Відьми, чорти, вовкулаки: що наука знає про лихих персонажів казок і фентезі.

Відьми, чорти, вовкулаки: що наука знає про лихих персонажів казок і фентезі.

 

 Автор:  Валентина Вздульська

Українські дитячі письменники, як і фантасти, радо запозичують персонажів міфології, реконструйованих фольклористами, філологами та етнографами. Що сучасна фольклористика знає про найбільш популярні постаті української демонології, такі як русалки, вовкулаки, чугайстри чи відьми, які стають героями дитячих книжок, розповідає кандидат філологічних наук, доцент кафедри фольклористики Інституту філології КНУ Олеся Наумовська.

– Попри популярність наукових і псевдонаукових розвідок на тему української демонології ми досить мало знаємо про історичні корені цих образів…

– Первісно язичницькі божества не містили у собі нічого «злого», «підлого», «підступного». Усі вони функціонально були спрямовані на єдину мету: допомогти людині вижити в небезпечному світі і продовжити свій рід. Із приходом християнства вони почали тлумачитися як «нечиста сила». Приміром, тотемне божество вовк трансформується у вовкулаку, перевертня.

Подібних змін зазнав і «концентр» (за висловом фольклористки Лідії Дунаєвської) української демонології – відьма. Вона проходить довгий шлях від представника й охоронника язичницького культу (уміє ворожити, провидіти, зцілювати, володіє таємницею молитовних заклять і священних обрядів, на що вказує давньоруський корінь «в?дъ» – «відати», «знати») до злої «чаклунки», «обавниці», «потворниці», яка насилає хвороби, псує продукти, керує погодою, здатна до перевертництва.

line_yellow

Відьма пов’язана з ніччю, нічними світилами. Імовірно, в далекому минулому відьма не крала місяць, а була його божеством, чи просто божеством ночі. У процесі еволюції під впливом християнства вона стає антагоністом дня, світла, людини.

line_yellow

Нині досить часто не розрізняють образи відьми і баби-яги, хоча вони, по суті, є зовсім різними. Баба-яга – персонаж казкової прози, яка відіграє роль своєрідного провідника героя зі світу живих до світу мертвих. Її страхітливий вигляд (костяна нога, частокіл із людськими черепами) вказує, що це «живий мрець», медіатор між світами. Вона або подібні персонажі (столітні бабусі, дідусі) стають героєві в пригоді, коли він зважується на добровільну смерть задля визволення з потойбіччя своєї нареченої: здійснює з ним поховальні обрядодії (накормити – тризна, помити – омовіння тіла, спати покласти – «сон» означає смерть), вказує йому шлях.

Ілюстрація Олександра Продана до книжки Володимира Арєнєва «Бісова душа, або Заклятий скарб» (Видавничий дім Києво-Могилянська Академія, 2013)

Ілюстрація Олександра Продана до книжки Володимира Арєнєва «Бісова душа, або Заклятий скарб» (Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2013)

Читайте також: Видавці, письменники і перекладачі про новинки фантастики

Домовик – це дух і покровитель дому. Одна з давніх його назв – «Щур» – однокореневе з «пращур» (інші його назви – «Цур» або «Пек»). На причетність домовика до культу предків вказує і місце його перебування – під порогом (там, де, за повір’ям, розміщувалися пращури) або під піччю – головною святинею дому.

Русалки суміщають дві функції: еротичну (пошук незреалізованого кохання, позаяк русалки – незаміжні утоплениці, які не виконали основного призначення на землі – продовження роду) й утилітарну – аграрну. Русалки з води повертаються на землю і бігають полями, зрошуючи їх, на Зелені Свята. Саме тоді зерно вбивається в колос. Тому, заради зволоження ниви, їх так ждуть і приманюють, прикрашаючи оселі зелом і вивішуючи «білі сорочки і намітки».

