Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 1 .

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 1 .

Вам

І як пройти убрід ці небеса холодні,
Де голос душ, як сплеск зірок нічних,
Бо то від них щораз займаються полотна
І линуть до небес по руслах світляних.
Куди ж вони, куди? В які щасливі тайни,
Що звільнені вгорі від будь-яких оків,
Пречиста і свята незмовкна сповідальня,
Незмивний шепіт фарб у капищах віків,
Пройти, перебрести, перепливти ці води,
Де в требниках небес жаріє давнина
І в руслах світляних впізнати німби Роду,
Не вписані ніким в літопис полотна.

Стефанія Українець.

 

Ось основні народні свята, на які були накладені церковні.

Великдень.

 

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 1 .

У ці дні наші Предки віддавали шану Сонцю і Воді. Дух Світла очищає і благословляє Землю і людей, сприяє розвитку і росту всього живого. Великий день Весни має не постійну дату —це день весняного рівнодення.

Рідна Україно, Рідні Українці, світле свято Великодня прийшло на нашу землю, і принесло весну і сонце у наші душі. Дажбоже, дай нам миру, любові, спокою і добра на своїй землі. Бо наша українська земля, за стільки віків заслужила цього. Нехай у це прекрасне свято Великодня, у кожній українській домівці буде любов, злагода та добробут. Нехай святкові кошики будуть наповнені украй.

Дажбоже наш! Силами могутніми і таємними Ти утвердив життя народу нашого на землі багатій. На ній ріки солодководі, на ній сонце лагідне, на ній поля квітучі, на ній гаї співучі. І щедро обдарував Ти внуків своїх і волею, і любов’ю, і вродою, і силою, щоб були вони самі собою, щоб самі були творцями віри своєї. І щоб жили вони вічністю у вічності Твоїй, Дажбоже наш!

Про Великдень рече нам Книга Велеса:

“Се повінчаємо Небо Сварога і Землю.
І справимо Весілля їм, де чоловік є Сварог,
а навпроти Нього – Жона Його.
І се свято мали робити, як для мужа і жони, бо ми – діти їхні.
І тако бажали їм здоровими і щасливими бути
І мати дітей багато, і собою хвалитися,
І дивитися до Вод, щоб були велеплодні”.

Слава Роду нашому, Слава Дажбогу!

 

Християнство підмінило Великдень  пасхою.

Пасха. Правильно песах(перескакування) Ні до Ісуса Христоса, ні до Великодніх калачів не має жодного стосунку.

НАКАЗ ЄГОВИ ПРО ПАСХУ
12: 1 І сказав Єгова до Мойсея й до Аарона
3 “Скажіть усій ізраїльській громаді, говорячи: “У десятий день
цього місяця нехай візьмуть собі кожен ягня на дім.
6 І заколе його збір Ізраїлевої громади на смерканні.
7 І нехай візьмуть тієї крові, і нехай покроплять на обидва бокові
одвірки, і на одвірок верхній у тих домах, що будуть їсти його в них.
12 І перейду Я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю в
єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини.
13 І буде та кров вам знаком на тих домах, що там ви, — і побачу
ту кров, і обмину вас. І не буде між вами згубної порази, коли Я
вбиватиму в єгипетськім краї.
14 І стане той день для вас пам’яткою, і будете святкувати його,
як свято для Єгова на всі роди ваші! Як постанову вічну будете
святкувати його!

ПОСТАНОВА ПРО ПАСХУ
43 І сказав Господь до Мойсея й до Аарона: “Це постанова про
Пасху: жоден чужинець не буде їсти її.
44 А кожен раб людський, куплений за срібло, коли обріжеш
його, тоді він буде їсти її.
45 Приходько та наймит не буде їсти її.
47 Уся громада Ізраїлева буде справляти її.
48 А копи буде мешкати з тобою приходько, і схоче справляти
Пасху Господові, то нехай буде обрізаний в нього кожен чоловічої
статі, а тоді він приступить справляти її, і він буде, як народжений в
Краї. А кожен необрізаний не буде їсти її.

