Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах. Кайдашева сім’я.

 

Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах. Кайдашева сім'я.

В українському фольклорі нема жодної легенди, переказу, думи, пісні, де б піп, ксьонз, дяк, чи монах були б позитивними персонажами. Ці персонажі , дуже схожі на клоунів,навіть зовнішньо намагалися бути схожими на  жидівських рабинів, в чорних рясах, з пейсами і бородами. Християнство, злигавшись з чужою для українців владою, намагалось знищити  богорозуміння українців, підміняючи світле розуміння Бога жидівськими єговами та христосами.Люди в церквах не розуміли текстів біблії, які читалися малозрозумілою і чужою церковнослов’янською мовою, тому змінювали слова тих молитв на пародії, показуючи тим самим своє ставлення  до тих  лжесвятих текстів, висловлюючи тією дією протест проти іудохристиянської чуми. Зустріти  попа, чи дяка було поганою прикметою, день буде невдалий,-так вважали українці. Також, своє справжнє відношення до чужого і дикого християнства та його прислужників народ яскраво висвітлив у приказках і прислів’ях. Наш народ ніколи не сприймав  духовно ті  біблійні юродства, які проповідували чорноризці.

ЗНЕНАВИДЬ СВОЇХ
БАТЬКІВ!
ЗНЕНАВИДЬ СВОЇХ
БРАТІВ І СЕСТЕР
ЗНЕНАВИДЬ СВОЮ
ЖІНКУ!
ЗНЕНАВИДЬ СВОЇХ
ДІТЕЙ!
ЗНЕНАВИДЬ СВОЮ
ДУШУ (ЖИТТЯ)!

“Коли хто приходить до мене, і не зненавидить свого батька та матір, і дружини й дітей, і братів, і сестер, а до того й своєї душі, — той не може бути учнем моїм!” (Луки, 14: 26).
“Вороги чоловікові — домашні його!
Хто більш, як мене, любить батька чи
матір, той мене недостойний. І хто
більш, як мене, любить сина чи дочку,
той мене недостойний” (Матвія, 10:
36—37).

Українці ніколи не були і не будуть духовними семітами, бо суть української духовності і  біблійного маразму є діаметрально протилежними.

Відправим Єгову з Христом в синагогу!

Й самі повернімось до нашого Бога!

Гриць Гайовий.

 

ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ

У попа очі завидющі, а руки загребущі.

На небі десниця всевидюща — на землі попова рука всегребуща.

«Всі люди — братія, з усіх буду драти я», — говорить піп.

У попа рука завжди чуже хапа.

У попа все долоня свербить.

Піп-дерун: дере і з живого, і з мертвого.

Невдивовижу, що попи багаті,— вони готові й кожух з людей зідрати.

Попи — як воли: що зачеплять, те й потягнуть.

Чи піп, чи ксьондз, чи яка нечиста сила — та все з хлопа тягне.

Піп, як комар, де сяде, там і п’є.

Один чорт піп, що стрижений, що кудлатий, — усі люблять брати.

Піп з дяком — обидва вовчі горла,

Вовче горло, а попівське око — то яма бездонна.

У попа вовче горло, а ведмеже черево.

Попа одним обідом не нагодуєш.

Голодного нагодуєш, а попа — ніколи.

Родись, хрестись, женись, помирай — і за все попові гроші дай.

Родивсь — подай господи, женивсь — подай господи, помер — теж подай господи.

Людське горе попа годує.

Попу все панахиди та панахиди сняться.

Попа за серце брало, як мало людей вмирало.

Попа журба брала, як мало людей вмирало.

Не молиться піп за спасіння душі, а молиться, щоб несли йому книші.

Попові спершу гроші покажи, а тоді про своє горе кажи.

Піп у церкві служить, бо за грішми тужить.

Копа переможе й попа.

Піл молитву читає і в карман поглядає.

Піп сповідає: «Чи клала?» — питає.

Поховав би й чужий піп, коли б мала десять кіп!

Попи хрестили б і телят, якби і з них могли що взять.

Піп та дяк звикли на дурняк.

Попу оддай діжу з тістом, то він тісто вибере і очі тобі видере.

У попа здачі, як у шевця остачі.