Мавка. Ілюстрація Софії Караффи-Корбут до «Лісової пісні» Лесі Українки

Мавка. Ілюстрація Софії Караффи-Корбут до «Лісової пісні» Лесі Українки

Читайте також: У зомбі людське обличчя

Мавки / нявки – первинно лісові німфи, причетні до «нижнього» світу, на що вказує корінь «navь» («мрець», «втілення смерті»). За християнства вони набули значення душ дівчат, померлих без хрещення, які заманюють чоловіка на смерть.

Лісовики / чугайстри спершу вважалися володарями у своєму лісовому просторі, що охороняють його мешканців і оберігають людину, яка їх шанує, а з часом набули ознак чорта.

– Дослідники закликають не плутати уявлення про «відьомство» та жіночу господарчу магію, яка була звичною справою. Наприклад, той «голий» ритуал, про який ми читаємо в «Тінях забутих предків», відсилає нас до господарчої магії.

– Так, звісно, це – різні речі. Палагна вдається до любовної магії – звичних для українців не лише в давнину, а й нині ритуалів. Адже в народі вірили (а подекуди й нині вірять), що досвітня роса, не запліднена сонцем, є благодатним субстратом для жінок, які хочуть завагітніти, тож у ній і прагне «скупатися» Палагна.

vovkulaka

Ілюстрація Інокентія Коршунова до збірки Олександра Власюка «Казки Лірника Сашка» («Зелений Пес», 2014)

Читайте також: Як мотивувати дітей читати влітку?

 – Ще кілька століть тому в Україні жінок карали за відьомство. Проте, звісно, у нас не було таких судів над відьмами, як у Західній Європі. Історичні документи фіксують переважно штрафи. Чи можна розглядати таку «поблажливість» як специфічну рису нашої тогочасної культури?

– Я часто акцентую на тому, що українці у своїй суті – кордоцентристи. І ця добросердечність виявляється в усьому: у нашій культурі, фольклорі, звичаєвості. Навіть у «відьомських процесах». І хоча в Україні теж переслідували тих, кого підозрювали у відьмарстві (такі гоніння відьом описані Володимиром Антоновичем («Колдовство», 1872), Петром Єфименком («Суд над ведьмами», 1883), Володимиром Гнатюком («Купання і палення відьом у Галичині», 1912) та ін.).

Інколи такі гоніння закінчувалися смертю підозрюваних (приміром, Павло Чубинський у виданні «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» (1872-1879) описує страту старої жінки, яку закопують по груди в землю, закидають хмизом і спалюють живцем).

line_yellow

Однак українство виявилося дійсно значно гуманнішим у цих процесах порівняно з інквізицією, яка вирувала в Європі.

line_yellow

– Українська класична література любить хтонічних і небезпечних персонажів: вогненний змій, вій, мерці, що встають на Мертвецький Великдень, мертвий наречений тощо. Де в цих образах літературна вигадка, а де – відголоски міфологічних уявлень пращурів? 

– Навський (Мертвецький) Великдень – прадавнє традиційне свято українців, пов’язане з культом предків. За віруваннями пращурів, у цей день душі померлих відвідують свої домівки і рідню, навіть відвідують опівночі службу в церкві, яку править мертвий священник, а по співу третіх півнів розходяться кожен у свою могилу. До Мертвецького Великодня українці завжди готувалися: прибирали й прикрашали могилки, запалювали свічку чи лампадку на цвинтарі і вдома, щоб праведній душі легше знайти дорогу, на підвіконня ставили ритуальну поминальну страву – коливо. Авторське потрактування цього в художній літературі загалом суголосне народному.

Так само частотним у фольклорі (не лише українському, а й загальносвітовому) є образ мертвого нареченого. Цей образ зустрічаємо і в античних міфах, і в китайському фольклорі (легенда «Як з’явилися качки-мандаринки»), і в корейському (легенда «Гілка рододендрону»), і в багатьох традиціях світу.