З того часу це масове побоїще єгиптян стало святкуватися як національне
свято юдеїв, яке вони відзначають і досі “на всі роди свої”,
а через християнство це “свято” юдейського фашизму “сини Ізраїлеві”
нав’язали іншим народам, які прийняли християнство і, зокрема,
єгиптянам… Відзначають його й українці під видозміненою назвою —
Воскресіння Христове — християнська Пасха, але тільки юдеї знають
справжнє значення цього свята — ПЕСАХ (Пасхи):
“І станеться, коли запитають вас ваші сини: “Що то за служба
ваша? то відкажете: “Це жертва — Пасха для Господа, що обминув
(песах) був доми Ізраїлевих синів У Єгипті, коли побивав Єгипет, а
доми наші зберіг” (2М., 12: 26—27).
До речі, саме це свято відзначав Ісус від народження і аж до
арешту і, звичайно, добре знав і Тору, і значення Песаха (Пасхи).
Ісус навіть свій арешт запланував саме на це свято, яке найчастіше
згадується в євангеліях. І хоч християни намагалися довести,
що “Ісус став запорукою кращого Заповіту” (Євр., 7: 22) і скасував
Старий заповіт (Тору), але сам же він казав: “Не подумайте, ніби
Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, — Я не руйнувати Закон чи
Пророків прийшов, але ВИКОНАТИ!” (Матвія, 5: 17).“  Легше небо і земля проминеться, аніж одна риса із Закону (Старого
Заповіту) загине” (Луки, 16: 17)…

Підготував Світояр.

Великдень – це велике Праукраїнське Свято, перемога Світла Дажбожого над Зимовою темрявою. Ніякого відношення до “воскресіння Христоса” ця назва не має. Хоча дуже часто чуємо, як християни кажуть, що паска – “це по-українськи Великдень”. Це груба помилка.

Великдень – дійсно, українська традиція, але він аж ніяк не тотожний християнському святу пасхи. Спробуймо розібратися, що ж святкують християни?

Історія християнської пасхи сягає далеко в часи передхристиянські, які описує Біблія (друга книга Мойсеєва “Вихід”). Тут розповідається про Якова – родоначальника євреїв (онука Авраама), який привів ізраїлевих синів до Єгипту, де вони “плодилися сильно і розмножувалися, та й стали вони надзвичайно сильні. І наповнився ними той край” (Вих. 1.7). Далі сам автор пише, що фараон побачив загрозу з боку євреїв, бо вони зайняли якнайбільше керівних і поважних посад у державі, і “жахалися єгиптяни через ізраїлевих синів”. Тоді фараон став примушувати євреїв працювати фізично, що їм, звісно, не сподобалось. Фараон зробив висновок: “Нероби ви, нероби!” (Вих.5.17). Далі йде докладний опис перебування юдеїв у Єгипті та їхнє невдоволення станом речей. Враховуючи, що ці тексти писалися юдейськими рабинами, ми випускаємо подробиці, які мають на меті показати всі “жахи” так званого “єгипетського рабства” єврейського народу. Та навіть крізь завісу міфологізованої розповіді про пасху уважний український читач побачить справжній перебіг подій тієї Ночі Смерті, яку євреї назвали пейсахом. Очевидно, тут стався справжній погром – тільки били не євреїв, а самі євреї вбивали й грабували єгиптян.

Про це читаємо в тій же книзі “Вихід” (12. 1–51): “І сказав Господь до Мойсея й до Аарона в єгипетськім краї, говорячи: “…Скажіть усій ізраїлевій громаді…, нехай візьмуть собі кожен ягня… І заколе його цілий збір ізраїлевої громади на смерканні. І нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва боки одвірки і на одвірок верхній у тих домах, що будуть їсти його в них, і нехай їдять тієї ночі те м’ясо, спечене на вогні та опрісноки… Пасха це для Господа! І перейду я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю в єгипетській землі кожного перворідного від людини аж до скотини. А над усіма єгипетськими богами вчиню я суд, Я – Господь. І будета кров вам знаком на тих домах, що там ви, – і побачу ту кров і обмину вас… Ї буде той день для вас пам’яткою і будете святкувати його як свято для Господа на всі роди ваші!…” (курсив у тексті – Г.Л.).

