Світ Прави. Слов’янські Боги.

Світ Прави. Слов’янські Боги.

Частина перша.

Світ Прави. Слов’янські Боги.

Великий Початок є віддаленим і темним, і тільки спираючись на первинні вчення, пізнаємо ми ті часи, коли зачато було землю і породжено острови. Першопочаток є далеким і таємничим, і тільки спираючись на мудреців минулого, ми можемо проникнути в ті часи, коли породжені були Боги, і поставлені люди.

Кодзікі (Записки про діяння давні)

Ми подаємо тут своє власне бачення Світу Прави, не відкидаючи інших. І тому намагаємося стояти осторонь від суперечок про те, чи є, наприклад Всевишній особовим, чи безособовим, або скількох Богів і під якими іменами славили наші пращури. Адже історики та міфологи і досі сперечаються з яких Богів складався пантеон слов’ян-русичів. Існує багато розумних книг, в яких перераховуються всі слов’янські Божества, згадки про яких вдалося віднайти, або автор гаряче доводить, що певних Богів не існувало в природі, і вони є лише помилкою літописця.

В своїх висновках ми опираємося на власні відчуття, отримані в медитативних практиках, а також на знання філософії й міфології індоєвропейських народів та українського народного звичаю. Відомо, що від стрункої системи вірувань наших предків внаслідок насильницького хрещення зосталися крихти, розкидані по літописах та писаннях церковних діячів. Дещо більше знань дає допитливим Велес Книга, котра, як ми вважаємо складена з автентичних текстів, які передавалися усно і були вперше записані вже опісля хрещення Руси.

Зазначаємо, що наша книга – не історична праця, і не реконструкція «слов’янського Олімпу», а бажання поділитися своїм розумінням слов’янської духовности, котру утверджено на загально-арійському підмурівку. Тому ми змальовуємо тут лише ті Божества, яких напевне прославля­ли в давнину наші предки саме на нашій землі, найчастіше згадуються нині на рідновірських славленнях, або без розуміння сутьности яких рідновіру 21 століття просто не обійтися.

 

1. «Коли не було з нащада Світа…»

Людський розум прагне до чітких визначень того, чого він поки що визначити не в змозі. В релігієзнавстві таким поняттям є розуміння Найвищого Божества, Всевишнього.

Всі релігійні війни, всі сутички через віру і задля віри походять від того, що недосконалий розум людини підмінює те, що він не може собі уявити, образом людиноподібного найвищого Божества. Внаслідок чого ця могутня істота набуває в уяві людини, яка йому поклоняється, родових рис того народу, до якого належить ця людина.

Існує й інше, цілком протилежне розуміння, коли Всевишній ототожнюється з Всесвітом, який врешті решт стане доступним пізнанню. Таке вчення, в якому Природа є Богом, визначали філософи-пантеїсти.

Ведійське розуміння Всевишнього є трохи інакшим. Воно не говорить, що Всесвіт є Богом, але вчить, що Бог проявляється в усьому, що складає наш Всесвіт і ще мільйони світів.

Спільна для всіх індоаріїв ідея абсолютного Божества найчіткіше визначена в «Упанішадах».

«Воістину, – говориться в Майтрі-упанішаді, – спочатку це було Божеством, єдиним, безкінечним, безкінечним на схід, безкінечним на південь, безкінечним на захід, безкінечним на північ, безкінечним і вгору, і вниз, і навсібіч. Бо для Нього не існує ні сходу, ні інших напрямків – впоперек, вниз, або вгору. Цей вищий Дух, той, що його не можна уявити, безмежний, ненароджений, це Дух простору. Коли все гине, один він не засинає. Воістину, з цього простору він пробуджує розум. Все мислить завдяки Йому, і зникає в ньому. Це Його сяючий образ гріє в Сонці, палає у вогні, є всередині людини. Бо сказано так: І Той, що у вогні, і Той, що в серці, і Той, що в Сонці є Одним. Те, що не підвладне зору, слуху та розумінню називається безкінечною реальністю».

