РЕФОРМОВАНО-МЕДИЧНЕ.Автор-.Любов Бурак(Дзвінка Торохтушко).
Любов Бурак

РЕФОРМОВАНО-МЕДИЧНЕ

Ну ось… Мій доктор сьогодні озвучив сакраментальний вердикт про те, що терапія, хірургія і фармацевтика безсилі перед бажанням пацієнта жити.
Бо й справді: що може наша медицина з реформованою побілкою вдіяти, якщо ви не збираєтесь помирати?
Ну, може проігнорити ваш вчорашній електронний запис на 8.00 ранку сьогодні і не повідомити про нього доктора. Бо вона не розібралась “на якій стіні” ви то записали. Бо питається: якого хрена ви ото на так рано записались? Вас що – життя не навчило, що 8.00 – це санітарна година – час, коли реєстратурний медперсонал одягає білі халати, вживає натще чорну каву, змащує душевні рани бальзамом співчуття і перемиває кості докторам і завідуючій?
А тут ви зі своїм електронним записом! Як чиряк на носі, чесне слово. На конкретну годину вам треба? Ну і що? То ж вам треба. А реєстратурний медперсонал ще не в робочому режимі. У нього ще п`ятихвилинка на обговорення тактики і стратегії на сьогодні.
От ви знаєте, як тактовно спитати у Лесі Сергіївні з лабораторії, чи вона не охуїла, збираючи по 200грн на подарунок завідуючій? А стратегію як зробити так, щоб коза з лоркабінету не вийшла заміж за офтальмолога, можете розробити? От ви можете пояснити тому офтальмологу, що йому повилазило і та коза – курва, хоч і незаймана? А незаймана, бо страшна. А страшна, бо її мама – курва. А йому краще одружитись з донькою венеролога Оксани Петрівни?
Ви того не знаєте? То питається: якого хрена ви лізете о 8.00 ранку до віконця реєстратури? Йдіть до сраки, або, якщо вже вам так треба, то під кабінет доктора і не заважайте людям працювати.
Під кабінетом у доктора – жива черга. І вона в гробу бачила не тільки вас, а й ваш-ш-ш-чє всьо. Тут свої закони виживання. За принципом: нема чого з хворим серцем ходити до кардіолога. Тут здорові під кабінетом, як мухи мруть і до пенсії не доживають.
Бо під кабінетом кардіолога – VIP-зона. Пацієнтська еліта поліклінки. Територія для тих, хто до пенсії дожив і тепер щомісяця під час її ж отримання, має напад ішемічного безгрошів`я, пролабс гаманцевого клапана і аритмію споживчого кошика.
І плюс іще ті, хто на весну готується від армії “відкосити”. З мамами і дружинами. Їм довідки добути треба. Про непридатність.
Ви хочете попри них пройти в кабінет? Хрена з два! Їм пофігу і ви, і ваша робота, і ваша серцева недостатність. І доктор їм теж пофігу. Вони самі можуть вам розказати що і як правильно лікувати. А під кабінетом вони зовсім з інших причин. З тих, що надворі зима. На лавку не сядеш, на дачу не поїдеш, а поговорити треба.
Це не старенькі божі обдуванчики, це особливий миротворчий полк спецпризначення “Кудипреш”. Озброєний ціпками-всюдиходами з металевими наконечниками. Для розгону вашого демонстративного бажання попасти поперед батька в пекло. Тобто до кабінету доктора.
Немає ніякої електронної черги, є лише їхня. А поза їхньою чергою – лише в морг.
Тому коли ви дістаєте мобільний , вони дивляться на вас зверхньо.
– Док, в мене трабл. Твій кабінет на третьому поверсі, відкрий вікно – я спробую до тебе по тополі видертись. Бо інакше – ніяк не потраплю.
А коли доктор випроводжає з кабінету їхню однополчанку і посміхаючись, кличе вас, то на виході ви почуєте в спину, що електронний запис – то, коли доктор свою курву приймає поза чергою.
І , якщо ви трішки затримаєтесь, то ще почуєте, що той доктор необразовано-тупий. Бо на тому тижні він сказав Михайловні, що в неї серце здорове, а все решта – вікові зміни. Ну, що – не тупий? Які вікові зміни можуть бути в сімдесят три роки?
А синові Микитовича сказав, що то в нього не серце віддає на праві ребра – то печінка тисне і треба кидати пити, бо то дуже шкодить. Тупий – однозначно. Де то видано, щоби хлопові в сорок горілка шкодила?
А Іванівні, тій, що вона його сусідка, то він таке сказа-а-ав!!!
Іванівна до нього, як до доктора каже, що сама чує шуми в серці і ще воно їй тисне так недобре, .ніби розірватись має
А той доктор каже, що то Іванівні так шумлять ті плітки, що вона по селу розпускає. І, що якби їй не розривало очі чиєсь щастя, то й серце б не тиснуло.
Ось так.
А мені доктор сказав, що серцева недостатність – то фігня. Добре, що не навпаки. А бажання жити стимулює регенераційні процеси в організмі. І понавиписував трохи піґулок зі складними назвами.