Далі Мойсей переповідає ізраїльським старшинам: “коли запитають вас ваші сини “що то за служба ваша?” – то відкажете:

“Це жертва – Пасха для Господа, що обминув був доми ізраїлевих синів у Єгипті, коли побивав Єгипет”. “І сталося в половині ночі, і вдарив Господь у єгипетськім краї… І знявся великий зойк у Єгипті, бо не було дому, щоб не було там померлого!… (там же: 12.29–30).

Як відомо, для юдеїв це свято виходу із єгипетського “рабства” було радісним, хоча для єгиптян – це була ніч смерті. До того ж виходили юдеї з “рабства” не з порожніми руками, а “позичили від єгиптян посуд срібний і посуд золотий та шати. А Господь дав милість тому народові в очах Єгипту,– і вони позичили – і забрали здобич від Єгипту” (Вих. 12.35–36).

Тут слід уточнити деякі суттєві моменти біблійного тексту. Перше, слід з’ясувати, кого Біблія називає словом Господь? Відомо, що перекладачі Біблії під цією слов’янською назвою мали на увазі не Дажбога, і не Сварога, а саме свого юдейського бога Ягве (Єгову). В даному випадку перекладачі вживали словоГосподь – загальну назву Божественної Істоти, а не його власне ім’я. Приховавши справжнє ім’я свого бога, юдеї легко ширили свою релігію (в пізнішому варіанті – християнство) серед інших народів.

Друге, слово пасха пояснюється в Біблії так: “гебрейське Pesach – перескочення, бо бог “перескакував”, цебто обминав той дім, де двері були обмазані кров’ю”. Отже, можемо здогадуватись, що самі погромники домовились про цей умовний знак, щоб обминути домівки юдеїв. А про те, що це був саме військово організований погром, свідчать слова про вихід з Єгипту “близько шести сот тисяч чоловік піхоти”, або “вийшли всі Господні війська з єгипетського краю” (Вих. 12.37 і 41), Слово війська тут же в тексті Біблії пояснюється: “Civ’ot Jehova – війська Господа, цебто Ізраїль”. Звернімо увагу, що Єгова (Jehova) – перекладено як Господь!

Це свято песаха, як відомо вже з Нового заповіту, святкував і єврейський рабин Ісус Хистос і його мати Марія. Вони, як і вся ізраїлева громада, їли в цей день опрісноки – “maccot” (мацу, тобто прісний корж із неквашеного тіста). Саме, роздаючи мацу, Ісус казав: “споживайте, це – тіло моє” (Матвія.26.26). Пасхою ж у євреїв називається саме жертовне ягня, яке споживають ізраїлеві сини. Бо “сказав Господь до Мойсея й до Аарона: “Це постанова про пасху: жоден чужинець не буде їсти її,… і кожен необрізаний не буде їсти її” (Вихід. 12.43 і 48).

Під час юдейського пасхального тижня, за християнською міфологією, був розіп’ятий Христос – тому християни взяли це свято до свого календаря як скорботний тиждень на відзначення “страстей господніх” і мусили надати йому іншої символіки, поєднавши юдейську ідею з язичницькою обрядовістю, яку мали інші народи (наприклад, віра в умирання та воскресіння божества відома в багатьох народів світу).

Так радісне язичницьке свято весняного пробудження природи – Дажбога – було затьмарене скорботним чужинським святом, що призвело до роздвоєння української душі. Зіткнулися два протилежні світогляди, два способи мислення і життя. Два антагонізми протягом тисячоліття мусили породити якийсь покруч, що ми й нині спостерігаємо в християнському святі пасхи. Але глобалізаторам цього недостатньо – вони прагнуть відновити в християнській пасці давнє юдейське його значення. Тому постійно висувають ідею створеної ними “юдейсько-християнської історії та цивілізації”. У пасхальній передачі радіо “Собода” 16 квітня 2001 р. ведучий Яків Кротов жалкував, що дати святкування паски у християн і пейсаха в євреїв не збігаються. Він висував провокаційну тезу про небхідність “повернути в християнство паску в її юдейському розумінні”. Чи можна уявити більший цинізм?

