Звідки на Землі беруться нелюди? Частина 3.Іудохристиянство.

Звідки на Землі беруться нелюди? Частина 3.Іудохристиянство.

 

А й справді, чи може людина бути психічно нормальною, коли  вважає таке юродство за святість?

ЗНЕНАВИДЬ СВОЇХ
БАТЬКІВ!
ЗНЕНАВИДЬ СВОЇХ
БРАТІВ І СЕСТЕР
ЗНЕНАВИДЬ СВОЮ
ЖІНКУ!
ЗНЕНАВИДЬ СВОЇХ
ДІТЕЙ!
ЗНЕНАВИДЬ СВОЮ
ДУШУ (ЖИТТЯ)!
НЕ ОДРУЖУЙТЕСЬ
ВДРУГЕ!
НЕ ОДРУЖУЙТЕСЬ
З РОЗВЕДЕНИМИ!
НЕ ОДРУЖУЙТЕСЬ
ЗОВСІМ!
ПОКИНЬТЕ СВІЙ
ДІМ!
ПОКИНЬТЕ СВОЇХ
БАТЬКІВ!
ПОКИНЬТЕ РІДНИХ
“Коли хто приходить до мене, і не зне-
навидить свого батька та матір, і дру-
жини й дітей, і братів, і сестер, а до то-
го й своєї душі, — той не може бути уч-
нем моїм!” (Луки, 14: 26).
“Вороги чоловікові — домашні його!
Хто більш, як мене, любить батька чи
матір, той мене недостойний. І хто
більш, як мене, любить сина чи дочку,
той мене недостойний” (Матвія, 10:
36—37).
Хто дружину відпустить свою, і одру-
житься з іншою, той чинить перелюб
(Матвія, 19: 9; Луки, 16: 18).
Хто одружиться з розведеною, той чинить
перелюб” (Матвія, 19: 9; Луки, 16: 18).
Учні говорять Йому (Ісусу): “…То не до-
бре одружуватись”. А Він їм відказав: це
слово вміщають не всі, але ті, кому дано.
Бо бувають скопці, що з утроби мате-
ринської народилися так; є й скопці, що
їх люди оскопили (кастрували) *, і є
скопці, що самі оскопили (кастрували)
себе ради Царства Небесного. Хто може
вмістити, — нехай вмістить”.
“Ті, що будуть достойні того віку й вос-
кресіння з мертвих, — не будуть ні же-
нитися, ні заміж виходити!” (Луки, 20:
34—35).
“Кожен, хто за ймення моє кине дім,
чи братів, чи сестер, або батька, чи ма-
тір, чи діти, чи землі, — той багатократ-
но одержить і успадкує вічне життя”
(Матвія, 19: 29).

ПОКИНЬТЕ СВОЇХ ДІ-
ТЕЙ!
ПОКИНЬТЕ СВОЮ
ДРУЖИНУ!
ПОКИНЬТЕ СВОЮ
ЗЕМЛЮ!
НЕ ХОРОНИ СВОЇХ
БАТЬКІВ!
НЕ ПРОЩАЙСЯ З ДО-
МАШНІМИ!
НЕ ХОДИ ЗА ПЛУ-
ГОМ!
ЗАБУДЬ СВОЄ МИНУ-
ЛЕ!

А Петро став казати Ісусу: “От усе ми
покинули, та й пішли за Тобою слі-
дом”. Ісус відказав: “Поправді кажу
вам: “Немає такого, щоб покинув свій
дім, або дружину, чи братів, чи дітей
ради царства божого, і не одержав би
значно більше цього часу, а в віці на-
ступному — життя вічне” (Марка, 10:
28—29; Луки, 18: 29—30).
І промовив до одного Ісус: “Іди за
мною! А той відказав: “Дозволь мені
перше батька свого поховати”. Ісус же
йому відказав: “Іди за мною, і зостав
мертвим ховати мерців своїх!” (Матвія,
8: 21—22).
І промовив до другого Ісус: “Іди за
мною” А той відказав: “Дозволь мені
перше піти, і батька свого поховати”.
Ісус же йому відказав: “Залиш мертвим
ховати мерців своїх. А ти йди та звіщай
Царство Небесне” (Луки, 9: 59—60).
А інший сказав був: “Господи, я піду за
тобою, та дозволь мені перш попроща-
тись із своїми домашніми”. Ісус же
промовив до нього: “Ніхто з тих, хто
кладе свою руку на плуга та назад ози-
рається, не надається (не потрапить) до
Божого Царства” (Луки, 9: 61—62).

БУТИ РАБОМ… (На основі усіх послань апостола Павла) Браття, кожен із вас, в якому стані був покликаний, хай у тому (стані) перед Єговою залишається! Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Бо покликаний в Господі раб — визволенець Господ- ній; так само покликаний і визволенець (вільний) — він раб Христа (1Кор., 7: 24, 21—22). Раби, — слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тіль- ки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боя- чись Бога. І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господо- ві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщи- ну, бо служите ви Христові (Кол., 3: 22—24). Раби щоб корилися панам своїм, щоб догоджали, не перечили, не крали, а виявляли всяку добру вірність (Тит., 2: 9—10). Робіть усе без нарікання та сумніву (Фил., 2: 14). Тіштеся надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві (Рим., 12: 12). Утиски приносять терпеливість, а терпеливість, — досвід, а дос- від — надію (Рим., 5: 3—4). Раб Ісуса не повинен сваритися, але (повинен) бути привітним до всіх, до лиха терплячим (2Тим., 2: 24). Раби, — слухайтеся тілесних панів зо страхом і тремтінням у простоті серця свого, як Христа! Не працюйте тільки про людське око (Еф., 6: 5—6). Як хто працювати не хоче, — нехай той не їсть! (2Сол., 3: 10). Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога (Рим., 13: 1). А Ісус — голова всякої влади й начальства (Кол., 2: 10). Тому той, хто противиться владі, противиться божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. <…> Хочеш не бо- ятися влади? Роби добро (владі), і матимеш похвалу від неї, бо во- лодар — божий слуга, тобі на добро, …бо недарма він носить меча, він бо божий слуга. Тому треба коритися не тільки рада страху ка- ри, але й ради сумління. Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому мито — мито, кому страх — страх, кому честь — честь! (Рим., 13: 2—5, 7).

 

 

Коментарів немає.

Залишити коментар