В аптеці я застала таке. Оце ж я спаковую до сумочки свої піґулки, а до віконечка підходить жіночка. З отої VIP-зони під кабінетом доктора. І купує ліки: від голови, від тиску, від серця і “таку мазь на зміїній отруті, щоб від неї в попереку не крутило”. Без усяких обстежень, консультацій, призначень. І без електронного запису.
А я ж оце пригадала, як мій Пращур, котрий був старостою у Трипіллі розказував про тодішню медичну реформу.
Сталось було таке, що в трипільській медицині, котра складалась із баби-шептухи Ївги та її доньки-знахарки Оленки, виникли певні труднощі.
Оленка дуже хотіла заміж за героїчного трипільського льотчика Івасика Телесика. Але баба Ївга настільки його не любила, що готова була зжерти живцем. Тому почала приватно практикувати всілякі заморські медичні процедури, включно із забороненим плацебо.
Ясна річ, що недешево і в обхід муніципальної бухгалтерії. Баба Ївга мріяла заробити велике придане і видати Оленку заміж за семінариста або спекулянта.
А час надворі був непевний. В Трипіллі щойно встановили режим патріархату, з північних лісів уже напирала Орда кам`яно-вугільних макак, з якою амазонки не справлялись.
А чоловіки трипільські вважали, що не пасує справжнім чоловікам-білоручкам брати до рук зброю і намагались масово “косити” від мобілізації. Купували у баби-шептухи довідки на глиняних табличках про те, що вони хронічно хворі і залягали глибоко на печі посмоктувати цілющий напій.
Жінки теж не особливо сповідували ідеологію трипільського патріотизму і не поспішали ні воювати, ні працювати.
А ті, хто хотів і Трипілля боронити, і на роботу влаштуватись, не могли потрапити на прийом до баби-шептухи, щоб оформити мотузково-керамічну санітарну книжку.
Бо коло медпункту Ївги постійно збирались черги з отих “косяків” і трипільських пенсіонерів, котрі намагались виманити у баби-шептухи настоянку кореня жень-шеня і узвар з молодильних яблук.
Трипільського гончара Пилипа Ківшика шляки трафляли від виліплювання тих табличок під довідки.
Оленка бігала Трипіллям, носила хворим гладущики і сулії з цілющим напоєм, бубоніла заклинання і розносила містом останні актуальні плітки.
Ситуація, одним словом, була загрозливою, нагадувала епідемію і могла обернутись для Трипілля втратою незалежності з подальшою деградацією народу до кам`яно-вугільних макак.
І Пращура та ситуація конкретно вкурвила. Настільки, що він в один день провів медичну реформу.
Для початку, щоб уникнути корупції в трипільській медицині, Пращур видав Оленку заміж за льотчика Івасика Телесика і дозволив їй вести приватну знахарську практику.
Івасик швидко поставив тещу на мсце, пообіцявши, що не дай Бог що – вилетить з Трипілля туди, де Макар телят не пасе.А Пращур тим часом запровадив загальний медогляд. Для початку відсортували тих, у кого пролежні від безділля і зобов`язали їх негайно стати здоровими.
Потім відокремили тих, кому потрібно народжувати і тих, кому час помирати. І забезпечили всім гарантовану оздоровчу і паліативну допомогу.
Далі Пращур оголосив, що молодильні яблука – міф, а корінь жень-шеня помагає тільки, якщо його добре прив`язати до кореня роду.
А в ситуації Трипілля, як міста, яке перебуває у стані війни, пенсіонери повинні дбати про своє здоров`я: замотувати поперека хусткою, до голови прикладати капустяне листя, до дупи свічки з олією мандрагори, не переїдати, не перепивати, не перебріхувати. І найголовніше: мати Бога в серці, олію в голові, лускати біб і квасолю для фронту, а раптом що –
подряпини мастити соком подорожника.
Насамкінець Пращур запровадив обов`язкове медичне страхування і почерговість лікування різних хвороб у Трипіллі.
Так у понеділок баба-шептуха стаціонарно лікувала пристріт і бешиху, у віторок – знімала вроки, в середу – відмовляла пороби, в четвер – рожу і бородавки, у п`ятницю – все решту. В суботу баба вставляла на місце вивернуті суглоби, штучні зуби і дерев`яні протези калікам. По неділях баба забивала на все і займалась лише консультативною терапією: викачувала яйця, замовляла на любов, нашіптувала, щоб сусідські корови молоко втратили, йшла до церкви і відпочивала.
Хіба би трапилось щось нагальне, то Ївга і в неділю працювала. І по викликах їздила – Пращур дав їй муніципального воза на трипільських колесах.
А кого не влаштовувало лікування баби-шептухи, ті йшли до її доньки – знахарки Оленки. Котра і хвороби по іншому називала, і лікувала їх більш прогресивно.
Після тої реформи тривалість життя в Трипіллі зросла від середньо-статистичного рівня до глибокої старості. Місто проіснувало ще кілька тисяч років при тверезій пам`яті, ясному розумові і здоровій печінці.
Чого всім нам і бажаю. Ставтесь відповідально до свого здоров`я – воно вам ще знадобиться.
Ага! Мало не забула…
Де знайти таку мазь, чи піґулку від всього?
Можна на зміїній отруті..