Християнська церква впродовж багатьох століть вела боротьбу з нашими традиційними священними стравами Великоднього свята. Великодні Баби, Колачі, Короваї, які випікають з дріжджового тіста, мають бути високими й пухкими – така магія родючості. Ці великодні хліби жорстоко викорінювалися з народного побуту. Але, так і не змігши їх знищити, попи вчинили справжнє святотатство, назвавши їх єврейським словом паска (пасха), яке прижилося в нашому народі не раніше початку ХІХ ст. В обрядовій мові серед назв обрядового хліба українців не зафіксовано цього чужого слова. Лише два століття вживається воно зрідка, хіба що в приказках, та й то переважно з негативним значенням, наприклад: “Коли не зайду в церкву, то все паски святють” (Номис). Ні у веснянках, ні в гаївках, ні у весільних піснях давнього походження цього слова не знаходимо.

Великодні писанки і крашанки – як символ сотворення Всесвіту, перемоги Світла Дажбожого, Відродження Життя на Землі – одвічні святощі нашого народу і Рідної Предківської Віри. Ще два – три століття тому вони ніякого відношення до християнської пасхи не мали. Про це відверто писав християнський монах Іван Вишенський “пироги і яйця надгробні… всюди ліквідуйте, бо в християнстві тот квас поганський не знаходить” (Вибрані твори.– К., 1972. – С. 52). Як бачимо, християнський мислитель в нашому рідному звичаї знаходить лише негативне “поганське” начало. Показово і те, що написані ці рядки на рубежі XVI–XVII ст. Отже, християнська церква в цей час не визнавала ні писанок, ні крашанок, ні великоднього хліба.

То ж, коли християни кажуть: “Ми святкуємо Великдень”, – хочеться їм відповісти, що Великдень святкують українці-рідновіри, а християни пасху.

 

 

Ярило. Бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Святкується  23 квтня.

 

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 1 .

Корінь слова Яр- означає ярий, нестримний, збуджений, сильний, завзятий, пристрасний, гнівний. В давні часи чоловіча пристрасть порівнювалась з мужністю, войовничістю й силою. Тому Божества родючості часто зображалися з мечем. У балтійських слов’ян Ярилу тотожний Яровит (дослівно ярий витязь, войовничий дух), храм якого існував у Волегасті до ХІІ ст. Наш народ дуже шанував Ярила, а тим, хто народився під час його свят, надавали імена: Яр, Ярець, Яробор, Ярогнів, Яролик, Яромил, Яромир, Ярополк, Яросвіт, Ярослав та ін.

Хто ж натхненник цієї радості, хто посилає благодійне тепло? Та Його Величність Дажбог-Сонце! У наших Предків кожної пори року він називався по-різному. Взимку його іменують Божичем Колядою, у день Літнього сонцестояння — Купайлом, у день Осіннього рівнодення — Світовидом. А навесні і також влітку його називають Ярилом. Набирав же своєї сили Бог весняного Сонця Ярило саме в квітні і за це його вшановують 23 квітня.

Тож на початку свята можна було почути:

До нас, Ярило, до нас!
Щоб було у нас гаразд.
І ти, Ладо-Мати,
Просимо до хати!

Проте святкування починаються ще 22 квітня — у день Великої Лади (Богині Матері), яку вшановує увесь слов’янський світ.

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 1 .

Їй, Богині шлюбу, весілля покровителъці дощу й урожаю приносять в жертву білого півня, задобрюючи перед весіллям, щоб шлюб був щасливим. На честь Лади дівчата водять хороводи, співають пісень. Свято продовжується 23 квітня — День Лелі (доньки Лади). Дівочі хороводи навколо прикрашеної берізки називаються ЛАДОВИЦІ і мають на меті упорядкування хаосу, встановлення рівноваги в природі, в душах людей. Обряди ЛАДУВАННЯ супроводжуються ритуальними обідами на природі — в полі, в лісі, біля священних дерев та джерел. Це жіночі й дівочі свята.