«Іванко та Чугайстир». Уривок з повісті «Тіні забутих предків». Ілюстрації Миколи Стороженка («Веселка», 1971)

«Іванко та Чугайстир». Уривок з повісті «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського. Ілюстрації Миколи Стороженка («Веселка», 1971; перевидання 2016 року) 

Читайте також: «Казки Лірника Сашка» в ілюстраціях Інокентія Коршунова

Із вогненним змієм не все так просто. Цей образ був включений до збірника «Легенди та міфи України» (уклад. В. П. Товстий), але фольклорні українські тексти ним не «рясніють». Я не заперечую факт фіксації уснословесного тексту, але висловлю припущення, що це авторський образ, який реверсно ввійшов до фольклорного простору. Або виник у народній прозі під впливом інших етнічних культур.

Загальновідомо, що Вій – геніальний вимисел М.Гоголя. Однак письменник так органічно вплітає у свої твори народну міфологію, особливо інфернальні персонажі, що, зрештою, це зумовило «проникнення» Вія до «когорти» популярних національних демонологічних істот і спричинило пошук науковцями витоків цього образу.

– Сучасна поп-культура романтизує таких персонажів, як упирі, перевертні, привиди, відьми. Чому, на вашу думку, ця тенденція настільки сильна? 

У цьому немає нічого дивного, оскільки світом правлять Ерос і Танатос, а, відповідно, любов, пристрасть, життєва сила, творчий первень і, водночас, смерть і страх перед нею. Як слушно зауважував російський фольклорист Сергій Неклюдов у своїй статті «Образы потустороннего мира в народных верованиях и традиционной словесности», демонологічні оповіді належать до продуктивних фольклорних жанрів, які й досі не втратили своєї актуальності.

line_yellow

Тут маємо справу з «базовими» емоціями людини будь-якої епохи і культури: страхом, подивом, цікавістю. Різноманітні оповіді про НЛО, чупакабру, Снігову людину є, по суті, тими ж бувальщинами, в яких фігурували песиголовці чи вурдалаки, лише з іншою, осучасненою, палітрою образів.

line_yellow

– Одним із напрочуд популярних образів масової культури в Україні є козак-характерник. Звідки походить цей образ і які історичні корені він має?

– Характерництво було досить поширеним явищем для українського козацтва. Ймовірно, характерниками ставали люди, наділені не лише неймовірною фізичною силою, а й спритністю, здатністю до гіпнозу, які постійно розвивались і вдосконалювались. Характерники  проходили вишкіл й ініціаційні випробування.

Важливу роль у цьому відігравали, беззаперечно, міфологічні вірування й уявлення. Зокрема, тотемістичні (недарма ж характерники, за легендами, могли перетворюватися на звірів чи птахів) і магічні (характерники в усній словесності наділені спроможністю чаклувати, проходити невидимими через вороже військо, керувати погодою, ловити кулі руками тощо). Не можна заперечити той факт, що характерники – не вигадка, вони дійсно були окремою когортою козацького війська.

Ілюстрація з 2 тому графічного роману «Даогопак» про козаків характерників (Nebesky, 2014). Ілюстратор – Олексій Чебикін

З 2-го тому графічного роману «Даогопак» про козаків-характерників (Nebesky, 2014). Ілюстратор – Олексій Чебикін 

Читайте також: Енн із Зелених Дахів на противагу вампіркам і одержимо закоханим

– Якими були уявлення наших пращурів про потойбіччя, душу, а також смерть? 

– На думку німецького теолога й історика релігії Карла Клемена, неабияку роль у формуванні уявлень про душу відігравали сновидіння. Уві сні люди могли бувати в різних місцях, хоча їхнє тіло спало на одному місці, могли бачити померлих живими… З чого робили висновок про існування душі, яка може покидати тіло ще за життя і продовжує існувати після смерті людини. Саму смерть первісна людина почала сприймати як довгий сон, після якого людина прокинеться, і їй можуть знадобитися предмети щоденного вжитку. Недаремно у фольклорних зразках сон героя символізує його смерть.

line_yellow

Переважна більшість оспіваних різними народами героїв у легендах не помирає, а засинає богатирським сном, очікуючи на майбутнє пробудження у скрутний для своєї країни час, щоб знову стати на захист рідної землі.

line_yellow

Це український Довбуш, південнослов’янський Марко Кралевич, британський король Артур, грузинська цариця Тамара; Семетей, син Манаса, та інші герої киргизького епосу; німецький імператор Фрідріх; Карл Великий; чеський святий король В’ячеслав і словенський – Мятв’яж та ін.