Всевишній для визнавців Ведизму це «те, перед чим зупиняється і слово і думка». В Чхандогьї-упанішаді однак, є спроба розвити вчення про Всевишнього, який там описано як «всеохоплюючий першопочаток, в якому все виникає, все зникає і все дихає». Найпершою ознакою Всевишнього є його Дух, котрий є основою всього сущого. Цей Дух не є чимось окремим від Всевишнього, але є його проявом.

В «Ішо-упанішаді» говориться про те, що Дух пронизує собою всі речі у Всесвіті. Щоб краще було зрозуміти єдність та багато­проявність Всевишнього, давні арійські філософи порівнювали його з Сонцем, котре випромінює світло. Сонце є джерелом сили, котра проявляється у вигляді тепла та світла. Те, що знаходиться поза Сонцем, Сонцем не є, але є його променем, часткою. Всякий сонячний промінь є Сонцем, але не є джерелом променів. Подібно поєднується людина з Всевишнім.

Мудреці-ведисти говорили, що всі «Упанішади» можна вмістити в одну фразу:  «Тат твам асі» – «Ти є Тим». Тобто, людина є від самого початку носієм Божественного Духу. «Той, хто живе всередині всіх істот, але не окремо від них… той, хто керує всіма істотами зсередини – Твій Дух, внутрішній Повелитель, Незнищенний…  Він – Князь світу, Він – Володар Всесвіту, Він – мій Дух…»

На повне осягнення цієї короткої істини часом не вистачає кількох перероджень. Деякі мудрі вчителі пропонують прискорити духовний розвиток людини шляхом відмови від того, з чого складається явне життя. На цьому підмурівку стоїть кільканадцять філософських та релігійних напрямків, котрі вчать, що все у світі, окрім Всевишнього, є маною, привиддям. А отже реальність можна безболісно відкинути задля духовної насолоди злиття з Богом воєдино.

Та, визнаючи єдність і багатопроявність Всевишнього, чи варто відкидати всі ті його прояви, серед яких ми живемо? З давніх-давен в оповідях духовних вчителів багатьох народів, а також в родовій пам’яті людства існує впевненість, що Божественний світ є красивим і гармонійним. Напевне, таким він і був в часи Золотого віку. Навіть зараз залишилося безліч уламків того мудрого світу. Від орнаментів-оберегів на сорочках до правил поведінки, яким люди підкорялися вже несвідомо до зовсім недавніх часів.

Свамі Вівекананда, індійський навчитель Вед, мовив якось, що перш ніж шукати Всевишнього в собі, потрібно визначити його наявність в тому, що є довкола нас. Тоді дійсно зникне багатошарова ілюзія зла і бруду, створена людьми за тисячоліття, і до нас повернеться відчуття краси та гармонії Всесвіту.

Ми не знаємо, чи намагалися наші предки означити Всевишнього власним ім’ям… Ця сила настільки неосяжна, що дивувала навіть наймудріших. Можливо, вони і називали його Див – (зрештою в санскриті є співзвучне слово «Дев», яке означає Божество). Оскільки розумування над Першопочатком Всесвіту було привілеєм волхвів, чисто слов’янське його розуміння майже зникло. Тому нині ми змушені звертатися до спільної  арійської спадщини, щоб відновити ці знання. Ця спадщина, святобливо збережена на індійській землі, нині повертається до краю свого народження.

Звертатися до Всевишнього напряму, а не через його численні прояви, може собі дозволити лише людина, котра досягла духовного рівня волхва. Звертання це є не молитовним, а медитативним і метою його є відчуття Бога в глибинах власного духу. Звичайно, почати займатися медитативними вправами, щоб досягнути цього відчуття, може будь-який шукач духовного вдосконалення. Але не слід забувати, що вдосконалення медитативних технік не є рівнозначним підвищенню духовного рівня особистости.

З книги

Нотатки

до слов’янського Богознавства. 

Автор -Мирослава Горностаєва.

 

 

Коментарів немає.

Залишити коментар