У цей святковий день лунають молитви і співаються обрядові пісні з таким змістом:

Тобі, Ладо, святий Боже, Ладо, слухай нас, Ладо!
Пісні, Ладо, співаєм тобі, Ладо, слухай нас, Ладо!
Серця наші схиляєм к тобі, Ладо, слухай нас, Ладо!

Влаштовують Ладовиці:

Сиди, сиди, ящір, Ладо, Ладо!
На золотім стільці, Ладо, Ладо!
Гризи, гризи, ящір, Ладо, Ладо!
Горіхове зерня, Ладо, Ладо!
Іще того мало Ладо, Ладо!
Мало-недостало Ладо, Ладо!
Пойми, пойми, ящір, Ладо, Ладо!
Красную дівоньку, Ладо, Ладо!
І з ліпших найліпшу, Ладо, Ладо!

/Молодіжна гра/

Перші свята ЯРИЛА (Яра, Ора, Орія) відзначають навесні, коли він пробуджується. Чоловіки відзначають це одне з величних свят Кола Сварожого 23 квтня. Слова з коренем Яр має кілька значень: Яр — весна; Яр — мужність, відвага; Яр — гнів, бойовий порив; Яр — пристрасть, плодючість. У цей день чоловіки влаштовують БРАТЧИНИ, тобто обіди в лісі, в полі з ритуальним півнем і пивом. Напій бризкаютъ на вогонь, на трави, посіви — це є жертва Богові Плодючості й Весняного Розквіту — Ярилу.

У цей день Батько Орій вiдчиняє Небо і зелені Трави. До схід сонця умиваються цілющою росою ті, хто хоче бyти здоровим і красивим. Хлібороби обходять ниви з хлібом, палять ритуальні (очисні) вогнища.

Лунають ярильські славлення та обрядові пісні:

Слався, Ярило! Щоб все добре родило!

Гей, Ярило, гей!
Бери ключі золотії,
Веди коня вороного,
Виїзди у чисте поле,
Одімкни сирую землю,
Пусти трави на всю Весну,
На всю Весну зеленую!
А на трави пусти роси,
Пусти роси медянії!

Волочився Ярило по усьому світу,
Полю жито родив, людям діток плодив.
А де він ногою — там жито копою,
А де він походить, там колос уродить!

Подай, Ярило, ключі і замки
Одімкнути Красну Весну,
Красну Весну, тепле Лiтечко,
Тепле Лiтечко, спіле житечко!

(За матеріалами Галини Лозко та Степана Килимника).

 

Християнство підмінило свято Ярила  днем св. Юрія-6 травня.

Ю́рій, або Гео́ргій (грец. Γεώργιος, лат. Georgious; 256/285 — 23 квітня 303) — римський воїн, християнський святий, мученик. Походив із греків Каппадокії. Син римського офіцера Гіротонія та його дружини християнки Поліхронії. Був гвардійцем та сподвижником римського імператора Діоклетіана. Під час гонінь на християн втратив усі посади. Мужньо прийняв смерть, відмовившись зректися своєї віри у Ісуса Христа. У середньовічній «Золотій легенді» постає як еталон лицаря, переможець дракона. У європейському живописі зображувався у вигляді воїна-вершника, зазвичай хрестоносця, що вбиває змія списом. Знаком святого став хрест святого Юрія. Вшановувався у християнстві як патрон воїнів; вважався покровителем військових правлячих родів (імператорів, королів, князів), лицарства, зокрема хрестоноців. В українській традиції був патроном Русі-України, Київщини, Галичини, Володимира, Львова, козацтва, українського війська тощо. На честь святого названий один з найбільших українських храмів — Собор святого Юра. День вшанування — 23 квітня (6 травня за григоріанським календарем).

https://uk.wikipedia.org/wiki/Святий_Юрій

Русалчин тиждень, Русалії, Зелені Свята, Трійця. Сьомий четвер по Великодню Даждьбожому.

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 1 .

Полям, що вже заколосилися, потрібні дощі і люди благали про них Русалок — господарок води.