Читайте також: Максим Прасолов: Люди, що були на Грушевського, читали «Даогопак»

Також існує багато міфів про те, що люди раніше не помирали, а, проживши певний час, лише засинали і прокидалися омолодженими. У казках же герой, коли його зцілюють і оживляють (мертвою і живою водою), як правило, промовляє: «Як же довго я спав!» Згадаймо також «жіночі» казки (нім. «Білосніжка»; «Спляча красуня» та ін.), в яких героїні не помирають, а засинають мертвим сном і оживають від поцілунку нареченого.

– Ми відносно багато знаємо про римські, балканські, скандинавські впливи. Але в нас дуже мало на науково-популярному рівні висвітлюється питання впливу тюркських народів, але ж контакти з ними були неймовірно тісні… 

– Яскравим взірцем спорідненості української і тюркської традиції є боги-володарі потойбіччя. Слов’янський бог Велес (Волос) – один із найшанованіших і, водночас, найзагадковіших богів наших пращурів. Традиційно Велеса вважають «скотарським» богом, культ якого, ймовірно, виник ще у часи палеоліту, коли основним засобом існування людей було полювання.

Ілюстрація Інокентія Коршунова до збірки Олександра Власюка «Казки Лірника Сашка» («Зелений Пес», 2014)

Ілюстрація Інокентія Коршунова до збірки Олександра Власюка «Казки Лірника Сашка» («Зелений Пес», 2014)

Читайте також: Українська народна казка: від любові до артбуку

Згодом із бога полювання, який подає багату здобич, він перетворився на бога достатку. Пізніше як покровитель пастухів він став покровителем пастушої поезії, а згодом – мистецтва загалом (згадайте, у «Слові про похід Ігоря» легендарний поет-співець Баян іменується «Велесовим внуком») і золотарства. Учені звертають увагу на те, що Велес водночас був у давніх уявленнях і пастором мертвих душ.

У міфології тюркських народів володарем царства мертвих, верховним суддею у потойбічні, дияволом, деміургом і, водночас, першою живою істотою, створеною деміургом, є зловісний Ерлік, Ерлік-хан.

line_yellow

Характерним і для тюркської, і для слов’янської традиції є переплетення культів Велеса і Ерліка із пошануванням ведмедя як хазяїна тварин. В уявленнях алтайських народів Ерлік інколи з’являється на землі в образі цього звіра. На думку учених, Велес, який вважався звіриним богом, за давніми народними віруваннями, також приймав вигляд ведмедя.

line_yellow

Велес сприймався пізнішою православною традицією як «лютий звір», «чорт», «нечистий». Аналогічними демонічними рисами наділяється у тюркській традиції Ерлік-хан.

В алтайських міфах Ерлік – брат верховного бога, деміурга і громовержця Ульгеня, якому постійно протистоїть. Така ж контрадикція властива божествам Велесу і громовержцю Перуну.

Саме Ерлік допомагає Ульгеню творити світ: у вигляді качки він дістає з дна океану шматок глини, з якої постає земля. В українських дохристиянських колядках птах-деміург пірнає на дно моря і дістає дрібний пісок і золотий камінь, з яких постають небо і земля.

Ілюстрація Катерини Штанко до казки «Змій». 100 казок. Т.1 («А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2005)

Ілюстрація Катерини Штанко до казки «Змій» із книжки «100 казок». Т.1 («А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2005)

В українських космогонічних легендах Сатанаїл за вказівкою Бога пірнає на дно морське і виносить землю. І в українському легендарному епосі Сатанаїл, і в тюркській міфології Ерлік за злим умислом чи невмінням створюють на рівній землі гори, болота. І Сатанаїл (Лукавий), і Ерлік є творцями тіла людського. І тюркський, і християнський злотворці покарані і вигнані добротворцями. Вони створюють собі слуг – чортів, певних тварин, рептилій тощо.

