Будьмо людьми!

Будьмо людьми!

 

 

«Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: “засни, засни” –
і снилися мені все білі-білі сни.
На сонці сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти
блискучі, білі. Тихі ніжні зорі
спадали з неба. Білі, непрозорі
і слалися в намети. Біло, чисто
попід наметами, рясне намисто
з кришталю грає і ряхтить усюди.
Я спала. Дихали так вільно груди!
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки
і слались мрії золото-блакитні.
Спокійні, тихі, не такі, як літні.
(Леся Українка. Лісова пісня)

Отетеріла нині я поблизу ринку,
Де в « царстві дивному» почула стиха плач.
Я ніби в лісі! Навкруги ялинки
І коло них товчеться бородач.
І чую голоси я. Наче двоє
Ведуть собі так жваво діалог:
« Сховай лезо сокири! За цю зброю
Ще прийде час- тебе скарає Бог!»
Чому? За що? Стікають кров’ю соки,
Нема моїх братів, нема сестер…
А поруч вбивці гупають вже кроки
І дуб старий стривожено завмер…
А бородач до себе зазиває
Прохожих тих,які кудись спішать.
Крається серце. Біль не відпускає.
Сльози мої нікого не ятрять?»
Подумає, то там десь у Карпатах,-
і повені й оголені ліси.
Ну, годі, годі вже лементувати,
На перше січня треба ковбаси!
А ліс,- він знову виросте з роками,
І не чіпляйтесь ви до продавців.
Обвішаний « зеленими бабками»
Багач я нині, що мені ваш гнів!
На нас начхали влада та суспільство,
Як вижити на тисячу чи дві?
У мене нині « депутатське» крісло
Й мені байдуже, що воно в крові!»
…З ялин стікали живосилом соки
І заніміла над пером рука.
Природа подає вже нам уроки:
То ж ставмо Дідуха, чіпляймо Павука!
Грудень 2017р.
ЗОРЯНА МОВЧАН

Коментарів немає.

Залишити коментар