30 квітня – 6 травня* — Русальний тиждень (Русалії). Жінки розвішують на деревах шматки полотна як жертви Русалкам (або Мокоші), дівчата плетуть для них вінки, кидають на воду разом з пахучим зіллям (лепехою, полином, любистком, м’ятою, шовковою травою та ін.) Це не стільки обереги, як дарунки Русалкам — найдавніша магія перед початком купального сезону. Польовим Русалкам приносять жертовний хліб і кладуть на ниву. Існує повір’я: хто вмирає або народжується на Русальному тижні, той стає Русалкою. Сьомий тиждень після Великодня Дажбожого.

1 травня — Майя – давньослов’янська Богиня рослинності, яка вкриває листям дерева, травами землю «замаює». День посвяти відаючих жінок. У західних країнах Європи з 30 квітня на 1 травня — Вальпургієва ніч. Сумцов, Афанасьєв та ін.; часопис «Сварог» №№ 19, 20, С. 51

2 травня — свято Живи, або Солов’їний Великдень. Приліт солов’їв; слухають, скільки літ накує зозуля. Моляться про довголіття та здоров’я. Жива — Богиня життя, яка перевтілюється в зозулю, пророкує майбутнє. Польські джерела називають її дочкою Трояна. Укр. етногр. джерела.

3 травня* (четвер) — Русалчин Великдень — свято Берегинь Роду. Поминаються Душі Праматерів, приносяться жертви зі свіжовипеченого хліба на води річок. Четвер Русального тижня.

На Русалчин Великдень починається Зелений тиждень: завивання вінків, заплітання Берізки. Клечання хати, вopіт, поминальні обряди, обіди в полі, в лісі. Ритуалънi страви: солодощі, яєчня, пироги тощо. У понеділок проводи Русалок (інше датування цього обряду: «десятий понеділок», або христ. Вознесення, або перший понеділок Петрівки — видаються помилковими, оскільки вони міцно пов’язані з самими Русалками і Зiльником — Трійцею).

4 травня* (п’ятниця) — Мокоша (весняна). Обряди Русального тижня. Вшанування Богині Мокоші — покровительки жіночого рукоділля. Заборона в цей день усіх видів жіночих робіт, пов’язаних з рукоділлям (шити, прати, прясти, виплітати і т. д.). П’ятниця Русального тижня.

6 травня* — Зелена неділя, або Клечальна неділя. Цього дня заносимо в хату зелене клечання (пахучі трави — лепеха, полин, любисток, м’ята, шовкова трава та ін.), а вслід за ним Душі наших Предків заходять до нашої оселі, щоб подивитися на наше Життя. Потрібно всій родині жити в ладу, не сваритися, не підвищувати голосу, не ображати одне одного. Пращурів варто згадувати добрими словами. Влаштування поминального обіду. 50 день після Великодня Дажбожого.

 

Привласнено християнством , як Трійця,П’ятидесятниця ,  (або Святого Духа).

День Свято́ї Трі́йці, також П’ятдеся́тницяДень Зісла́ння Свято́го Ду́хаЗеле́на неді́ля (грец. πεντηκοστή [ἡμέρα], pentekostē [hēmera] — «п’ятдесятий день») — одне з головних християнських свят, яке у православ’ї входить до числа дванадесятих свят, а в Католицькій церкві має найвищий статус торжества.

Свою назву свято отримало на честь сходження Святого Духа на апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса. Таким чином це свято нагадує про св. Трійцю, три відомі прояви, лики (іпостасі) Всевишнього — у вигляді Бога-Отця, у вигляді Бога-Сина і у вигляді Бога-Святого Духа:

Дії 2:1-41 Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі.
2 І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони.
3 І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів.
4 Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.

Саме зі сходження Святого Духа на апостолів починається історія створення святої вселенської (кафолічної) апостольської Церкви, від якої ведуть своє походження всі сучасні християнські громади на нашій планеті. Першим християнським храмом став будинок на горі Сіон — нині Храм Гробу Господнього в Єрусалимі, в якому були Апостоли і Матір Божа під час сходження Святого Духу.