– Ви проводили типологічне порівняння українських та японських чарівних казок. Які висновки вам вдалося зробити? 

– Такі дослідження ми здійснювали разом із донькою, Наталією Наумовською, оскільки за освітою вона і фольклорист, і сходознавець-японіст.

line_yellow

Японські казки засвідчують інколи неймовірну подібність із українськими. Вітчизняною наукою цей багатющий матеріал для аналізу типологічних сходжень ще майже не осмислений.

line_yellow

У вітчизняному казкознавстві розрізняють казки чарівні, соціально-побутові та про тварин. Японський казковий матеріал підлягає розмежуванню за таким же принципом. Однак він містить піджанр, не властивий загалом українським народним казкам. Це «казки легендарного типу», які поєднують в собі ознаки казкової і легендарної прози.

Казка має настанову на вигадку, легенда ж – навпаки, на ймовірність. Якщо у казковій прозі добро перемагає зло, то в легендах така тенденція не простежується. Це казки «Сон ґедзя», «Риба-наречена», «Журавка», «Як баба перетворилась на мале дитинча», «Небесний ланцюг», «Як собака перетворився на чайник», «Дивовижний барабан», «Ловець качок Ґомбей», «Як сосна кашляла», «Каґуя-хіме – діва місячного сяйва»та інші.

Ілюстрація Олександра Міхнушова до 1-го тому трилогії Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою»

Ілюстрація Олександра Міхнушова до 1-го тому трилогії Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою»

Японські народні казки міфологічно закорінені. Мотивом деяких із них є покарання героя, який порушив табу: «Риба-наречена», «Журавка», «Казка про Урасима Таро», «Сніговиця» та ін. Ці ж мотиви є і в українських народних казках: «Кривенька качечка», «Царівна-жаба»…

Часто заборону накладають саме жінки (можливо, це відголоски матріархальної культури). Вони обов’язково належать до «іншого» світу – нижнього чи верхнього, постаючи в образах пташки, риби, Сніговиці, морської царівни, відьми…

Є в японських казках і сліди тотемістичних культів: ґедзь, качки, журавка, горбуша стають помічниками або чарівними дружинами казкового персонажа. Як і в українських, у японських казках є числова символіка: якісь дії повторюються тричі, тривають сім століть…

Обкладинка Оксани Тарнавської до книжки Дари Корній «Петрусь Химородник» (Теза, 2015)

Обкладинка Оксани Тернавської до книжки Дари Корній «Петрусь Химородник» (Теза, 2015)

Читайте також: Поза Гоголем: невідомі імена готичної прози

– Хто, на вашу думку, з персонажів української демонології є недооціненим письменниками. У кого великий літературний потенціал?

– Досить нелегко дати відповідь на це питання, оскільки змінилися акценти. Демонологічні персонажі у сучасній літературі вживаються часто, але вони здебільшого не містять національних специфічних рис, а зазнали потужного впливу іноетнічних культур або ж авторських модифікацій.

Можна назвати такого цікавого духа, як блуд, який чіпляється до людей, від чого вони блукають (тому й маємо слово «заблудитись»). Приміром, якщо ви заблукали в лісі, то це означає, що на вас напав блуд :), а щоб його позбутися, необхідно вивернути на собі одяг, поміняти взуття з правої ноги на ліву й навпаки (а якщо заблукало декілька чоловік, що ще й помінятися одягом і взуттям), згадати всі страви, які стояли на святковому столі на Святвечір, чи хто стояв обабіч тощо. Тож сподіваюся колись насолодитися читанням чудового твору, в якому з-посеред головних буде і такий персонаж. Натхнення і таланту українським письменникам!

Чільна ілюстрація: Інокентій Коршунов………………………….http://www.chytomo.com/interview/vidmi-rusalki-vovkulaki-shho-nauka-znaye-pro-lixix-personazhiv-kazok-i-fentezi

Коментарів немає.

Залишити коментар