Коли віщі сни збуваються.

Коли віщі сни збуваються.

 

 

 

А ВСЕ-ТАКИ ЩОСЬ ВОНО Є!..
(Бувальщина)
Світ, про який ми кажемо: потусторонній, паралельний, в іншому вимірі або ще якось, можливо, й справді є і завше знаходився тут, побіля нас і з нами. Можливо, хтось Ізвідти бачить усі наші дії, стежить за нами, знає, що було колись і що буде в майбутньому, знає все про кожного з нас… Вибирає нас задля якоїсь справи, вибирає з-поміж нас вождів і підлеглих, і їхніми (вождів) «руками» підтримує баланс населення на планеті й життя у Всесвіті. Вони ж, ті сили, і знають про наші здібності або наділяють людину при народженні: готують людину до того, щоб вона жила і творила в якійсь іпостасі і, знаючи, що людина відповідатиме й відповідає їхнім критеріям, ті сили допомагають їй.

Коли людині неочікувано трапляється якесь добро, вона каже: «Бог допоміг», або «Трапилося щастя», «Пощастило», або, при лихові: «Так мало бути», «Не на ту ногу встав», «Так судилося», «Така доля», «Хтось наврочив» і таке інше. І про те добре, що сталося, людина особливо не задумується; добре – то добре, пощастило, то пощастило. А можливо, оте «добре» для нас хтось зробив, бо сама людина того не заслужила?..
Та інколи й щось лихе, що стається з людиною, вона не усвідомлює, не вважає, що це якась сила призвела до нещастя тому, що людина не так, як потрібно, поводилась у житті або ж предки зробили якийсь «гріх», і хтось хоче, щоб людина за нього відповідала. Зараз існує такий вислів, що діти за дії своїх батьків не відповідають. А можливо, в тому, иншому, вимірі так не вважають? Можливо, за кожен «гріх» повинен хтось відповісти?
Ми не знаємо, що таке простір і час, не відаємо, що за ним криється.
Те, що колись із нами стається, не «вкладається» в наш розум, у наше усвідомлення, як могло таке трапитися, наснитися, «привидітись» і таке інше. Тому й призводить до думки: «А все-таки щось воно є!..»…

Випадок, який стався з досвідченою продавчинею, щирою, доброю, чуйною людиною Галиною Тарасівною, можна розцінити як «потустороннє» втручання, справжня, хоча й віртуальна, допомога.
Молодою, вже заміжньою, вона почала працювати у продовольчому магазині нашого села ще десь в 1970-і роки. В ті часи кругом була сувора дисципліна. Різні комісії часто перевіряли установи, склади, магазини, бухгалтерії. Районна ревізійна комісія теж пильно контролювала всіх. Незрозуміле за значенням слово «Рехта» звучало як «гроза», «буран», «нашестя», «стихія», а було воно всього прізвищем керівника ревізкомісії.

І ось одного разу, під час такої ревізії, коли Галина Тарасівна передавала магазин иншому продавцеві, голова ревізійної комісії Рехта заявив їй, що в неї недостача коштів за продану продукцію на суму чотири тисячі карбованців, виписав відповідний бердлик із вказаною сумою, котра для жінки бачилась прописаним вироком. Бо на ту пору це була дуже велика сума грошей! Де їх узяти, аби компенсувати, про те ні вона, ні хтось инший додуматися не міг. Молода жінка не знала, що робити, і не могла зметикувати, звідки взялася недостача, бо ж нещодавно була ревізія і нічого неправомірного, крамольного, не було виявлено. Та й ніколи раніше нічого подібного не траплялося.

Вдома чоловікові і родичам боялася навіть повідомити. У той час, аби компенсувати такі гроші, потрібно було продати все обійстя з худобою, та ще й того було б мало.
Стемніла, аж почорніла жінка від журиі ганьби. Не спиться їй і не їсться. Не тішиться нічим, ходить темна, як ніч. Страшно й подумати, що її чекає!.. Суд, ув’язнення, ганьба довічна… А її дітям?.. О горе! І в чому ж вона винна?! Хто, хто зробив їй ту недостачу?! Як таке могло статись?
Дуже взяла до серця те страшне повідомлення! Ще б пак! Це вам – не сто, і навіть не тисяча карбованців!..

І ось однієї ночі наснився їй дивний сон. З’явився перед нею сивий-сивий дідусь, та й каже: «Шукай, Галюню, нестачу в горілці». Прокинувшись уранці, вона почала думати про той сон, про ту дідусеву пораду. Хто він, той дідусь? Може, це хтось із померлих родичів намагається їй допомогти? А може, її янгол?.. А може, той сон нічого й не означає?..
Як тільки прийшла на роботу, взялася перераховувати наявні у крамниці пляшки з горілкою. І ось що виявилось: у магазин було завезено 360 пляшок, а порахували «виручку» тільки зі 160 пляшок, тож недостача по тодішній ціні становила якраз чотири тисячі карбованців. Усе сходилося!
Що було б далі, якби не наснився їй той дивовижний сон, можна було лише здогадуватися…
А Галина Тарасівна пропрацювала на посаді продавчині ще довго, без різних пригод, і з честю пішла на заслужений відпочинок.
Ну й як тут не скажеш: «А все-таки щось воно є!..»?..
А вам снилися віщі сни?
(© Записала Любов СЕРДУНИЧ)

Коментарів немає.

Залишити коментар