Цього дня у православних храмах виконується одна з найурочистіших та найвеличніших служб у році: підлогу храму устеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають березовими гілками. В Украйні також люди прикрашають житло живими квітами, зокрема, любистком, гілками дерев, травами: чебрецем, м’ятою, соном.

Наступного дня, у понеділок, святкують День Святого Духа.

https://uk.wikipedia.org/wiki/День_Святої_Трійці

21-22 червня , в день літнього сонцестояння Свято  Купала.

Прадавні українські свята, та їх християнські клони. Частина 1 .

Це свято уособлює дозрівання й плодоношення угідь після літнього сонцестояння, а також єднання Вогню і Води.Бог літнього Сонця, а також назва свята на Його честь. І. Нечуй-Левицький у своєму дослідженні української міфології пояснює його назву так: «Ясні літні небесні зливи, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може, й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу».Купальське вогнище запалювалося від живого вогню, добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч.

 Купайлом називали також солом’яну ляльку, яку молодь виготовляла спеціально для свята. Крім Купайла, робили ще й Марену: ляльку з гілок дерева, прикрашену квітками та стрічками. Купайло та Марена – персоніфікація двох Божеств, що відповідають двом стихіям: вогню і воді (Сонцю і Хмарі). Таке припущення видається цілком переконливим, оскільки маємо справу зі святкуванням саме дня літнього сонцестояння. Сонячна лялька робиться з соломи (пор. сол-нце і сол-ома), а Хмарі присвячується образ Марени (пор. Map-ена і Х-мар-а). Сонце ототожнюється з небесним вогнем, Хмара – з небесною вологою.

Перед такими «образами» ставлять стіл із різними стравами, біля них палає священний вогонь, навколо якого парубки й дівчата з веселощами, піснями й танцями «справляють празник». У кінці свята Марену топлять у річці, іноді у воду кидають і Купайла (але частіше його спалюють). Нині залишки давніх обрядів настільки переплутані, що не завжди їхній зміст зрозумілий. Якщо йти за логікою пояснених вище символів, то чоловічим началом тут виступає Купайло (небесний вогонь), а жіночим Марена (водяна стихія). В обрядах зафіксовано, що Марену виготовляють дівчата, між хлопцями й дівчатами йде жартівлива боротьба за неї, хлопці часто викрадають Марену, розривають її, а гіллячки з неї дівки забирають з собою, щоб розкидати на городі для посилення родючості. Залишки Марени все ж топлять у річці, отже, повертають до водяної стихії. Солом’яного Купайла ж віддають вогню. В Україні роблять колесо, обмотане соломою, яке підпалюють і котять згори в річку. Вогненне колесо, безперечно, позначає Сонце – небесний вогонь.

Попіл із купальського вогнища беруть для посипання подвір’я та городу, для здоров’я і родючості.  Відунки брали його для своїх потреб: лікування хворих, замовляння та чаклування. Християнські священики залякували людей цими чаклунками, тому, на жаль, в писемних джерелах збереглося тільки негативне значення цього давнього звичаю, мовляв, «у цей день можна піймати відьму, яка бере попіл з купальського багаття».

У цю ніч треба купатися в річці — це найкращий час для здоров’я.

Купальські розваги молоді й нині є улюбленими в українців.

За матеріалами Галини Лозко.

Різдво Івана Хрестителя. 7 липня. Християнський клон, так зване Івана Купала. Найкраще це спотворення описано  в статті

“Що в Івана шуба рвана”.

Серед купальських пісень вже багато зіпсованих текстів, які втратили свій логічний зміст: “Купався Іван, та й у воду упав”, “Купала на Йвана!”… Чи помічаємо ми, співаючи, абсурдність цих слів? Причиною багатьох непорозумінь у піснях, святах і обрядах стало, як відомо, насильницьке руйнування здорового народного глузду, що зробила чужа релігія і ворожа до народу церква.

