Водіння Кози.

Водіння Кози.

Один з варіантів архаїчного українського Обряду.

Водіння Кози.

Діти збираються у ватагу, обирають між собою Козу та Кота. Для них роблять маски. Як стемніє, йдуть до оселі. Один з товариства підходить до вікна і накликає:
– Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!
– Нема де тій козі розгулятися – тісно в хаті!
 – відказує господар.
– Та пустіть, бо ж змерзла!
– Та я вже пустив би, але що господиня скаже?
– Будьте ласкаві, – звертається козовод до господині, – пустіть бо й козенята померзнуть!
Жінка вдає, що вже пізно, діти лягли спати, хата помащена і причіпок побілений…
– Та пустіть нас. М-е-е…
– Та йдіть уже, йдіть, тільки добре співайте, – зголошується нарешті господиня. Першим заходить козовод, ведучи за собою Козу, за ним Кіт, решта щедрівників. Знявши шапки, вітаються, старший козовод починає:
Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вперед,
Я козу веду!

Перевдягнені на тварин підтупцьовують у такт пісні, а діти смикають їх за хвости та вуха. Хор заспівує:
Наша козиця
Вже стара птиця,
Недавно з Києва,
З довгими кісами:
– Ногами стопчу,
Рогами сколю,
Хвостом змету!..

Коза тим часом падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. Кіт її обнюхує, крутячи хвостом. Хор співає далі:
Треба козиці три куски сала,
Кіт: Мяу, мяу … сала!
Щоб коза встала.

Хор: Ой устань, козо,
Та й струсися.
По цьому дому,
По господарю
Ізвеселися!

Кізка нараз схоплюється і починає танцювати:
Ой слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть.

Метка “тварина” нахабно підходить до печі, обнюхує її, а хор співа:
Хазяїн іде, пожиток несе,
Перший пожиток –
Мірочка гречки,
Другий пожиток –
Мірочка жита,
Третій пожиток –
Решето вівса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки –
Кружельце ковбаски,
А з цієї мови
Будьте здорові!

Усі, поклонившись, кажуть вголос: – Будьте здорові з празником!
Старший козовод, посіпуючи кізку, наказує їй:
– Кланяйся господарю й господарці та їхнім діткам!
За таку виставу господар обдаровує юних віншувальників пиріжками, грішми чи іншим, а Кіт тим часом біжить до господині:
– Мяу, мяу, давай ще сала, щоб Коза брикала!
– Так, так, – встряє і козовод, – давайте господине, сала, бо Кіт здохне!
– Нема сала – миша вкрала! – відказує господиня.
– Сало погасло! – додає і господар. – Не звикайте до сала, бо й нам мало!
Але наполегливий Кіт добивається свого, доки господиня не ощедрить шматочком свіжини.
Після цього всі бажають:
– Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждати і вас пошанувати.

Коментарів немає.

Залишити коментар