Чоботи. (Казка про пісню). Автор-Юрій Піщаний .


Чоботи. (Казка про пісню). Автор-Юрій Піщаний .

 

 

 

 

 

 

 

Був собі на світі чоловік. МузИка. Не багатий був, та люди його шанували, весілля грати запрошували. А грець він був неабиякий: пісень знав силу силенну, а коли бува і не вистачало якої, то й сам міг скласти не гірше від інших. Отак було грає-співає чоловік на весіллі в когось, а в самого на душі…

Чоботи, чоботи ви мої,
наробили клопоту ви мені.

Ви, люди, гуляйте-радійте, та послухайте моїх слів. Що п’яні вже — може воно й краще: не образитеся на мою лайку, як не втримаюся, а лише потішитесь, або просто не помітите і не зрозумієте… І розповідають ті його пісні про щастя і горе, запам’ятовуються, зберігають ті історії. Аж коли вже й чоловіка того забули, пісні його — сповіді приховані — гуляють серед людей і досі…
Мав отой чоловік донечку. Гарна чи погана була, не скажу, бо не знаю. Також не знаю, як зростала вона, та час прийшов її заміж віддавати. Жінка й нареченого знайшла — сина якоїсь багачки. Дочка його й бачити не хотіла (може, й іншого кохала), батько теж не дуже поспішав би дочку віддати за нелюба, та дружина наполягала: цей, мовляв, і багатий, і сякий, і такий. А кохання що — пусте! «Я ж за тобою, — казала, — нічого не маю, нехай хоч донечка по-людськи поживе. Сама згодом ще й дякуватиме!» Здався-таки чоловік, на заручини (чи на весілля — не знаю, що там на той час за традиції були) зять йому ще й чоботи подарував. Чоботи добрі, звісно, та не стало спокою батьковому серцю: той гріх на душі й жити не давав.

Оце ж тії чоботи, що зять дав,
А за тії чоботи дочку взяв.

Оце ж тії чоботи, що з бичка,
Чом же ви не робите, як дочка?

А за тую чортову кірзину,
Та віддали рідную дитину.

Бо не склалося, видно, життя доньчине в нерівному шлюбі. Дружина, може, й вдовольнилася тим, що породичалася з багачкою, та куди ж себе подіти? Продав донечку за чоботи! Хто тепер винен? Кому розповісти про свій сором і пожалітися на своє лихо? Хто зрозуміє? Хто в нього тепер взагалі лишився? Дочка його тепер знати не хоче, жінка із свахою носиться, як із писаною торбою.

Приїхала сваха до свахи,
Притулила спину до спини.

Ой, чим ближче спина до спини,
Тим щедріша сваха до свахи.

Повісила чоботи на гвозді,
Сама себе ляснула по нозі.

На городі кури гребуться,
А в саду дівчата гуляють.

А щоб тії кури подохли,
А у свата щось та й усохло.

Ой, пошила чоботи з бугая —
Не бояться холоду нічого.

Ой, пошила чоботи з кабана —
Не бояться холоду нічого.

Коментарів немає.

Залишити коментар