Так, у свідомості людей з віку в вік приживалися спотворені назви, зіпсовані слова пісень, перекручені імена. До таких “гібридів” належить і народна назва Купальського свята – ”Іван-Купало”, де поєдналося ім’я сонячного язичницького Бога Купайла з ім’ям юдея Йоханаана (Іоанна), відомого як “предтеча” християнства, а ще більше своєю кривавою детективною історією, яку тисячоліття переповідали попи в усіх християнських церквах для “пущего устрашенія народа”.

Тож, шановний читачу, погляньмо разом на цю біблійну байку, скинувши ярмо стереотипів мислення і озброївшись здоровим глуздом нашого українського народу.

Іван (Іоанн) Предтеча, як вчить християнська церква, має 6 свят на рік (?!), які відображають не стільки його прижиттєву діяльність, скільки “діяльність” до народження і після смерті!

Судіть самі. Перше свято – це Зачаття Іоанна Предтечі, яке відбулося (?!) 23 вересня – за шість місяців перед зачаттям самого Ісуса, про що відверто сповіщають віруючим християнські “Поученія”, календарі й самі попи в церквах. Матір’ю Іоанна була Єлизавета – рідна племінниця святої Анни (матері діви Марії), тобто простіше, двоюрідна сестра Богородиці. У християнському живописі відомий сюжет зустрічі двох вагітних – Марії та Єлизавети, де майбутній Іоанн зображений символічно, як він перебуває в лоні матері, а дві звізди Давида, накладені одна на другу, символізують майбутню спадкоємність Ісуса від Іоанна. На цих картинах чи фресках Марія благословляє Єлизавету.

Зазначимо принагідно, що в християнстві тільки три персони удостоєні свята Зачаття: Анна (зачала Марію), Марія (зачала Ісуса через “сошестя святого духа”), Єлизавета (зачала Іоанна). До того ж, всі три жінки – родички.

Свято Зачаття Іоанна виникло в 4 ст., але довго не визнавалося віруючими, лише через три століття його впровадили як обов’язкове.

Друге свято – Різдво Іоанна Христителя призначили відповідно через дев’ять місяців після зачаття – 24 червня. Це свято, як і попереднє, впровадили також в 4 ст. Саме цей день церква використала, щоб перекрити ним свято Української Віри – славлення Бога земної радості, кохання і шлюбу – Купайла. Постійно воюючи з народними звичаями, церква, будучи офіційною державною установою, спонукала святкувати чужу і незрозумілу подію з чужої історії, чи навіть швидше – чужої міфології.

Так коли піп з’являвся на Купальське ігрище, народ мусив заспівати щось ніби християнське, щоб уберегтися від гніву церковної й урядової влади. От і вставляли в пісні ім’я Івана, змінюючи священні тексти релігійних гімнів. Наприклад, пісня “Сьогодні Купала, а завтра Івана”, або “Купала на Йвана”. Саме через християнське прив’язування того Івана до Купайла народ втратив не тільки релігійні знання про сутність Купальського Празника, але й його календарну орієнтацію. Споконвіку Купайло святкувався в час літнього сонцевороту, який в Україні припадає на 20–21 червня. Через відставання християнського ортодоксального календаря святкування змістилося на 7 липня.
Третє свято – Усікновення голови Іоанна, яке відзначають (не святкувати ж !) 29 серпня. Це “свято” християнська церква впровадила в 5 столітті. Майже нічого не відомо про життя Іоанна Предтечі, окрім того, що він вів “благочестивий’’ спосіб життя, суворо засуджуючи всякі порушення Закону (тобто юдейської релігії), і що він христив Ісуса (значить Ісус не перший християнин?).

Одним із його подвигів стало постійне вмішування в особисте життя царя Ірода Антипи. Цей цар, прогнавши свою жінку, одружився з жінкою свого брата, за що Іоанн постійно йому дорікав і ганьбив. Нарешті це набридло новій жінці царя Іродіаді… На день народження Ірода донька Іродіади порадувала царя своїм танцем і веселістю. Вдоволений цар пообіцяв винагороду, якої вона забажає. Донька, намовлена матір’ю, зажадала… голову Іоанна, яку їй і принесли на блюді..

Більше про українські свята тут…https://www.ridivira.com/uk/suspilstvo/sviata

 

Коментарів немає.

Залишити коментар