ФУТБОЛ ТА ЕТИМОЛОГІЯ. Автор-   Любов Бурак.

 

А ось на ЧС-2018 до РХ, в Трипіллі футбол вважався грою аристократів. Воно і зрозуміло. Бо не кожен пересічний бюджетник з зарплатою в 3600 трипільських гривень міг дозволити собі надути поросячого кендюха, зав`язати його моцним ґудзом і копати ту бульбашку по плацу в центрі Європи.
Переважно прості люди напихали кендюха м`ясивом, шпиґували часничком і кайєнським перчиком, вимочували в розсолі і запікали до рум`яної шкірки .
Та страва пахла на всі околиці як рожевий сон і називалася сальтисоном. Її подавали за великі гроші захеканим аристократам та їхнім горластим прибічникам до міцного пшеничного первачку після матчу.
А в часі гри, щоб репетуючі горлопани, які вболівали за свої команди не будили криками трипільських дітей і, взагалі, не будили лиха, їм по рядах навколо плацу носили кухлі хмільного ячмінного відвару і торбинки зі смаженими бараболяними скибочками. Ті скибочки були тоненькі, пересолені та гостро приперчені. Так, що коли недосвідчений вболівальник запихав носа до торбинки, щоб понюхати, то одразу чхав. Отак: ап-чіх-пс-с-си … Звідти і пішла назва бараболиних скибочок – чіпси.
Взагалі-то, слово Футбол теж є нашим, трипільським. Похідним від вигуку “Футибля!” в часі гри і ранкового головного болю після неї. Як, зрештою, і слово Динамо – теж трипільського походження. Бо саме в Трипіллі вигадали оказію запрошувати на футбольні чемпіонати порядних людей з усього світу і крутити динамо братам нашим меншим в лаптях і сєрмяжці сущим. Ну, тим, що мешкали в лісових норах за трипільськими валами. Із запоребрика.
Запоребрик – слово теж трипільське. І теж іще з часів тих перших футбольних баталій. Коли в Трипіллі проходив Мундіаль, то брати наші менші, хуйлопітеки – по трипільському, вилазили зі своїх землянок в лісах на світ Божий з тупиковими гілками людства в руках. Всідалися за оборонними валами і зирили на то, як у Трипіллі проходять турніри з копання надутого поросячого кендюха поміж командами не менш надутих аристократів зі всього світу і гоноровими трипільцями.
Загалом, вели вони себе пристойно. Сиділи під деревами, попивали слабоалкогольну кислокапустяну брагу і легкі розчинники до олійних фарб. Розуміли: на чиєму боці сила. Бо, коли хуйлопітеки починали нахабніти, пан соцький з трипільської нацполіції лише робив зауваження: ” Ша, бля!” і вони затихали. Бо й справді ж: куди тупиковій гілці проти шаблі?
Але, якщо хуйлопітеки напивались настоянкою глоду, чи вживали важкі мухоморні відвари і лізли на вали, то пан соцький озвучував наказ і трипільська нацполіція швидко наводила порядок. Тобто давала хуйлопітекам по ребрах.
Ото з тих пір і пір і пішло це слово – запоребрик. Тобто: межа, яку не варто переходити, щоб не отримати по ребрах.
Але потім часи змінились. І демократія пустила свої пагони не лише по Ївропі, а й докотилась до Трипілля. Хуйлопітеки злізли з тупикової гілки людства, опустились до ручки і знайшли там вентилі до газової та нафтової труб. Побудували на галявині в лісі стадіон Лужніки і стали грати у футбол та займатись іншими видами спорту не для кривих ніг.
Ясна річ, що в них то не дуже виходило і з часом з`явилась приказка про танцюриста з обмеженими можливостями.
Так ось. Найкрутіший ЧС з футболу був у Трипіллі в 2018 до РХ. По після РХ європейські країни захопились легкою і важкою атлетиками і почали бігати в Хрестові походи до Єрусалиму, тягаючи туди гарматні ядра, списи та інший металобрухт. І здобували атлети за ці перегони різні кубки, кожен з яких вважався священним Граалем і конфіскувався Папою для проби золота.
Але то потім. А в Трипіллі на ЧС-2018 до РХ команда хуйлопітеків вилетіла ще у відбірковому турі к чортам собачим. А до фіналу вийшли дві команди: Вавилонська і Трипільська. Перемогу здобули трипільці. Чисту і красиву. З рахунком 0,5 на гравця… Ой! 5:0 на користь господарів.
Арбітром матчу був якийсь прикольний чувак із Шумеру, котрий всім тицяв глиняні таблички з написами: “Офсайд”, що по-трипільськи означає – кендюх в саду у війта, “Пенальті” – трипільською: пане арбітре, ще не у всіх гравців є діти, “Кутовий” – комусь повилазило, “Аут” – у форварда дві ноги ліві і “Гол” – Зозуля не тільки яйця підкидати вміє.
Ще арбітр із Шумеру мав дві картки: жовту і червону. Жовту він показував лише потенційним інвесторам, а червону ховав від усіх, бо на ній було трохи запоребриківських нафторублів, котрі він отримав в якості хабаря, щоб засудити збірну Трипілля і довідатись секрет надування кендюха для гри.
Воно, може б так і було. Але спецслужби Трипілля спрацювали оперативно і знешкодили червону картку арбітра у шинку пані Фіфи. А самого арбітра попередили, що має бути все чесно. І, якщо він не дасть виграти команді Трипілля, то тоді команда Трипілля виграє самого арбітра. Зрозуміло, що той обрав менш травматичний результат матчу.
І от, коли в Трипіллі святкували перемогу, а команда Вавилону давала інтерв`ю фартушковому радіо і жовтим берестяним шпальтам, розповідаючи про те, що їхній програш зумовлений виключно мовними бар`єрами, як сніг на голову впали хуйлопітеки і заявили, що їм сам чорт – не брат, но всє люді братья.
Трипільська Фіфа їх одразу розкусила, обурилась і написала заяви в поліцію і в Дарвінівський комітет. Хуйлопітеки образились на Фіфу і оголосили з-під найближчого плінтуса, що матч був договірним і нада розібратись по поняттям.
Ну, тут Фіфа чітко зрозуміла, що чуваки просто хочуть надурняк випити, прибрала з меню хмільний ячмінний відвар і бараболяні чіпси. Тобто прокрутила хуйлопітекам динамо.
Так з`явилась приказка – не солоно хлебтавши.
Хороші були часи…
Шкода, що тупикова гілка людства сприймається в світі як повноцінне дерево. А держава амазонок стала країною скіфських баб…
Хоча… Чорта лисого! Ми їх переможемо однозначно. І то не у футболі!
Сьорбайте свій відвар хмільного ячменю з бараболяними скибочками.
А я сьогодні, як і вчора, передвчора і завтра теж вболіватиму за амазонок. За Оксанку, Лору, Іринку, Олю і Бджілку. І за хлопців, котрі хуйлопітеків втримують в запоребрику і к чортам собачим відправляють.
Вони є у нас і вони – найкращі!
І це завдяки їм гордо лунає “Слава Україні!”