ПРО ДОЛЮ УКРАЇНИ (нагадування).Автор-Василь Триліс.

·ПРО ДОЛЮ УКРАЇНИ (нагадування).Автор-Василь Триліс.

 

 

 

 

Любов Ільмінська:

«Навіть мисливство не приносить стільки шкоди природнім екосистемам, як землеробство!»

 

«Землеробство – це найшкідливіша для всього живого галузь!» – 0наполягає далі моя опонентка. І я мушу погодитись. Не тому що уранові копальні та електронні заводи чимось кращі, а тому що землеробство масштабніше: загребло під себе без міри колосальні території, ще й користується ними як найдурніший хижак.

Мені залишається тільки несміливо шепотіти: Ну так, ну так… то правда… але їсти хочеться… без урану й електроніки люди страшенно мучитимуться, але житимуть, а без землеробства кирдик буде швидкий і набагато страшніший, ніж простий Голодомор.

Замість ненависного мені питання «Що ж робити?» я ставлю інше: «Що робили?» Невже за 4 мільярди років усі оті трилобіти, планктони, птеродактилі й дельфіни, а тепер ще й наділені розумом двоногі не придумали нічого для порятунку?

Бо сьогодні вже кожна амеба розуміє, що, за визначенням, ніяка жива істота чи жива система не може існувати, не споживаючи, не знищуючи, не перетворюючи в прах досяжні для неї ресурси. ЦЕ ОСНОВНИЙ ЗАКОН ЖИТТЯ. І за цим законом будь-яке життя, на будь-якій планеті, в будь-якій його фазі приречене на швидку загибель, внаслідок «виїдання» обмежених ресурсів цієї планети. Зрозуміло також, що єдиним виходом із цієї пастки може бути СТОРОННІЙ… ні, не спостерігач, а ДОНОР. Хтось має щодня носити й наливати в корито нашим амебам їстивну юшку!

Немає таких дурних. У землян єдиним СТОРОННІМ є наше Сонце, але воно подає нам не їстивну юшку, а електромагнітну енергію. Це ніби як рідне Обленерго, зате без перебоїв і без підвищення тарифів. Безкоштовно! Треба бути ну дуже дурними землянами, щоб не скористатись цією дармовинкою й не навчитись перетворювати її на їстивні ресурси.

Навчились! Придумали ще наші далекі предки-амеби. Ще на одноклітинному періоді земного життя було створено переносні лабораторії й хімкомбінати по перетворенню сонячного світла й місцевого водню-кисню-вуглецю на смачний, поживний і майже безкоштовний хавчик – органічні сполуки. Як завжди, на готову, МАЙЖЕ безкоштовну їжу швидко вродилося безліч споживачів. Їли вони з нестримним апетитом, але недовго. Їм довелося відкрити ще один ЗАКОН ЖИТТЯ: неможливо їсти більше, ніж устигають спродукувати всі згадані лабораторії й хімкомбінати. І тоді ці нестримні й різноманітні споживачі «додумалися» їсти один одного! Мало того, навчилися їсти продукти життєдіяльности один одного! Мало й того, навчилися вибудовувати такі ланцюги – черги поїдання один одного (живцем, мертвого чи й просто відходи), – щоб майже нічого не пропадало! Відкрили з тим ще й третій ЗАКОН ЖИТТЯ: нікому ніякої пощади. В живій природі немає жалю. Немає мети. Є тільки одна програма: зберегти себе, вижити і, при першій же нагоді, розмножитись. Якщо така програма стикається з вибором – загинути самому чи нехай гине хто й що завгодно, хоч би й увесь рід, хоч би й увесь світ, то ця програма завжди вибирає друге. Так, закон Зони: помремо всі, але ти сьогодні, а я завтра.

Те, що люди внесли в життя четвертий закон – ЛЮБОВ, – дуже змінило картину на їхню користь, але порушило перші три закони життя. За це, як і за всяке порушення законів, доведеться – і вже доводиться – платити. І от тут людина не додумалась ні до чого нового, а, як і її предки, запровадила собі ,платити з чужої кишені. Але навчилася робити це так майстерно, що ніяким конкурентам не залишила шансів: тепер вона кого хоче любить, кого хоче їсть, кого хоче знищує просто так, заради комфорту, а конкуренти платять – не тільки комфортом, а й життям.

Все було б і далі прекрасно, та оскільки основні закони життя порушено, то цій мотузочці має прийти швидкий кінець, так само неприродний, як і вона сама. Кінець прийде тоді, коли закінчаться запаси в світовому банку ресурсів. А вони вже, знать, того… видно дно. І як не крути, з’їсти більше, ніж устигає регенерувати Земля (разом із Сонцем)… можна, але це триватиме недовго.

Так ви кажете, що землероби – головні злочинці, а єдине їм виправдання те, що не відають, що творять? Отут груба помилка. Відають вони краще й давніше, ніж будь-хто. Бо якнайближче контактують із якнайширшим фронтом Природи. І свої Піррові перемоги святкують усе понуріше й тихіше. Періодично на пеньок видираються чергові мічуріни й вигукують «Мы не можем ждать милостей от природы. Взять их у нее – наша задача!» Але ще тоді, коли випалювали ліси й орали степову цілину, притомні люди розуміли, що коять лихо. Недарма давні народи просили пробачення у тих дерев і тих оленів, яких мусили знищувати, щоб прогодувати своїх дітей. Недарма називали Землю матір’ю. Але ЛЮБОВ до своїх дітей штовхала їх на подальше нищення… а апетити дітей зростали… а винахідливість добре забезпеченого розуму множилась…

Сьогодні глобальне божевілля досягло апогею. Далі нікуди. Далі – ганебно, але живими з’їхати на сідницях з мармулядної верхівки шоколядної цивілізації – або ж трагічно-героїчно загриміти всім миром у прірву. Фантасмагоричну картину довершує загадкова байдужість, з якою все це спостерігає зледащілий людський розум.

Звісно, є люди, які розуміють ситуацію. Дехто навіть шукає порятунку. Але таких мало, та ще й тягнуть вони в різні боки. Головна причина – нездатність поставити проблему глобально. Бо її локальна постановка моментально виводить на все той самий алгоритм: заплатити з чужої кишені. Глобальна ж постановка проблеми впирається в глибоке нерозуміння законів, причин і механізмів, які розділяють людей на етноси та інші окремішности, – а звідси ще глибше нерозуміння, як можна об’єднати й узгодити зусилля цих окремішностей.

Між тим, порятунок (якщо він збудеться) досить простий: законодавчо встановлене оптимальне споживання. Що це воно таке, ОПТИМАЛЬНЕ СПОЖИВАННЯ? Це така швидкість споживання ресурсів, при якій Земля + Сонце встигають ці ресурси регенерувати. От і все. Це той максимальний комфорт, який людство може собі дозволити без подальшої незворотної деградації свого життєвого середовища. Червона лінія, за яку не можна заступати.

Людство цю червону лінію вже переступило. Але якщо знайдуться розумні сили, які примусять людей схаменутись, то зразу виникне практичне питання: де, як, на якому рівні провести червону лінію? Як уберегти від подальшої деградації нашу землю? І тоді найкомпетентнішими виявляться саме землероби, а найдосвідченішими серед них – землероби українські. Чому саме українські? А вгадайте. Це таке контрольне запитання – на закріплення матеріалу.

Коментарів немає.

Залишити коментар