У церкві обновився хрест, а на попові — ризи.

Чудо попові як злодієві крадений ніж.

Кому в голову дурман, а попу гроші в карман.

Де піп стане, там трава в’яне.

Попова ласка для людей, як нічна пастка для мишей.

Від попівської речі облазять у нас плечі.

Піп з церкви з прибутком, а віруючі — із збитком,

У попа гроші, ще й лан хороший; у бідняка ж ні ланка, ні мідного п’ятака, — гірка доля бідняка.

Богові поклони, а попам мільйони.

Не вір попові, як псові.

У владики два язики: одним бога хвалить, другим людей дурить.

Піп з богом говорить, а на чорта дивиться,

Убрався піп у ризи, а чорт у рядно, та й тягнуть водно.

Язик попівський — як день петрівський.

Коли б піп за плуг взявся, то б і світу відцурався,

Нема нікому так добре на світі, як попові та котові: обидва лежать та хліб дурно їдять,

Піп без молитви не вкраде.

Де темно, там піп добре бачить.

Піп і дяк — один будяк,

Дяк — що будяк: хоч трошки, а вколе.

Піп людей карає, а сам казна-що виробляє.

Наш піп в халепу влип: пішов у ризах до молодиці, а повернувся у спідниці.

Чернець святці розгортає, а на молодиць поглядає.

Якби лиш два попи на всім світі жило, і то б їм тісно було.

 

ОКАПОСТЬ (АКАФІСТ)

Іду я та іду. Аж стоїть церков на льоду. Млинцем зачиняна, ковбасою защібана, салом замикана, маслом запечатана.
Вкусив я масла, – одпечаталось, вкусив я сала, – одмикнулось, вкусив я ковбаси, – одщібнулось, вкусив я млинця, – одчинилось.
Ввійшов я в церкву,- аж там піп, як грецький сніп, а дячок, як бодячок, а диякон, як диявол, а паламар і свічки поламав.
Радуйся, сороко, радуйся, вороно, і ти, горобче, великий чудотворче!

«ВИТРЕБЕНЬКА»

(Пародія на молитву)

Ішов якось я лужком-бережком
І ненароком натрапив на церкву з рожком.
Підходжу я ближче й дивлюся, що церква млинцем
Покрита, ковбасою підперезана, вареником замкнена,
Вкусив я млинця — вона розкривається,
Вкусив ковбасу — вона розперізується,
Вкусив я вареника — вона одмикається.
Ввіходжу я в церкву, а там люди, як верблюди,
А піп, як гречаний сніп,
Перевеслом підперезався, за кадило взявся.
Я ж вірю, вірую,
По церкві бігаю,
Дверей не знайду
І більш сюди не зайду.

 

«ОТЧЕ НАШ»

(Пародія)

Отче наш,
Батько наш
Кури крав
Та в мішок клав,
Кури сокочуть
Та в мішок не хочуть.

 

«СВЯТИЙ БОЖЕ, СВЯТИЙ КРІПКИЙ»

(Пародія)

Святий боже,
Святий кріпкий,
Лучче дома,
Ніж у тітки.
Святий боже,
Ще й безсмертний,
Лучче жити,
Ніж умерти.

 

«ГОСПОДИ, ПОМИЛУЙ»

(Пародія)

Наш піп і піддячий
Люблять борщ гарячий,
А як голодний,
То з’їсть і холодний.
Господи, помилуй,
Господи, помилуй
Кобилицю сиву.
Наш старий Гаврило
Має в руках кадило,
Руками вимахує,
Ногами підскакує,
А ми його величаєм,
Йому духу позичаєм:
Господи, помилуй,
Господи, помилуй,
А мене не силуй.

 

«ВІРУЮ»

(Пародія)

Вірую!
Їхали купці фірою,
Мали кобилу сірую,
Візок туркоче,
Кобила їстоньки хоче,
Ногами тупоче,
Язиком лопоче.
Говори, Грицю,
«Богородицю»,
А я буду «Вірую»
За кобилу сірую.
«Вірую», «вірую»,
По церкві бігаю,
Як би двері найти
Та із церкви втекти.

 

 

Коментарів немає.

Залишити коментар