліпе каміння!
Ти зрікся мови рідної – нема
Тепер у тебе твого роду, ні народу!
Чужинця шани ждатиме дарма!
В твій слід він кине – сміх й погорду!
Ти зрікся мови рідної!
Переведіть мене через Майдан
Я – чоловік з Майдану, ти – з «Бульвару»,
Ти – з президентом, я, звичайно, – ні.
Я виріс із землі, ти – з тротуару,
Та щось єднало нас в юнацькі дні.
Що то було? Я не спімну нічого,
Але твоє щемливе співчуття
До себе, як до жебрака сліпого,
Запам’яталося на все життя.
В мене живе рядок твойого твору,
Як золотої правди щирий гран, –
То просьба духу, що не має зору:
«Переведіть мене через майдан!».
А нині ти Майдан свого народу
Безтямним натовпом ганебно звеш.
Чи ти осліп, чи владі навдогоду

За долари незрячого вдаєш?
Вдавай, але прийди, тебе я стріну,
Немов сліпцеві покажу Майдан;
Побачиш ти повсталу Україну,
Не тлум, а легіони громадян.
Побачиш ти свободи й правди надих,
Ти Бога вздриш у клекітній юрбі,
І вірменин, що вмер на барикадах,
Шевченка там читатиме тобі.
Дивитись будеш зблизька і здалека,
Дізнаєшся, що твій народ – не тьма,
Що на Майдані є бібліотека,
Але твоїх книжок у ній нема.

Перемога
Якщо стоїш на Київськім Майдані,
Де за свободу пролилася кров,
Ти переміг свої страхи кайданні,
Свого народу ворога зборов.
Тебе побачила Москва лукава,
Здригнулися в гробах її царі.
В тобі воскресла січова держава,
Твоя Європа й воля на Дніпрі.
Тебе почули дзвони Запорожжя,
І степ, який, здавалося, оглух,
З Полтави злазить промосковська кожа,
Бо ти збудив її козацький дух.
Тебе почули Альпи й Піренеї,
А рідні гори в небо вознесли;
І що тобі ті харківські пігмеї,
Напівмосквини і напівхахли?
Тітушок тьма кричить на горизонті,
Та їх засліпить сонце молоде,
Загине той на українськім фронті,
Що проти України в бій іде.
На тебе з президентського чертога
Павлючим зором дивиться змія,
Та від Луганська до Кривого Рога,
Лунає пісня визвольна твоя.
Майдан стоїть. Співає празниково,
А ти, як учень, шепчеш «Заповіт».
Ти – переможець, ти – народ, ти – слово,
Що творить правди і свободи світ.

Джерело-______________________________________________________________________________________________
Українська Асоціація релігієзнавців
«РУССКИЙ МИР» КИРИЛА
НЕ ДЛЯ УКРАЇНИ
ЗБІРКА НАУКОВИХ СТАТЕЙ
За редакцією професора А. Колодного
Київ – 2014
2
ISBN 978-966-02-7167-8

Редакційна колегія:
доктори філософських наук А.Колодний, П.Павленко, О.Саган,
Л.Филипович, В.Шевченко.

Коментарів немає.

Залишити коментар