ЯК ГУЦУЛ НАЙМАВСЯ ДО ПОПА.

ЯК ГУЦУЛ НАЙМАВСЯ ДО ПОПА.

ЯК ГУЦУЛ НАЙМАВСЯ ДО ПОПА.

Українська казка

Якось один піп трохи підпив у війта на хрестинах і почав вихвалятися:

— Я в самому Римі п’ять років навчався. Не знайдеться у світі такого, аби мене круг пальця обвів.

Почув таке кмітливий гуцул, що служив у війта, і вирішив провчити хвалька.

От другого дня пішов до попа.

— Тобі чого?..— питає панотець.

— Прийшов я до вас, паночку, проситися на службу.

— А що робити вмієш?..

— Що скажете, отче, те й робитиму,— показав гуцул здоровенні кулаки.— Навіть зварити дещо можу.

— Е, ні, до цього в мене є кухарка, а от до ціпа — добрий робітник пригодився би. Молотити вмієш?..

— Чому не вміти? Вмію, отче.

— А яку тобі платню на рік положити?

— Я, прошу отця духовного, самітній, як палець, то мені багато і не треба. Дасте на рік три корці[1] пшениці. Та й, звичайно, будете мене, як свого слугу, одягати й годувати.

Зрадів піп, що такому дужому і молодому наймитові так мало платити, та й квапливо каже:

— У мене в усьому порядок мусить бути. Тож ходи, легеню, до покою, покличемо паламаря й дяка і при свідках умову складемо, аби ти від своїх слів потім не відмовлявся.

Піп послав за свідками. А коли ті невдовзі прийшли, стали писати договір. От піп і каже:

— Якщо ти, легеню, будеш мені погано робити, то я тебе прожену й зернини не дам.

— Як так, то й так,— погодився гуцул.— А коли ви, отче, порушите умову, віддасте мені наперед усю платню за рік.

Так і записали.

Другого дня вранці вийшов піп на ганок — поглянути, як це новий наймит орудує ціпом. Та ба! Щось не чути на току роботи. Панотець послав наймичку.

Метнулася наймичка в стодолу і через мить вистрибнула звідти червона, як рак.

— Він… Він… Ой, не можу…

— Що ж він? — допитував піп.

— Та підіть погляньте…

Розсердився піп, подався до стодоли. Дивиться: сидить наймит на свіжому сіні у чому мати народила, схрестив на грудях руки.

— Це так ти мені служиш, дармоїде? — затіпався у гніві панотець.

— А що ж мені робити? — спокійно каже наймит.— Я ж на вас, панотче, від самого досвітку чекаю. А вас як нема, так і нема.

— Що ти плетеш, дурню?

— Ой, і коротка у вас пам’ять, отче. Ми ж домовилися при свідках, що ви мене будете одягати й годувати. Забули? Ото я й Жду, коли ви мене одягати прийдете. Та й перекусити вже не завадило б…

Аж тепер зрозумів піп, що пошився в дурні, але було пізно.

Довелося попові-хвалькові відміряти хитрому гуцулові три мішки зерна.

[1] Корець—стара міра сипких тіл, дорівнює 100 кг.

Коментарів немає.

Залишити коментар