КОЗАКИ-ХАРАКТЕРНИКИ: МАГІЯ КРІЗЬ РЕАЛЬНІСТЬ. Автор-Грицаюк Ю. 

КОЗАКИ-ХАРАКТЕРНИКИ: МАГІЯ КРІЗЬ РЕАЛЬНІСТЬ. Автор-Грицаюк Ю. 

 

КОЗАКИ-ХАРАКТЕРНИКИ: МАГІЯ КРІЗЬ РЕАЛЬНІСТЬ.

 

Автор-Грицаюк Ю.
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя
Науковий керівник: к.і.н., доцент Щигельська Г.О.

«Вони багато чим нагадують японських ніндзя,… могли відкривати без ключів
замки, плавати на човнах по підлозі, як по морських хвилях, переходити через річку по
сукняній повсті чи циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра, бачити за кілька
верств довкола себе, перебувати на дні ріки, влазити і вилазити з туго зав’язаних і
навіть зашитих мішків, «перекидатись» у вовків, перетворювати людей у кущі,
вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні, тисячі
верств».
Характерник – назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який, за народними
легендами, умів ворожити, знаходити і ховати скарби, заговорювати рани, і, що вже
зовсім неймовірно, «мертвих на ноги ставити, і миттю переноситися з одного краю
степу в інший!», знав психотерапію, володів також мистецтвом гіпнозу, вправами з
фізичної підготовки козаків, про що існує ряд історичних свідчень очевидців та
народних переказів. У козацькому війську їх називали пластунами, на Запорозькій Січі
у них був окремий пластунський курінь.
Найвідомішим козаком-характерником називають Мамая. Це ідеалізований
образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі.
Перші писемні згадки про власне характерників датуються XIX століттям у
творах українських літераторів. Польський історик Бартош-Папроцький залишив
спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали
назад у ворогів. Ті, у кого потрапляли кулі, гинули на місці.
За переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани та відомі
полковники були характерниками. Серед них – Остап Дашкевич, Дмитро Байда-
Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний,
Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найвизначніший характерник – Іван
Сірко. За час свого отаманування – з 1659 по 1680 роки – Сірко брав участь у понад 100
битвах і не мав жодної поразки. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним
збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або
заклясти вороже військо. Османський султан видав фірман (указ) про моління в
мечетях на загибель Сірка. Іван Сірко народився з зубами, що не на жарт налякало як
його сім’ю, так і місцевих мешканців. У дитинстві Іван був досить хворобливим і
млявим хлопцем, проте ходить легенда, що на Великдень він власноруч задушив
вовчицю, яка накинулася на нього в лісі, після чого його почали називати Сірком.
Прийшовши на Запоріжжя, Івана не хотіли брати в козаки, проте йому дали шанс
пройти випробування, переплисти пороги Дніпра, з чим він успішно впорався, відтоді
X Всеукраїнська студентська науково – технічна конференція
“ПРИРОДНИЧІ ТА ГУМАНІТАРНІ НАУКИ. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ”
201
його взялися навчати характерники. «Кошовий Сірко був превеликий чаклун. Недарма
його турки називали шайтаном… Після смерті Сірка запорожців, говорять, довго
боялися ляхи й бусурмани. Б’ються, було, козаки й праву руку його вперед війська
везуть: де рука – там й удача.»
Інший полковник, який за козацькими легендами був характерником, Семен
Палій. Це великий вояка й всезнайко, що отримав вміння володіти характерницьким
Спасом від самого Бога. Вважалося, що Палій здатний обертатися в вовків чи хорта. Не
випадково і те, що від слова «хорт» походить назва острова Хортиці. Є легенди, в яких
козак-характерник перетворюється на звіра, щоб потрапити в інший світ і повернути до
життя вмираючого або щойно померлого товариша. Вважалося, що це можна зробити
лише в зовнішності вовка. А ще міг ставати хрестом чи то списом, який згадується в
уявному діалозі гетьмана Мазепи з дружиною напередодні Полтавської битви «він
кажуть, і тепер десь живий, і, як йому Господь звелів, міняється, як Місяць: старіє і
молодіє».
Аналізуючи можливості козаків-характерників можна зробити такі висновки:
1. Корені характерництва сягають у тисячолітню давнину, в часи великого
переселення арійських племен в Україну з Індії.
2. Характерники вміли використовувати енергію Космосу. Воїн міг змінювати
свою подобу, ставати невидимим, читати людські думки, пересуватися по повітрю і
воді, через вогонь, до якого він не чутливий, говорити з тваринами.
3. Характерники були знайомі з властивостями науки. Так, наприклад,
поранених козаків лікували, вводячи їх в гіпнотичний транс. Це дозволяло робити
складні операції: витягати кулю з тіла чи складати переламані кістки, не
використовуючи знеболення.
4. Характерники досконало знали властивості рослин та вміло їх
використовували.
5. Характерники в особливому стані були невразливі до куль і шабель. Вони
концентрували внутрішню енергію у ту частину тіла, куди спрямовувався удар
нападника.
6. Здатність козаків-характерників входити непомітними у ворожий табір або
виходити із в’язниці, не порушивши засувів і непоміченими вартовими, й досі не
можуть пояснити.
7. Характерники мали свої школи. Стати характерниками могли лише обрані.
Навіть рідним дітям, коли ті були недостойними і не відповідали необхідним вимогам,
передавати секрети характерництва суворо заборонялося.
8. У характерники готувались з дитинства. Термін досить суворого навчання
встановлювався індивідуально, залежно від потенціалу учня.
9. Якщо вчитель вважав, що науку опановано, відбувався ритуал посвячення у
характерники.
10. Їм були підвладні вогонь, вода, земля і повітря. Кажуть, вони могли
розігнати хмари, викликати грозу або, навпаки, заспокоїти розбурхану стихію. Не
дивно, що в народі говорили: «Запорізький козак може обдурити самого чорта»!

Коментарів немає.

Залишити коментар