«ПУЖАЛУСТА, ГОВОРИТЄ НА ЖЛОБСКОМ…» Автор-Євген Дудар..

«ПУЖАЛУСТА, ГОВОРИТЄ НА ЖЛОБСКОМ...» Автор-Євген Дудар..

 

 

 

 

Яких бід у світі не буває. Там землетруси. Там — повені. Десь — коров’ячий сказ… А в Україні — «русскоязычников» душать. З-за кожного рогу вискакує гайдамака із шаблюкою:
— Кажи паляниця!
— Па… па…
— Ах, ти ще й батька папою називаєш?.. Відсічу язика разом з головою…
Бідні «русскоязычники», як загнані зайці. Росіяни своєю рідною, перевертні — «общепонятною» можуть спілкуватися лише вдома. І то пошепки. І то під ковдрою. Щоб якийсь клятий націоналіст (український, звичайно) не підслухав. Бо одразу ж ламає двері, ускакує до хати, ножа до горла і дико:
— Говори по-людськи!..
Суцільний мовний терор. У Києві, Донецьку, Запоріжжі, Харкові… Що там уже казати про «Западную… » З її «бендеровцами»…
Нема життя «русскоязычнику» в Україні. Ні в установах, ні у школах, ні на вулицях російської не почуєш. Хіба що у Верховній Раді. Там — недоторканність.
Вигине. Пропаде російська мова в Україні. Якщо «матушка— Рассея» не візьме під свій захист «русскоязычников».
Це погляд із російської державної «колокольни».
А ось нормальні, мислячі росіяни, мають інший погляд. Російська літературна мова, збагачувана діалектними джерелами з російських народних пластів, гине від того, що її псують… «жлоби». Зокрема в Україні — українські. Які калічать цю мову. Які, «…аби виглядати «культурною людиною», — як пише москвич А. М. Окара, — намагаються отим своїм жлобським «есперанто» ще повчати інших: «Ты шо, па-русски гаварить не можеш, га»? І продовжує, що «… м’яка вимова, нестерпне для російського вуха «гекання», відсутність редукції ненаголошених голосних, притаманні усім без винятку мешканцям України, додають в їхніх вустах українській мові чарівності та мелодійності, а російській неохайності та жлобського відтінку… Тож «украинский русский» — це ніяк не «великий и могучий», а убоге арго південно— та східноукраїнських технополісів — воно панує над українською, яка давно вже має ознаки елітарної мови… »
І погляд третій. На отого, за А. М. Окарою, «русскоязычного жлоба» в Україні. Погляд з боку нормального українця.
Вони хворі. Бо втратили «клепку», яка відає — рідною мовою. Якщо бочка не має однієї клепки, то це вже не бочка. А якщо людина не має клепки? Або й двох? Або має лише одну, й ту деформовану?.. «Мне как-то на русском легчой…»
Дурень — не каста. Це — хвороба. Чи він із мобілкою у «Мерседесі», чи в ешелонах влади, чи на пасовиську біля свині — нема клепки, нема людини. Клепку вставляє природа. Проґавила — нічого не вдієш.
Її вже й Глеваха не вправить…
Нормальний соловей співає по-солов’їному. Горобець цвірінькає. Ворона каркає.
Уявіть солов’я, який закаркав вороною. Або ж Іванка з полонини чи Федю із Полтави, які намагаються перейти на волго-в’ятський діалект «вєлікорусского»…
Мутанти з’явилися не лише внаслідок чорнобильської катастрофи. Мутанти з’являються постійно від постійного бухкання в імперських пластах Росії. І однаково руйнують як національне коріння росіян, так і національне коріння українців. Вони потрібні російським імпершовіністам для завоювання чужих територій, їхнім українським наймитам, які приросли до ярма. Але вони шкідливі народові Росії та народові України. Що, як і всі народи, воліли б мати нормального сусіда, а не бундючного «старшого брата» чи вічно-схиленого плюгавого раба.
Мені не шкода свого співвітчизника — невігласа, який зневажає українську мову, калічить російську — чужака російській нації і відворотня української.
Мені шкода його дітей, онуків. Яких він насильно відриває від природного коріння. Вони втрачають національний імунітет. Вони наражаються на небезпеку захворіти отим «жлобським синдромом». Через який для інших націй будуть «жлобами», а для своєї — «дебілами», «перевертнями»…
К. Паустовський твердив, що за ставленням до рідної мови визначають інтелігентність людини. К. Маркс писав: «У державі державною мовою не говорять лише гості, наймити й окупанти…» Визначся, «русскоязычнику», якщо ти не гість України, то хто ти і ким стануть твої діти.

Коментарів немає.

Залишити коментар